Кремль просуває дезінформацію через нігерійське видання The Nation, сенегальське ― Sene News, а також єгипетське ― El Mostaqbal. Про це повідомляють у Центрі протидії дезінформації при РНБО.

• The Nation, наприклад, публікувало статтю про нібито продаж Офісом Президента України землі фонду Сороса, щоб закопати хімічні відходи. 

• Sene News публікує «статті-розслідування» про Україну з посиланнями на анонімні джерела або ж на вигаданих журналістів.

• El Mostaqbal цитує російських чиновників зі звинуваченнями України та поширює наративи про «біологічні лабораторії» чи про те, що «Україна ― маріонетка США», наприклад.

Враховуючи те, що фейки на проаналізованих ресурсах не набули значного розголосу серед міжнародної спільноти, на відміну від російського інфопростору, можна зробити висновок, що російський агітпроп використовує ці медіа для підвищення довіри внутрішнього населення Росії до неправдивої інформації. Мовляв, «ось навіть закордонні медіа про це пишуть!».

Про те, як Росія просуває свої наративи через африканські медіа, можна почитати більше в спільному дослідженні Центру протидії дезінформації та OSINT-агенції Molfar.

Згідно з російською версією Вікіпедії, «удар відплати» (або другий удар) — це поняття ядерної стратегії, що означає масований ядерний удар у відповідь по агресору. Проте кремлівська пропаганда радше використовує цей термін, а також словосполучення «операція відплати», не в ядерному контексті. Москва вдається до такої риторики, коли говорить про обстріли території України своєю «високоточною зброєю», які нібито є відповіддю на «неспровоковані» дії ЗСУ. 

Так, Міноборони Росії назвало «операцією відплати» російський масований ракетний удар по пунктах тимчасової дислокації підрозділів ЗСУ в Краматорську в ніч на восьме січня 2023 року. Як результат, їм нібито вдалося ліквідувати понад 600 військовослужбовців ЗСУ. Ця атака Росії буцімто була відповіддю на «підступний удар київського режиму» по будівлі ПТУ в Макіївці в ніч на перше січня 2023 року, внаслідок якого загинуло близько 400 російських військових. 

Втім радник тодішнього міністра оборони України Олексій Копитько сказав, що заява Росії про «удар відплати» — це ІПсО. Вона була спрямована на те, щоб «перебити негатив» від удару по Макіївці. У цьому випадку росіяни вдалися до тактики віддзеркалення. Сама ж інформація про загибель у Краматорську понад 600 воїнів ЗСУ була фейковою — її спростували іноземні медіа, українське військове керівництво та навіть російські «патріотичні канали». 

Атаку ракетами та дронами по Миколаєву та Одесі вже в ніч на 18 липня 2023 року Міноборони Росії назвало «груповим ударом відплати» у відповідь на вибухи на Кримському мосту в попередню ніч. Однак тоді військово-політичний оглядач Олександр Коваленко заявив, що після вибухів на Кримському мосту минуло занадто мало часу (одна доба), аби Росія змогла підготувати таку атаку як «удар відплати». Насправді Кремль видав її як таку. Крилатим ракетам і дронам-камікадзе, які тоді летіли на два українські міста, потрібно було задати координати й цільові об'єкти, збудувати маршрут — на це мало б піти близько 48 годин, додав Коваленко. 

Тобто, після того, як Кремль зазнає будь-якого нищівного удару, він вдається до риторики, мовляв, «у нас все під контролем» — ось «удар відплати». Таким чином, пропагандисти втішають внутрішнє населення Росії, замилюють йому очі й насправді перекривають поразки російської армії на фронті новими так званими «досягненнями».

У Центрі стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки пишуть, невідомі люди створили в телеграмі анонімний бот зворотного звʼязку буцімто Міністерства оборони України для скарг і пропозицій українців та інших осіб. Його назва – @rustem_umerov_bot. Проте Умєров не має акаунту в Telegram, а створений бот не є офіційним і не має жодного стосунку до Міністерства оборони України, повідомили в самому міністерстві.

Імовірно, зібрана інформація може використовуватися для російських ІПсО, спрямованих проти України. Ворогу нічого не заважає вдаватися до інноваційних способів ведення гібридної війни, а тому збір інформації для власних цілей можливий і в такий спосіб. У Міноборони України попросили «не надавати жодної інформації на прохання індивідів, які ведуть цей акаунт, а також подати скаргу на нього».

Речниця МЗС Росії Марія Захарова просуває наратив про те, що турбулентність в Україні наростає, мовляв, уже навіть починаються передвиборчі кампанії, щоб здобути владу. Чиновники та можновладці нібито не зважають на простих українців, багато з яких на межі виживання, а думають лише про свою вигоду. 

Цей меседж зафіксував Центр протидії дезінформації. Такі вислови від представниці МЗС Росії є нічим іншим, як спробою вкорінити думку в українському суспільстві про внутрішні конфлікти серед вищого керівництва України. З іншого боку, пропагандистські ресурси продовжують дискредитувати Президента України Володимира Зеленського й посилаються на його заяву про недоцільність виборів в Україні в умовах воєнного стану. Зрештою, ворог цілиться на те, щоб посіяти страх, непевність та сумніви серед українського суспільства щодо можливого перебігу справ у країні, застосовуючи одну з тактик пропаганди.

Пропагандисти стверджують, що незалежні журналісти з України нібито налічили 284 тисячі українських військових некрологів, що були опубліковані в соцмережах сімʼями та друзями загиблих. У листопаді 2022 року кількість некрологів була «рекордною» — буцімто щоденно публікувалося по 1100 таких матеріалів. Це — фейк. 

Інформацію опрацювали в Центрі стратегічних комунікацій. Вони дослідили, що в жодного українського видання немає матеріалів, повʼязаних із кількістю некрологів про українських воїнів. Ще в серпні 2023 року мережею поширювали інформацію, що так званий російський військовий експерт Руслан Татарінов провів свій «підрахунок». Тоді якраз-таки вперше проросійські ресурси почали поширювати дезінформацію про 284 тисячі некрологів. 

Дані про загиблих українських військових є державною таємницею і не будуть оприлюднені до завершення російсько-української війни. Цифри ж, згадані в матеріалі, агітпроп вигадав з метою деморалізувати українців: посіяти страх, непевність та сумніви щодо питання війни та перемоги України в ній. 

Мережею пропагандисти почали ширити нібито скриншоти статті, що буцімто вийшла в американському виданні The American Insider про очільника Нацбанку Андрія Пишного. Матеріал начебто містить інформацію про те, що немає жодних підстав для звільнення голови НБУ, та схвальні відгуки про його роботу. Ворожі ресурси стверджують, що Андрій Пишний замовив статтю в онлайн-ресурсу за гроші. Це — фейк. 

Колеги з Центру протидії дезінформації проаналізували першоджерело та виявили, що сайт, на який посилаються пропагандисти, був зареєстрований зовсім нещодавно — у жовтні 2023 року. Тобто, він фейковий. Ще одним підтвердженням цьому є те, що перші публікації на тому ж сайті датовані вереснем 2023 року. Можна стверджувати, що як мінімум однією з цілей створення цього ресурсу є поширення дезінформації для власної мети. 

Також треба зазначити, що в США існує видання The America Insider, що має схожу назву, проте воно використовує домен «org», в той час як на фейковому сайті можна помітити домен «live». 

У цьому випадку агітпроп використовує тактику дискредитації, тобто підриває  авторитет Андрія Пишного для зниження довіри населення України до нього та інституції, яку він очолює. Водночас пропагандисти сподіваються спровокувати панічну поведінку українців та знизити міжнародну підтримку України з метою послаблення спроможності нашої держави фінансувати оборонні потреби. Цей фейк є продовженням інформаційної кампанії проти Національного банку України, яку Росія розпочала ще в березні 2023 року.

Російські пропагандисти використовують теми економічних проблем у світі, підвищення тарифів в Україні та вартості енергоносіїв, аби залякати українців і змусити їх закінчити війну в будь-який спосіб (на умовах Росії, відмовившись від загарбаних російськими окупантами територій) та підняти дух проросійської аудиторії.

Минулого року пропагандистські телеграм-канали поширювали інформацію про те, що світова економіка розвалиться, якщо не скасувати санкції проти Росії та російських бізнесменів та не поступитися на фронті. Агітпроп використовує тактику залякування, аби викликати страх у людей і отримати бажане: щоб з Росії зняли санкції, а Україна визнала окупований схід та частину півдня російськими територіями. Нібито це допоможе втримати економіку та ціни. Проте весь світ та Україна пристосувалися до нових умов, звісно, не без зростання тарифів, але економіка виявилася гнучкішою, ніж очікували росіяни. Проте й сама Росія навчилася обходити санкції.

Російський агітпроп поширював для росіян та жителів тимчасово окупованих українських територій меседжі про покращення життя на контрасті з «занепадаючою» та буцімто збіднілою Україною. Нібито з Росією комунальні послуги стають дешевшими, українські компанії, які взяли кредити до окупації, можуть не повертати їх, а люди, що потребують медичної допомоги у Новій Каховці, безкоштовно їздять у безпечне місце на лікування. Тут пропагандисти застосовують тактику бомбардування любов’ю. Агітпроп намагається переконати людей, що потрібно підтримувати Росію, адже вона дбає про них. Також пропагандисти застосовують тактику багаторазового повторення — безліч разів повторюють наратив про «шматочок раю», яким нібито стають населені пункти після приходу росіян. Тільки замовчують про те, що вони руйнують і знищують українські міста та вбивають українців. Про ті території, які росіянам не вдалося окупувати, агітпроп навмисне розповсюджує наративи про кризу, занепад, описує найгірший сценарій, викликаючи страх у людей. «Фінансові проблеми в Україні вказують, що восени економіка піде у круте піке та дефолтує», — писали в одному з телеграм-каналів.

Також агітпроп намагався показати, що санкції, накладені на Росію через розв’язання повномасштабної війни проти України, — невигідні всьому світові, адже в різних країнах, а найбільше, в країнах Європейського Союзу, відбуваються протести. Пропагандисти поширювали безліч версій про те, що «незабаром газ буде по $4000, а нафта по $200», «найближчими днями з ціною на газ у Європі буде дуже цікаво», а також інформацію про те, яких можна вжити заходів економії у зв’язку зі здорожчанням енергоносіїв. Ба більше, інколи росіяни навіть прирівнювали економічні засоби тиску на них до знищення російського народу. У такий спосіб агітпроп намагався зманіпулювати та викликати в аудиторії почуття провини, залякати читачів, нав’язати думку, що Росія впливає на світовий порядок денний і без співпраці з нею Європа й увесь світ просто не зможуть існувати.

Щороку тисячі єврейських паломників-хасидів приїжджають до міста Умань на Черкащині, аби зустріти єврейський новий рік Рош га-Шана біля могили рабі Нахмана — засновника брацлавського хасидизму, що помер у 1810 році. Цього року Україна очікувала 50 тисяч ізраїльських вірян, попри те, що прем’єр-міністр Ізраїлю закликав їх відкласти цю поїздку. Причиною застереження стало повномасштабне вторгнення Росії в Україну. Російські пропагандисти використовують тему паломництва хасидів, аби показати українців антисемітами, залякати паломників та погіршити відносини України й Ізраїлю.

Торік агітпроп заявляв, що не може гарантувати безпечне перебування єврейських паломників-хасидів в Умані. Цього ж року російські пропагандисти вигадали новий меседж: Україна зумисне атакуватиме прочан в Умані, щоб добитися військової допомоги від Ізраїлю, зокрема систем ППО. 28 квітня 2023 року Росія обстріляла ракетами 9-поверховий будинок у місті Умань, внаслідок чого загинуло 23 людини. У такий спосіб російські пропагандисти намагаються зробити з України цапа-відбувайла, знімаючи відповідальність за злочини з росіян. Україна не вдається до терористичних методів, аби отримати зброю від західних партнерів, а діє виключно дипломатичним шляхом.

Міноборони Росії поширювало інформацію, що Україна нібито використовує синагоги для військових потреб. Це — неправда. Цю заяву прокоментували керівник Міжнародного благодійного фонду імені Рабі Нахмана Натан Бен Нун і голова єврейської рятувальної організації «Хацала Україна» рабин Гілель Коен, які зазначили, що «всі святині та релігійні об’єкти хасидської громади використовуються винятково за їхнім прямим призначенням, а саме — для проведення релігійних обрядів і допомоги людям». Так російській агітпроп намагається дискредитувати Сили оборони, поширивши інформацію, що в релігійних спорудах базуються українські військові, та легітимізувати удари по цивільній інфраструктурі, житлових будинках, пам’ятках культури.  

У молдовських анонімних телеграм-каналах, що транслюють прокремлівську риторику, з’явилося повідомлення про те, що нібито для для хасидів створюють усі зручності, а іншим громадянам не дозволяють відвідувати аеропорт. «Попахує дискримінацією, чи не так?» — писали в одному з телеграм-каналів. Насправді ж задля того, аби виключити всі ризики, у цей час доступ до аеропорту дозволено лише співробітникам летовища й пасажирам, які мають квитки на авіарейси.

У такий спосіб російська пропаганда намагається викликати негативне ставлення до вірян та розворушити антисемітські настрої, а в хасидів відбити бажання ще хоча б колись приїжджати в Україну.

«40/60», або «60/40» — метод пропаганди, за якого подають 60% інформації правдивої, а 40% — маніпулятивної. Пропагандисти створюють медіа, які працюють за цим принципом та позиціонують себе як об’єктивне, незалежне або альтернативне джерело інформації. Поширюючи правдиві новини, пропагандистські ЗМІ втираються в довіру читача, що спонукає його вимкнути критичне мислення та проковтнути інші 40% дезінформації. Часто вона подається як те, що влада приховує від суспільства, і теорії змови. Пропорція правди та дезінформації може варіювати в той чи інший бік залежно від медіа.

Під час Другої світової війни цей метод застосовував Йозеф Геббельс, який очолював Міністерство пропаганди та громадської просвіти Третього Рейху. За його вказівкою було створено «антинацистську» англомовну радіостанцію, диктором якої став Вільям Джойс (британець, що підтримував нацизм і втік до Німеччини разом із дружиною). У той час радіо було життєво важливим для британської громадськості, а телерадіомовна компанія BBC зазнала жорсткої цензури, тож це англомовне радіо вважалося альтернативою. Вільям Джойс починав передачі фразою «Німеччина кличе, Німеччина кличе», зачитував справжні новини з газет, придбаних у нейтральних країнах (60%), та поширював інформацію про карколомні успіхи та перемоги Німеччини (40%). Він повідомляв, що Німеччина хоче миру, не збиралася бомбити жінок і дітей у Великій Британії, але британці не лишили вибору та змусили Рейх до насильства. Також він висміював Вінстона Черчилля та намагався переконати британське суспільство в тому, що тільки знищення прем’єр-міністра Великої Британії врятує від насильства та подарує шанс домовитися.

Наразі за цим методом працюють медіа, які позиціонують себе як незалежні, проте час від часу поширюють російську пропаганду. «Медуза», яка подає себе як незалежне та варте довіри міжнародне російськомовне видання з реєстрацією у Латвії, не підтримує повномасштабне вторгнення Росії в Україну та публікує правдиві новини. Проте в липні 2022 року аналітики та аналітикині Інституту демократії імені Пилипа Орлика провели дослідження публікацій медіа «Медуза» на наявність проросійських наративів, і в 47 публікаціях (понад 55%) вони знайшлися. Онлайн-видання поширювало повідомлення про те, що «Україна зрадила мешканців Донбасу», «українська армія обстрілює цивільні об’єкти на окупованих частинах Донеччини і Луганщини», «драмтеатр у Маріуполі підірвали зсередини», а також повторювало заяви влади Росії про «превентивний удар по НАТО» та наратив «не тільки Путін, а й західні політики винні у війні». Такі заяви балансували з дійсно правдивими новинами. Отже, свідомо чи мимоволі журналісти латвійського медіа допомагають виправдовуватися Росії за свої злочини. У споживачів контенту, який створює «Медуза», може виникнути відчуття, що «все не так однозначно», і вони не намагатимуться знайти правдиву версію реальності.

Так само, як і медіа, небезпеку становлять деякі опозиційні російські блогери та політики, контент яких споживають українці. Максим Кац — політик та блогер, який після початку повномасштабного вторгнення виїхав із Росії та щодня викладає нібито контрпропагандистські відео на ютубі, висловлював думки, що «російська опозиція нікому нічого не винна, особливо українцям» чи «потрібно розділяти провину та відповідальність. Винен той, хто стріляв та хто накази віддавав. Той, хто не скинув путіна, не винен». Його колега, громадський діяч і блогер Ілля Варламов, якого також дивляться українці, заперечував вторгнення Росії у 2014 році на територію Луганщини та Донеччини, їздив у окупований Крим та знімав відео з анексованого півострова, зняв фільм проти України, де спотворив історичні факти.

Блогери-опозиціонери режиму Путіна апелюють до емоцій та створюють хибне враження, нібито їх зацькував режим, вони за справедливість, проти війни та підтримують Україну. Для зовнішньої аудиторії та деяких українців вони виглядають як жертви глобальної несправедливості, проте продовжують дозовано транслювати, як і нібито незалежні медіа, свідомо чи несвідомо російські наративи, які можуть підхопити споживачі їхнього контенту.

Кліше без суті — це короткі загальновживані фрази, які мають на меті пом’якшити когнітивний дисонанс та зламати критичне мислення. Їх використовують для припинення суперечок, дискусій, щоб обійти складні запитання або спрямувати увагу на інші речі.

Цей термін ввів у свою книгу «Технологія "промивки мізків". Психологія тоталітаризму» американський психіатр Роберт Джей Ліфтон, щоб описати мову, яку використовувала Комуністична партія Китаю як «початок і кінець будь-якого ідеологічного аналізу». Кліше без суті китайський уряд використовував для того, щоб не дати людям сумніватися в діях партії та запобігти інакодумству чи повстанню. Ліфтон пояснював, що, вживаючи ці фрази, співрозмовники «зривають розмову та не дають людям глибше задуматися про важливі питання».

Цей метод пропаганди агітпроп використовував і в Радянському Союзі (що надихнуло Джорджа Орвелла на написання книги «1984»), і сучасна Росія, аби нав’язати людям конформність, стиснути найскладніші і найсерйозніші проблеми в короткі, спрощені та чіткі фрази, якими можна завершити «неприємну» розмову. Під час повномасштабного вторгнення до використання кліше без суті активно вдаються росіяни, які підтримують Путіна та війну проти України, та українці, на яких діє російська пропаганда.

Приклади:

— «Всієї правди ми ніколи не дізнаємося», «все не так однозначно» — кліше, що використовуються як відповідь на будь-який реальний факт. Приклад застосування на практиці можна побачити під час масштабних російських ударів по українських містах, коли агітпроп накидає протилежні версії події (наприклад, ракетний удар по Чернігову), викликаючи когнітивний дисонанс. Людина під дією пропаганди та щоб уникнути когнітивного дисонансу не намагатиметься відшукати правдиву версію реальності.

— «Життя все розставить на свої місця» — відповідь на докази злочинів, які вчиняють росіяни в Україні. Це кліше зводить нанівець будь-яку можливість дискусії, адже людина не сприймає факти та аргументи і не хоче думати про проблеми, яку обговорюють.

— «Де ви були вісім років?», «київський режим», «українці — нацисти» — ці кліше використовуються для перенаправлення уваги з незручного питання, тобто це «переведення стрілок» на вигадані недоліки опонентів.

— «Це нічого не змінить», «я поза політикою» — використовується для того, щоб відкинути свою участь у якійсь справі, бо нібито людина незначна і від її дій нічого не залежить. Цією фразою росіяни відповідали на запитання, чому вони не виходять на мітинги після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну.

— «Політики хочуть нас посварити» — відповідь людей, які намагаються відмежуватися, зняти з себе колективну відповідальність за дії росіян або за ракетні удари, обстріли інфраструктури та загибель українців унаслідок їхніх дій.

Ейфорія — це психологічний стан, за якого людина відчуває піднесення, щастя та радість, що невиправдані об’єктивними умовами. Вона може виникати під час прослуховування музики, танців та синхронізованої активності, зокрема релігійних ритуалів, парадів, масових святкувань. Російська пропаганда послуговується станом гострих емоцій, зокрема відчуття сильного щастя та благополуччя, для маніпулювання громадською думкою та просування певної програми чи ідеології. Ця тактика має на меті створити позитивну емоційну асоціацію з певним явищем чи політичним лідером, часто щоб схилити громадську думку на користь певної точки зору. Агітпроп застосовує цю тактику задля підняття бойового духу та більшого згуртування певних соціальних груп, проводячи масові заходи, поширюючи фейки про нечувані успіхи російської армії на фронті, масову загибель українських військових або знищення техніки.

Щороку 9 травня Росія з розмахом відзначає День перемоги: проводяться гучні паради зі залученням військової техніки, концерти з воєнними піснями, флешмоби та акції на кшталт «Безсмертний полк», де учасники ходять колонами, тримаючи в руках фотографії своїх родичів, що брали участь у Другій світовій війні. При цьому Росія називає цю війну «Великою вітчизняною війною», розмиваючи реальність та нівелюючи роль України та інших країн у боротьбі з нацизмом. Усі ці заходи спрямовані на те, щоб викликати в росіян ейфорію та відчуття власної величі — мовляв, це ж ми перемогли нацизм, полетіли в космос, мали надпотужний ядерний потенціал тощо.

Також Росія 23 лютого помпезно святкує День захисника Вітчизни — спадок радянського минулого. Цей день є вихідним, відбуваються урочисті церемонії біля Кремля, паради, масові гуляння, покладання квітів до могили Невідомого солдата, концерти та видовищні салюти. Усе це має на меті викликати в людей ейфорію та підживлювати патріотизм, а також об’єднувати в міцну соціальну групу, яка таким чином героїзує російських військових та спонукає їх до захисту Росії від надуманих ворогів. 24 лютого 2022 року Росія розпочала повномасштабну війну в Україні. Це трапилося на наступний день після Дня захисника Вітчизни. Оскільки пропагандисти систематично поширювали фейки та маніпуляції, що просувають наратив про небезпечний «київський режим», то це спонукало росіян на хвилі ейфорії з більшим ентузіазмом брати до рук зброю та боротися з надуманим нацизмом на території чужої держави.

У 2023 році в новоокупованих містах Луганської та Донецької областей росіяни також відсвяткували День захисника Вітчизни. «У Новоайдарському районі через 8 років у школах знову провели уроки, присвячені Дню захисника Вітчизни», — писали в прокремлівських медіа. Нагадаємо, Новоайдар російські війська окупували на початку березня 2022 року. На тимчасово окупованих територіях агітпроп намагається «повернути» свята, які скасувала Україна, аби подарувати людям відчуття ейфорії та створити ілюзію радості й щасливого життя. Мовляв, Росія поверне і свято, і приємні емоції мешканцям Луганщини та Донеччини.

У цьому контексті варто згадати концерти в російських «Лужниках» з нагоди анексії Криму, яку росіяни називають «приєднанням» та «поверненням у рідну гавань». Починаючи з 2015 року, 18 березня є вихідним днем у Криму, а в низці російських міст проходять флешмоби та масові заходи. Зокрема, у Москві проводять великий концерт-мітинг, на якому з промовою виступає Володимир Путін та до якого залучають російських зірок шоубізнесу. У 2022 році концерт називався «Zа мир без нацизма», його характерною особливістю стало виправдання російського вторгнення в Україну, патріотизм, любов до Росії і підтримка російських військових. Святкування проходять щороку, аби закріпити позитивні враження від «свята» та для того, аби публіка не «охолола» і систематично відчувала ейфорію від загарбання нових територій.  

Ейфорія паралізує здатність критично мислити, отож коли цей стан починає минати, агітпроп намагається його підживити фейками про неодмінну перемогу над Україною та всіма країнами Заходу або провести черговий концерт і масовий захід. Так російські пропагандисти використовували техніку «ейфорія», поширюючи фейки про те, що Штати вітають російські війська зі здобуттям Бахмута, очільник ГУР Кирило Буданов та Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний нібито «загинули» — мовляв, настільки вміло спрацьовують російські спецслужби та «високоточна зброя». Ця тактика не тільки має на меті викликати радість та відчуття очікуваної перемоги в росіян, підвищити моральний дух, але й деморалізувати українців.

Контроль середовища (контроль Мільє) — тактика, яка передбачає вплив соціальної групи на людину, аби внаслідок суспільного тиску вона змінила свої переконання, цінності та почала діяти, думати або поводитися певним чином. Цей термін популяризував американський психіатр Роберт Джей Ліфтон. Він зазначав, що для ізоляції членів від решти суспільства та поглиблення зв’язків із групою людей можуть використовуватися різні інструменти, зокрема спеціалізована мова, сленг.

Тактику «контроль середовища» російські пропагандисти широко застосовують на тимчасово окупованих територіях України. Окупанти намагаються ізолювати місцевих жителів захоплених регіонів, обмежуючи доступ до інтернету, українських медіа й телебачення, мобільного зв’язку, а в деяких випадках — вимикаючи навіть російський зв’язок та інтернет. Чи не єдиним джерелом інформації залишається російське телебачення, яке цілодобово транслює кремлівські наративи, та група людей, що опинилася в окупованому місті і так само не має доступу до інформації зовні.

Наприклад, після звільнення українськими військами Куп’янська група людей з інших тимчасово окупованих міст підхопила російську дезінформацію про те, що ЗСУ нібито на танках переїжджали російських вчителів, яких окупанти привезли з Росії промивати мізки українським дітям. Такі повідомлення поширювалися в місцевих телеграм-каналах, чутки передавалися усно та повторювалися багато разів. А оскільки пошук альтернативних джерел інформації на тимчасово окупованих територіях неможливий або потребує докладання значних зусиль, люди піддавалися соціальному тиску (адже так вважає соціальна група, до того ж інформацію повторювали кілька джерел, що створювало ефект об’єктивності) та починали вірити у фейки. Через це в декого міг з’являтися страх, мовляв, коли українська армія прийде деокуповувати їхнє місто, вона вчинятиме такі самі злочини.

Щодо використання спільної мови, яка допомагає ідентифікувати членів соціальної групи, то російський агітпроп застосовує новомову — винаходить нові слова й фрази, переосмислює вже наявні терміни. Росіяни завдають ракетних ударів по цивільній інфраструктурі, житлових будинках, лікарнях, школах та дитсадках, але транслюють, що ціляться в «центри ухвалення рішень» — нібито місця перебування українських військових. Прикриваючись цим терміном, Росія намагається нормалізувати обстріли території України (навіть якщо це військові об’єкти) та приховати вбивство мирних українців. Підхоплюючи новомову, мешканці тимчасово окупованих територій не тільки визначають собі подібних, але й піддаються впливу російських наративів. Вони починають думати, що Росія б’є всього лише по «центру ухвалення рішень» та не робить нічого поганого. Використання новомови об’єднує цих людей у певну соціальну групу, що потім тисне в умовах інформаційної ізоляції на українців, які мають інакшу думку.

Агітпроп часто використовує тактику «протилежні версії» — подає взаємовиключні пояснення певної події чи явища. Застосування цієї тактики викликає когнітивний дисонанс — внутрішній конфлікт, який виникає внаслідок зіткнення у свідомості людини несумісних суджень, ідей, переконань, які заперечують одне одного. Агітпроп навмисне поширює взаємозаперечні версії, щоб викликати в людей відчуття розгубленості, невпевненості та нав’язати враження, що «не все так однозначно», а «всієї правди ми ніколи не дізнаємося». Людина, у свідомості якої виник когнітивний дисонанс, навряд чи намагатиметься відшукати правдиву версію реальності. На це і розраховує агітпроп.

Після того, як 6 червня 2023 року російські військові підірвали Каховську ГЕС, пропагандисти просували меседжі, що суперечили одні одним: мовляв, дамба обвалилася сама через неналежний догляд; дамба розсипалася внаслідок обстрілів з боку українських військових; тільки верхня частина Каховської ГЕС зруйнована, а дамба — не постраждала; «київський режим» скоїв «підрив споруд Каховської ГЕС».

Повідомлення із взаємовиключними версіями з’являлися і про Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного. У травні та червні 2023 року агітпроп писав, що Залужний нібито «загинув»; його буцімто прибрали з публічного простору, оскільки він «не заслужив довіри в Зеленського»; у нього серйозне поранення і йому зробили операцію; він узагалі виїхав за кордон.

Подібні версії агітпроп поширював і про очільника ГУР Кирила Буданова: він нібито  «загинув» від ракетного удару; перебуває у шпиталі Берліна після того, як у сусідній з ним кабінет «влучила російська ракета»; після російської ракетної атаки він у комі, хоча це «приховують».

Агітпроп подає інформацію таким чином, щоб спантеличити людину і створити суперечність, що викликатимуть тривожність, відчуття провини, тиск, яких вона захоче позбутися. Оскільки пропагандисти поширюють безліч версій однієї події, то людині складно визначити, яка з них правдива.

Коли попередні уявлення не узгоджуються з новою інформацією, це викликає відчуття дискомфорту. Подолати неприємні відчуття і позбутися когнітивного дисонансу можна кількома способами:

Росіяни намагаються позбутися когнітивного дисонансу шляхом найменшого спротиву — не змінити свою думку, а знайти виправдання власним переконанням, щоб вони здавалися логічними. Для цього вони шукають у російських медіа, соцмережах, серед друзів з подібними поглядами інформацію, наприклад, про те, що в Україні панує нацизм. Використовуючи когнітивний дисонанс, пропагандисти намагаються викликати в людей сумніви та параною, аби згодом цей стан розгубленості використати у власних інтересах — спонукати бути бездіяльним чи, навпаки, робити конкретні дії, вигідні агітпропу, як-от мобілізуватися до російської армії та вчиняти геноцид українського народу.

Ця тактика полягає в ігноруванні теми обговорення, коли та змінюється на протилежну. Ігнорування теми використовують російські пропагандисти. Після того, як стається подія, невигідна агітпропу, офіційні джерела її замовчують або вибірково висвітлюють певні аспекти. Цю тактику використовують, щоб применшити або мінімізувати негативні аспекти ситуації, відвернути увагу від важливих проблем та створити фальшивий наратив. Пропагандисти приховують інформацію, ділячись лише тими новинами, які підтримують їхні брехливі тези, при цьому ігнорують чи блокують вміст, який їх підважує. Це сприяє виникненню ефекту ехокамери.

Ще за часів Радянського Союзу агітпроп використовував тактику ігнорування теми. Для більшості росіян Друга Світова війна має назву «Велика Вітчизняна», й почалася вона нібито 22 червня 1941 року з нападу військ нацистської Німеччини на Польщу. Проте замовчується той факт, що гітлерівські війська вторглися на територію Польщі 1 вересня 1939 року, а сам Радянський Союз окупував Польщу 17 вересня 1939 року. До того нацистська Німеччина окупувала території Чехії та Австрії, а Радянський Союз не називав її агресором.

У період СРСР ігнорування теми активно використовувала тодішня преса. Чорнобильську трагедію, що сталася внаслідок вибуху на четвертому енергоблоці ЧАЕС 26 квітня 1986 року, радянські медіа кілька днів замовчували. Лише 28 квітня о 21:00 у телепрограмі «Врємя» дуже лаконічно повідомили про аварію, що мало створити ілюзію безпеки для людей, також не було скасовано заходи до свята 1 травня. Найбільшу техногенну катастрофу в історії людства намагалися замовчати: приховувалися справжні діагнози людей, що отримали променеве ураження. Проте через масштаби катастрофи, яка зачепила низку європейських країн, та іноземні медіа її не вдалося проігнорувати.

Радянські традиції та ігнорування теми успадкувала сучасна Росія, яка 24 лютого 2022 року розпочала війну проти України. У травні 2023 року російські пропагандисти поширювали інформацію про важке поранення Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного, через яке він нібито більше не зможе виконувати свої обов’язки. В анонімних телеграм-каналах та медіа, що транслюють прокремлівську риторику, навіть з’являлися версії, що його вбили. Проте вже 25 травня полковник ЗСУ, блогер і журналіст Анатолій Штефан «Штірліц» опублікував відео з Валерієм Залужним, і з цього моменту всі прокремлівські медіа й телеграм-канали наче води в рот набрали: ніхто не спростував інформацію про загибель Головнокомандувача ЗСУ, а факт його публічної появи проігнорували.

Ще одна тема, яку російський агітпроп ігнорує, — удари по російських містах. 30 липня 2023 року відбулась атака дронів на Москву, внаслідок чого сталося руйнування фасадів двох веж «Москва-Сіті», де розміщені російські міністерства — Мінекономрозвитку, Мінпромторг, Мінкомзв'язку. У зв'язку з цією подією повітряну зону над Москвою закрили для польотів. Проте російські федеральні телеканали проігнорували цей інцидент та зосередилися на висвітленні параду ВМФ у Санкт-Петербурзі та бесіді Путіна з журналістами за підсумками саміту «Росія—Африка».

Навмисно чи ненавмисно ігноруючи важливу інформацію, агітпроп запобігає поширенню небажаних новин серед населення. Вживаючи технічних заходів, російським пропагандистам вдається не допустити їх популяризації та запобігти виникненню небажаної негативної реакції серед громадян.

Гумор та політична сатира з часом набувають дедалі більшої ролі в пропаганді. Вони стають потужними, складними та багатогранними елементами психологічного впливу на людей. Завдяки менш серйозній формі за допомогою жартів можливо ефективно передати важливу, часто суперечливу і навіть образливу інформацію. Часто саме з використанням елементів сатири певна інформація набуває властивості «вірусної» і поширюється значно швидше. 

Разом з тим додавання гумору створює багатозначні конструкції, які залишають місце для маневру під час дискусії, особливо коли звичайна мова та серйозні аргументи не працюють. Він свого роду «вимикає» в людей критичне мислення. Крім того, розуміння та сприйняття жартів створюють умови для формування певних соціальних спільнот. А гумор у цьому сенсі грає роль своєрідного маркера належності до цих угруповань, системи розпізнавання «свій / чужий». Також гумор може по-справжньому інформаційно «вбивати» певну особу, групу людей чи навіть країну. Він здатен формувати зневажливе ставлення та зводити серйозні речі до рівня тих, що викликають лише сміх.

Одним з перших жанрів політичного гумору стала карикатура, яка почала розвиватись ще у першій половині XVIII століття. У Радянському Союзі її перетворили на потужну зброю власної пропаганди ще на початку його існування — у 1920-х роках. Найвизначнішими майстрами пропагандистських карикатур в СРСР вважаються Борис Єфімов, Кукринікси (Михайло Купріянов, Порфірій Крилов та Микола Соколов), Дмитро Моор (Орлов), Віктор Дені (Денісов) та Михайло Черемних. Їхні роботи висміювали як зовнішніх ворогів СРСР, таких як нацистська Німеччина, фашистська Італія, західні держави (США, Велика Британія, Франція тощо), так і верстви населення всередині країни, які радянський режим вважав для себе ворожими: дворяни, капіталісти, куркулі (заможні селяни), священники тощо. При газеті «Правда» працював цілий сатиричний журнал «Крокодил», який був невід'ємною частиною агітпропу і в якому публікувалася більшість зі згаданих вище авторів.

З прогресом інформаційних технологій пропаганда за допомогою гумору тільки посилюється та розвивається, вже у сучасній путінській Росії. Мабуть, найвідомішим пропагандистом від гумору був покійний Михайло Задорнов. Багато хто з нас пам'ятає його антизахідні наративи про нібито «тупих американців», які були його візитівкою як гумориста. Після Революції Гідності 2014 року і до своєї смерті у 2017 році Задорнов неодноразово використовував антиукраїнські жарти. Він навіть не цурався жартувати про збиття російськими терористами малайзійського Боїнгу у 2014 році в Донецькій області.

Ще одне джерело російської гумористичної пропаганди — програма КВК. Шоу є потужним інструментом стратегічних політичних комунікацій через доступ до різних каналів розповсюдження. Програму транслюють у прайм-тайм федеральних та міжнародних російських телеканалів, поширюють у соцмережах, на сайті, передруковують жарти в пресі і транслюють на радіо. Засновник КВК Олександр Масляков має близькі зв’язки з Кремлем. Про це свідчать, зокрема, фінансування державою будівництва концерт-холу «Планета КВК» у Москві, підтримка КВК-змагань за кордоном, участь політиків топрівня (в тому числі Путіна та Медведєва) у зйомках програм. Крім того, з 1 червня 2016 холдинг «Газпроммедіа» запустив окремий телевізійний канал КВК з майже цілодобовою трансляцією цього шоу. А Масляков отримав державну нагороду «За заслуги перед Вітчизною» третього ступеня. Звичайно, автори КВК не забувають дякувати за щедрість своїм спонсорам — у шоу постійно показується позитивний образ президента Путіна та його команди. Така дружба з політиками дала власнику КВК Олександру Маслякову змогу створити не лише власну програму, а й велику бізнес-імперію для її підтримки.

Інші відомі російські гумористи також підтримують Путіна і є рупорами його пропаганди. Серед них Михайло Галустян, Євген Петросян (проти них Україною введені персональні санкції), Гарік Харламов, Юрій Стоянов, Іван Ургант, Володимир Винокур, Володимир Моісеєнко та Володимир Данилець (останні двоє відомі як творчий дует «Кролики»).

Страх, непевність та сумніви, або FUD (від англ. fear, uncertainty and doubt) — це тактика психологічної маніпуляції, що застосовується в маркетингу та пропаганді і полягає в поданні відомостей про щось (зокрема, продукт або організацію) так, щоб посіяти в аудиторії невпевненість і сумнів у його якостях і таким чином викликати страх перед ним. Для цього можуть використовуватися наклеп, голослівні твердження та натяки. Може застосовуватися і як антиреклама, і як реклама, що сіє страх перед невизначеним колом альтернативних рішень. 

Ця тактика є окремим випадком логічної хиби «апеляція до страху». Вона полягає у зловживанні почуттям страху для підтримки деякої пропозиції. Особа, що використовує цей аргумент, намагається отримати підтримку своїм ідеям та поглядам, граючи на наявних страхах та упередженнях аудиторії. Наприклад, Йозеф Геббельс використовував працю Теодора Кауфмана «Німеччина повинна зникнути!», аби заявити, що західні союзники хочуть знищити німецький народ.

Російська пропаганда також використовує цю тактику. Так, на початку повномасштабної агресії проти України у 2022 році президент Росії Володимир Путін погрожував захопити Київ за три дні. Після повного провалу цього плану та відступу російських військ з півночі України у липні 2022-го він заявив, що «ми ще нічого не починали», намагаючись посіяти страх серед Сил оборони України та нашого народу загалом, що, мовляв, основний військовий удар ще попереду. А заступник голови Радбезу Росії та її експрезидент Дмитро Медведєв постійно погрожує Україні та світу застосуванням ядерної зброї, якщо російська армія й далі зазнаватиме поразок на полі бою.

Але найбільш системно цю тактику використовує прихована російська пропаганда — так звані анонімні телеграм-канали. Вони мімікрують під проукраїнські, але насправді розповсюджують проросійські наративи та меседжі. Ми вже розглядали це явище детально в окремій статті. Ці канали мають на меті деморалізувати українців, підважити їхню віру у світле майбутнє, у власну державу, її владу та перемогу над російськими окупантами.

Для цього використовуються різні групи наративів та меседжів: військові, внутрішньополітичні, зовнішньополітичні, економічні, культурно-історичні. Іноді агітпроп просуває відверті фейки, наприклад про те, що нібито у 2022 році західні держави не дозволили Україні укласти компромісну мирну угоду з Росією. Або те, що Сили оборони України кинули в бій на запорізькому напрямку останню бригаду і в них більше не залишилось резервів.

Буває і так, що пропагандисти використовують реальні внутрішні проблеми України для своїх цілей. Це передусім стосується корупції, соціальної та правової нерівності, проблем із роботою судів та правоохоронних органів, не завжди збалансований процес мобілізації тощо. Звісно, що це супроводжується масовими маніпуляціями та перекручуванням фактів. Найголовнішою маніпуляцією є те, що анонімні телеграм-канали ніколи не згадують про реальну причину більшості поточних бід та проблем України (втрат серед бійців, знищення будинків та інфраструктури, економічного занепаду, підвищення цін і тарифів тощо) — повномасштабну російську агресію, яка супроводжується варварським знищенням цивільної інфраструктури та населення України.

Російські пропагандисти постійно намагаються презентувати українців як терористів, а український уряд — як «хунту», що «захопила владу» в державі. З цією метою вони вживають формулювання «УГІЛ» («УДІЛ» — «Українська Держава Івано-Франківська і Львова»), найчастіше як абревіатуру. Воно є синонімом до поняття «київський режим», про використання якого ми розповідали раніше. За допомогою таких формулювань росіяни намагаються подати Україну як терористичне угруповання. 

Формулювання «УГІЛ» («УДІЛ») показує необізнаність пропагандистів у тонкощах геополітичних процесів на Близькому Сході. Вони намагалися спародіювати абревіатуру терористичного угруповання «ІДІЛ», яке розшифровується як «Ісламська держава Іраку та Леванту». Однак вона погано підходить для перенесення на український контекст. «ІДІЛ» не мала уряду як такого, а керувалася бойовиками без централізованої політичної та управлінської структури. Бойовики значно обмежували права людей та впроваджували релігійний культ і займалися терактами, викраденнями, убивствами і стратами. 

Використовуючи такі фрази, пропагандисти хочуть знецінити українську державність та перекласти відповідальність за дії росіян на жертву їхньої агресії. «Детектор медіа» раніше писав про тактику whataboutism, де і використовують такі формулювання. Пропагандисти на звинувачення в тероризмі відповідають, що українці живуть в «УДІЛ», і називають Президента України Володимира Зеленського «головою терористичного угруповання». Фактично, в такий спосіб вони відходять від суті питання та хочуть уникнути відповідальності.

«Блискучі узагальнення» — це маніпулятивна тактика, що полягає у приписуванні явищам чи подіям, про які розповідають пропагандисти, позитивних характеристик. При цьому деталі явищ чи подій, які суперечать баченню пропагандистів, оголошуються «не властивими» тому, про що йде мова, «незначними» чи «придуманими ворогами».

Тактика ґрунтується на експлуатації позитивного ставлення людей до таких понять, як «свобода», «демократія», «патріотизм», «мир», «щастя», «любов», «правда», «порядок» тощо. Пропагандисти пристосовують ці поняття для виправдання рішень, поглядів і дій, які їм вигідні. 

Наприклад, через чотири тижні після повномасштабного вторгнення в Україну в Росії влаштували концерт і флешмоби на честь 8-річчя незаконної анексії Криму. Концерт проходив під гаслом «Zа світ без нацизму», а флешмоб — «Zа мир, zа Росію, zа президента». Гаслами про мир, єдність у боротьбі з «нацистами» і підтримку влади організатори заходу намагались відвернути увагу від того, що «спецоперація, яка мала закінчитися за три дні», затягнулася вже на тижні.

Путінський режим урівняв поняття «патріотизм» із підтримкою влади. Справжніми патріотами Росії зараз можуть вважатися тільки ті люди, які підтримують Путіна та розв'язану ним агресивну війну в Україні. Так, чимало російських спортсменів, які публічно підтримують диктатора, виправдовують це саме «патріотизмом».

Також солдатів окупаційної армії, які коять воєнні злочини в Україні, російські пропагандистські медіа називають «новими героями Росії», які «готові віддати своє життя заради перемоги над нацизмом і заради миру в усьому світі».

«Опудало» — це тактика пропаганди, за якої аргументи опонентів підміняють на більш слабкі. Після чого спростовують саме їх, а не першочергові, сильніші позиції. У цій тактиці використовується логічна хиба «підміна тези».

Класичним прикладом використання цієї тактики є такий діалог:

А: «Сонячні дні — це добре».

Б: «Якби всі дні були сонячними, то ніколи б не було дощу, а без дощу настали б посуха та голодна смерть».

У цьому випадку Б підміняє твердження А на те, що нібито лише сонячні дні — це добре, і спростовує його. Насправді ж А говорить, що сонячні дні — це добре, нічого не згадуючи про дощові дні.

Хоч «опудало» вважається досить примітивним маніпулятивним прийомом, але його часто використовують як у внутрішньополітичних баталіях, так і в пропаганді міжнародного рівня. Наприклад, противники легалізації медичного канабісу в Україні, який має винятково знеболювальний ефект для важкохворих та поранених, заявляють, що Україна стане «одним з провідних наркохабів світу» та «другим Афганістаном» тощо. Проти узаконення цивільних партнерств, в тому числі для одностатевих пар, звучать аргументи на кшталт «я не хочу, щоб мій син став геєм» або «церква і Бог проти цього». Чи, наприклад, закиди про усиновлення дітей одностатевими парами, хоча профільний законопроєкт цього не передбачає.

Російська пропаганда теж постійно використовує цей маніпулятивний прийом. Так, на твердження, що українці є окремою від росіян нацією зі своєю мовою, історією та культурою, лунають відповіді на кшталт «а Чорне море викопали давні укри» чи «а Ісус Христос був українцем» тощо. 

Якщо хтось насмілюється критикувати «культ Перемоги» в Росії, йому закидають підтримку нацизму. Якщо вимагає демократичних свобод і прав — закидають розпалювання смути та руйнування порядку в країні. Під диктовку Заходу, звісно ж. Коли українці звинувачують Росію в незаконній анексії територій та війні з безліччю жертв, їм відповідають, що «а у вас при владі ж нацисти, які незаконно скинули легітимного Януковича» або «а хто до того 8 років бомбив Донбас та вбивав дітей?» Так відбувається підміна, мавпування та знецінення сильних та раціональних аргументів відвертою маячнею.

Тактика пропаганди «whataboutism» передбачає відповідь на критику чи поставлене запитання у форматі «А як щодо…?». Тобто «переведення стрілок» на недоліки опонентів. Натяк на те, що вони не мають морального права критикувати, оскільки самі мають такі ж або навіть серйозніші проблеми, не дотримуються тих принципів, про які публічно заявляють. Вона заснована на логічній хибі «Te quoque» («сам такий», або «подивись на себе»).

Незважаючи на англомовну назву, цю тактику, як і чимало інших прийомів пропаганди та дезінформації, популяризували росіяни. Ще приблизно у 1880-х роках, коли МЗС Російської імперії таким чином захищалося від морального осуду з боку США. Але найбільшого поширення «вотебаутизм» набув у 70-80-х роках ХХ століття під час апогею «Холодної війни».

Наприклад, після Чорнобильської катастрофи радянське державне інформаційне агентство ТАСС написало повідомлення про аварії на ядерних об'єктах у США, таких як АЕС «Три-Майл-Айленд» та «Джинна». Радянські пропагандисти стверджували, що американська антиядерна група зафіксувала 2300 нещасних випадків, аварій та інших неполадок у 1979 році. У СРСР навіть з'явився анекдот, який дуже добре розкриває суть цієї тактики: 

«- Яка заробітна плата в радянського інженера? 

- Зате у вас [расистська назва афроамериканців] лінчують!»

Дійсно, акти насильства проти афроамериканців під час Руху за громадянські права у США 1955-1968 років стали одними з ключових меседжів «вотебаутизму» радянської пропаганди.

Як і багато інших «прекрасних надбань радянського минулого», сучасні російські пропагандисти та посадові особи системно використовують цю тактику. Опозиційний путінському режиму російський політоглядач Аббас Галлямов писав у 2021 році після перегляду пресконференції Путіна: «Путінський вотебаутизм має вже зовсім гротескний характер. Собчак питає його про тортури в системі ФСВП [пенітенціарна система], а він першим же ділом починає доводити, що і в Європі теж катують. Здавалося б, причому тут Європа? Але ні, причому, виявляється».

У відповідь на критику власних агресивних дій, у тому числі — агресивної війни проти України, яка триває з 2014 року, російський агітпроп згадує про операції НАТО в Югославії, Іраку та Афганістані. Те, що вони проводилися проти людиноненависницьких диктатур, які займалися етнічними чистками, та міжнародних терористичних мереж, пропагандистів не хвилює. Відомий наратив російської пропаганди про «8 років та дітей Донбасу» також належить до «вотебаутизму». 

Жалість є достатньо сильною людською емоцією, оскільки апелює до почуття справедливості і може викликати сильну жагу помститися тим, хто є кривдником та агресором. Російська пропаганда використовує ці особливості психології в тактиці «образ жертви». Вона часто працює разом та переплітається з тактикою «героїзація», створюючи синергетичний ефект.

Прикладом використання образу жертви слугує один з ключових російських пропагандистських наративів про «дітей Донбасу, яких вбивали 8 років». Символічним його виразом є так звана Алея янголів, яку відкрили в Донецьку у 2015 році. Там викарбувані імена дітей, загиблих унаслідок російсько-української війни. Провина за це покладається, звісно ж, на «українських нацистів та бандерівців». Агітпроп навмисно не згадує, що ці діти були б живі, якби не було російського військового вторгнення у Донецьку та Луганську області у 2014 році. Так окупанти хочуть перекласти відповідальність за розв'язування війни та воєнні злочини на Україну та виправдати свою повномасштабну агресію у 2022 році, апелюючи до «вбитих дітей Донбасу».

Одним із фейків, які підживлюють наратив про «8 років», є історія про нібито розіп'ятого, «як Ісус», на дошці оголошень маленького «хлопчика у трусиках». «Українські нацисти-карателі» буцімто зробили це у 2014 році у Слов'янську за те, що хлопчик був сином російського агресора з так званої ДНР. Щоправда, жінка, яка розповіла пропагандистам цю «моторошну» історію, щастя в Росії не знайшла й у 2021 році скаржилася на дискримінацію за національною ознакою у «багатонаціональній країні».

Ще одним ключовим виправданням повномасштабної агресії служить наратив, нібито «Росія захищається від українських нацистів і НАТО» і її напад — лише превентивний удар. Тут використовувалася ціла низка різних меседжів, як-от нібито існування в Україні біолабораторій НАТО для розробки біологічної зброї, спрямованої проти Росії, а також начебто намагання України створити «брудну ядерну бомбу» тощо. У цьому наративі важливу роль відіграє термін «русофобія», яким позначається будь-яка негативна реакція інших країн та міжнародної спільноти загалом на агресивні дії Росії, і не лише в Україні.

Після початку повномасштабної російської війни проти України у 2022 році концепт «русофобії» став використовуватися набагато частіше, хоча про нього говорили ще як мінімум на початку 2000-х. Він розповідає світу нібито про дискримінацію Росії та росіян і подвійні стандарти щодо неї, які використовує «колективний Захід». Іде апелювання до західних ліберальних цінностей та намагання поставити «русофобію» в один ряд із такими безумовно негативними явищами, як расизм, антисемітизм, сексизм, гомофобія тощо.

Російські пропагандисти позиціюють СРСР як «золоту добу», в яку всім варто повернутися. Цей історичний період залишається важливим для російської пропаганди, оскільки близько 63% росіян досі сумують за Радянським Союзом.

Агітпроп подає розпад СРСР як катастрофу і вкрай негативно відгукується про тих людей, які нібито «розвалили Союз», наприклад, Михайла Горбачова, Бориса Єльцина та Леоніда Кравчука. А будь-які знаменні дати радянського періоду, як-от 9 травня, коли в Росії святкують День перемоги над нацистською Німеччиною, зустрічають з ейфорією. Коли все ж таки доводиться згадувати про репресії та голодомори, які спричинив Радянський Союз, їх подають як вимушену жертву всіх народів СРСР. І засуджують лише керівників держави, а на виконавців уваги не звертають.

Для «підтвердження», що Радянський Союз був великою державою, використовують  кіно. Схожу до персонажів кіно роль у тактиці пропаганди «героїзація» відіграють правдиві чи вигадані історії з життя радянських людей про їх нібито героїзм та самопожертву. Після окупації українських територій росіяни приносять туди своїх «радянських героїв», пов’язаних із цими місцями. Наприклад, Василя Маргелова та Павла Судоплатова.

«Герої» мало що значать без образів ворогів. Їхню роль найчастіше відіграють противники СРСР у німецько-радянській та холодній війні; жителі країн, які виникли після розпаду СРСР; противники влади сучасної Росії тощо. Ці вороги, як правило, мають лише негативні риси і відіграють роль «еталону зла», а їхні дії та ідеї, за словами пропаганди, завжди є неправильними і злочинними.

Пропаганда доволі часто використовує образ Йосипа Сталіна для власних цілей. Вона не героїзує «вождя» і навіть не заперечує частину з його звірств, яким знаходить виправдання. Натомість Сталін подається як «сильний лідер, який врятував країну у критичний момент», до того ж його образ резонує із нинішнім образом Володимира Путіна. Також ім'ям Сталіна російські пропагандисти виправдовують репресії на тимчасово окупованих територіях України.

Агітпроп позитивно відгукується про радянську техніку, якою користуються окупаційні війська під час війни проти України. Те саме і з об’єктами, які збудували в часи СРСР. Наприклад, якщо через бойові дії було пошкоджено міст, то російські дезінформатори напишуть, що міст встояв, тому що був побудований в СРСР.

Так російська пропаганда використовує сентименти людей і почуття ностальгії за чимось світлим та ідеальним. Росія уособлює СРСР, державу, в якій нібито все було прекрасно, і готова знову принести це почуття людям. Ця тактика спрямована переважно на росіян та мешканців тимчасово окупованих територій України.

Агітпроп використовує власні версії історичних подій проти України, щоб дискредитувати та знецінити досягнення українців. Пропагандисти регулярно поширюють маніпулятивні твердження щодо минувшини нашої держави, звинувачуючи українців у переписуванні історії Київської Русі, Голодомору, Другої світової війни чи окремих територій, зокрема Криму та східної частини України. 

Наприклад, кремлівська пропаганда наголошує на тому, що Київська Русь була «спільною державою предків», а отже, Україна й Росія мають «єдине коріння». Київ фігурує в таких твердженнях як «матір міст руських», що нібито підкреслює історичний зв’язок і посилює вплив країни-агресорки на Україну. Проте після початку російської агресії дезінформатори майже припинили називати Русь Київською та стали акцентувати на провідній ролі Великого Новгорода у формуванні давньоруської цивілізації.

Також російська пропаганда намагається підкреслити позитивні аспекти історії СРСР, значно применшуючи її негативні наслідки. Так пропагандисти хочуть зобразити Росію спадкоємицею Радянського Союзу й утвердити її вплив на Україну. Агітпроп применшує або заперечує страждання, яких зазнали українці за радянських часів, особливо під час Голодомору. Його зображують як спільний радянський досвід, а не цілеспрямований геноцид українців. А розпад Радянського Союзу подається як «найбільша трагедія в історії росіян, українців і білорусів».

Пропагандисти країни-агресора гіперболізують роль Радянського Союзу в перемозі над нацистською Німеччиною відносно інших держав-переможниць. При цьому вони вибірково замовчують або применшують внесок і жертви українців, натомість возвеличуючи та перебільшуючи роль Росії. Агітпроп часто зображує весь український націоналізм і рух за незалежність нацистськими через співпрацю окремих українських націоналістичних груп із Німеччиною під час Другої світової війни. 

Для виправдання незаконної анексії Криму у 2014 році російська пропаганда стверджує, що Крим «завжди був російською землею та є її невід’ємною частиною». Агітпроп позитивно висвітлює періоди, коли півострів перебував під російським контролем. Водночас вони замовчують історію Кримського ханства та будь-які позитивні зміни на півострові, пов’язані з Україною. Окрім того, дезінформатори намагаються виправдати депортацію Сталіним кримських татар у 1944 році тим, що всі вони нібито були «нацистськими колаборантами».

Окрім інших сфер життя, таких як музика, спорт, шоубізнес, кіно та відеоігри, російська пропаганда використовує науку й техніку у власних цілях. Здебільшого це військово-промисловий комплекс, космічна програма та робототехніка. Новітні розробки російської науки подаються як унікальні, такі, що не мають аналогів у світі та забезпечать Росії якісну перевагу на полі бою і в космосі.

Після незаконної анексії Криму та розв'язання Росією війни в Донецькій та Луганській областях у 2014 році, західні держави ввели перші санкції проти країни-агресора. Тоді ж у путінській Росії почалася політика «імпортозаміщення» — розвитку вітчизняного виробника для заміни підсанкційних товарів власними. Путін та його генерали і чиновники придумали концепцію «аналогів немає» і повторюють її як мантру зазвичай щодо зразків озброєнь, яких ще не існує. Це нагадує наратив нацистської пропаганди часів Другої світової війни про «вундерваффе» — «диво-зброю».

Путін лякає світ такими «геніальними винаходами вітчизняного ВПК», як ракетний комплекс «Сармат», система протиповітряної та протиракетної оборони С-500, винищувач Су-57, танк Т-14 «Армата» тощо. Зазвичай «аналоговнєтні» зразки озброєння існують лише в уяві Путіна та його генералів, перебувають на стадії прототипів або ж у реальності мають суттєво гірші тактико-технічні характеристики, ніж заявлені офіційно.

Космічна програма завжди була гордістю СРСР, а згодом і Росії, та використовувалась у цілях пропаганди. Наприклад, елементом пропаганди став політ Юрія Гагаріна в космос у 1961 році. Останні роки програма перебуває у стані занепаду, зокрема через російську агресію в Україні. Росіяни поки що залишаються на Міжнародній космічній станції, проте через війну втрачають інші можливості міжнародного космічного співробітництва, інші країни не хочуть мати справи з агресором. 

Програємо «космічну гонку»? Не біда, зате можна «покреативити» у пропаганді: відправити на Міжнародну космічну станцію прапор повністю контрольованої Росією псевдореспубліки «ЛНР», намалювати на космічній ракеті літеру «Z», першими зняти художній фільм у космосі, обізвати у твітері американського конкурента Ілона Маска і навіть погрожувати знищити Міжнародну космічну станцію. 

Музика та пісні здавна слугують знаряддям пропаганди для багатьох держав, політичних режимів, партій та правителів. Російська пропаганда використовує музичні твори різного жанру для досягнення своїх цілей, підняття рівня «патріотизму» серед народу й армії.

Ностальгія за радянським минулим — одна з ключових тем у російській музиці, яка використовується для пропаганди в часи повномасштабної війни проти України. Так, співак Олег Газманов на концерті на підтримку так званої «спеціальної військової операції» 18 березня 2022 року виконав пісню «Народжені в СРСР». А пісня гурту «Ми з 90-х» «Хочу назад до СРСР» на початку повномасштабної війни була хітом у російському сегменті соціальних мереж і стала вірусною.

Також у музиці, яку використовує російський агітпроп, нерідко романтизують та пропагандують війну. Наприклад, часто використовуються пісні того ж Олега Газманова, такі як «Офіцери» та «Солдати Росії», або ж популярною є «творчість» гурту «Любе», який називають улюбленим гуртом Путіна. Більше половини їхніх пісень належать якраз до цього жанру, і цей гурт, як і Газманов, є постійним учасником пропагандистських концертів. На таких заходах часто звучить пісня гурту «Кіно» «Зозуля» у виконанні Поліни Гагаріної. Пісня стала офіційним саундтреком пропагандистського фільму «Битва за Севастополь» — спільного українсько-російського проєкту. В українському прокаті стрічка виходила під назвою «Незламна».

Після початку повномасштабної війни з'явилися й нові твори, просякнуті ненавистю до українців. Зокрема, із закликами до вбивства. Прикладами є витвір ПВК «Вагнер» під назвою «СVиноріZ» та пісня, що має як назву нецензурну форму слова «вдаримо».

Російська пропаганда «не забуває» і про молодь. Так, ще до повномасштабної агресії 2022 року вийшли треки в стилі «хіп-хоп», як «Мій найкращий друг — президент Путін» у виконанні Тіматі та «Владімір Путін» від Слави КПСС, якому ще з 2017 року заборонено в'їзд до нашої країни через антиукраїнські висловлювання. Найбільш свіжим прикладом пропаганди серед молоді є «творчість» співака Shaman, образ якого спеціально підігнаний під цю вікову групу. Його пісні «Встанемо», «Я — росіянин», «Сповідь» та «Моя Росія» набирають мільйони переглядів на ютубі серед зараженої злочинною ідеологією «рашизму» аудиторії. Співак поєднує у своїй творчості образ «молодої та сучасної рок-зірки» з дредами на голові і з «патріотичною» риторикою та тематикою пісень, яка більше характерна для таких співаків із аудиторією «за 50 років», як Олег Газманов та Григорій Лепс.