У Центрі протидії дезінформації повідомляють, що російські програмісти спільно з Міноборони Росії розробляють цю гру. Творці гри стверджують, що вони додаватимуть «освітні елементи», моделюючи гру на основі військових кампаній в Україні. 

«Автори обіцяють реалістичну тактику й різноманітні місії, зокрема, оборонні операції у різноманітних ландшафтах, які залежать від навиків зведення й укріплення позицій бійців загону». 

І перед тим як творці гри розпочали створення самого продукту, як ідеться у пропагандистських медіа, вони консультувалися з «учасниками вторгнення» в Україні.

Пропаганда трапляється всюди, й необхідно аналізувати, який контент ми споживаємо. Навіть у розважливому тоні Росія здатна заполонити розум своїм порядком денним. Адже, на перший погляд, щось неоковирне чи смішне допомагає країні-агресорці розсіяти увагу, зменшуючи пильність. Це загалом знижує спротив російській пропаганді. Відповідно у такий спосіб через відеоігри люди можуть, цього не підозрюючи, поглинати те, що Росія поширює на телебаченні, в анонімних телеграм-каналах і на інших платформах.

Читайте ще: Поринь у віртуальний світ і повернися «ватником»: як Росія поширює свою пропаганду через відеоігри. 

Кремль просуває дезінформацію через нігерійське видання The Nation, сенегальське ― Sene News, а також єгипетське ― El Mostaqbal. Про це повідомляють у Центрі протидії дезінформації при РНБО.

• The Nation, наприклад, публікувало статтю про нібито продаж Офісом Президента України землі фонду Сороса, щоб закопати хімічні відходи. 

• Sene News публікує «статті-розслідування» про Україну з посиланнями на анонімні джерела або ж на вигаданих журналістів.

• El Mostaqbal цитує російських чиновників зі звинуваченнями України та поширює наративи про «біологічні лабораторії» чи про те, що «Україна ― маріонетка США», наприклад.

Враховуючи те, що фейки на проаналізованих ресурсах не набули значного розголосу серед міжнародної спільноти, на відміну від російського інфопростору, можна зробити висновок, що російський агітпроп використовує ці медіа для підвищення довіри внутрішнього населення Росії до неправдивої інформації. Мовляв, «ось навіть закордонні медіа про це пишуть!».

Про те, як Росія просуває свої наративи через африканські медіа, можна почитати більше в спільному дослідженні Центру протидії дезінформації та OSINT-агенції Molfar.

Згідно з російською версією Вікіпедії, «удар відплати» (або другий удар) — це поняття ядерної стратегії, що означає масований ядерний удар у відповідь по агресору. Проте кремлівська пропаганда радше використовує цей термін, а також словосполучення «операція відплати», не в ядерному контексті. Москва вдається до такої риторики, коли говорить про обстріли території України своєю «високоточною зброєю», які нібито є відповіддю на «неспровоковані» дії ЗСУ. 

Так, Міноборони Росії назвало «операцією відплати» російський масований ракетний удар по пунктах тимчасової дислокації підрозділів ЗСУ в Краматорську в ніч на восьме січня 2023 року. Як результат, їм нібито вдалося ліквідувати понад 600 військовослужбовців ЗСУ. Ця атака Росії буцімто була відповіддю на «підступний удар київського режиму» по будівлі ПТУ в Макіївці в ніч на перше січня 2023 року, внаслідок якого загинуло близько 400 російських військових. 

Втім радник тодішнього міністра оборони України Олексій Копитько сказав, що заява Росії про «удар відплати» — це ІПсО. Вона була спрямована на те, щоб «перебити негатив» від удару по Макіївці. У цьому випадку росіяни вдалися до тактики віддзеркалення. Сама ж інформація про загибель у Краматорську понад 600 воїнів ЗСУ була фейковою — її спростували іноземні медіа, українське військове керівництво та навіть російські «патріотичні канали». 

Атаку ракетами та дронами по Миколаєву та Одесі вже в ніч на 18 липня 2023 року Міноборони Росії назвало «груповим ударом відплати» у відповідь на вибухи на Кримському мосту в попередню ніч. Однак тоді військово-політичний оглядач Олександр Коваленко заявив, що після вибухів на Кримському мосту минуло занадто мало часу (одна доба), аби Росія змогла підготувати таку атаку як «удар відплати». Насправді Кремль видав її як таку. Крилатим ракетам і дронам-камікадзе, які тоді летіли на два українські міста, потрібно було задати координати й цільові об'єкти, збудувати маршрут — на це мало б піти близько 48 годин, додав Коваленко. 

Тобто, після того, як Кремль зазнає будь-якого нищівного удару, він вдається до риторики, мовляв, «у нас все під контролем» — ось «удар відплати». Таким чином, пропагандисти втішають внутрішнє населення Росії, замилюють йому очі й насправді перекривають поразки російської армії на фронті новими так званими «досягненнями».

У Центрі стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки пишуть, невідомі люди створили в телеграмі анонімний бот зворотного звʼязку буцімто Міністерства оборони України для скарг і пропозицій українців та інших осіб. Його назва – @rustem_umerov_bot. Проте Умєров не має акаунту в Telegram, а створений бот не є офіційним і не має жодного стосунку до Міністерства оборони України, повідомили в самому міністерстві.

Імовірно, зібрана інформація може використовуватися для російських ІПсО, спрямованих проти України. Ворогу нічого не заважає вдаватися до інноваційних способів ведення гібридної війни, а тому збір інформації для власних цілей можливий і в такий спосіб. У Міноборони України попросили «не надавати жодної інформації на прохання індивідів, які ведуть цей акаунт, а також подати скаргу на нього».

Речниця МЗС Росії Марія Захарова просуває наратив про те, що турбулентність в Україні наростає, мовляв, уже навіть починаються передвиборчі кампанії, щоб здобути владу. Чиновники та можновладці нібито не зважають на простих українців, багато з яких на межі виживання, а думають лише про свою вигоду. 

Цей меседж зафіксував Центр протидії дезінформації. Такі вислови від представниці МЗС Росії є нічим іншим, як спробою вкорінити думку в українському суспільстві про внутрішні конфлікти серед вищого керівництва України. З іншого боку, пропагандистські ресурси продовжують дискредитувати Президента України Володимира Зеленського й посилаються на його заяву про недоцільність виборів в Україні в умовах воєнного стану. Зрештою, ворог цілиться на те, щоб посіяти страх, непевність та сумніви серед українського суспільства щодо можливого перебігу справ у країні, застосовуючи одну з тактик пропаганди.

Пропагандисти стверджують, що незалежні журналісти з України нібито налічили 284 тисячі українських військових некрологів, що були опубліковані в соцмережах сімʼями та друзями загиблих. У листопаді 2022 року кількість некрологів була «рекордною» — буцімто щоденно публікувалося по 1100 таких матеріалів. Це — фейк. 

Інформацію опрацювали в Центрі стратегічних комунікацій. Вони дослідили, що в жодного українського видання немає матеріалів, повʼязаних із кількістю некрологів про українських воїнів. Ще в серпні 2023 року мережею поширювали інформацію, що так званий російський військовий експерт Руслан Татарінов провів свій «підрахунок». Тоді якраз-таки вперше проросійські ресурси почали поширювати дезінформацію про 284 тисячі некрологів. 

Дані про загиблих українських військових є державною таємницею і не будуть оприлюднені до завершення російсько-української війни. Цифри ж, згадані в матеріалі, агітпроп вигадав з метою деморалізувати українців: посіяти страх, непевність та сумніви щодо питання війни та перемоги України в ній. 

Мережею пропагандисти почали ширити нібито скриншоти статті, що буцімто вийшла в американському виданні The American Insider про очільника Нацбанку Андрія Пишного. Матеріал начебто містить інформацію про те, що немає жодних підстав для звільнення голови НБУ, та схвальні відгуки про його роботу. Ворожі ресурси стверджують, що Андрій Пишний замовив статтю в онлайн-ресурсу за гроші. Це — фейк. 

Колеги з Центру протидії дезінформації проаналізували першоджерело та виявили, що сайт, на який посилаються пропагандисти, був зареєстрований зовсім нещодавно — у жовтні 2023 року. Тобто, він фейковий. Ще одним підтвердженням цьому є те, що перші публікації на тому ж сайті датовані вереснем 2023 року. Можна стверджувати, що як мінімум однією з цілей створення цього ресурсу є поширення дезінформації для власної мети. 

Також треба зазначити, що в США існує видання The America Insider, що має схожу назву, проте воно використовує домен «org», в той час як на фейковому сайті можна помітити домен «live». 

У цьому випадку агітпроп використовує тактику дискредитації, тобто підриває  авторитет Андрія Пишного для зниження довіри населення України до нього та інституції, яку він очолює. Водночас пропагандисти сподіваються спровокувати панічну поведінку українців та знизити міжнародну підтримку України з метою послаблення спроможності нашої держави фінансувати оборонні потреби. Цей фейк є продовженням інформаційної кампанії проти Національного банку України, яку Росія розпочала ще в березні 2023 року.

Російські пропагандисти використовують теми економічних проблем у світі, підвищення тарифів в Україні та вартості енергоносіїв, аби залякати українців і змусити їх закінчити війну в будь-який спосіб (на умовах Росії, відмовившись від загарбаних російськими окупантами територій) та підняти дух проросійської аудиторії.

Минулого року пропагандистські телеграм-канали поширювали інформацію про те, що світова економіка розвалиться, якщо не скасувати санкції проти Росії та російських бізнесменів та не поступитися на фронті. Агітпроп використовує тактику залякування, аби викликати страх у людей і отримати бажане: щоб з Росії зняли санкції, а Україна визнала окупований схід та частину півдня російськими територіями. Нібито це допоможе втримати економіку та ціни. Проте весь світ та Україна пристосувалися до нових умов, звісно, не без зростання тарифів, але економіка виявилася гнучкішою, ніж очікували росіяни. Проте й сама Росія навчилася обходити санкції.

Російський агітпроп поширював для росіян та жителів тимчасово окупованих українських територій меседжі про покращення життя на контрасті з «занепадаючою» та буцімто збіднілою Україною. Нібито з Росією комунальні послуги стають дешевшими, українські компанії, які взяли кредити до окупації, можуть не повертати їх, а люди, що потребують медичної допомоги у Новій Каховці, безкоштовно їздять у безпечне місце на лікування. Тут пропагандисти застосовують тактику бомбардування любов’ю. Агітпроп намагається переконати людей, що потрібно підтримувати Росію, адже вона дбає про них. Також пропагандисти застосовують тактику багаторазового повторення — безліч разів повторюють наратив про «шматочок раю», яким нібито стають населені пункти після приходу росіян. Тільки замовчують про те, що вони руйнують і знищують українські міста та вбивають українців. Про ті території, які росіянам не вдалося окупувати, агітпроп навмисне розповсюджує наративи про кризу, занепад, описує найгірший сценарій, викликаючи страх у людей. «Фінансові проблеми в Україні вказують, що восени економіка піде у круте піке та дефолтує», — писали в одному з телеграм-каналів.

Також агітпроп намагався показати, що санкції, накладені на Росію через розв’язання повномасштабної війни проти України, — невигідні всьому світові, адже в різних країнах, а найбільше, в країнах Європейського Союзу, відбуваються протести. Пропагандисти поширювали безліч версій про те, що «незабаром газ буде по $4000, а нафта по $200», «найближчими днями з ціною на газ у Європі буде дуже цікаво», а також інформацію про те, яких можна вжити заходів економії у зв’язку зі здорожчанням енергоносіїв. Ба більше, інколи росіяни навіть прирівнювали економічні засоби тиску на них до знищення російського народу. У такий спосіб агітпроп намагався зманіпулювати та викликати в аудиторії почуття провини, залякати читачів, нав’язати думку, що Росія впливає на світовий порядок денний і без співпраці з нею Європа й увесь світ просто не зможуть існувати.

Щороку тисячі єврейських паломників-хасидів приїжджають до міста Умань на Черкащині, аби зустріти єврейський новий рік Рош га-Шана біля могили рабі Нахмана — засновника брацлавського хасидизму, що помер у 1810 році. Цього року Україна очікувала 50 тисяч ізраїльських вірян, попри те, що прем’єр-міністр Ізраїлю закликав їх відкласти цю поїздку. Причиною застереження стало повномасштабне вторгнення Росії в Україну. Російські пропагандисти використовують тему паломництва хасидів, аби показати українців антисемітами, залякати паломників та погіршити відносини України й Ізраїлю.

Торік агітпроп заявляв, що не може гарантувати безпечне перебування єврейських паломників-хасидів в Умані. Цього ж року російські пропагандисти вигадали новий меседж: Україна зумисне атакуватиме прочан в Умані, щоб добитися військової допомоги від Ізраїлю, зокрема систем ППО. 28 квітня 2023 року Росія обстріляла ракетами 9-поверховий будинок у місті Умань, внаслідок чого загинуло 23 людини. У такий спосіб російські пропагандисти намагаються зробити з України цапа-відбувайла, знімаючи відповідальність за злочини з росіян. Україна не вдається до терористичних методів, аби отримати зброю від західних партнерів, а діє виключно дипломатичним шляхом.

Міноборони Росії поширювало інформацію, що Україна нібито використовує синагоги для військових потреб. Це — неправда. Цю заяву прокоментували керівник Міжнародного благодійного фонду імені Рабі Нахмана Натан Бен Нун і голова єврейської рятувальної організації «Хацала Україна» рабин Гілель Коен, які зазначили, що «всі святині та релігійні об’єкти хасидської громади використовуються винятково за їхнім прямим призначенням, а саме — для проведення релігійних обрядів і допомоги людям». Так російській агітпроп намагається дискредитувати Сили оборони, поширивши інформацію, що в релігійних спорудах базуються українські військові, та легітимізувати удари по цивільній інфраструктурі, житлових будинках, пам’ятках культури.  

У молдовських анонімних телеграм-каналах, що транслюють прокремлівську риторику, з’явилося повідомлення про те, що нібито для для хасидів створюють усі зручності, а іншим громадянам не дозволяють відвідувати аеропорт. «Попахує дискримінацією, чи не так?» — писали в одному з телеграм-каналів. Насправді ж задля того, аби виключити всі ризики, у цей час доступ до аеропорту дозволено лише співробітникам летовища й пасажирам, які мають квитки на авіарейси.

У такий спосіб російська пропаганда намагається викликати негативне ставлення до вірян та розворушити антисемітські настрої, а в хасидів відбити бажання ще хоча б колись приїжджати в Україну.

«40/60», або «60/40» — метод пропаганди, за якого подають 60% інформації правдивої, а 40% — маніпулятивної. Пропагандисти створюють медіа, які працюють за цим принципом та позиціонують себе як об’єктивне, незалежне або альтернативне джерело інформації. Поширюючи правдиві новини, пропагандистські ЗМІ втираються в довіру читача, що спонукає його вимкнути критичне мислення та проковтнути інші 40% дезінформації. Часто вона подається як те, що влада приховує від суспільства, і теорії змови. Пропорція правди та дезінформації може варіювати в той чи інший бік залежно від медіа.

Під час Другої світової війни цей метод застосовував Йозеф Геббельс, який очолював Міністерство пропаганди та громадської просвіти Третього Рейху. За його вказівкою було створено «антинацистську» англомовну радіостанцію, диктором якої став Вільям Джойс (британець, що підтримував нацизм і втік до Німеччини разом із дружиною). У той час радіо було життєво важливим для британської громадськості, а телерадіомовна компанія BBC зазнала жорсткої цензури, тож це англомовне радіо вважалося альтернативою. Вільям Джойс починав передачі фразою «Німеччина кличе, Німеччина кличе», зачитував справжні новини з газет, придбаних у нейтральних країнах (60%), та поширював інформацію про карколомні успіхи та перемоги Німеччини (40%). Він повідомляв, що Німеччина хоче миру, не збиралася бомбити жінок і дітей у Великій Британії, але британці не лишили вибору та змусили Рейх до насильства. Також він висміював Вінстона Черчилля та намагався переконати британське суспільство в тому, що тільки знищення прем’єр-міністра Великої Британії врятує від насильства та подарує шанс домовитися.

Наразі за цим методом працюють медіа, які позиціонують себе як незалежні, проте час від часу поширюють російську пропаганду. «Медуза», яка подає себе як незалежне та варте довіри міжнародне російськомовне видання з реєстрацією у Латвії, не підтримує повномасштабне вторгнення Росії в Україну та публікує правдиві новини. Проте в липні 2022 року аналітики та аналітикині Інституту демократії імені Пилипа Орлика провели дослідження публікацій медіа «Медуза» на наявність проросійських наративів, і в 47 публікаціях (понад 55%) вони знайшлися. Онлайн-видання поширювало повідомлення про те, що «Україна зрадила мешканців Донбасу», «українська армія обстрілює цивільні об’єкти на окупованих частинах Донеччини і Луганщини», «драмтеатр у Маріуполі підірвали зсередини», а також повторювало заяви влади Росії про «превентивний удар по НАТО» та наратив «не тільки Путін, а й західні політики винні у війні». Такі заяви балансували з дійсно правдивими новинами. Отже, свідомо чи мимоволі журналісти латвійського медіа допомагають виправдовуватися Росії за свої злочини. У споживачів контенту, який створює «Медуза», може виникнути відчуття, що «все не так однозначно», і вони не намагатимуться знайти правдиву версію реальності.

Так само, як і медіа, небезпеку становлять деякі опозиційні російські блогери та політики, контент яких споживають українці. Максим Кац — політик та блогер, який після початку повномасштабного вторгнення виїхав із Росії та щодня викладає нібито контрпропагандистські відео на ютубі, висловлював думки, що «російська опозиція нікому нічого не винна, особливо українцям» чи «потрібно розділяти провину та відповідальність. Винен той, хто стріляв та хто накази віддавав. Той, хто не скинув путіна, не винен». Його колега, громадський діяч і блогер Ілля Варламов, якого також дивляться українці, заперечував вторгнення Росії у 2014 році на територію Луганщини та Донеччини, їздив у окупований Крим та знімав відео з анексованого півострова, зняв фільм проти України, де спотворив історичні факти.

Блогери-опозиціонери режиму Путіна апелюють до емоцій та створюють хибне враження, нібито їх зацькував режим, вони за справедливість, проти війни та підтримують Україну. Для зовнішньої аудиторії та деяких українців вони виглядають як жертви глобальної несправедливості, проте продовжують дозовано транслювати, як і нібито незалежні медіа, свідомо чи несвідомо російські наративи, які можуть підхопити споживачі їхнього контенту.

Кліше без суті — це короткі загальновживані фрази, які мають на меті пом’якшити когнітивний дисонанс та зламати критичне мислення. Їх використовують для припинення суперечок, дискусій, щоб обійти складні запитання або спрямувати увагу на інші речі.

Цей термін ввів у свою книгу «Технологія "промивки мізків". Психологія тоталітаризму» американський психіатр Роберт Джей Ліфтон, щоб описати мову, яку використовувала Комуністична партія Китаю як «початок і кінець будь-якого ідеологічного аналізу». Кліше без суті китайський уряд використовував для того, щоб не дати людям сумніватися в діях партії та запобігти інакодумству чи повстанню. Ліфтон пояснював, що, вживаючи ці фрази, співрозмовники «зривають розмову та не дають людям глибше задуматися про важливі питання».

Цей метод пропаганди агітпроп використовував і в Радянському Союзі (що надихнуло Джорджа Орвелла на написання книги «1984»), і сучасна Росія, аби нав’язати людям конформність, стиснути найскладніші і найсерйозніші проблеми в короткі, спрощені та чіткі фрази, якими можна завершити «неприємну» розмову. Під час повномасштабного вторгнення до використання кліше без суті активно вдаються росіяни, які підтримують Путіна та війну проти України, та українці, на яких діє російська пропаганда.

Приклади:

— «Всієї правди ми ніколи не дізнаємося», «все не так однозначно» — кліше, що використовуються як відповідь на будь-який реальний факт. Приклад застосування на практиці можна побачити під час масштабних російських ударів по українських містах, коли агітпроп накидає протилежні версії події (наприклад, ракетний удар по Чернігову), викликаючи когнітивний дисонанс. Людина під дією пропаганди та щоб уникнути когнітивного дисонансу не намагатиметься відшукати правдиву версію реальності.

— «Життя все розставить на свої місця» — відповідь на докази злочинів, які вчиняють росіяни в Україні. Це кліше зводить нанівець будь-яку можливість дискусії, адже людина не сприймає факти та аргументи і не хоче думати про проблеми, яку обговорюють.

— «Де ви були вісім років?», «київський режим», «українці — нацисти» — ці кліше використовуються для перенаправлення уваги з незручного питання, тобто це «переведення стрілок» на вигадані недоліки опонентів.

— «Це нічого не змінить», «я поза політикою» — використовується для того, щоб відкинути свою участь у якійсь справі, бо нібито людина незначна і від її дій нічого не залежить. Цією фразою росіяни відповідали на запитання, чому вони не виходять на мітинги після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну.

— «Політики хочуть нас посварити» — відповідь людей, які намагаються відмежуватися, зняти з себе колективну відповідальність за дії росіян або за ракетні удари, обстріли інфраструктури та загибель українців унаслідок їхніх дій.

Ейфорія — це психологічний стан, за якого людина відчуває піднесення, щастя та радість, що невиправдані об’єктивними умовами. Вона може виникати під час прослуховування музики, танців та синхронізованої активності, зокрема релігійних ритуалів, парадів, масових святкувань. Російська пропаганда послуговується станом гострих емоцій, зокрема відчуття сильного щастя та благополуччя, для маніпулювання громадською думкою та просування певної програми чи ідеології. Ця тактика має на меті створити позитивну емоційну асоціацію з певним явищем чи політичним лідером, часто щоб схилити громадську думку на користь певної точки зору. Агітпроп застосовує цю тактику задля підняття бойового духу та більшого згуртування певних соціальних груп, проводячи масові заходи, поширюючи фейки про нечувані успіхи російської армії на фронті, масову загибель українських військових або знищення техніки.

Щороку 9 травня Росія з розмахом відзначає День перемоги: проводяться гучні паради зі залученням військової техніки, концерти з воєнними піснями, флешмоби та акції на кшталт «Безсмертний полк», де учасники ходять колонами, тримаючи в руках фотографії своїх родичів, що брали участь у Другій світовій війні. При цьому Росія називає цю війну «Великою вітчизняною війною», розмиваючи реальність та нівелюючи роль України та інших країн у боротьбі з нацизмом. Усі ці заходи спрямовані на те, щоб викликати в росіян ейфорію та відчуття власної величі — мовляв, це ж ми перемогли нацизм, полетіли в космос, мали надпотужний ядерний потенціал тощо.

Також Росія 23 лютого помпезно святкує День захисника Вітчизни — спадок радянського минулого. Цей день є вихідним, відбуваються урочисті церемонії біля Кремля, паради, масові гуляння, покладання квітів до могили Невідомого солдата, концерти та видовищні салюти. Усе це має на меті викликати в людей ейфорію та підживлювати патріотизм, а також об’єднувати в міцну соціальну групу, яка таким чином героїзує російських військових та спонукає їх до захисту Росії від надуманих ворогів. 24 лютого 2022 року Росія розпочала повномасштабну війну в Україні. Це трапилося на наступний день після Дня захисника Вітчизни. Оскільки пропагандисти систематично поширювали фейки та маніпуляції, що просувають наратив про небезпечний «київський режим», то це спонукало росіян на хвилі ейфорії з більшим ентузіазмом брати до рук зброю та боротися з надуманим нацизмом на території чужої держави.

У 2023 році в новоокупованих містах Луганської та Донецької областей росіяни також відсвяткували День захисника Вітчизни. «У Новоайдарському районі через 8 років у школах знову провели уроки, присвячені Дню захисника Вітчизни», — писали в прокремлівських медіа. Нагадаємо, Новоайдар російські війська окупували на початку березня 2022 року. На тимчасово окупованих територіях агітпроп намагається «повернути» свята, які скасувала Україна, аби подарувати людям відчуття ейфорії та створити ілюзію радості й щасливого життя. Мовляв, Росія поверне і свято, і приємні емоції мешканцям Луганщини та Донеччини.

У цьому контексті варто згадати концерти в російських «Лужниках» з нагоди анексії Криму, яку росіяни називають «приєднанням» та «поверненням у рідну гавань». Починаючи з 2015 року, 18 березня є вихідним днем у Криму, а в низці російських міст проходять флешмоби та масові заходи. Зокрема, у Москві проводять великий концерт-мітинг, на якому з промовою виступає Володимир Путін та до якого залучають російських зірок шоубізнесу. У 2022 році концерт називався «Zа мир без нацизма», його характерною особливістю стало виправдання російського вторгнення в Україну, патріотизм, любов до Росії і підтримка російських військових. Святкування проходять щороку, аби закріпити позитивні враження від «свята» та для того, аби публіка не «охолола» і систематично відчувала ейфорію від загарбання нових територій.  

Ейфорія паралізує здатність критично мислити, отож коли цей стан починає минати, агітпроп намагається його підживити фейками про неодмінну перемогу над Україною та всіма країнами Заходу або провести черговий концерт і масовий захід. Так російські пропагандисти використовували техніку «ейфорія», поширюючи фейки про те, що Штати вітають російські війська зі здобуттям Бахмута, очільник ГУР Кирило Буданов та Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний нібито «загинули» — мовляв, настільки вміло спрацьовують російські спецслужби та «високоточна зброя». Ця тактика не тільки має на меті викликати радість та відчуття очікуваної перемоги в росіян, підвищити моральний дух, але й деморалізувати українців.

Контроль середовища (контроль Мільє) — тактика, яка передбачає вплив соціальної групи на людину, аби внаслідок суспільного тиску вона змінила свої переконання, цінності та почала діяти, думати або поводитися певним чином. Цей термін популяризував американський психіатр Роберт Джей Ліфтон. Він зазначав, що для ізоляції членів від решти суспільства та поглиблення зв’язків із групою людей можуть використовуватися різні інструменти, зокрема спеціалізована мова, сленг.

Тактику «контроль середовища» російські пропагандисти широко застосовують на тимчасово окупованих територіях України. Окупанти намагаються ізолювати місцевих жителів захоплених регіонів, обмежуючи доступ до інтернету, українських медіа й телебачення, мобільного зв’язку, а в деяких випадках — вимикаючи навіть російський зв’язок та інтернет. Чи не єдиним джерелом інформації залишається російське телебачення, яке цілодобово транслює кремлівські наративи, та група людей, що опинилася в окупованому місті і так само не має доступу до інформації зовні.

Наприклад, після звільнення українськими військами Куп’янська група людей з інших тимчасово окупованих міст підхопила російську дезінформацію про те, що ЗСУ нібито на танках переїжджали російських вчителів, яких окупанти привезли з Росії промивати мізки українським дітям. Такі повідомлення поширювалися в місцевих телеграм-каналах, чутки передавалися усно та повторювалися багато разів. А оскільки пошук альтернативних джерел інформації на тимчасово окупованих територіях неможливий або потребує докладання значних зусиль, люди піддавалися соціальному тиску (адже так вважає соціальна група, до того ж інформацію повторювали кілька джерел, що створювало ефект об’єктивності) та починали вірити у фейки. Через це в декого міг з’являтися страх, мовляв, коли українська армія прийде деокуповувати їхнє місто, вона вчинятиме такі самі злочини.

Щодо використання спільної мови, яка допомагає ідентифікувати членів соціальної групи, то російський агітпроп застосовує новомову — винаходить нові слова й фрази, переосмислює вже наявні терміни. Росіяни завдають ракетних ударів по цивільній інфраструктурі, житлових будинках, лікарнях, школах та дитсадках, але транслюють, що ціляться в «центри ухвалення рішень» — нібито місця перебування українських військових. Прикриваючись цим терміном, Росія намагається нормалізувати обстріли території України (навіть якщо це військові об’єкти) та приховати вбивство мирних українців. Підхоплюючи новомову, мешканці тимчасово окупованих територій не тільки визначають собі подібних, але й піддаються впливу російських наративів. Вони починають думати, що Росія б’є всього лише по «центру ухвалення рішень» та не робить нічого поганого. Використання новомови об’єднує цих людей у певну соціальну групу, що потім тисне в умовах інформаційної ізоляції на українців, які мають інакшу думку.

Агітпроп часто використовує тактику «протилежні версії» — подає взаємовиключні пояснення певної події чи явища. Застосування цієї тактики викликає когнітивний дисонанс — внутрішній конфлікт, який виникає внаслідок зіткнення у свідомості людини несумісних суджень, ідей, переконань, які заперечують одне одного. Агітпроп навмисне поширює взаємозаперечні версії, щоб викликати в людей відчуття розгубленості, невпевненості та нав’язати враження, що «не все так однозначно», а «всієї правди ми ніколи не дізнаємося». Людина, у свідомості якої виник когнітивний дисонанс, навряд чи намагатиметься відшукати правдиву версію реальності. На це і розраховує агітпроп.

Після того, як 6 червня 2023 року російські військові підірвали Каховську ГЕС, пропагандисти просували меседжі, що суперечили одні одним: мовляв, дамба обвалилася сама через неналежний догляд; дамба розсипалася внаслідок обстрілів з боку українських військових; тільки верхня частина Каховської ГЕС зруйнована, а дамба — не постраждала; «київський режим» скоїв «підрив споруд Каховської ГЕС».

Повідомлення із взаємовиключними версіями з’являлися і про Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного. У травні та червні 2023 року агітпроп писав, що Залужний нібито «загинув»; його буцімто прибрали з публічного простору, оскільки він «не заслужив довіри в Зеленського»; у нього серйозне поранення і йому зробили операцію; він узагалі виїхав за кордон.

Подібні версії агітпроп поширював і про очільника ГУР Кирила Буданова: він нібито  «загинув» від ракетного удару; перебуває у шпиталі Берліна після того, як у сусідній з ним кабінет «влучила російська ракета»; після російської ракетної атаки він у комі, хоча це «приховують».

Агітпроп подає інформацію таким чином, щоб спантеличити людину і створити суперечність, що викликатимуть тривожність, відчуття провини, тиск, яких вона захоче позбутися. Оскільки пропагандисти поширюють безліч версій однієї події, то людині складно визначити, яка з них правдива.

Коли попередні уявлення не узгоджуються з новою інформацією, це викликає відчуття дискомфорту. Подолати неприємні відчуття і позбутися когнітивного дисонансу можна кількома способами:

Росіяни намагаються позбутися когнітивного дисонансу шляхом найменшого спротиву — не змінити свою думку, а знайти виправдання власним переконанням, щоб вони здавалися логічними. Для цього вони шукають у російських медіа, соцмережах, серед друзів з подібними поглядами інформацію, наприклад, про те, що в Україні панує нацизм. Використовуючи когнітивний дисонанс, пропагандисти намагаються викликати в людей сумніви та параною, аби згодом цей стан розгубленості використати у власних інтересах — спонукати бути бездіяльним чи, навпаки, робити конкретні дії, вигідні агітпропу, як-от мобілізуватися до російської армії та вчиняти геноцид українського народу.

Ця тактика полягає в ігноруванні теми обговорення, коли та змінюється на протилежну. Ігнорування теми використовують російські пропагандисти. Після того, як стається подія, невигідна агітпропу, офіційні джерела її замовчують або вибірково висвітлюють певні аспекти. Цю тактику використовують, щоб применшити або мінімізувати негативні аспекти ситуації, відвернути увагу від важливих проблем та створити фальшивий наратив. Пропагандисти приховують інформацію, ділячись лише тими новинами, які підтримують їхні брехливі тези, при цьому ігнорують чи блокують вміст, який їх підважує. Це сприяє виникненню ефекту ехокамери.

Ще за часів Радянського Союзу агітпроп використовував тактику ігнорування теми. Для більшості росіян Друга Світова війна має назву «Велика Вітчизняна», й почалася вона нібито 22 червня 1941 року з нападу військ нацистської Німеччини на Польщу. Проте замовчується той факт, що гітлерівські війська вторглися на територію Польщі 1 вересня 1939 року, а сам Радянський Союз окупував Польщу 17 вересня 1939 року. До того нацистська Німеччина окупувала території Чехії та Австрії, а Радянський Союз не називав її агресором.

У період СРСР ігнорування теми активно використовувала тодішня преса. Чорнобильську трагедію, що сталася внаслідок вибуху на четвертому енергоблоці ЧАЕС 26 квітня 1986 року, радянські медіа кілька днів замовчували. Лише 28 квітня о 21:00 у телепрограмі «Врємя» дуже лаконічно повідомили про аварію, що мало створити ілюзію безпеки для людей, також не було скасовано заходи до свята 1 травня. Найбільшу техногенну катастрофу в історії людства намагалися замовчати: приховувалися справжні діагнози людей, що отримали променеве ураження. Проте через масштаби катастрофи, яка зачепила низку європейських країн, та іноземні медіа її не вдалося проігнорувати.

Радянські традиції та ігнорування теми успадкувала сучасна Росія, яка 24 лютого 2022 року розпочала війну проти України. У травні 2023 року російські пропагандисти поширювали інформацію про важке поранення Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного, через яке він нібито більше не зможе виконувати свої обов’язки. В анонімних телеграм-каналах та медіа, що транслюють прокремлівську риторику, навіть з’являлися версії, що його вбили. Проте вже 25 травня полковник ЗСУ, блогер і журналіст Анатолій Штефан «Штірліц» опублікував відео з Валерієм Залужним, і з цього моменту всі прокремлівські медіа й телеграм-канали наче води в рот набрали: ніхто не спростував інформацію про загибель Головнокомандувача ЗСУ, а факт його публічної появи проігнорували.

Ще одна тема, яку російський агітпроп ігнорує, — удари по російських містах. 30 липня 2023 року відбулась атака дронів на Москву, внаслідок чого сталося руйнування фасадів двох веж «Москва-Сіті», де розміщені російські міністерства — Мінекономрозвитку, Мінпромторг, Мінкомзв'язку. У зв'язку з цією подією повітряну зону над Москвою закрили для польотів. Проте російські федеральні телеканали проігнорували цей інцидент та зосередилися на висвітленні параду ВМФ у Санкт-Петербурзі та бесіді Путіна з журналістами за підсумками саміту «Росія—Африка».

Навмисно чи ненавмисно ігноруючи важливу інформацію, агітпроп запобігає поширенню небажаних новин серед населення. Вживаючи технічних заходів, російським пропагандистам вдається не допустити їх популяризації та запобігти виникненню небажаної негативної реакції серед громадян.

Гумор та політична сатира з часом набувають дедалі більшої ролі в пропаганді. Вони стають потужними, складними та багатогранними елементами психологічного впливу на людей. Завдяки менш серйозній формі за допомогою жартів можливо ефективно передати важливу, часто суперечливу і навіть образливу інформацію. Часто саме з використанням елементів сатири певна інформація набуває властивості «вірусної» і поширюється значно швидше. 

Разом з тим додавання гумору створює багатозначні конструкції, які залишають місце для маневру під час дискусії, особливо коли звичайна мова та серйозні аргументи не працюють. Він свого роду «вимикає» в людей критичне мислення. Крім того, розуміння та сприйняття жартів створюють умови для формування певних соціальних спільнот. А гумор у цьому сенсі грає роль своєрідного маркера належності до цих угруповань, системи розпізнавання «свій / чужий». Також гумор може по-справжньому інформаційно «вбивати» певну особу, групу людей чи навіть країну. Він здатен формувати зневажливе ставлення та зводити серйозні речі до рівня тих, що викликають лише сміх.

Одним з перших жанрів політичного гумору стала карикатура, яка почала розвиватись ще у першій половині XVIII століття. У Радянському Союзі її перетворили на потужну зброю власної пропаганди ще на початку його існування — у 1920-х роках. Найвизначнішими майстрами пропагандистських карикатур в СРСР вважаються Борис Єфімов, Кукринікси (Михайло Купріянов, Порфірій Крилов та Микола Соколов), Дмитро Моор (Орлов), Віктор Дені (Денісов) та Михайло Черемних. Їхні роботи висміювали як зовнішніх ворогів СРСР, таких як нацистська Німеччина, фашистська Італія, західні держави (США, Велика Британія, Франція тощо), так і верстви населення всередині країни, які радянський режим вважав для себе ворожими: дворяни, капіталісти, куркулі (заможні селяни), священники тощо. При газеті «Правда» працював цілий сатиричний журнал «Крокодил», який був невід'ємною частиною агітпропу і в якому публікувалася більшість зі згаданих вище авторів.

З прогресом інформаційних технологій пропаганда за допомогою гумору тільки посилюється та розвивається, вже у сучасній путінській Росії. Мабуть, найвідомішим пропагандистом від гумору був покійний Михайло Задорнов. Багато хто з нас пам'ятає його антизахідні наративи про нібито «тупих американців», які були його візитівкою як гумориста. Після Революції Гідності 2014 року і до своєї смерті у 2017 році Задорнов неодноразово використовував антиукраїнські жарти. Він навіть не цурався жартувати про збиття російськими терористами малайзійського Боїнгу у 2014 році в Донецькій області.

Ще одне джерело російської гумористичної пропаганди — програма КВК. Шоу є потужним інструментом стратегічних політичних комунікацій через доступ до різних каналів розповсюдження. Програму транслюють у прайм-тайм федеральних та міжнародних російських телеканалів, поширюють у соцмережах, на сайті, передруковують жарти в пресі і транслюють на радіо. Засновник КВК Олександр Масляков має близькі зв’язки з Кремлем. Про це свідчать, зокрема, фінансування державою будівництва концерт-холу «Планета КВК» у Москві, підтримка КВК-змагань за кордоном, участь політиків топрівня (в тому числі Путіна та Медведєва) у зйомках програм. Крім того, з 1 червня 2016 холдинг «Газпроммедіа» запустив окремий телевізійний канал КВК з майже цілодобовою трансляцією цього шоу. А Масляков отримав державну нагороду «За заслуги перед Вітчизною» третього ступеня. Звичайно, автори КВК не забувають дякувати за щедрість своїм спонсорам — у шоу постійно показується позитивний образ президента Путіна та його команди. Така дружба з політиками дала власнику КВК Олександру Маслякову змогу створити не лише власну програму, а й велику бізнес-імперію для її підтримки.

Інші відомі російські гумористи також підтримують Путіна і є рупорами його пропаганди. Серед них Михайло Галустян, Євген Петросян (проти них Україною введені персональні санкції), Гарік Харламов, Юрій Стоянов, Іван Ургант, Володимир Винокур, Володимир Моісеєнко та Володимир Данилець (останні двоє відомі як творчий дует «Кролики»).

Страх, непевність та сумніви, або FUD (від англ. fear, uncertainty and doubt) — це тактика психологічної маніпуляції, що застосовується в маркетингу та пропаганді і полягає в поданні відомостей про щось (зокрема, продукт або організацію) так, щоб посіяти в аудиторії невпевненість і сумнів у його якостях і таким чином викликати страх перед ним. Для цього можуть використовуватися наклеп, голослівні твердження та натяки. Може застосовуватися і як антиреклама, і як реклама, що сіє страх перед невизначеним колом альтернативних рішень. 

Ця тактика є окремим випадком логічної хиби «апеляція до страху». Вона полягає у зловживанні почуттям страху для підтримки деякої пропозиції. Особа, що використовує цей аргумент, намагається отримати підтримку своїм ідеям та поглядам, граючи на наявних страхах та упередженнях аудиторії. Наприклад, Йозеф Геббельс використовував працю Теодора Кауфмана «Німеччина повинна зникнути!», аби заявити, що західні союзники хочуть знищити німецький народ.

Російська пропаганда також використовує цю тактику. Так, на початку повномасштабної агресії проти України у 2022 році президент Росії Володимир Путін погрожував захопити Київ за три дні. Після повного провалу цього плану та відступу російських військ з півночі України у липні 2022-го він заявив, що «ми ще нічого не починали», намагаючись посіяти страх серед Сил оборони України та нашого народу загалом, що, мовляв, основний військовий удар ще попереду. А заступник голови Радбезу Росії та її експрезидент Дмитро Медведєв постійно погрожує Україні та світу застосуванням ядерної зброї, якщо російська армія й далі зазнаватиме поразок на полі бою.

Але найбільш системно цю тактику використовує прихована російська пропаганда — так звані анонімні телеграм-канали. Вони мімікрують під проукраїнські, але насправді розповсюджують проросійські наративи та меседжі. Ми вже розглядали це явище детально в окремій статті. Ці канали мають на меті деморалізувати українців, підважити їхню віру у світле майбутнє, у власну державу, її владу та перемогу над російськими окупантами.

Для цього використовуються різні групи наративів та меседжів: військові, внутрішньополітичні, зовнішньополітичні, економічні, культурно-історичні. Іноді агітпроп просуває відверті фейки, наприклад про те, що нібито у 2022 році західні держави не дозволили Україні укласти компромісну мирну угоду з Росією. Або те, що Сили оборони України кинули в бій на запорізькому напрямку останню бригаду і в них більше не залишилось резервів.

Буває і так, що пропагандисти використовують реальні внутрішні проблеми України для своїх цілей. Це передусім стосується корупції, соціальної та правової нерівності, проблем із роботою судів та правоохоронних органів, не завжди збалансований процес мобілізації тощо. Звісно, що це супроводжується масовими маніпуляціями та перекручуванням фактів. Найголовнішою маніпуляцією є те, що анонімні телеграм-канали ніколи не згадують про реальну причину більшості поточних бід та проблем України (втрат серед бійців, знищення будинків та інфраструктури, економічного занепаду, підвищення цін і тарифів тощо) — повномасштабну російську агресію, яка супроводжується варварським знищенням цивільної інфраструктури та населення України.

Російські пропагандисти постійно намагаються презентувати українців як терористів, а український уряд — як «хунту», що «захопила владу» в державі. З цією метою вони вживають формулювання «УГІЛ» («УДІЛ» — «Українська Держава Івано-Франківська і Львова»), найчастіше як абревіатуру. Воно є синонімом до поняття «київський режим», про використання якого ми розповідали раніше. За допомогою таких формулювань росіяни намагаються подати Україну як терористичне угруповання. 

Формулювання «УГІЛ» («УДІЛ») показує необізнаність пропагандистів у тонкощах геополітичних процесів на Близькому Сході. Вони намагалися спародіювати абревіатуру терористичного угруповання «ІДІЛ», яке розшифровується як «Ісламська держава Іраку та Леванту». Однак вона погано підходить для перенесення на український контекст. «ІДІЛ» не мала уряду як такого, а керувалася бойовиками без централізованої політичної та управлінської структури. Бойовики значно обмежували права людей та впроваджували релігійний культ і займалися терактами, викраденнями, убивствами і стратами. 

Використовуючи такі фрази, пропагандисти хочуть знецінити українську державність та перекласти відповідальність за дії росіян на жертву їхньої агресії. «Детектор медіа» раніше писав про тактику whataboutism, де і використовують такі формулювання. Пропагандисти на звинувачення в тероризмі відповідають, що українці живуть в «УДІЛ», і називають Президента України Володимира Зеленського «головою терористичного угруповання». Фактично, в такий спосіб вони відходять від суті питання та хочуть уникнути відповідальності.

«Блискучі узагальнення» — це маніпулятивна тактика, що полягає у приписуванні явищам чи подіям, про які розповідають пропагандисти, позитивних характеристик. При цьому деталі явищ чи подій, які суперечать баченню пропагандистів, оголошуються «не властивими» тому, про що йде мова, «незначними» чи «придуманими ворогами».

Тактика ґрунтується на експлуатації позитивного ставлення людей до таких понять, як «свобода», «демократія», «патріотизм», «мир», «щастя», «любов», «правда», «порядок» тощо. Пропагандисти пристосовують ці поняття для виправдання рішень, поглядів і дій, які їм вигідні. 

Наприклад, через чотири тижні після повномасштабного вторгнення в Україну в Росії влаштували концерт і флешмоби на честь 8-річчя незаконної анексії Криму. Концерт проходив під гаслом «Zа світ без нацизму», а флешмоб — «Zа мир, zа Росію, zа президента». Гаслами про мир, єдність у боротьбі з «нацистами» і підтримку влади організатори заходу намагались відвернути увагу від того, що «спецоперація, яка мала закінчитися за три дні», затягнулася вже на тижні.

Путінський режим урівняв поняття «патріотизм» із підтримкою влади. Справжніми патріотами Росії зараз можуть вважатися тільки ті люди, які підтримують Путіна та розв'язану ним агресивну війну в Україні. Так, чимало російських спортсменів, які публічно підтримують диктатора, виправдовують це саме «патріотизмом».

Також солдатів окупаційної армії, які коять воєнні злочини в Україні, російські пропагандистські медіа називають «новими героями Росії», які «готові віддати своє життя заради перемоги над нацизмом і заради миру в усьому світі».

«Опудало» — це тактика пропаганди, за якої аргументи опонентів підміняють на більш слабкі. Після чого спростовують саме їх, а не першочергові, сильніші позиції. У цій тактиці використовується логічна хиба «підміна тези».

Класичним прикладом використання цієї тактики є такий діалог:

А: «Сонячні дні — це добре».

Б: «Якби всі дні були сонячними, то ніколи б не було дощу, а без дощу настали б посуха та голодна смерть».

У цьому випадку Б підміняє твердження А на те, що нібито лише сонячні дні — це добре, і спростовує його. Насправді ж А говорить, що сонячні дні — це добре, нічого не згадуючи про дощові дні.

Хоч «опудало» вважається досить примітивним маніпулятивним прийомом, але його часто використовують як у внутрішньополітичних баталіях, так і в пропаганді міжнародного рівня. Наприклад, противники легалізації медичного канабісу в Україні, який має винятково знеболювальний ефект для важкохворих та поранених, заявляють, що Україна стане «одним з провідних наркохабів світу» та «другим Афганістаном» тощо. Проти узаконення цивільних партнерств, в тому числі для одностатевих пар, звучать аргументи на кшталт «я не хочу, щоб мій син став геєм» або «церква і Бог проти цього». Чи, наприклад, закиди про усиновлення дітей одностатевими парами, хоча профільний законопроєкт цього не передбачає.

Російська пропаганда теж постійно використовує цей маніпулятивний прийом. Так, на твердження, що українці є окремою від росіян нацією зі своєю мовою, історією та культурою, лунають відповіді на кшталт «а Чорне море викопали давні укри» чи «а Ісус Христос був українцем» тощо. 

Якщо хтось насмілюється критикувати «культ Перемоги» в Росії, йому закидають підтримку нацизму. Якщо вимагає демократичних свобод і прав — закидають розпалювання смути та руйнування порядку в країні. Під диктовку Заходу, звісно ж. Коли українці звинувачують Росію в незаконній анексії територій та війні з безліччю жертв, їм відповідають, що «а у вас при владі ж нацисти, які незаконно скинули легітимного Януковича» або «а хто до того 8 років бомбив Донбас та вбивав дітей?» Так відбувається підміна, мавпування та знецінення сильних та раціональних аргументів відвертою маячнею.

Тактика пропаганди «whataboutism» передбачає відповідь на критику чи поставлене запитання у форматі «А як щодо…?». Тобто «переведення стрілок» на недоліки опонентів. Натяк на те, що вони не мають морального права критикувати, оскільки самі мають такі ж або навіть серйозніші проблеми, не дотримуються тих принципів, про які публічно заявляють. Вона заснована на логічній хибі «Te quoque» («сам такий», або «подивись на себе»).

Незважаючи на англомовну назву, цю тактику, як і чимало інших прийомів пропаганди та дезінформації, популяризували росіяни. Ще приблизно у 1880-х роках, коли МЗС Російської імперії таким чином захищалося від морального осуду з боку США. Але найбільшого поширення «вотебаутизм» набув у 70-80-х роках ХХ століття під час апогею «Холодної війни».

Наприклад, після Чорнобильської катастрофи радянське державне інформаційне агентство ТАСС написало повідомлення про аварії на ядерних об'єктах у США, таких як АЕС «Три-Майл-Айленд» та «Джинна». Радянські пропагандисти стверджували, що американська антиядерна група зафіксувала 2300 нещасних випадків, аварій та інших неполадок у 1979 році. У СРСР навіть з'явився анекдот, який дуже добре розкриває суть цієї тактики: 

«- Яка заробітна плата в радянського інженера? 

- Зате у вас [расистська назва афроамериканців] лінчують!»

Дійсно, акти насильства проти афроамериканців під час Руху за громадянські права у США 1955-1968 років стали одними з ключових меседжів «вотебаутизму» радянської пропаганди.

Як і багато інших «прекрасних надбань радянського минулого», сучасні російські пропагандисти та посадові особи системно використовують цю тактику. Опозиційний путінському режиму російський політоглядач Аббас Галлямов писав у 2021 році після перегляду пресконференції Путіна: «Путінський вотебаутизм має вже зовсім гротескний характер. Собчак питає його про тортури в системі ФСВП [пенітенціарна система], а він першим же ділом починає доводити, що і в Європі теж катують. Здавалося б, причому тут Європа? Але ні, причому, виявляється».

У відповідь на критику власних агресивних дій, у тому числі — агресивної війни проти України, яка триває з 2014 року, російський агітпроп згадує про операції НАТО в Югославії, Іраку та Афганістані. Те, що вони проводилися проти людиноненависницьких диктатур, які займалися етнічними чистками, та міжнародних терористичних мереж, пропагандистів не хвилює. Відомий наратив російської пропаганди про «8 років та дітей Донбасу» також належить до «вотебаутизму». 

Жалість є достатньо сильною людською емоцією, оскільки апелює до почуття справедливості і може викликати сильну жагу помститися тим, хто є кривдником та агресором. Російська пропаганда використовує ці особливості психології в тактиці «образ жертви». Вона часто працює разом та переплітається з тактикою «героїзація», створюючи синергетичний ефект.

Прикладом використання образу жертви слугує один з ключових російських пропагандистських наративів про «дітей Донбасу, яких вбивали 8 років». Символічним його виразом є так звана Алея янголів, яку відкрили в Донецьку у 2015 році. Там викарбувані імена дітей, загиблих унаслідок російсько-української війни. Провина за це покладається, звісно ж, на «українських нацистів та бандерівців». Агітпроп навмисно не згадує, що ці діти були б живі, якби не було російського військового вторгнення у Донецьку та Луганську області у 2014 році. Так окупанти хочуть перекласти відповідальність за розв'язування війни та воєнні злочини на Україну та виправдати свою повномасштабну агресію у 2022 році, апелюючи до «вбитих дітей Донбасу».

Одним із фейків, які підживлюють наратив про «8 років», є історія про нібито розіп'ятого, «як Ісус», на дошці оголошень маленького «хлопчика у трусиках». «Українські нацисти-карателі» буцімто зробили це у 2014 році у Слов'янську за те, що хлопчик був сином російського агресора з так званої ДНР. Щоправда, жінка, яка розповіла пропагандистам цю «моторошну» історію, щастя в Росії не знайшла й у 2021 році скаржилася на дискримінацію за національною ознакою у «багатонаціональній країні».

Ще одним ключовим виправданням повномасштабної агресії служить наратив, нібито «Росія захищається від українських нацистів і НАТО» і її напад — лише превентивний удар. Тут використовувалася ціла низка різних меседжів, як-от нібито існування в Україні біолабораторій НАТО для розробки біологічної зброї, спрямованої проти Росії, а також начебто намагання України створити «брудну ядерну бомбу» тощо. У цьому наративі важливу роль відіграє термін «русофобія», яким позначається будь-яка негативна реакція інших країн та міжнародної спільноти загалом на агресивні дії Росії, і не лише в Україні.

Після початку повномасштабної російської війни проти України у 2022 році концепт «русофобії» став використовуватися набагато частіше, хоча про нього говорили ще як мінімум на початку 2000-х. Він розповідає світу нібито про дискримінацію Росії та росіян і подвійні стандарти щодо неї, які використовує «колективний Захід». Іде апелювання до західних ліберальних цінностей та намагання поставити «русофобію» в один ряд із такими безумовно негативними явищами, як расизм, антисемітизм, сексизм, гомофобія тощо.

Російські пропагандисти позиціюють СРСР як «золоту добу», в яку всім варто повернутися. Цей історичний період залишається важливим для російської пропаганди, оскільки близько 63% росіян досі сумують за Радянським Союзом.

Агітпроп подає розпад СРСР як катастрофу і вкрай негативно відгукується про тих людей, які нібито «розвалили Союз», наприклад, Михайла Горбачова, Бориса Єльцина та Леоніда Кравчука. А будь-які знаменні дати радянського періоду, як-от 9 травня, коли в Росії святкують День перемоги над нацистською Німеччиною, зустрічають з ейфорією. Коли все ж таки доводиться згадувати про репресії та голодомори, які спричинив Радянський Союз, їх подають як вимушену жертву всіх народів СРСР. І засуджують лише керівників держави, а на виконавців уваги не звертають.

Для «підтвердження», що Радянський Союз був великою державою, використовують  кіно. Схожу до персонажів кіно роль у тактиці пропаганди «героїзація» відіграють правдиві чи вигадані історії з життя радянських людей про їх нібито героїзм та самопожертву. Після окупації українських територій росіяни приносять туди своїх «радянських героїв», пов’язаних із цими місцями. Наприклад, Василя Маргелова та Павла Судоплатова.

«Герої» мало що значать без образів ворогів. Їхню роль найчастіше відіграють противники СРСР у німецько-радянській та холодній війні; жителі країн, які виникли після розпаду СРСР; противники влади сучасної Росії тощо. Ці вороги, як правило, мають лише негативні риси і відіграють роль «еталону зла», а їхні дії та ідеї, за словами пропаганди, завжди є неправильними і злочинними.

Пропаганда доволі часто використовує образ Йосипа Сталіна для власних цілей. Вона не героїзує «вождя» і навіть не заперечує частину з його звірств, яким знаходить виправдання. Натомість Сталін подається як «сильний лідер, який врятував країну у критичний момент», до того ж його образ резонує із нинішнім образом Володимира Путіна. Також ім'ям Сталіна російські пропагандисти виправдовують репресії на тимчасово окупованих територіях України.

Агітпроп позитивно відгукується про радянську техніку, якою користуються окупаційні війська під час війни проти України. Те саме і з об’єктами, які збудували в часи СРСР. Наприклад, якщо через бойові дії було пошкоджено міст, то російські дезінформатори напишуть, що міст встояв, тому що був побудований в СРСР.

Так російська пропаганда використовує сентименти людей і почуття ностальгії за чимось світлим та ідеальним. Росія уособлює СРСР, державу, в якій нібито все було прекрасно, і готова знову принести це почуття людям. Ця тактика спрямована переважно на росіян та мешканців тимчасово окупованих територій України.

Агітпроп використовує власні версії історичних подій проти України, щоб дискредитувати та знецінити досягнення українців. Пропагандисти регулярно поширюють маніпулятивні твердження щодо минувшини нашої держави, звинувачуючи українців у переписуванні історії Київської Русі, Голодомору, Другої світової війни чи окремих територій, зокрема Криму та східної частини України. 

Наприклад, кремлівська пропаганда наголошує на тому, що Київська Русь була «спільною державою предків», а отже, Україна й Росія мають «єдине коріння». Київ фігурує в таких твердженнях як «матір міст руських», що нібито підкреслює історичний зв’язок і посилює вплив країни-агресорки на Україну. Проте після початку російської агресії дезінформатори майже припинили називати Русь Київською та стали акцентувати на провідній ролі Великого Новгорода у формуванні давньоруської цивілізації.

Також російська пропаганда намагається підкреслити позитивні аспекти історії СРСР, значно применшуючи її негативні наслідки. Так пропагандисти хочуть зобразити Росію спадкоємицею Радянського Союзу й утвердити її вплив на Україну. Агітпроп применшує або заперечує страждання, яких зазнали українці за радянських часів, особливо під час Голодомору. Його зображують як спільний радянський досвід, а не цілеспрямований геноцид українців. А розпад Радянського Союзу подається як «найбільша трагедія в історії росіян, українців і білорусів».

Пропагандисти країни-агресора гіперболізують роль Радянського Союзу в перемозі над нацистською Німеччиною відносно інших держав-переможниць. При цьому вони вибірково замовчують або применшують внесок і жертви українців, натомість возвеличуючи та перебільшуючи роль Росії. Агітпроп часто зображує весь український націоналізм і рух за незалежність нацистськими через співпрацю окремих українських націоналістичних груп із Німеччиною під час Другої світової війни. 

Для виправдання незаконної анексії Криму у 2014 році російська пропаганда стверджує, що Крим «завжди був російською землею та є її невід’ємною частиною». Агітпроп позитивно висвітлює періоди, коли півострів перебував під російським контролем. Водночас вони замовчують історію Кримського ханства та будь-які позитивні зміни на півострові, пов’язані з Україною. Окрім того, дезінформатори намагаються виправдати депортацію Сталіним кримських татар у 1944 році тим, що всі вони нібито були «нацистськими колаборантами».

Окрім інших сфер життя, таких як музика, спорт, шоубізнес, кіно та відеоігри, російська пропаганда використовує науку й техніку у власних цілях. Здебільшого це військово-промисловий комплекс, космічна програма та робототехніка. Новітні розробки російської науки подаються як унікальні, такі, що не мають аналогів у світі та забезпечать Росії якісну перевагу на полі бою і в космосі.

Після незаконної анексії Криму та розв'язання Росією війни в Донецькій та Луганській областях у 2014 році, західні держави ввели перші санкції проти країни-агресора. Тоді ж у путінській Росії почалася політика «імпортозаміщення» — розвитку вітчизняного виробника для заміни підсанкційних товарів власними. Путін та його генерали і чиновники придумали концепцію «аналогів немає» і повторюють її як мантру зазвичай щодо зразків озброєнь, яких ще не існує. Це нагадує наратив нацистської пропаганди часів Другої світової війни про «вундерваффе» — «диво-зброю».

Путін лякає світ такими «геніальними винаходами вітчизняного ВПК», як ракетний комплекс «Сармат», система протиповітряної та протиракетної оборони С-500, винищувач Су-57, танк Т-14 «Армата» тощо. Зазвичай «аналоговнєтні» зразки озброєння існують лише в уяві Путіна та його генералів, перебувають на стадії прототипів або ж у реальності мають суттєво гірші тактико-технічні характеристики, ніж заявлені офіційно.

Космічна програма завжди була гордістю СРСР, а згодом і Росії, та використовувалась у цілях пропаганди. Наприклад, елементом пропаганди став політ Юрія Гагаріна в космос у 1961 році. Останні роки програма перебуває у стані занепаду, зокрема через російську агресію в Україні. Росіяни поки що залишаються на Міжнародній космічній станції, проте через війну втрачають інші можливості міжнародного космічного співробітництва, інші країни не хочуть мати справи з агресором. 

Програємо «космічну гонку»? Не біда, зате можна «покреативити» у пропаганді: відправити на Міжнародну космічну станцію прапор повністю контрольованої Росією псевдореспубліки «ЛНР», намалювати на космічній ракеті літеру «Z», першими зняти художній фільм у космосі, обізвати у твітері американського конкурента Ілона Маска і навіть погрожувати знищити Міжнародну космічну станцію. 

Музика та пісні здавна слугують знаряддям пропаганди для багатьох держав, політичних режимів, партій та правителів. Російська пропаганда використовує музичні твори різного жанру для досягнення своїх цілей, підняття рівня «патріотизму» серед народу й армії.

Ностальгія за радянським минулим — одна з ключових тем у російській музиці, яка використовується для пропаганди в часи повномасштабної війни проти України. Так, співак Олег Газманов на концерті на підтримку так званої «спеціальної військової операції» 18 березня 2022 року виконав пісню «Народжені в СРСР». А пісня гурту «Ми з 90-х» «Хочу назад до СРСР» на початку повномасштабної війни була хітом у російському сегменті соціальних мереж і стала вірусною.

Також у музиці, яку використовує російський агітпроп, нерідко романтизують та пропагандують війну. Наприклад, часто використовуються пісні того ж Олега Газманова, такі як «Офіцери» та «Солдати Росії», або ж популярною є «творчість» гурту «Любе», який називають улюбленим гуртом Путіна. Більше половини їхніх пісень належать якраз до цього жанру, і цей гурт, як і Газманов, є постійним учасником пропагандистських концертів. На таких заходах часто звучить пісня гурту «Кіно» «Зозуля» у виконанні Поліни Гагаріної. Пісня стала офіційним саундтреком пропагандистського фільму «Битва за Севастополь» — спільного українсько-російського проєкту. В українському прокаті стрічка виходила під назвою «Незламна».

Після початку повномасштабної війни з'явилися й нові твори, просякнуті ненавистю до українців. Зокрема, із закликами до вбивства. Прикладами є витвір ПВК «Вагнер» під назвою «СVиноріZ» та пісня, що має як назву нецензурну форму слова «вдаримо».

Російська пропаганда «не забуває» і про молодь. Так, ще до повномасштабної агресії 2022 року вийшли треки в стилі «хіп-хоп», як «Мій найкращий друг — президент Путін» у виконанні Тіматі та «Владімір Путін» від Слави КПСС, якому ще з 2017 року заборонено в'їзд до нашої країни через антиукраїнські висловлювання. Найбільш свіжим прикладом пропаганди серед молоді є «творчість» співака Shaman, образ якого спеціально підігнаний під цю вікову групу. Його пісні «Встанемо», «Я — росіянин», «Сповідь» та «Моя Росія» набирають мільйони переглядів на ютубі серед зараженої злочинною ідеологією «рашизму» аудиторії. Співак поєднує у своїй творчості образ «молодої та сучасної рок-зірки» з дредами на голові і з «патріотичною» риторикою та тематикою пісень, яка більше характерна для таких співаків із аудиторією «за 50 років», як Олег Газманов та Григорій Лепс.

Російська влада ще з радянських часів використовує спорт як інструмент пропаганди. Відомі спортсмени і тренери публічно висловлюють свою підтримку збройної агресії Росії проти України, а також виступають на пропагандистських заходах путінського режиму.

Український спортивний портал «Трибуна» за допомогою вболівальників створив і регулярно поповнює «Список ганьби» — базу даних російських та білоруських чинних та колишніх спортсменів і тренерів, а також спортивних функціонерів і чиновників, що публічно підтримали путінську агресію. 

Провладна путінська партія «Єдина Росія» вже не один десяток років використовує популярних ексспортсменів як рупор для власної пропаганди. Дехто з них стали депутатами Держдуми Росії від панівної партії та знайшли своє місце в системі російської влади. Дев’ять колишніх спортсменів прямо підтримали російську агресію проти України. Серед них боксери Микола Валуєв та Дмитро Пирог, біатлоністи Антон Шипулін та Сергій Чепіков, хокеїст В'ячеслав Фетісов, шахіст Анатолій Карпов, борець Артур Таймазов, фігуристка Ірина Родніна та ковзанярка Світлана Журова.

Чинні представники спорту також брали участь у пропагандистських заходах Путіна після початку повномасштабної війни та прямо підтримали агресію проти України. Найвідомішими серед них є фігуристки Аріна та Діна Аверіни, Альона Косторна, Каміла Валієва, Єлизавета Туктамишева, лижники Олександр Большунов, Олександр Легков та Вероніка Степанова, борець Роман Власов, футболісти Артем Дзюба та Арі, бійці змішаних єдиноборств Олександр Ємельяненко, Олександр Шлеменко та Петро Ян.

Російський спортивний гімнаст Іван Куляк пішов далі й у березні 2022 року вийшов на нагородження етапу Кубку світу з літерою «Z» на костюмі — головним символом російської агресії проти України. За що був дискваліфікований на рік.

На жаль, не обійшлося в цьому списку й без зрадників: деякі колишні українці давно підтримують путінський режим та агресивну війну проти власної країни. Тут можна виділити шахіста Сергія Карякіна, бійця ММА Олексія Олійника та ексволейболіста Тараса Хтея.

Після початку повномасштабної війни більшість міжнародних спортивних інституцій (що не контролюються самими росіянами) або повністю заборонили брати участь у змаганнях російським та білоруським спортсменам, або ж поставили їм умови виступати в нейтральному статусі: без прапорів, гімнів та за умови публічного засудження агресії проти України. Російська пропаганда, звісно ж, почала волання про «подвійні стандарти», «політизацію спорту» та «русофобію». Цим відзначилося навіть МЗС Росії.

Захлопування дверей — тактика пропаганди, яка полягає у збільшенні діапазону сприйняття цільової аудиторії. Це досягається за рахунок штучного підвищення ставок та очікувань, щоб люди прийняли умовно «середню» позицію. Така техніка  використовується у маркетингу, з якого прийшла у сферу пропаганди. Наприклад, якщо продавець хоче продати річ за 100 грн, але публіка готова заплатити тільки 50 грн, продавець спочатку ставить вищу ціну (наприклад. 200 грн), а потім її знижує до 100 грн щоб це виглядало як вигідна покупка.

Наприклад, Росія використовує цю тактику поширюючи меседж про так зване бажання Росії підписати мирний договір та закріпити за собою тимчасово окуповані території України. На тлі контрнаступу Сил оборони України та неминучого звільнення захоплених українських земель, пропагандисти просувають тези, що скоро західна підтримка України суттєво зменшиться й країна залишиться сам-на-сам з Росією. Мовляв, наслідки для неї будуть набагато гірші та трагічніші, ніж втрата за мирним договором тих територій, які наразі окуповані.

Дещо у видозміненому вигляді ця тактика використовується для прискорення російської паспортизації на тимчасово захоплених територіях. Окупанти у місцевих телеграм-каналах рекламують звичайні російські соціальні виплати та цифрові державні послуги як великі переваги та досягнення, свідомо «забуваючи», що вони самі своєю окупацією позбавили людей абсолютно тих самих виплат та послуг від України і поставили місцеве населення на межу виживання.

Ця тактика застосовувалась і у квітні-травні 2022 року, коли російська пропаганда просувала меседж, що рубль є ледь не найстабільнішою та найбільш динамічно зростаючою валютою у світі. Російська валюта у той час справді дещо зростала, але лише на тлі падіння у березні того ж року, після введення західних санкцій проти країни-агресора.

Вибіркова правда — це тактика пропаганди, за якої частково використовується правда для введення людей в оману та досягнення власних цілей. Твердження може бути частково правдивим, може бути повністю правдивим, але не включати всю правду, або може містити декілька оманливих елементів, як-то: неправильна пунктуація, подвійні значення, спотворення правди.

Російський агітпроп часто використовує цю тактику. Свіжим прикладом є твердження дезінформаторів, що Каховська ГЕС була зруйнована під тиском води через її пошкодження у 2022 році внаслідок обстрілів американськими РСЗВ HIMARS. Обстріли справді були, але внаслідок них було пошкоджено тільки дорожнє полотно на мосту, що вів до греблі, й вони точно не могли спричинити таких масштабних руйнувань самої дамби. Західні експерти схиляються до того, що Каховська ГЕС була зруйнована внаслідок підриву зсередини.

Іншим прикладом є численні дописи проросійських анонімних телеграм-каналів щодо втрат у битві за Бахмут. Пропагандисти пишуть лише про нібито великі втрати Сил оборони, зовсім «забуваючи» про втрати збройних сил Росії та «вагнерівців», які західні посадовці оцінюють приблизно в 60 тисяч людей. Безумовно, на жаль, Сили оборони зазнали значних втрат у Бахмуті, але окупантам ця «піррова перемога» коштувала в рази дорожче.

Одним із головних дезінформаційних меседжів російської пропаганди є твердження, що західні санкції не справлять негативного впливу на економіку Росії. Серед них є меседж, що рубль зростає, зміцнюється та є ледь не найстабільнішою валютою світу. Його особливо активно просували на початку повномасштабного вторгнення. У цьому була частина правди, але російські пропагандисти свідомо замовчували той факт, що їхня валюта стрімко й дуже сильно впала у березні 2022 року на тлі запровадження західних санкцій за агресію проти України й тільки у квітні почала відновлюватися. 

Також варто розуміти, що від подальшого стрімкого падіння російську валюту врятувало ручне регулювання економіки, яке в майбутньому завжди призводить до вкрай негативних наслідків. Дезінформатори «забули» і про те, що рубль у квітні 2022 року дещо зріс лише відносно долара США, але це був аж ніяк не абсолютний показник.

До тактики «махання прапорами» пропаганда вдається, коли потрібно виправдати якусь дію тим, що це патріотично або ж іде на користь країні, групі чи ідеї, яку підтримує цільова авдиторія. Ця тактика використовує патріотичні символи (державний прапор, гімн, національну символіку), щоб викликати почуття національної гордості та лояльності. Пропагандисти звертаються до почуття патріотизму через апелювання до цінностей та ідентичності нації.

Коріння «махання прапорами» йде глибоко в історію. Так, ще під час Французької революції Законодавчі збори Франції 11 липня 1792 року видали декрет під назвою «Батьківщина в небезпеці». У той час Французька революція була під загрозою поразки — зовнішні (Австрія, Прусія та інші держави) та внутрішні (дворянство, духовенство) вороги вели активний наступ на молоду республіку. Цей декрет допоміг згуртувати та мобілізувати французьке суспільство на відсіч ворогам на основі патріотизму і зберегти в країні республіканський устрій.

Іншими прикладами «махання прапорами» є плакат, що закликає вступати до армії США, із зображенням «дядька Сема» та слоганом «Ти потрібен мені для армії Сполучених Штатів», а також радянський «Батьківщина-мати кличе!». Вони апелювали до патріотизму та жертовності заради рідних країн і використовували образи-уособлення США та СРСР.

За допомогою цієї тактики президент Росії Володимир Путін виправдовував вторгнення в Україну, так звану «спеціальну військову операцію». Нібито розширення НАТО загрожує самому існуванню Російської Федерації, а вона лише обороняється, захищаючи свої національні інтереси.

Ще одним прикладом використання цієї тактики є політика так званого «імпортозаміщення», що проводиться в Росії ще з 2014 року, коли західні держави ввели проти неї перші санкції за незаконну анексію Криму. Вона супроводжується відповідною інформаційною кампанією, що сильно апелює до патріотизму. Мовляв, нам не потрібні західні товари, наші аналоги не гірші, потрібно розвивати і стимулювати вітчизняного виробника й так далі.

Пропаганда використовує тактику «перенесення», щоб викликати в аудиторії стійкі асоціації з певними символами чи сталими виразами. Вони можуть бути як позитивними і викликати схвалення, так і негативними — для дискредитації певних людей, спільнот чи явищ.

Так, радянська, а згодом і російська пропаганда ніколи не використовували термін «воїн Української повстанської армії», натомість називали їх «бандерівцями». Це слово в СРСР та Росії має стійку асоціацію з бандитами та нацистськими колаборантами. Червоно-чорний прапор ОУН та УПА має таку ж негативну конотацію для російської пропаганди, натомість для патріотів України він є символом волі, незламності та визвольної боротьби проти будь-яких іноземних загарбників.

Під час повномасштабної війни 2022-2023 років агітпроп часто воліє називати солдатів ЗСУ «нацистами», «бойовиками», «найманцями». У такий спосіб відбувається перенесення на воїнів регулярної армії незалежної держави асоціацій з нерегулярними бандами різного наброду. Щоб уникнути страшного слова «війна» для позначення повномасштабного вторгнення в Україну і назвати його якщо не позитивно, то хоча б нейтрально, путінська влада вигадала недолуге словосполучення «спеціальна військова операція».

Російська пропаганда також намагається застосовувати й нібито позитивні символи для збільшення підтримки та виправдання агресії щодо України. Так звана «георгіївська стрічка» є військовим символом Росії ще з XVIII століття, означає військову славу та доблесть. Вона зберегла своє значення навіть у Радянському Союзі та стала одним із символів «перемоги». У сучасній Росії «георгіївська стрічка» є поширеною та популярною, оскільки не пов'язана з комуністичним режимом СРСР, до якого всередині країни дуже неоднозначне ставлення, незважаючи на те, що радянське минуле активно служить російській пропаганді. 

Ще одним символом є так званий «прапор перемоги», який агітпроп сакралізував у рамках гіперболізації ролі Росії в перемозі над нацизмом та зробив одним з ключових елементів «побєдобесія», що є наріжним каменем сучасної державної ідеології «рашизму».

За допомогою тактики нечітке припущення пропагандисти подають аудиторії потрібні їм меседжі у форматі багаторазового припущення або натяків. Це робиться, щоб викликати більшу довіру, адже сам меседж як такий може звучати непереконливо. Коли люди чують неодноразове нечітке припущення або натяки, вони самі домислюють потрібну для пропагандистів «правду».

Прикладом використання цієї тактики є пропагандистські меседжі, які з'явилися після влучання російських ракет у Хмельницькому і Тернопільській області 13 травня 2023 року. Проросійські анонімні телеграм-канали подали потрібні їм меседжі саме у форматі нечітких припущень різного ступеню. Найменш чіткими з них були такі: «Наслідки прильоту по складу боєприпасів у Хмельницькому. Більша частина об'єкта знищена вибухом та вторинними детонаціями. Інформації про те, що знаходилося на складах, немає, як і фото роботи ДСНС» та «Ось така пам'ятка з'явилась у громадських місцях міст у Хмельницькій області. МОЗ України нагадує про необхідність дотримуватися радіаційної безпеки. Тим не менше, на офіційному рівні поки так ніхто нічого і не пояснив: що ж насправді вибухнуло на складах у Тернопільській області». Такі дописи в комбінації з дещо більш чіткими, де йшлося про уранові сердечники снарядів для британських танків «Challenger 2», були  покликані створити паніку та відчуття радіаційної загрози серед українців, а також показати нібито агресивність та прагнення до ескалації війни з боку західних союзників.

Ще одним прикладом використання натяків у пропаганді є допис іншого проросійського анонімного телеграм-каналу, в якому критикується заява міністра внутрішніх справ України Ігоря Клименка, що чоловіки, які незаконно виїхали з України, будуть покарані: «Українець, що знаходиться за кордоном, обурений тим, що нардепи готуються прийняти законопроєкт про кримінальну відповідальність для чоловіків, які виїхали за кордон. Цікаво, якщо такий закон приймуть, що будуть робити сини Данілова та Стефанчука? Та й синки інших чинуш та підприємців. Їм придумають інвалідність??? Чи щось ще?». Тут пропагандисти роблять непрямий натяк на те, що сини вищих посадовців України Олексія Данілова та Руслана Стефанчука нібито незаконно перебувають за кордоном, маючи на меті дискредитувати владу загалом і звинуватити її у подвійних стандартах.

Слоган — коротка та влучна фраза, яка стисло виражає певну позицію або меседж та добре запам'ятовується. Слогани зазвичай використовуються в рекламі, політиці та бізнесі. Ці фрази несуть сильний ідеологічний посил, апелюють переважно до емоцій і є свого роду «візитівкою» політичних рухів, партій, комерційних компаній тощо.

Слогани почали з'являтися ще багато століть тому. До прикладу, є гасло французької революції 1789-1792 років «Liberté, égalité, fraternité» («Свобода, рівність, братерство»). Ці універсальні людські демократичні цінності стали базовою ідеологією багатьох держав на кілька століть вперед. 

Ще одним політичним лозунгом стало «¡No pasarán!» («Вони не пройдуть!»). Цей слоган почали використовувати французи ще під час битви за Верден у Першій світовій війні. У нашу мову він прийшов від іспанських республіканців часів Громадянської війни в Іспанії. Гасло стало символом твердого і непохитного наміру захищати свою позицію, не лише у військовому контексті. 

У «мирній» політиці слогани також відіграють важливу роль. Варто згадати лише «Yes we can!» («Так, ми можемо!») Барака Обами та «Make America Great Again» («Зробимо Америку великою знову») Дональда Трампа, з якими вони перемогли на виборах президента США. Українці також мають свої сильні слогани. Це передусім «Слава Україні — героям слава!», «Слава нації — смерть ворогам!» та «Україна — понад усе!». 

Є свої гасла і в російських окупантів. Так, для тимчасово окупованих територій вони використовують слоган «Росія тут назавжди!». Це робиться для деморалізації проукраїнськи налаштованих місцевих, для формування в них відчуття безнадійності ситуації та необхідності прийняття «нової реальності». Щоправда, цей слоган на білбордах у звільнених районах Харківщини та Херсонщини виглядав смішно. Ще одним гаслом окупантів є «Своїх не кидаємо». Він вже направлений на підняття морального духу російської армії, колаборантів та проросійського населення України. Проте далеко не завжди окупанти чинять згідно з цим слоганом: зафіксовано чимало випадків, подібних на цей, коли двоє російських солдатів пограбували пораненого товариша і залишили його помирати.

«Приєднуйся до маси» — тактика пропаганди, за допомогою якої агітпроп підкріплює свої меседжі твердженнями, що їх підтримують великі маси людей. Так пропагандисти намагаються переконати аудиторію, що все, що вони кажуть, є правдою. Ця тактика будується на конформізмі — схильності людей пристосовуватися, схилятися перед авторитетами, приймати думки та позиції, які поділяє більшість представниць і представників їхньої соціальної групи.

У рамках цієї тактики пропагандисти можуть використовувати як правдиві дані соціологічних опитувань на свою користь, так і маніпулювати ними й вдаватися до перекручувань. Трапляються і посилання на відверто замовні або навіть вигадані опитування, які насправді ніхто не проводив. Такі технології часто використовуються під час виборів, щоб додати голосів певним партіям чи блокам, адже люди схильні голосувати за тих, хто буцімто сильніший і має нібито більше підтримки. Як це працює, помітно під час спроб кандидатів і кандидаток подолати виборчі бар'єри: виборець побоюється, що його голос фактично «пропаде», якщо він проголосує за партію, яка не подолає бар'єру. Тому через неправдиві соціологічні опитування його вибір може змінитися в останній момент. Texty.org.ua зібрали цілу базу псевдосоціологів України, частина з яких відверто працювала на російську пропаганду, яка також використовує цю тактику у власних цілях. Зокрема, в умовах повномасштабної війни. 

Наприклад, один з проросійських анонімних телеграм-каналів задля дискредитації української влади навів дані реального соціологічного опитування «Потреби ветеранів», проведеного Українським ветеранським фондом. У заголовок допису автори винесли формулювання «53% українських ветеранів вважають, що українська держава не виконує своїх зобов'язань перед ними». У цьому випадку пропагандисти вдалися до жорсткої маніпуляції: використали думку ветеранів, які воювали проти російських окупантів, для просування антиукраїнських меседжів.

Іншим прикладом використання пропагандистами соціологічних опитувань у власних цілях є допис анонімного телеграм-каналу про результати дослідження Internews, згідно з яким, 74% українців споживають інформацію з соціальних мереж (60% — конкретно з телеграму) і лише 36% довіряють телебаченню. Пропаганда використовує ці цифри для критики телемарафону «Єдині новини» і звинувачує владу в цензурі на телебаченні. Марафону протиставляється телеграм, який нібито є майданчиком для отримання незалежної та об'єктивної інформації. При цьому автори дописів умисно не згадують, що останні кілька років у світі люди переважно споживають інформацію в інтернеті, а не з традиційних медіа. Натомість анонімні телеграм-канали, які й поширюють тезу про владну цензуру, часто є джерелами поширення дезінформації, зокрема — проросійської. Через анонімність вони не несуть жодної відповідальності за свій контент.

«Третя особа» — тактика пропаганди, за якої агітпроп шукає та висвітлює третю, незалежну думку для того, щоб підтвердити свої меседжі. Цільова аудиторія легше і швидше вірить незалежній думці, яка не пов'язана із зацікавленими сторонами. Цей прийом застосовують не лише в пропаганді, а й у рекламі та маркетингу. В якості незалежних джерел використовуються журналісти, медіа, науковці, експерти тощо.

Проросійські телеграм-канали регулярно використовують як третю думку цитати із західних медіа, виступів політиків та експертів, часто вириваючи їх із контексту або перекручуючи для того, щоб підтвердити свої пропагандистські меседжі, надати їм більшої неупередженості та авторитетності. Детальніше ми писали про це в дослідженні щодо телеграм-каналу «MediaPost», який створений російською пропагандою спеціально для перекручування і використання у власних цілях контенту західних медіа.

На практиці ця тактика, до прикладу, працює так: один з проросійських анонімних телеграм-каналів у своєму дописі посилається на статтю польського журналіста Єнджея Белецького для газети Rzeczpospolita, де нібито є інформація, що незважаючи на наполягання Польщі, США не підтримають вступ України до НАТО, що Україні дадуть лише скромні гарантії безпеки і їй доведеться змиритися з територіальними втратами. Так пропагандисти використовують авторитет польської газети як «незалежного джерела» для підтвердження своїх меседжів. Дезінформатори підкріплюють свою тезу, що західна допомога Україні скоро буде серйозно згортатися і наша держава залишиться сам-на-сам у війні з Росією.

Ще один приклад: російська пропагандистка в дописі свого іменного телеграм-каналу використала дані британської букмекерської компанії Smarkets. Спираючись на букмекерські коефіцієнти, вона стверджує, що Україна не виграє війни, не стане членом НАТО і навіть ЄС. Аргументом є те, що букмекери «вміють рахувати свої гроші». Також пропагандистка акцентує увагу на результатах голосування клієнтів букмекерів, які теж не вірять в Україну. Тобто дезінформаторка використовує авторитет букмекерської контори для нібито підтвердження своїх пропагандистських меседжів, щоб створити видимість, що Україна зазнає поразки у війні з Росією і ніколи не стане членом ЄС та НАТО.

Відривання від контексту — це свідома чи несвідома помилка, за якої з тексту вилучається певний уривок, що набуває часто зовсім іншого значення у відриві від цілісного контексту. У пропаганді цей прийом застосовується для маніпуляцій словами відомих людей, зокрема політиків чи військових. 

Російський агітпроп постійно використовує вирвані з контексту слова та фрази для дискредитації України різними способами. Так, у червні 2022 року дезінформатори розганяли меседж, нібито тодішній прем'єр-міністр Великої Британії Борис Джонсон заявив, що «світ втомився від України». Насправді, керівник британського уряду застеріг від можливої ​​«невеликої втоми від України», яка почала з’являтися у світі. Джонсон також наголосив, що це стало б «катастрофою», якби президент Росії Володимир Путін досяг успіху в Україні.

Нещодавно пропагандисти поширили спотворений виступ головного генерала США у Європі Крістофера Каволі, де він нібито сказав, що «російські військові буцімто "не постраждали" у війні, а західні медіа начебто спотворюють інформацію про "деградацію" російських військ». Насправді, генерал заявив лише про російські патрулі в Атлантичному океані, що саме на цю частину їхніх військ не вплинула війна.

Російські дезінформатори поширили маніпулятивний меседж, нібито президент України Володимир Зеленський носить із собою пістолет, щоб застрелитися в разі небезпеки. Насправді ж, Зеленський має пістолет винятково для самооборони. 

Фантазія російського агітпропу іноді призводить і до курйозних випадків. Так, у червні 2022 року пропагандисти вирвали з контексту слова дружини президента України Олени Зеленської і перекрутили так, що нібито їхній 9-річний син Кирило є військовим радником президента. Насправді Олена Зеленська розповіла британській газеті Daily Mail, як вона спілкується зі своїми дітьми на тему війни і як відрізняється реакція старшої доньки Олександри та молодшого сина Кирила. Це було зроблено для того, щоб висміяти Володимира Зеленського, показати його нібито некомпетентність та знизити авторитет президента на міжнародній арені.

Дезінформування, або дезінформація, — введення в оману противника чи конкурента за допомогою неправдивої інформації, фальшивих документів або аудіовізуальних матеріалів. Дезінформацію як інструмент, зокрема, використовують у пропагандистських, військових та комерційних цілях. Систематично її застосовує і російський агітпроп. Наприклад, для дискредитації української влади, розколу суспільства, формування зневіри щодо перемоги України тощо. Також дезінформатори намагаються переконати західних союзників у тому, що Україна — ненадійний партнер, «держава, що не відбулася» тощо. Ще однією функцією дезінформації є згуртування російського народу на підтримку так званої «СВО» — повномасштабної військової агресії проти України.

Російський агітпроп з початком повномасштабної війни проти України став працювати ще активніше, ніж вісім років до того. Наприклад, однією з дезінформаційних атак на початку повномасштабної війни було малювання міток на дорогах та будинках. Атака мала певний успіх: державні структури та правоохоронні органи України спершу сприйняли мітки як серйозну загрозу. Вважалося, що вони допомагають наземним силам ворога орієнтуватися на території України, наводити ракетні та авіаудари, є позиціями для снайперів та умовними позначками для диверсантів. Правоохоронці затримали чимало людей за нанесення цих міток. Виявилося, що це була дезінформація, яку поширювали, щоб посіяти паніку та хаос в українському суспільстві; показати, що в ньому є чимало потенційних зрадників, які готові за гроші допомагати ворогу.

Також Росія систематично поширює меседжі, що військова допомога Україні від західних партнерів є марною, адже нібито тут продають зброю третім країнам, кримінальним угрупованням в усьому світі, в тому числі і в ЄС, та навіть терористам ІДІЛ. 5 серпня 2022 року американський телеканал CBS випустив 23-хвилинний репортаж «Озброюємо Україну». Цей продукт містив цілу низку маніпуляцій за допомогою нібито західних «експертів» та просував російський пропагандистський меседж, що 70% американської зброї в Україні розкрадається і лише 30% потрапляє на фронт. Після різкої реакції української влади та хвилі критики канал видалив цей фільм. Дезінформація такого роду є небезпечною, адже може призвести до зменшення військової та фінансової допомоги від західних союзників.

Також російський агітпроп регулярно поширює дезінформацію, щоб звинуватити Україну в розробці так званої «брудної ядерної бомби» та підготовці провокацій з її використанням. Пропагандисти стверджують, що українці хочуть додати до звичайної бомби ядерне паливо з її АЕС та використати проти російських військ чи цивільних. Так Росія намагається виставити Україну державою-агресором та загрозою для ядерної безпеки всього світу.

Велика брехня — прийом пропаганди, який був описаний ще в 1925 році Адольфом Гітлером у книзі «Моя боротьба», що стала ідеологічною основою націонал-соціалізму.

Німецький диктатор визначав це поняття як «брехню настільки велику, що ніхто не повірить у те, що хтось мав сміливість спотворити реальність так безсоромно».

Правильно скомпонована і добре вигадана «велика брехня» викликає у слухача чи глядача глибоку емоційну травму, яка потім надовго визначає його погляди всупереч будь-яким аргументам логіки та розуму. Особливо добре працюють у цьому сенсі хибні описи жорстоких знущань із дітей чи жінок. Російська пропаганда добре вивчила спадщину, принципи та методи свого «заклятого ідеологічного ворога» Гітлера і часто використовує цей прийом у своїй роботі.

Прикладом системного дезінформаційного наративу є нібито робота в Україні численних «американських біологічних лабораторій». Російські пропагандисти поширювали вкрай абсурдні меседжі про наявність в Україні «бойових комарів», птахів та кажанів, призначених для поширення небезпечних вірусів на солдатів окупаційної армії. Продовженням цього наративу були фейки про наявність у крові полонених бійців ЗСУ небезпечних інфекційних хвороб, наприклад, лихоманки Західного Нілу. Агітпроп наголошував, що над ними проводилися «секретні експерименти», які перетворили українських військових на «наджорстоких чудовиськ».

Пропагандисти вигадували й інші абсолютно дикі фейки. Так, вони стверджували, що під час оборони Маріуполя у 2022 році «українські нацисти» з «Азова» нібито «ґвалтували вагітних жінок [місцевих мешканок, які ховалися у підвалах від обстрілів] за їжу» та катували їх. Частина з дівчат при тому були неповнолітніми.

Агітпроп використовував «велику брехню» ще під час АТО у 2014-2015 роках. Можна згадати фейк про нібито розп'яття на хресті та спалення живцем бойовика «ДНР» («ополченця») «найманцями батальйону "Азов"», а також, звісно, «невмирущу класику» — розп'яття «мальчіка в трусіках» у Слов'янську після його звільнення у 2014 році від російських терористичних банд Ігоря Стрєлкова (Гіркіна). В обох випадках використовується алюзія на розп'яття Ісуса Христа, яка добре вписується в загальну канву російської пропаганди, одним із наріжних каменів якої є православ'я.

Стигматизація — негативне виділення людини або ж групи людей в суспільстві за якоюсь ознакою. Найчастіше більшість стигматизує людину чи групу за ознакою, яка відрізняє їх від загалу. Наприклад, це працює з людьми з ЛГБТКІА-спільноти чи з людьми з інвалідністю тощо. На стигматизацію впливають забобони, ідеологеми, які історично встановилися в конкретному суспільстві і стали частиною світогляду його членів. При цьому певні характеристики конкретної людини не беруться до уваги. Стигма — властивість, на підставі якої формується негативний стереотип. Тому практично всі стигми є за своєю суттю стереотипами. Наприклад, «усі геї вдягаються, як жінки» тощо. Тобто йдеться про стереотипи, які формуються на узагальненнях і переважно не мають підтвердження в реальному житті. 

Стигматизувати можна різні групи людей, і російська пропаганда також використовує стигматизацію як інструмент. Наприклад, говорячи й пишучи про ментальне здоров’я. «Досить скиглити, слабак!» — саме в такий спосіб можна коротко описати, як ментальне здоровʼя представлене в російській пропаганді. До прикладу, агітпроп поширює фейки, що українські військові нібито скуповують антидепресанти, називаючи їх слабкими й нездатними воювати. Мовляв, українські військові не витримують ситуації на фронті, а після повернення додому не можуть пристосуватися до нормального життя і становлять небезпеку для цивільних. Зокрема, для підтримки цих меседжів у мережі поширювали фейк щодо дефіциту антидепресантів в Україні. Буцімто він виник через те, що їх скупили українські військові. 

«Слабкодухим» українським військовим агітпроп протиставляє російських — витривалих морально. Проте замовчування проблеми не означає її відсутність, і Росія, на відміну від України, продовжує її поглиблювати ігноруванням. Ще задовго до повномасштабної війни в російській армії були поширеними самогубства, спричинені дідівщиною. Сама ж дідівщина має у своїй основі приниження осіб за віком або субʼєктивними критеріями, які для себе визначають особи-агресори. Однак офіційна статистика, навпаки, ігнорує проблему та применшує її значення. Імовірно, активні бойові дії, які веде російська армія, лише погіршили ситуацію. 

Упередження — це хибна думка, яка формується в людини під зовнішнім впливом щодо певних людей, предметів чи явищ. Це відбувається без прямого досвіду, використання критичного мислення та достатніх об'єктивних підстав.

Негативні упередження можуть створюватися за ознакою статі, гендеру, расової, національної чи етнічної належності тощо. Російська пропаганда постійно апелює до різного роду упереджень.

Прикладом використання цілої низки упереджень є коментар заступника голови Ради безпеки Росії Дмитра Медведєва після блокування його англомовного профілю у твіттері. «Твіттер прогнувся під Держдепом і хохлами», «Головна задача Росії — завдати розгромної поразки усім ворогам: укронацистам, США, їхнім клевретам у НАТО, включаючи огидну Польщу, та іншим західним гнидам». Тут застосовані упередження щодо українців, США та їхнього уряду, інших західних союзників України, зокрема  Польщі.

Також російський агітпроп транслює упередження щодо іноземних добровольців, які зі зброєю в руках захищають Україну. Так, у новині про загибель у Бахмуті американця Ендрю «Харріса» Купера вони використовують терміни «бандит» і «найманець», а також опускаються до відвертого расизму. Схожа риторика використовується і в новині про загибель двох канадських добровольців.

Крім цього, пропагандисти розкритикували українського чемпіона світу з боксу у важкій вазі Олександра Усика, який нібито побував на передовій і вистрілив з міномета по позиціях окупантів. Дезінформатори були щедрими на упереджені епітети щодо самого Усика та українських військових загалом: «карателі», «бойовик», «боксер-націоналіст», «пробитий фрик», «виродженець», «русофоб», «нацист» тощо. Так упередження допомагають російській пропаганді за замовчуванням формувати в аудиторії негативну думку про певних людей, предмети чи явища.

У тактиці пропаганди «надмірне спрощення причини» російські пропагандисти досить часто використовують бажані узагальнення, щоб надати прості відповіді на комплексні соціальні, політичні, економічні або військові проблеми. Суть полягає у пропагуванні простої відповіді на складні комплексні питання.

Прикладом спрощеної логіки агітпропу є меседж, що українці намагаються відмежуватися від Росії геополітично, економічно та культурно-політично, тому що на цьому наполягає так званий «колективний Захід». Насправді ж українці прагнуть, щоб країна стала членом ЄС та НАТО, бо Україна незалежна і суверенна держава і має право на власний вибір без додаткових умов. Західні країни — це справжня демократія, чесна конкуренція, великі економічні можливості, верховенство права тощо. Саме тому Україна прагне до зв'язків із ними, а не з Росією, де панує агресивний мілітаристський тоталітарний режим, де людина є безправною, шалений рівень корупції та поганий рівень розвитку інфраструктури у більшій частині країни.

Інший приклад логіки російських пропагандистів — меседж, що Україна виконує всі забаганки МВФ, які завжди шкодять простим людям. В реальності все складніше: Україна, на жаль, без кредитів МВФ наразі обійтися не може. Транші також не надаються просто так: Фонд як кредитор розраховує оптимальні варіанти, щоб підштовхнути економіку України до розвитку, аби та могла розплатитися з боргами, а не загрузла у борговій ямі й відбувся її крах та колапс.

Російська пропаганда часто скаржиться на санкції, що ввели проти Росії західні держави. Вони наголошують, що це — дискримінація та їх улюблене слово «русофобія». Так агітпроп сильно спрощує розуміння проблеми й створює для країни-агресора образ жертви. Ворожі пропагандисти при цьому навмисно «забувають» ключовий момент: перші санкції ввели у 2014 році не безпідставно, а у відповідь на незаконну анексію Росією Криму, а також частини Донецької та Луганської області. Крім цього, саме Росія розв'язала криваву й жорстоку війну проти України з 2014 року до сьогодні. Солдати окупаційної армії вбивають та гвалтують українських військовополонених, а також цивільне населення (зокрема дітей), нищать будинки звичайних людей та інфраструктуру цілої країни.

«Офірний цап» або «цап-відбувайло» — тактика, яка пом'якшує відповідальність для винних за щось, перекладаючи відповідальність на когось іншого — так званого «цапа-відбувайла». Це одна з основних тактик російського агітпропу, яку пропагандисти використовують для виправдання воєнних злочинів російських окупантів. 

Прикладом застосування тактики є заяви російських пропагандистів, що кривава різанина, вчинена армією окупантів у Бучі, була інсценуванням з боку української влади. Для підсилення своєї версії агітпроп використав нібито слова громадянина Франції, країни-союзника України, яка активно постачає нам військову техніку. Дезінформатори стверджували, що частина трупів, які українські солдати нібито розкладали на вулицях Бучі для фільмування інсценування — це вбиті українською армією цивільні під час «громадянської війни» в Україні.

Російський пропагандист Олександр Малькевич, що відповідає в окупантів за Херсонщину, у грудні 2022 року звинувачував українську армію в обстрілах звільненого Херсона. Він заявив, що обстріли (які насправді вчиняє російська армія з тимчасово окупованого лівого берега Дніпра) мали відвернути увагу суспільства від жахливої гуманітарної ситуації у місті після звільнення українцями. У місті справді була проблема з комунікаціями, продовольством тощо, однак гуманітарна криза виникла якраз через захоплення міста росіянами, які цілеспрямовано знищували критичну інфраструктуру Херсона. Саме через росіян мешканці міста провели без електропостачання, води, опалення, зв'язку та інтернету близько місяця, у деяких районах — ще довше.

Також за версією російського агітпропу, полк «Азов» — страшні нацисти та карателі. Так, пропагандисти поширили фейк, що бійці полку у Маріуполі нібито «гвалтували вагітних дівчат за їжу». Такими неправдивими новинами пропагандисти намагаються відволікти увагу від численних фактів моторошних сексуальних злочинів російських окупантів на території України: вони гвалтували дітей та літніх людей, робили це на очах у їхніх близьких родичів тощо. 

У своєму дослідженні «Детектор медіа» розповідав, як російський агітпроп прикривається дітьми Донбасу для виправдання воєнних злочинів в Україні. Мовляв, росіяни воюють за «дітей Донбасу», яких нібито знищують «українські нацисти та карателі». Ця тема також є прикладом тактики пропаганди «цап-відбувайло», адже дезінформатори свідомо «забувають», хто саме здійснив військове вторгнення та незаконну анексію території суверенної держави у 2014 році, що спричинило загибель не лише дітей. 

Обкладання ганебними «епітетами» — тактика, яку використовують пропагандисти, звертаючись до людей. Це лайливі й образливі слова, які стосуються конкретної групи осіб або однієї людини, з метою сформувати «правильне бачення» явища чи процесу за версією агітпропу. Тож якщо пропагандист хоче змінити думку про ту чи іншу людину та сформувати у глядача\слухача і читача бажаний ефект (негативне ставлення), він використовує ненормативну лексику, обкладає опонента прізвиськами та ганебними «епітетами». 

Неодноразово пропагандисти зверталися до постаті Володимира Зеленського, намагаючись його принизити та знецінити в очах українців. За допомогою російського агітпропу Зеленський зміг постати у різноманітних ролях, зокрема: 

Такі «епітети» покликані сформувати у громадськості негативний образ Зеленського, який підкріплюється нібито його вчинками. Пропагандисти навмисне вибудовують образ «Зєлі» як посланця Заходу, щоб підірвати його авторитет як у європейців, так і в українців. 

Щодо формування негативного ставлення до окремої групи осіб у нашому дослідженні «Ти або росіянин, або гей» ми описали використання Росією образливих слів для поширення ЛГБТ-дезінформації. Наприклад, під час нашого аналізу як у російському, так і в українському сегментах соціальних мереж часто траплялися слова «гейропа», «єврогейці», «гейасамблея ООН», «гейсек Ради Європи», «хохлопедики». Такі слова — мова ворожнечі до представниць чи представників ЛГБТІ+ спільноти. 

Пропагандисти використовують перекручені фрази, щоб висміяти й принизити ЛГБТ-осіб. У читачів формується враження, ніби все, що стосується ЛГБТ-осіб, містить негатив. Ба більше, коли автори ширять фейки та використовують лайку про ЛГБТ-осіб на позначення українського чи західного керівництва, у такий спосіб вони асоціюють гомосексуальність із чимось принизливим, ознакою слабкості або некомпетентності тощо. Хоча гомосексуальність така ж звичайна орієнтація, як і гетеросексуальність.

Протиставлення — логічна операція з судженням, яка полягає в зміні його якості (ствердження на заперечення і навпаки) і одночасній перестановці місцями його суб'єкта і предиката. Російська пропаганда активно використовує тактику протиставлення, що полягає у порівнянні дій влади та соціально-економічної ситуації в Україні та Росії. Звісно, що у цьому порівнянні виграє Росія. Проте пропагандисти не завжди зазначають, що рівні життя та соціально-економічного розвитку країни-агресора є високими та дії влади — вдалими та адекватними.

В анонімних телеграм-каналах, що транслюють проросійську риторику, поширеним є пропагандистський меседж, що «російська влада погана, але українська — ще гірша». Аудиторія цих каналів здебільшого українська, тож кремлівські дезінформатори мають змогу нібито критикувати й російську владу.

Наприклад, у дописі каналу «Легітимний» від 1 грудня 2022 року йдеться, що «обидві системи однаково погані», але росіяни збудували та будують хоча б якісь будинки в Маріуполі для постраждалих від війни, а українська влада не робить для людей зовсім нічого. Автори пропагандистських каналів забувають, що якби російська окупаційна армія не руйнувала українські міста, то житлові будинки та іншу інфраструктуру не довелося б відновлювати. Цей же канал 15 квітня 2023 року наголошує на тому, що українське МЗС програло Росії боротьбу за симпатії країн Африки. Як доказ пропагандисти наводять твіт маргінального командувача збройних сил та сина президента Уганди, відомого своїми симпатіями до країни-агресора.

У деяких випадках пропагандисти навіть не наголошують на перевазі Росії над Україною у якійсь сфері. Їм цілком достатньо вселити українцям думку, що дві країни глобально нічим не відрізняються одна від одної, поставити між ними знак рівності. 

Прикладом цього підвиду тактики протиставлення є допис анонімного телеграм-каналу «Шептун» від 13 квітня 2023 року. У ньому називаються однаково недолугими як стратегічні наративи Росії у контексті війни «бабуся з червоним прапором» та «хлопчик Альоша, який проводжає російських військових в Україну», так і український наратив про знищення флагмана Чорноморського Флоту РФ ракетного крейсера «Москва». При цьому, у тому ж дописі пропагандисти не забули згадати, що в Україні нібито немає науки й будь-яких досягнень в цілому.

Анонімний телеграм-канал «Скептик» 14 квітня 2023 року опублікував відео з нібито незаконним «полюванням» співробітників ТЦК СП на чоловіків. У цьому разі теж використано порівняння з Росією, що в Україні ситуація з законністю процесу мобілізації не ліпше, ніж у країні-агресорі. 

Однак мобілізація в Україні обумовлена повномасштабною військовою агресією Російської Федерації та спрямована на захист суверенітету та територіальної цілісності держави. Тоді як мобілізація, що проводиться путінським режимом, має на меті загарбання території іншої країни. Тож пропагандисти ставлять знак рівності між зовсім різними контекстами.

Тактика героїзації — один із методів воєнної пропаганди, що має декілька ключових завдань. По-перше, консолідувати маси довкола спільної мети — в контексті російської агресії, цією метою є «денацифікація» та «звільнення» українських територій. По-друге, насадити «правильні» цінності й типи поведінки, тобто закріпити в суспільстві лояльність до режиму, активну підтримку армії, бажання долучатися до воєнних дій тощо. По-третє, відвернути увагу від нагальних проблем, компенсувавши їх сумнівними «здобутками». По-четверте, вкотре виправдати й раціоналізувати агресію, зміцнивши прагнення до реваншу. Окрім цього, героїзація породжує романтизоване бачення смерті, руйнувань та людських страждань і цим затьмарює реалії війни та вихолощує ціну людських втрат.

Ця тактика стала популярною з початком повномасштабної війни. Адже впродовж перших восьми років війни російський агітпроп апелював до страдницьких образів — «знедолений народ Донбасу», «урізані в правах російськомовні українці», «замордовані діти Донбасу», «гнані за правду православні віряни», «осквернені радянські пам’ятники»… Мета пропагандистського прийому  апелювання до мук і страждань — викликати, з одного боку, ненависть до «карателів», демонізувати й дегуманізувати їх, а з іншого — викликати співчуття до «постраждалих» та раціоналізувати щедру «допомогу» — гумконвоїв у вигляді зброї. Складно утримувати бойовий дух, якщо він ґрунтується лише на співчутті чи жалю. Тому Росія героїзує 11-річного Фьодора з Брянщини: на нього та ще двох школярок нібито напала група «українських диверсантів». Хлопець був поранений, в тілі застрягла «натовська куля», та він не розгубився, врятував себе і дівчат, втікши у безпечне місце.

Історія хлопчика Фьодора апелює до сильних емоцій. Агітпроп намагається викликати симпатію до Фьодора: маленький хлопець потрапив у ситуацію, з якої не кожен дорослий зумів би вибратися. Змушує співпереживати й захоплюватися — поранений «герой» із кулею в тілі рятує себе і двох ровесниць. До того ж відвага школяра контрастує з зухвальством «диверсантів». Якщо спроєктувати ці емоції на конкретні дії, вийде повага до «подвигу», люта ненависть до українців та бажання помсти.

У соцмережах активізувались спільноти з назвами типу «Військовий говорить» або «Голос простого народу України», що поширюють проросійську маніпуляційну риторику. На це звернули увагу аналітики проєкту «По той бік новин».

Вони проаналізували історію створення та контент чотирьох груп у фейсбуці, а саме «Військовий говорить», «Говорить військовий», «Військовий правдиво» та «Автомеханік говорить». Їх було створено 14 та 21 березня цього року. В описі спільнот також є посилання на телеграм-канал зі схожою назвою, що було створено 17 березня. До цих сторінок аналітики також додають сторінки «Військовий говорить (CrazyNews)» та «Голос простого народу України» попри те, що їх було створено кілька років тому. Спершу ці дві групи публікували інформацію про працевлаштування у Польщі, але у лютому цього року вони змінили вид своїх дописів на републікацію відео з тіктока та телеграма.

Меседж у цих дописів один — «не варто довіряти українській владі». Адміністратори цих сторінок активно використовують інфоприводи, спотворюючи посилання авторів першоджерел, які публікують на сторінках. Для цього вони додають емоційні заголовки або відеокоментарі. Крім того, на цих сторінках поширюють публікації інших відомих фейкоробів.

Адміністратором каналу у телеграмі, згаданого в описі сторінок, є акаунт під ніком Serhii Pekh (Сергій Пех). Його відеозвернення можна знайти й на деяких зі згаданих спільнот. Аналітики проєкту «По той бік новин» зʼясували, що ця особа не має жодного стосунку до Збройних сил України. Він позиціює себе як експерт із легалізації українців у Польщі та інфлюенсер. На думку аналітиків, ці спільноти ймовірно було створено задля їх подальшого перепродажу та монетизації контенту загалом, використовуючи підвищений рівень довіри до військових.

У такий спосіб адміністратори задля наживи підіграють одній із цілей російських пропагандистів — спричинити недовіру до української влади та дестабілізувати ситуацію у суспільстві, створюючи паніку.

Кремль використовує шоубізнес як інструмент впливу на формування громадської думки й знаряддя для поширення російської пропаганди. Артисти з великою кількістю прихильників публічно висловлюють свою підтримку збройної агресії Росії проти України, а також виступають на пропагандистських заходах як у самій Росії, так і на тимчасово окупованих українських територіях.

Так, рік тому повномасштабне вторгнення Росії в Україну супроводжувалася масовими дописами російського «зіркового десанту». Наприклад, російський співак Ніколай Басков у своєму Instagram  написав, що «операція Росії повністю відповідає міжнародному праву». На його думку, Росія використовує право на самозахист та захист своїх союзників (так званих «ДНР» та «ЛНР»). Позицію Баскова підтримала російська радіо- і телеведуча та акторка Алла Довлатова. Інша ведуча, Тіна Канделакі, дорікнула тим, хто засуджує агресію Росії проти України. Ці люди ретранслювали кремлівські тези для виправдання дій Росії.

Крім того, Міністерство культури спільно з Міністерством оборони Росії нещодавно оголосили про формування агітбригад, які містять російських артистів. Ці бригади створюють зокрема для того, щоб організовувати концерти також «у регіонах» для підняття бойового настрою серед мобілізованих. Подібні агітбригади існували й за часів Радянського Союзу, коли артистів використовували для політичної агітації й пропаганди.

Водночас російські артисти поширюють пропаганду не лише в Росії. Вони також їздять з концертами на тимчасово окуповані території України й виступають на пропагандистських заходах. Ба більше, деякі представники російського шоубізнесу свого часу отримали паспорти так званих «ДНР» та «ЛНР». У такий спосіб вони намагалися легітимізувати ці псевдореспубліки й підтримати позицію Кремля.

«Кіно — це найважливіше мистецтво», — казав (за версією агітпропу) більшовик Ленін, вихваляючи радянську школу кінематографа. Володимир Путін також заприсягнувся наглядати за російським кіно, коли нещодавно доручив показувати у кінотеатрах Росії фільми про війну проти України. Точніше б мовити, фільми покликані «боротися з поширенням неонацистської та неофашистської ідеології». У дорученні від Путіна йдеться, що міністерство оборони сприятиме російським документалістам у підготовці кінематографічного матеріалу про учасників так званої «спецоперації» (насправді — повномасштабної війни), які «виявили відвагу, мужність і героїзм». Утім, «відвага, мужність і героїзм» — це те, що притаманно російським окупантам? Російська пропаганда намагається збудувати вигідний образ «героїв-військових», застосовуючи при цьому кінематограф. 

«Бандерівці», «прибічники нацистів», «телепні у шароварах» — таким постає українець у російському кіно, яке створюється на замовлення Москви. Російські фільми методично використовують стереотипи, щоб розлюднювати українців і решту неросійських народів. У такий спосіб агітпроп спотворює реальність та нав’язує стереотипи глядачам, які починають вірити в альтернативну реальність. Крім демонізації українців, Москва часто вдається до «токсичної ностальгії» та крутиться навколо своїх стереотипів про «добрий Радянський Союз» та «побєдоносную Велику Вітчизняну» — для підживлення наративу про існування «єдиного народу», ментально об’єднуючи росіян з українцями. 

У 2014 році, з початком російсько-української війни, вийшла стрічка під назвою «Російський характер». Стрічка вийшла на екрани 28 грудня 2014 року, тобто менше, ніж через рік після окупації Криму. Це історія про те, як у 2013 році російський флотський офіцер приїжджає у відпустку до діда в Крим і дізнається, що його вбили «бандерівці» Місцева «міліція» прикриває «бандерівців», адже за ними стоїть українська влада, якою водночас керують американські олігархи. Також постійно просуваються меседжі про «Крим — наш», «утиски російськомовних людей», «підлу натуру українців, які все життя розмовляли російською, а раптом згадали, що вони українці» тощо. 

А фраза Леніна про кіно, як кажуть, повністю звучить так: «Поки народ безграмотний, із усіх мистецтв найважливішими для нас є кіно і цирк». За таким принципом діє і російська влада. 

Раціоналізація — тактика пропаганди, яка працює як психологічний захист. Наприклад, її використовують, коли хочуть довести, що будь-які вчинки людини чи, як у цьому разі, країни, єдино правильні. Відтак — піддавати їх сумніву й критикувати — не варто. Ця тактика працює у випадках, коли потрібно пояснити якісь дії, що спричинили негативну реакцію аудиторії. Тобто людина чи група людей не визнають своєї провини, а навпаки — намагаються виправдатися й довести свою правоту нібито логічними поняттями. Мовляв, інакше діяти не можна було б. Раціоналізація зокрема допомагає зберігати самоповагу, уникнути відповідальності та провини. Тобто у будь-якій раціоналізації є хоча б мінімальна кількість правди, проте відсоток самообману значно вищий.

За допомогою цієї тактики російський агітпроп регулярно намагається виправдати свої дії в Україні, прагне виправдати свою агресію щодо мирних українців. Наприклад, за рік повномасштабної війни (й задовго до неї) зустрічалися тези, що Росія вимушена вести бойові дії в Україні, адже українська влада нібито керується Заходом і хоче нашкодити самій Росії. Мовляв, якби Росія не почала війну, її б почала Україна або ж — так званий колективний Захід. Так агітпроп раціоналізує свої дії, нібито пояснюючи, що інакше вчинити в такій ситуації було неможливо. Однак із правди у цьому прикладі лише те, що Україна справді обрала європейський напрям (тобто співпрацює з заходом), захищала свою мову й державність, однак не збиралася нападати ні на Росію, ні на росіян. Так само і країни Заходу не нападають на Росію, проте серед виправдальних меседжів є й ті, що стверджують, що нібито саме країни Заходу розпочали війну з Росією на території України, а Росія буцімто не мала вибору. За допомогою такої тактики агітпроп створює видимість щодо правильності дій Росії. Мовляв, так, через війну страждають люди, руйнуються міста, однак наш вибір — раціональний, і інакше діяти було неможливо.   

«Зараз відбувається ось таке, а це означає, що …» Це — типовий шаблон повідомлення з використанням пропагандистської тактики «ефект первинності». Її застосовують, коли потрібно сформувати бажане ставлення до подій або процесів, про які немає перевіреної інформації. Перший, хто повідомить інформацію, запропонує версію, як її розуміти та охопить якнайбільшу аудиторію, має найвищі шанси на усталення своєї думки в суспільстві.

Тактика «ефекту первинності» застосовується,  коли потрібно реагувати на новинний привід від опонентів. Реакція не обов’язково має бути скоординованою чи правдивою. Головне — оперативно повідомити ймовірну версію події. Наприклад, коли удосвіта 8 жовтня 2022 у море впала секція мосту, який з’єднує тимчасово окупований Крим із Краснодарським краєм Росії, російські пропагандисти повідомляли такі версії події:

— вибухнула цистерна поїзда з пальним,

— вибух влаштували НАТО,

— українські спецслужби вчинили теракт.

На яку з версій ви б не натрапили спершу, кожна з них давала пояснення того, що сталося і свідчила про «винних».

Тактика «ефекту первинності» добре працює як супровід злочинів, які вчиняють самі росіяни. 10 жовтня, через два дні після вибуху на мості до Криму, росіяни обстріляли об’єкти енергетичної системи України. У перші години після цього українські проросійські телеграм-канали з метою спричинення паніки й примушення до поступок росіянам запропонували десять версій пояснення того, що сталося:

— протиповітряна безпека України нікудишня і росіяни легко її обходять,

— українці самі накликали на себе біду атакою на Кримський міст;,

— влада України замовчує катастрофу і забороняє повідомляти про руйнування,

— далі буде ще гірше, недарма посольства інших держав залишають Україну.

Тактику «ефекту первинності» пропагандисти використовують і для того, щоб сформувати очікування від майбутнього або переконати аудиторії у своїй правоті. В українському сегменті телеграма працюють канали, які “спеціалізуються” на поширенні всіляких нібито інсайдерських версій тих чи інших подій. Автори таких каналів у своїх дописах регулярно посилаються на анонімні джерела, пропонуючи аудиторії так звані інсайди. Також у дописах каналів часто зустрічаються словосполучення на кшталт «ходять чутки», «наш інсайдер у … повідомив», «в кулуарах кажуть». На кожен з інформаційних приводів, які потрапляють в поле зору авторів цих телеграм-каналів, вони пропонують більше ніж одне трактування чи прогноз того, що відбувається і буде далі. Під час подій ці повідомлення призначені для закріплення вигідної для пропагандистів інтерпретації ситуації. Після того, як хоча б одна з інтерпретацій справдиться, ці повідомлення служать для утвердження довіри до джерел телеграм-каналів. Решта неправдивих повідомлень можуть бути забуті або послужити основою для подальшого пояснення нових інформаційних приводів.

У чеському сегменті телеграма побільшало анонімних каналів, що транслюють проросійську риторику чеською мовою. Це дослідив аналітик Йозеф Шлерка з чеського проєкту investigaci.cz. «Детектор медіа» виокремив з його статті головні тези та зʼясував чому російським пропагандистам так важливо втримувати вплив у Чехії.

Шлерка каже, що такі чеськомовні телеграм-канали зазвичай репостять контент з іноземних джерел, які вважаються конспірологічними та неправдивими. Вони часто повторюють конспірологічні наративи. Наприклад, про «фальсифікацію» виборів у Сполучених Штатах у 2020 році чи про те, що землетруси у Туреччині є штучними. Ба більше, велика частка публікацій збігається з новинами заблокованого у ЄС «Спутніка». 

Крім того, ці телеграм-канали намагались дестабілізувати чеську внутрішньополітичну ситуацію. До прикладу, один із найпопулярніших з них розмістив фейкове відео за участі тоді ще кандидата на посаду президента Чехії Петра Павела, де він нібито говорить про потребу піти війною проти Росії. 

Також дослідник розділяє їх за жанром подання новин: одна категорія намагається серйозно надавати інформацію, а інша по можливості максимально неформально висловлює свою підтримку Росії. Обʼєднує всі ці канали те, що вони відкрито симпатизують Росії, повторюючи наративи її пропаганди. 

Деякі з цих каналів містять у своїх чеськомовних дописах граматичні помилки. З цього дослідник робить висновок — автори, ймовірно, не є чехами та використовують машинний переклад для створення контенту. Більша частина з цих каналів також не розкриває особу авторів дописів та використовує чеські банківські рахунки для збирання коштів на продовження діяльності каналів. 

У такий спосіб російські пропагандисти хочуть посіяти сумнів серед чехів щодо доречності підтримки України. Мовляв, не дайте Заходу керувати собою, підтримайте братів. Це має особливе значення з огляду на історичне минуле Чехії та її звʼязок із Радянським Союзом. 

«Прості люди» — тактика, за допомогою якої пропаганда переконує аудиторію в тому, що позиція пропагандистів збігається з позицією більшості й зображає здоровий глузд. У такий спосіб пропагандисти прагнуть завоювати довіру аудиторії, намагаючись спілкуватися з нею однією мовою. Тобто максимально простими словами, зрозумілими широкому загалу. Також в межах цієї тактики пропагандисти намагаються пояснювати потрібні їм поняття чи процеси на нібито зрозумілих прикладах, тобто близьких чи відомих цільовій аудиторії.

Російський агітпроп використовує тактику «прості люди» поширюючи меседжі, що через Україну в усьому світі настане голод. Так пропагандисти беруть тему, яка стосується більшості, й запевняють, що через війну в Україні й ба більше — через опір, який вона чинить Росії, спершу самі українці, а пізніше й люди в інших країнах помиратимуть з голоду. Наприклад, російське видання «РИА Новости» поширило статтю з назвою «У Європі закінчується їжа», в якій ідеться, що незабаром у Європі настане продовольча криза. Насправді ж їжа в Європі буде, проте вона може здорожчати (що вже й так сталося за рік великої війни проти України) через загальну інфляцію й ціни на паливо. Крім цього, через зруйновану логістику може зменшитися асортимент товарів.

Тобто в межах тактики Росія обирає тему й на зрозумілих більшості прикладах пояснює: через війну в Україні люди залишаться голодні, це погано. Ця теза покликана відбивати нібито здоровий глузд. За допомогою таких меседжів й тактик пропагандисти прагнуть усталити думку, що якщо станеться голод, винною буде саме Україна й українці, які обороняються.  

В умовах російської агресивної війни проти України антиукраїнська пропаганда просочується у всі сфери життя: у літературу, музику, кінематограф та решту сфер культури. Зокрема, пропагандисти використовують відеоігри як майданчик для ретрансляції свого «ідеального» сценарію життя. 

Росія усіляко фінансує своїх розробників відеоігор, аби ті створювали масові продукти з  «власним сценарієм», який вигідний агітпропу. Відтак, російські продукти можуть пропонувати свою альтернативну реальність, спотворюючи реальні факти та подаючи це як дійсність. У гравців можуть закладатися конкретні сценарії в думках, і вони їх сприйматимуть як щось реальне. 

Наприклад, нещодавно відбувся реліз відеогри «Atomic heart», розробленням якої займається російська компанія. Гра позиціюється розробниками як ретро-футутристична у стилістиці СРСР. Вона описує події альтернативної історії 1950-х років, коли Радянський Союз вийшов із Другої світової війни абсолютним переможцем. Крім того, науково і технічно передовим, адже здатен створювати роботів, «які б замінили роботу людей». 

Після виходу гри в ній виявили сцени, які натякають на злочинну російську війну проти України. Наприклад, летючий дрон, який несе горщик з геранню (алюзія на безпілотник-камікадзе «Герань», який країна-терорист запускає на територію України й вбиває тисячі українців). Крім цього, у грі є «красиві радянські фотографії» українських Маріуполя, Донецька і Запоріжжя. Тобто міст, в яких ще на той час не влучали російські ракети. У грі також знайшли цитати про розумово обмежених «свиней-нацистів» та консервну банку свинячого фаршу в жовто-блакитній обгортці. У Мінцифрі закликали обмежити поширення цієї гри в інших країнах через її токсичність та потенційне збирання інформації даних користувачів. 

Це не поодинокий випадок дискредитації України за допомогою російських відеоігор, адже їхня єдина мета — спотворення української історії, дискредитація внутрішньої та зовнішньої політики, формування негативного образу України як серед іноземців, так і поміж самих українців. Паразитуючи на «альтернативних реальностях», розробники ігор закріплюють певні образи  у свідомості гравців. Через це й створюються такі стереотипи, що «Україна — це територія Росії» чи «Радянський Союз — найліпше утворення людства».

Порівняння з еталоном негативного (руйнування авторитетності) — тактика пропаганди, за якої пропагандисти порівнюють нову ідею, процес чи особистість з уже відомим аналогом, який спричиняє стійкі негативні емоції. У тактиці застосовують певну логічну хибу: якщо А включає Х, та В включає Х, отже А = В.

Використовуючи цю тактику, російська пропаганда намагається переконати як росіян, так і весь світ у тому, що українці — нацисти. Зокрема, «докази» нацизму росіяни систематично знаходять в українській армії. До прикладу, вони розповідали, що форму українських військових значно змінили після 2000-х років і тепер вона нібито відбиває «реінкарнацію нацизму»: ромби на погонах замість радянських зірочок, використання «нацистської» квітки едельвейса в символіці підрозділів, а також штучно зістарена емблема морської піхоти. Також пропаганда розгледіла нацистські символи на касці військового, українських бронемашинах і навіть на українських військових нагородах. Ба більше — нібито й у головнокомандувача української армії Валерія Залужного «браслет зі свастикою». У такий спосіб росіяни намагаються просувати висновок, що якщо українські військовослужбовці використовують нацистську символіку, то вони поділяють й ті ж погляди, що і нацисти під час Другої світової.

Таку ж тактику вони використовують і щодо Володимира Зеленського — мовляв, його не лише підтримують ті ж країни, що підтримували Гітлера, він навіть книгу «Моя боротьба» видав, схожу за назвою і стилістично на «Mein Kampf» Адольфа Гітлера. Також агітпроп розповідав, що нібито у Польщі випустили марку з Зеленським в образі Гітлера. Або ж розповідали, що Зеленський під час візиту до США передав Конгресу прапор України «з рунами СС». А під час зустрічі з лідерами Франції та Німеччини український лідер «не втримався» і «обережно зіганув» біля німецького прапора.

Ще один приклад — порівняння українських спецслужб, зокрема Служби безпеки України, з карателями. Цю тактику агітпроп використовує здебільшого на тимчасово окупованих територіях, переконуючи людей, що у разі звільнення їм житиметься ще гірше. Мовляв, СБУ готує каральні операції на звільнених територіях. Нібито людей судитимуть навіть за такі «невинні» вчинки, як то випікання хліба чи організацію футбольних матчів під час окупації. У такому контексті тактику порівняння з еталоном негативного поєднують із тактиками навішування ярликів (карателі) та підміною понять (покарання за скоєні злочини видають за репресії проти цивільних).

Фальшива дилема — тактика пропаганди, за якої пропагандисти на вибір пропонують лише два варіанти. При цьому, здебільшого варіант «вибору», необхідний пропаганді, є очевидно виграшним.

До прикладу, загальновідома з радянських часів фраза «хто не з нами, той проти нас» — класичне втілення тактики фальшивої дилеми. Або «ти з нами»  й користуєшся усіма привілеями «свого» — очевидно виграшний варіант. Або ж «ти проти нас» — тобто ворог, а до «ворогів народу» за радянських часів ставлення було жорстким. 

Цю тактику російська пропаганда використала у внутрішньому інфопросторі під час проведення так званої «часткової мобілізації». Російським чоловікам також запропонували два варіанти вибору: або на фронт «захищати батьківщину», або поповнюєш ряди «зрадників». Ба більше, навіть у методичках, які підготували, щоб мінімізувати негативні настрої мобілізованих, тобто тих, хто виїхав з Росії після оголошення мобілізації, рекомендують висміювати, називаючи «убєжантами» і “пєрєждунами”, при чому наголошують, що варто уникати слів, які натякатимуть слухачам на те, що люди виїхали з країни не з власної волі.

Також цю тактику росіяни використовують на тимчасово окупованих територіях, пропонуючи українцям російські паспорти. Суть дилеми: або ти отримуєш російський паспорт і маєш можливість працювати, заробляти гроші та хоч якось виживати; або ж, зберігаючи український паспорт, ти ворог. Небезпека полягає у тому, що дієвість цієї тактики підвищується прямо пропорційно до тривалості перебування під окупацією. У багатьох людей вичерпуються ресурси, а отже й можливість чинити опір окупантам.

«Самі винні» — одна з найпоширеніших тактик пропаганди як у внутрішньому (російському), так і у зовнішньому інфопросторі. Пропагандисти перекладають відповідальність за скоєне на жертву, викликаючи у неї відчуття сорому, провини тощо. До прикладу, влада погана, але винні у цьому не чиновники, які порушують закони, а виборці, котрі за них голосували. Мовляв, що обрали, те й маєте.

Від початку повномасштабної війни агітпроп переконує, що саме Україна винна у тривалості війни. Мовляв, якби українці не чинили спротив, то так звана «спеціальна воєнна операція» уже б «досягла своїх цілей» і завершилася. Також пропагандисти намагались частину провини перекласти на Захід. Мовляв, постачання Україні систем ППО та озброєння лише «збільшує кількість жертв і затягує “конфлікт”». Ці меседжі пропагандисти поширюють і на внутрішню авдиторію. Мовляв, своїм опором українці «самі напросилися». 

Використовуючи цю тактику, агітпроп перекладає відповідальність за російські масовані ракетні удари на українську армію. Мовляв, якби російські «високоточні» ракети не збивали за допомогою українських «недолугих» систем ППО, то вони влучали б «лише у військові цілі», цивільні «не постраждали б». Зокрема, таке озвучувала в ефірі російського телеканалу пропагандистка Ольга Скабєєва: нібито українські військові випускають десятки ракет із систем ППО, які хаотично переміщуються в небі, не влучають у російські ракети, проте зіштовхуються між собою й уламки саме цих ракет влучають у цивільні будівлі, поки російські ракети досягають цілі. Так Скабєєва пояснювала наслідки ракетних обстрілів Києва. Схожі пояснення давали й щодо причин влучання ракети Х-22 у багатоповерхівку в Дніпрі — російська ракета нібито летіла чітко у військову ціль, а її «невдало» збили над житловим будинком.

Також пропагандисти поширювали меседжі, що завдяки Порошенку Україна втратила Крим і частину Сходу, а завдяки Зеленському втрати територій ще більші. Мовляв, то не Росія у 2014 році почала окуповувати українські території, а в цьому «винні» українці, які підтримали Революцію Гідності (мовою пропагандистів — «держпереворот»), обрали президентом Петра Порошенка, а згодом і Володимира Зеленського.

Часто техніку «самі винні» використовують у поєднанні з технікою «підміни понять».

Навішування ярликів (формування стереотипів) — одна із найпоширеніших тактик пропаганди. Пропагандисти надають явищу/процесу, проти якого працюють, негативного змісту, використовуючи навмисну назву чи характеристику, які викликають негативні асоціації. Рідше цю тактику використовують у позитивній конотації, наприклад називаючи певну групу людей героями.

До прикладу, російська пропаганда називає українських військовослужбовців «бойовиками», «нациками», «неонацистами». Всі ці терміни мають негативне забарвлення й спричиняють асоціації страху перед військовими. У такий спосіб пропагандисти намагаються нівелювати образ українського військовослужбовця як захисника українського народу й України. Водночас поєднуючи навішування ярликів і підміну понять, агітпроп створює російським військовослужбовцям образ «захисника вітчизни», попри те, що воюють вони на чужій території.

Ще одним прикладом може слугувати використання перекрученого ярлика «нєзалєжная» щодо України. Пропагандисти навмисно не перекладають слово «незалежна» російською (независимая), а створюють щось середнє. У такий спосіб, через карикатурність позначення, агітпроп формує негативне ставлення до України як до окремої, самостійної та незалежної держави. Також пропагандисти використовують цей ярлик для підживлення наративу про «зовнішнє управління в Україні».

Щодо використання стереотипів, то найліпше демонструє цю тактику «меншовартісне» ставлення росіян до українців — як до «нерозумних, безпорадних молодших братів і сестер». Попри те, що Україна історично є правонаступницею Київської Русі, Київ є давнішим містом, ніж Москва. Після розпаду СРСР у російській риториці наголошували на «побратимстві народів», «спільній культурі», «спільних цінностях». Саме ці стереотипи використовували й у 2014 році. Мовляв, «брат іде на брата», і це «погано». За версією агітпропу, Україна, керуючись «родинними почуттями», не мала б чинити опір Росії.

Залякування (апелювання до страху) — тактика пропаганди, в межах якої пропагандисти для отримання бажаного результату використовують страх чи стійкі упередження. Мовляв, якщо не виконати/не підтримати пропонованого, то буде лише гірше.

Після звільнення українських територій від окупантів весь світ дізнався про численні воєнні злочини російської армії, зокрема й злочини проти дітей. Після звільнення Київщини навесні 2022 року стало відомо про звірства росіян у Бучі. Тоді пропагандисти писали, що фото та відео з Бучі — це провокація України задля отримання допомоги Заходу та дискредитування армії Росії. Водночас агітпроп почав поширювати фейки про «покарання» українців, які перебували в окупації, за отримання російської гуманітарної допомоги. Під час контрнаступу української армії на Харківщині пропагандисти почали працювати на випередження, запевняючи, що нібито Україна запустить меседжі, що росіяни катували цивільних на окупованій Харківщині. Також росіяни стверджували, що СБУ готує каральну операцію проти лояльних до Росії громадян у Харкові; писали, що нібито Україна відрядить «карателів», які знущатимуться з мирних людей і вбиватимуть усіх, хто не підтримує український націоналізм. Тобто українців намагались залякати, що після звільнення їм буде гірше, ніж під час перебування під окупацією. Цю ж тактику росіяни використовували й під час звільнення Херсонщини: спершу поширювали меседжі, що Україна готує у Херсоні «нову Бучу», а згодом почали писати, що у Херсоні починається «пекло для цивільних». Мовляв, після звільнення українські військові розпочали репресії проти мирних людей. Також писали, що жителі Херсона скаржаться на погіршення життя після приходу українських військ, мовляв, не захотіли жити «в Росії», тепер страждають в Україні. Тобто росіяни не лише тримають у постійному страху українців на тимчасово окупованих територіях, але й переконують, що після звільнення їм житиметься ще гірше. Мовляв, Україна всіх вважатиме зрадниками та колаборантами, тому потрібно «змиритись» та підтримувати Росію.

Також російська пропаганда використовує тактику залякування під час масованих ракетних обстрілів України. Неодноразово під час повітряної тривоги поширювали меседжі, що нібито українська ППО не може впоратися з масованими обстрілами, буцімто українська система ППО збиває лише десять відсотків російських ракет. Мовляв, українська влада бреше про кількість ракет і забороняє показувати результати їх влучання, щоб приховати реальний стан справ. Нібито Офіс президента перебільшує ефективність ППО та «вигадує» ракетні атаки. Після повідомлень генштабу про реальну ефективність (понад 64%) системи ППО, пропагандисти маніпулюють, що якщо українська ППО працює максимально ефективно, то Заходу більше не потрібно постачати Україні зброю. Мета цих меседжів — психологічний тиск на українців у період емоційної вразливості, посилення паніки й страху, спричинених обстрілами, дискредитація української армії та влади. 

Ще один приклад залякування, до якого Росія вдається не лише в Україні, а й за кордоном, — використання ядерної зброї. Ці меседжі пропагандисти транслюють як для російської авдиторії, так і на іноземну авдиторію від початку повномасштабного вторгнення. Також російська армія постійно проводить «навчання» сил стратегічного стримування із запусками балістичних і крилатих ракет під кодовою назвою «Грім». Потребу в таких «навчаннях» обґрунтовують тим, що нібито Україна, США чи НАТО хочуть/можуть завдати ядерного удару по Росії, тож потрібно бути готовим до «удару у відповідь». Водночас агітпроп періодично поширює фейки, що нібито Україна хоче використати «брудну бомбу» та звинуватити у цьому Росію. Ще й надто, в Росії почали розширювати «перелік ситуацій», за яких нібито можливий «превентивний» ядерний удар.  У такий спосіб Росія вдається до ядерного шантажу та намагається схилити Україну та інші демократичні держави до перемовин на своїх умовах.  

У такий спосіб Росія вдається до ядерного шантажу та намагається схилити Україну та інші демократичні держави до перемовин на своїх умовах.

Апелювання до авторитету — тактика пропаганди, в межах якої пропагандисти для просування меседжів вдаються до цитування відомих людей чи експертів у певній сфері. Мовляв, якщо аргумент співзвучний з твердженням авторитетної людини, то він правдивий.

Російська пропаганда систематично цитує західних проросійських політиків чи публічних осіб для просування дезінформаційних наративів. Агітпроп видає проросійську позицію окремої особи за узагальнену громадську думку в тій чи іншій країні.

До прикладу, щоб створити ілюзію, що навіть у США все більше й більше «підтримують Росію» чи «розуміють Путіна», чи «вірять в переможну силу російської армії», використовують американських колишніх військових. Один з таких експертів — ексрадник глави Пентагону полковник Дуглас Макгрегор. У 2014 році Макгрегор підтримав анексію Криму і виступив в ефірі RT, де стверджував, що жителі Криму — росіяни, а не українці. З першого дня повномасштабного вторгнення Макгрегор пророкував Україні швидку поразку. Наприкінці грудня 2022 року російські медіа цитували слова Макгрегора, що «від України майже нічого не залишиться» найближчим часом. 

Ще один експерт — Дуг Бендоу, американський науковець, колумніст видання The American Conservative. Його цитати використовували для просування меседжів про цензуру та брехню в українському інфопросторі. В авторській колонці Бендоу стверджував, що Центр протидії дезінформації при РНБО України сформував список «незгодних американців, які відмовляються танцювати під дудку Зеленського та українського уряду» (тобто список проросійських експертів). Тож для боротьби з українським Центром, на думку Бендоу, США також варто створити центр протидії дезінформації. Власне, видання The American Conservative також неодноразово публікувало матеріали, співзвучні з наративами російської пропаганди.

Таку інформацію поширили у соціальних мережах, зокрема у телеграм-каналах, що транслюють проросійську риторику. У повідомленнях ідеться, що Захід провокує Білорусь на війну. Мовляв, у керівників країн Заходу є чіткий секретний план, який розкрила нещодавно російська розвідка. Водночас автори повідомлень додають, що Росія ніколи не залучала Білорусь до війни, адже вони країни-побратими. 

Аналітики проєкту EU vs Disinfo звернули увагу на кейс та визначили, що жодних «секретних» планів у країн Заходу немає, оскільки керівники країн абсолютно не зацікавлені в ескалації війни. Аналітики впевнені, що це вкид та чергова конспірологічна теорія від російської пропаганди. В умовах російської агресивної війни проти України європейські країни змушені зміцнювати свої кордони, нарощувати обороноздатність армій, щоб протистояти будь-якій зовнішній агресії. Відтак, безпека України — означає безпека країн Європи. 

Водночас Росія намагається переконати, що Білорусь не є співучасником війни, хоча це не так. Білорусь слугує плацдармом для російських військ, ракет і авіації як до, так і після того, як Росія почала повномасштабне вторгнення в Україну. У американському інституті вивчення війни кажуть, що це Росія намагається «тиснути на Білорусь, аби вона офіційно підтримала Росію у війні». Тобто агресором виступає Росія, проте аж ніяк не країни Заходу. Щобільше, самопроголошений президент Білорусі Лукашенко визнав участь Білорусі у війні Росії проти України.

Пропагандисти систематично дискредитують Захід та інших міжнародних партнерів України й звинувачують їх у розв’язанні й затягуванні війни. Мовляв, ескалації війни хоче Захід, а Росія захищається. У такий спосіб пропагандисти використовують тактику віддзеркалення, приписуючи свої дії опонентам.

Перехід на особистості — тактика пропаганди, назва якої походить від латинського вислову «Argumentum ad hominem (Argumentum ad personam)» — «аргумент, спрямований на людину». Пропагандисти вдаються до особистісних нападів на опонента, коли не можуть спростувати його аргументи. У такий спосіб програшну ситуацію намагаються перетворити на «перемогу» через приниження опонента та відвернення уваги від основної теми.

До прикладу, подружжя російських пропагандистів Євген Попов та Ольга Скабєєва вдаються до такої тактики у своєму телешоу «60 хвилин про головне». У студію часто запрошували гостей, які нібито мали представляти Україну та українців. Щойно аргументи цих гостей не влаштовували ведучих, ті вдавались до маніпуляцій та переходу на особисте:

У такий спосіб російські пропагандисти в ефірі національного телеканалу формували образ українців як недолугих, неосвічених, смішних, безпорадних, «меншовартісних».

Також цю тактику використовує представниця російського МЗС Марія Захарова, якщо росіяни не можуть аргументовано, відповідно до норм міжнародної дипломатії відповісти на заяви іноземних лідерів. До прикладу, на слова польського прем’єрміністра Матеуша Моравецького, що Росія становить загрозу для Польщі та Європи, Захарова реагує особистісними випадами проти нього.

Тактику переходу на особистості часто поєднують із тактиками висміювання та підміни понять.

Багаторазові повторення — одна з ключових тактик російської пропаганди. Ідею (тезу, лозунг) повторюють безліч разів у різних джерелах інформації допоки вона не сприймається як правда. Для поширення ідеї використовують телебачення, радіо, кінематограф, шоубізнес, літературу, освіту тощо.

  До прикладу, у 2014 році після окупації Кримського півострова росіяни почали використовувати лозунг «Крим наш!». Він лунав всюди: в офіційних заявах російських чиновників, у медіа, у висловлюваннях відомих росіян, у гумористичних програмах  тощо. Для закріплення ідеї, російський пропагандист Андрій Кондрашов зняв кількагодинний нібито документальний фільм — реконструкцію подій «Крим. Шлях до батьківщини» (тобто «повернення» до Росії). Через багаторазове повторення лозунгу, у вигляді хештегу для соцмереж виник новий варіант його написання — «Кримнаш». У російськомовній версії вікіпедії  таку трансформацію називають «неологізмом російської мови», який нібито навіть визнали «словом року». Росіянам нескінченно повторювали ідею, що тимчасово окупований Крим нібито належить Росії. Саме тому вони сприймають це як істину, попри те, що жодна демократична держава світу не визнала приєднання півострова до Росії.  

Ще один приклад багаторазового повторення — поширення російського наративу «в Україні до влади прийшли нацисти/фашисти — українців треба рятувати». З 2013 року, від початку Революції Гідності, російська пропаганда почала називати демократичні процеси в Україні «держпереворотом», «захопленням влади», владу — «хунтою», «київським режимом». Також в інфопросторі почали просувати меседжі про українських «націоналістів», «нацистів», «бандерівців». Тобто пропагандисти поєднали тактику підміни понять із багаторазовим повторенням й закріпили вигадані меседжі як правдиві. Зрештою, наратив про потребу у «визволенні» українців від «нацистів/фашистів» використали для обґрунтування початку так званої «спеціальної воєнної операції».

Таку тезу поширюють анонімні телеграм-канали, що транслюють проросійську риторику. У повідомленнях ідеться, що якби Київ дотримувався Мінських домовленостей, то повномасштабної війни б не було. Мовляв, Україна нібито хотіла «злити» Донбас і спровокувала Росію на вторгнення за вказівкою «західних кураторів». Повідомлень на цю тему в телеграмі стало більше після висловлювань прессекретаря білоруського Міністерства закордонних справ Анатолія Глаза. Він заявив, що нібито Мінські домовленості «добре виконали свою роль», а саме допомогли «зупинити ескалацію конфлікту». 

Поширюючи такі меседжі, російська пропаганда вкотре намагається перекласти провину за вторгнення з Росії на Україну. Мовляв, якби Україна не порушувала обіцянок, все було б добре. У такий спосіб Росія змінює реальність. Проте саме Росія неодноразово порушувала Мінські домовленості та напала на Україну. Крім цього, Мінські домовленості не зупинили ескалацію, а лише відклали її на певний час. 

Нещодавно на тему Мінських домовленостей висловився й звинувачений у державній зраді колишній народний депутат проросійської партії «ОПЗЖ» Віктор Медведчук в етері білоруського державного телебачення. Зокрема, Медведчук повторив наративи, які поширював упродовж останніх років. Мовляв, Україна «бомбила Донбас» і всіляко ухилялася від реінтеграції територій «заради голосів» на виборах. При цьому, він представляє себе одним можливим посередником для успіху перемовин між Україною та Росією. Й стверджує, що з Мінськом нічого не вийшло за його посередництва, за його словами, бо він не мав впливу на його виконання. 

Знецінення — тактика пропаганди, яку Росія використовує для поширення меседжів як у внутрішньому (російському), так і у зовнішньому інфопросторі. Пропагандисти навмисно применшують важливість, ефективність чи успішність певних подій, рішень, процесів тощо. Мовляв, якщо якісь вчинки «безглузді», то немає сенсу продовжувати так робити.

До прикладу, агітпроп використовує тактику знецінення при висвітленні теми західних санкцій проти Росії. Зокрема, Євросоюз запровадив вже дев’ятий пакет санкцій. На противагу цьому Росія звинувачує Захід у «ірраціональності та нелогічності санкцій, що спровокували хаос і дестабілізацію світових економічних зв’язків». Російська пропаганда постійно намагається переконати світ у тому, що санкції не дієві. Мовляв, тому їх потрібно скасувати. Насправді, якби санкції не діяли, то Росії не потрібно було б докладати стільки зусиль для їх скасування.

Також російська пропаганда систематично знецінює українську армію. Мовляв, ЗСУ втрачають свою боєздатність. Буцімто українські військовослужбовці уже виснажені й більшість з них не витримує випробувань воєнними реаліями. Нібито у США більше не вірять у воєнну перемогу України над Росією й вважають  шанси на успіх Збройних сил України на полі бою «низькими», а тому невдовзі перестануть допомагати Україні. Також агітпроп поширював меседж, що донатити на ЗСУ та допомагати волонтерам немає сенсу, адже волонтерські донати нібито не врятують країну, економіка якої тріщить по швах, а закордонні партнери не квапляться її підтримувати. Насправді українська армія вже майже рік захищає Україну й українців та стримує «другу армію світу», яка планувала «взяти Київ за три дні». А закордонні держави систематично  надають чергові пакети воєнної допомоги, щоб підвищити обороноздатність України.

Тактика «красиві люди» — одна з найпоширеніших тактик російської пропаганди на внутрішньому просторі, однак застосовують її й в Україні. Меседжі пропаганди поширюють привабливі, успішні, відомі люди — телеведучі, блогери, кіноактори, співаки, письменники тощо. Через свою впізнаваність вони стають так званими «лідерами думок». Це спонукає решту людей думати, що якщо вони слідуватимуть тій самій ідеології, тій самій моделі поведінки, то також будуть щасливі або успішні.

Цю тактику часто застосовують у рекламі для збільшення продажів товарів. Також її використовують для залучення людей до релігійних культів. Мовляв, бери приклад з цієї людини — йди до нас. Російська пропаганда також взяла на озброєння цю тактику й здебільшого використовує її для поширення пропаганди на внутрішньому інфопросторі. Зокрема акторів та співаків з українським корінням, які мають родичів-українців, використовують як джерело «правдивої» інформації про події в Україні. Їхні фанати, керуючись авторитетом кумирів, засвоюють та поширюють цю риторику. Однак, приклади використання цієї тактики є і в українському інфопросторі. Скористаємося матеріалами «Детектора Медіа» для пояснення.

До прикладу, після участі у першому сезоні реаліті-шоу «Холостяк» з Максимом Чмерковським (2011 рік) стала впізнаваною Тетяна Поп. На той час вона розповідала, що має бізнес в Україні, а до того працювала на регіональному телебаченні в рідному місті Хусті. Пізніше Поп з'являлася в шоу Олексія Дурнєва та була учасницею російських телешоу — «Мама в законі» та «Дом-2». Тобто за Тетяною Поп закріпився образ «дівчини, яка раптом прокинулася відомою». 

З 2015 року Поп підтримує Росію та просуває меседжі російської пропаганди. У дописах у мережі «ВКонтакті» вона називала учасників Революції гідності «свідомими», «украми»; владу «хунтою», а тих, хто підтримував цю владу — «30% дебілів»; хвалила Сталіна, наполягала на тому, що «українці, росіяни та білоруси — один народ», а «геї — хворі люди», яких «треба карати». Зараз ця риторика стала ще агресивнішою. Поп має свій телеграм-канал, на який підписані понад 107 тисяч осіб та Youtube-канал з авдиторією в 65 тисяч підписників. На цих ресурсах пропагандистка розповідає як в українців забирають «гражданство и язык», про американські біолабораторії в Україні та прославляє Росію. Зараз Тетяна Поп проживає в Росії, тож її авдиторію здебільшого становлять росіяни, однак відео з її телеграм-каналу поширюють і в український інфопростір через мережу проросійських телеграм-каналів.

Ще один приклад — Діана Панченко — проросійська журналістка та екстелеведуча телеканалів NewsOne, «Перший незалежний» та «Ukrlive». За Діаною Панченко намагалися закріпити образ молодої, вродливої, успішної телеведучої, яка має власну думку та не боїться її висловлювати. 

Під час роботи на телебаченні Панченко відмовлялася називати війну війною, поки її такою не «визнає Верховна Рада»; виставляла Україну винною у продовжені бойових дій; нав’язувала глядачам тезу, що Україна не хоче «повертати Донбас», якщо не погоджується на вимоги Росії. Також Панченко допомогла Росії виправдати повномасштабне вторгнення, захоплювалася силою російської зброї, якої начебто бояться навіть США. Підтримувала Лукашенка під час протестів у Білорусі та навіть провела для нього концерт. Просувала російську версію Дня перемоги. Демонізувала Революцію гідності тощо. Зараз Панченко просуває проросійську повістку в український інфопростір через Youtube-канал (трохи понад 77 тисяч підписників) та телеграм-канал (майже 66 тисяч підписників). Нещодавно СБУ повідомила пропагандистці про підозру.

Поширювала проросійську пропаганду й ще одна телеведуча — Оксана Марченко — дружина проросійського політика Віктора Медведчука, якого звинуватили у державній зраді, та кума російського президента Путіна. Власне Оксані Марченко СБУ також повідомила про підозру. 

Найбільшу популярність Марченко здобула завдяки роботі в проєктах телеканалу СТБ «Х-фактор» та «Україна має талант». Користуючись своєю популярністю та фінансовими можливостями, Марченко рекламувала для українців церкву Московського патріархату в авторському проєкті «Паломница». У російськомовному продукті Марченко маніпулює церковними нормами, просуває ідею «всезагального примирення», «покірності» тощо. Ба більше — в одному з епізодів Марченко розповідає, як «українці вбивають одне одного і як їм би вже непогано було б отямитися».

Ще один непрямий спосіб просування проросійської повістки — мовчання. До такої тактики вдалось чимало українських артистів, які раніше працювали в Росії. З 24 лютого 2022 року вони або зникли з публічного простору, або ж уникають коментарів на тему війни. Повторення такої моделі поведінки їхніми фанатами небезпечне тим, що замовчування, а отже відсутність спротиву, грає на руку нашому ворогу.

У російських медіа та проросійських телеграм-каналах поширюють фотографію, буцімто зроблену у Брюсселі. Мовляв, група художників з Польщі зробила новий малюнок, що продовжує серію їхніх робіт на вулицях міст. Це — фейк.

Такого графіті не існує. Пропагандисти пишуть, що «група польських художників» раніше створювала графіті про Зеленського у Мадриді та Варшаві. Однак, фото цих графіті створені за допомогою фоторедакторів.  Так само як і фейкові графіті у Нью-Йорку та Парижі.

У такий спосіб російська пропаганда використовує тактику висміювання задля дискредитації президента України. Мовляв, Зеленського зневажають і висміюють за кордоном,  тож українцям має бути соромно за свого лідера. Також пропагандисти підігрівають внутрішні суперечки через симпатії та антипатії українців до Зеленського.

У проросійських телеграм-каналах використали нещодавнє інтервʼю експремʼєра Ізраїля Нафталі Беннетта для поширення дезінформації. «Детектор медіа» спростовує основні меседжі агітпропу, створені на основі цього інтервʼю.

Путін обіцяв на «100%», що не вбиватиме Зеленського

Пропагандисти стверджують, що в інтерв’ю Бенетт заявив, що президент Росії проявив «милосердя» задля «встановлення миру». Вони наголошують на тому, що нібито Росія має владу над Україною настільки, що може вирішувати долю президента України. Проросійські медіа пишуть про нібито «доказ» слабкості Зеленського та його особисту «залежність» від Росії у поточній ситуації. 

Насправді експремʼєр не говорить надто багато безпосередньо щодо теми України в інтервʼю, однак згадує, що Росія нібито обіцяла не чіпати президента України. Втім, сам Беннетт не надає цьому такого значення, якого цьому приписує агітпроп. Зокрема, Беннетт каже, що не повірив словам Путіна. Меседж про «акт милосердя» Росії у цьому випадку є вигадкою пропагандистів — Беннетт такого не казав. 

Країни Заходу «злили» перемовини між Україною та Росією

Агітпроп пише, що нібито в інтерв’ю Беннет розповів, що Захід навмисно «затягує» війну та не вважає Україну самостійною державою. Мовляв, Захід та особисто Борис Джонсон «згорнули» перемовини на початку війни. Ба більше — Україна нібито лише «підіграє» Заходу і не має жодного впливу на результат війни. 

Пропагандисти вирвали фрази Беннетта з контексту та спотворили цитати для просування своїх інтересів. За словами Беннетта, перемовини справді зупинились. Втім, реальною причиною для цього він називає трагедію у Бучі, а не одностороннє рішення Заходу. Беннет розповів, що після цих подій перемовини втратили сенс. 

Агітпроп неодноразово намагався перекласти відповідальність за свої дії на інших і створити ілюзію «щирого бажання миру». Для цього використовують тактику підміни понять. Основна мета агітпропу — деморалізація українського суспільства та збільшення рівня недовіри до влади.

Розлюднення ворога — тактика пропаганди, в межах якої пропагандисти поширюють меседжі, маніпуляції й фейки, які гіперболізовано акцентують негативні якості українців (агресивність, мстивість, жорстокість тощо). Мета — не допустити співчуття до українців, ба більше — спонукати росіян до війни як до «священної місії».

Цю тактику агітпроп використовував влітку під час висвітлення вибухів у Криму. Вони писали, що нібито українці радіють, що у Крим нарешті теж прийшла війна. Інформація про вибухи на аеродромі справді спричинила бурхливу реакцію у соціальних мережах. Але емоції викликані насамперед суттєвими втратами ворога, адже на аеродромі в тимчасово окупованому Криму українські військові знищили склад авіаційного озброєння та близько десятка літаків, які систематично патрулювали повітряний простір біля України.

Дещо видозмінено агітпроп використовував тактику розлюднення українців після подій у Броварах, 18 січня. Російська пропаганда почала поширювати меседжі, що росіяни співчувають загибелі українських дітей, на відміну від українців. Мовляв, росіяни розуміють, що українські діти ні в чому не винні, натомість українці закликають знищувати російських дітей, щоб «з них не виросли орки». Насправді українці виявляли співчуття до росіян навіть після 2014 року. Однак, повномасштабне вторгнення суттєво змінило ситуацію. Станом на січень 2023 року через російську агресію в Україні загинуло щонайменше 459 дітей, понад 909 отримали поранення різного ступеню тяжкості. Ці цифри не остаточні, оскільки триває фіксація і розслідування російських воєнних злочинів, зокрема й проти дітей, у місцях ведення бойових дій та на звільнених територіях.

Агітпроп намагався розлюднити «українців» поширюючи меседжі на релігійну тематику. Мовляв, «київський режим» перетворив Україну на «тоталітарну гіперсекту», яка сповідує «неоязичництво» як основу «радикального націоналізму». Росіяни писали, що нібито кількість «сатаністських сект» в Україні невідома, але відлік «точно йде на сотні». Тож Україну потрібно «десатанізувати» і «дешайтанізувати».

Проросійські телеграм-канали поширюють меседж, що нібито українська ППО небоєздатна. Мовляв, повідомлення про успішне збиття російських ракет не збігаються з пошкодженнями критичної інфраструктури. Нібито Україна замовчує реальні масштаби війни та наражає цивільних на небезпеку.

Цей меседж не новий, і агітпроп використовує його у різних варіаціях. Також він є частиною кампанії щодо дискредитації українських Збройних сил. Пропагандисти акцентують українців на різних аспектах — звинувачують Офіс президента у «вигадуванні» атак або замовчуванні їх реальних масштабів. Також раніше писали, що система ППО збиває нібито лише десять відсотків ракет. Такими кроками ворог хоче посіяти недовіру до влади та офіційних джерел інформації. 

Крім того, меседж використовують, щоб перекласти відповідальність за наслідки обстрілів з Росії на Україну. Використовуючи тактику підміни понять, агітпроп хоче приховати те, що першопричиною проблем із критичною інфраструктурою в Україні є саме ракетні удари російської армії. 

«Передай далі» — умовна назва тактики пропаганди. Агітпроп формулює повідомлення, яке спричиняє гостру емоційну реакцію, та закликає максимально поширити його. Здебільшого мета повідомлення — спровокувати паніку або ж дестабілізувати ситуацію. 

Наприклад, цю тактику російська пропаганда використовує для поширення фейків про брак крові. У повідомленнях йдеться, що нібито крові бракує як у госпіталях, так і в лікарнях. Попри те, що у Міністерстві охорони здоров’я неодноразово спростовували цю інформацію, у соціальних мережах дописи про брак крові завжди поширюють дуже активно. Мета — дестабілізувати роботу центрів крові, адже незапланований наплив охочих допомогти збільшує навантаження на систему. Також пропагандисти прагнуть створити емоційний тиск на українців. Мовляв, держава не може дати ради щодо своїх завдань у критичній ситуації, тому страждають люди.

Повідомлення на кшталт: «Увага!!! На завтра Росія планує масований обстріл України. Ракетні удари будуть по Києву, Дніпру, Одесі, Львову… Перешли ці координати своїм близьким. Можливо це врятує комусь життя» масово поширювали у різноманітних месенджерах та пабліках навесні 2022 року. Насамперед активно — напередодні свят чи важливих подій. Мета — під прикриттям «турботи й піклування» змусити українців нервувати, посилити стрес, спричинити паніку. Адже насправді передбачити російські обстріли доволі складно. 

На що варто звернути увагу:

Насправді з розвитком соціальних мереж повідомлення на кшталт «Перешли далі, бо буде біда», «Перешли далі, бо не буде кохання», «Перешли далі й буде тобі щастя» стали дуже популярними. Власне, на них і досліджували емоційні тригери для подальшого використання. Також тактику підхопили недобросовісні рекламодавці та шахраї й користуються нею досі.

Анонімні телеграм-канали поширюють слова прессекретаря російського президента Дмитра Пєскова. Мовляв, російський бізнес запропонував нагороду за кожен спалений західний танк. Нібито це добре стимулює  російських військовослужбовців знищувати західну техніку.

Меседж, що західні танки не допоможуть Україні поширювали й раніше. Залякати намагались не лише українців, а й Німеччину. Мовляв, Росія вважатиме Німеччину «стороною конфлікту», якщо буде дозвіл постачати в Україну танки. Також пропаганда систематично поширює фейки про «досягнення» у знищенні західної техніки. Нещодавно росіяни розповідали, що буцімто знищили чотири американські бронемашини Bradley і танк М1 Abrams, попри те, що цієї зброї в України ще немає.

Висміювання — тактика пропаганди, яка має на меті підірвати авторитет супротивника й дискредитувати його. Пропагандисти опираються на психологічний прийом: якщо хтось/щось смішне, то цього не варто боятись чи сприймати серйозно.

Цю тактику агітпроп використовує для дискредитації Президента України Володимира Зеленського. Пропагандисти поширюють фейкові обкладинки французького журналу карикатур «Charlie Hebdo», іспанського сатиричного журналу «El Jueves» та німецького сатиричного журналу «Titanik». Також поширювали фейкові повідомлення про образливі графіті, які нібито намалювали у Берліні, Мадриді, Парижі, Варшаві. На них Зеленського зображають боягузливим, безпорадним чи бридким. У такий спосіб агітпроп намагається створити ілюзію, що українського президента зневажають і висміюють за кордоном. Пропагандисти намагаються викликати в українців почуття сорому за свого лідера та розділити через симпатії та антипатії до Зеленського.

У анонімних телеграм-каналах поширювали меседж, що нібито Україна планує захищати АЕС сама від себе. Мовляв, планування будівництва нових блоків АЕС з огляду на воєнні загрози смішне. Нібито у всьому світі лише українці наважилися свідомо обстрілювати АЕС. Мовляв, інших «суїцидників» більше немає. У такому разі висміювання поєднували з тактикою підміни понять, стверджуючи що це Україна навмисно обстрілює власні атомні станції.

Віддзеркалення — типова для російської пропаганди тактика, яку використовують зокрема для відвернення уваги. Пропагандисти висувають щодо України/США/ЄС/«колективного Заходу» такі ж звинувачення, як висувають до Росії. Тобто віддзеркалюють вчинки опонента. При цьому російський агітпроп використовує як реальні, так і вигадані приводи для обвинувачення.

Прикладом застосування тактики віддзеркалення є звинувачення української влади в брехні українцям, що в ЗСУ немає втрат. Насправді вираз «потерь в вооруженных силах России нет» від початку великої війни став мемом. Саме Росія довгий час не визнавала своїх втрат, а згодом значно їх применшувала. Натомість українська влада ніколи не заперечувала втрат, ба більше — постійно наголошує на тій ціні, яку щодня платить Україна, хоча й не озвучує чітко кількість загиблих.

До тактики віддзеркалення росіяни вдавалися і для приховування воєнних злочинів російської армії. Після звільнення Київщини стало відомо про звірства російської армії на тимчасово окупованих територіях. Зокрема, про воєнні злочини росіян у Бучі писали як українські, так і світові медіа. Росія ці звинувачення заперечувала, називала постановкою та провокацією української влади. Далі під час контрнаступу ЗСУ росіяни почали поширювати меседжі, що Україна готується до «Бучі-2» на харківському напрямку та «нової Бучі» на Херсонщині. Після оприлюднення інформації про численні сексуальні злочини російських військових на тимчасово окупованих територіях агітпроп почав звинувачувати військовослужбовців ЗСУ у таких самих злочинах, проте жодних доказів не надав.

Основна мета тактики віддзеркалення — відвернути увагу від предмета обговорення чи змінити напрям дискусії. В англомовних джерелах її називають Whataboutism, як похідне поняття від виразу «what about» — «як щодо».

«Підміна понять» — одна з найпоширеніших тактик російської пропаганди. Пропагандисти штучно замінюють загальновживані терміни (поняття), які  спричиняють здебільшого негативні емоції, новими, які сприймаються нейтрально чи позитивно. 

Цю тактику пропагандисти використовують передусім для формування сучасної новомови. З 2014 року агітпроп розповідав про  «громадянську війну» в Україні. За цим терміном приховували участь Росії у бойових діях на Сході України. Мовляв, воюють громадяни однієї країни. Термін «війна» має стійкі негативні асоціації. Щоб уникнути різкого незадоволення росіян тим, що Росія розпочинає повномасштабну війну проти України, вигадали новий, більш нейтральний термін — «спеціальна воєнна операція». У такий спосіб підміну понять використали для заспокоєння росіян.

Використовуючи тактику підміни понять, російська пропаганда називала «жестом доброї волі» відступ з Київщини, Чернігівщини, звільнення острова Зміїний тощо. Тобто поразку на полі бою російські медіа висвітлювали як добровільне відведення військ, ба більше — як послугу, зроблену супротивнику (тобто Україні). У такий спосіб емоції сильного розчарування підміняли нейтральнішими.

Агітпроп широко використовує підміну понять для висвітлення участі іноземців у війні на стороні України. Вони називають всіх іноземців, які воюють в Україні, — найманцями. Насправді іноземні громадяни, які отримують фінансову винагороду за участь у військових діях, обов’язково  вступають на службу до Збройних Сил України та підпорядковуються його командуванню. В іншому разі вони воюють як волонтери. Натомість зараз агітпроп розповідає, що нібито бійці ПВК «Вагнер» — «мужні самовіддані волонтери». Власне, бойовики ПВК  «Вагнер» є найманцями. Приватна компанія не є частиною російської армії, проте отримує фінансову винагороду від Росії за участь у війні проти України та координує свої операції з російським військовим командуванням. Тобто агітпроп умисно підміняє одне поняття іншим, щоб заплутати та видозмінити ставлення до українських військовослужбовців-іноземців і російських найманців.

Цей текст є першим у рубриці «Тактики й інструменти», яку «Детектор медіа» запускає в межах проєкту «Хроніки дезінформації». У ній ми пояснюватимемо як працюють найпоширеніші тактики, технології та інструменти, які використовує російська пропаганда для поширення дезінформації.