Музика та пісні здавна слугують знаряддям пропаганди для багатьох держав, політичних режимів, партій та правителів. Російська пропаганда використовує музичні твори різного жанру для досягнення своїх цілей, підняття рівня «патріотизму» серед народу й армії.

Ностальгія за радянським минулим — одна з ключових тем у російській музиці, яка використовується для пропаганди в часи повномасштабної війни проти України. Так, співак Олег Газманов на концерті на підтримку так званої «спеціальної військової операції» 18 березня 2022 року виконав пісню «Народжені в СРСР». А пісня гурту «Ми з 90-х» «Хочу назад до СРСР» на початку повномасштабної війни була хітом у російському сегменті соціальних мереж і стала вірусною.

Також у музиці, яку використовує російський агітпроп, нерідко романтизують та пропагандують війну. Наприклад, часто використовуються пісні того ж Олега Газманова, такі як «Офіцери» та «Солдати Росії», або ж популярною є «творчість» гурту «Любе», який називають улюбленим гуртом Путіна. Більше половини їхніх пісень належать якраз до цього жанру, і цей гурт, як і Газманов, є постійним учасником пропагандистських концертів. На таких заходах часто звучить пісня гурту «Кіно» «Зозуля» у виконанні Поліни Гагаріної. Пісня стала офіційним саундтреком пропагандистського фільму «Битва за Севастополь» — спільного українсько-російського проєкту. В українському прокаті стрічка виходила під назвою «Незламна».

Після початку повномасштабної війни з'явилися й нові твори, просякнуті ненавистю до українців. Зокрема, із закликами до вбивства. Прикладами є витвір ПВК «Вагнер» під назвою «СVиноріZ» та пісня, що має як назву нецензурну форму слова «вдаримо».

Російська пропаганда «не забуває» і про молодь. Так, ще до повномасштабної агресії 2022 року вийшли треки в стилі «хіп-хоп», як «Мій найкращий друг — президент Путін» у виконанні Тіматі та «Владімір Путін» від Слави КПСС, якому ще з 2017 року заборонено в'їзд до нашої країни через антиукраїнські висловлювання. Найбільш свіжим прикладом пропаганди серед молоді є «творчість» співака Shaman, образ якого спеціально підігнаний під цю вікову групу. Його пісні «Встанемо», «Я — росіянин», «Сповідь» та «Моя Росія» набирають мільйони переглядів на ютубі серед зараженої злочинною ідеологією «рашизму» аудиторії. Співак поєднує у своїй творчості образ «молодої та сучасної рок-зірки» з дредами на голові і з «патріотичною» риторикою та тематикою пісень, яка більше характерна для таких співаків із аудиторією «за 50 років», як Олег Газманов та Григорій Лепс.

Російська влада ще з радянських часів використовує спорт як інструмент пропаганди. Відомі спортсмени і тренери публічно висловлюють свою підтримку збройної агресії Росії проти України, а також виступають на пропагандистських заходах путінського режиму.

Український спортивний портал «Трибуна» за допомогою вболівальників створив і регулярно поповнює «Список ганьби» — базу даних російських та білоруських чинних та колишніх спортсменів і тренерів, а також спортивних функціонерів і чиновників, що публічно підтримали путінську агресію. 

Провладна путінська партія «Єдина Росія» вже не один десяток років використовує популярних ексспортсменів як рупор для власної пропаганди. Дехто з них стали депутатами Держдуми Росії від панівної партії та знайшли своє місце в системі російської влади. Дев’ять колишніх спортсменів прямо підтримали російську агресію проти України. Серед них боксери Микола Валуєв та Дмитро Пирог, біатлоністи Антон Шипулін та Сергій Чепіков, хокеїст В'ячеслав Фетісов, шахіст Анатолій Карпов, борець Артур Таймазов, фігуристка Ірина Родніна та ковзанярка Світлана Журова.

Чинні представники спорту також брали участь у пропагандистських заходах Путіна після початку повномасштабної війни та прямо підтримали агресію проти України. Найвідомішими серед них є фігуристки Аріна та Діна Аверіни, Альона Косторна, Каміла Валієва, Єлизавета Туктамишева, лижники Олександр Большунов, Олександр Легков та Вероніка Степанова, борець Роман Власов, футболісти Артем Дзюба та Арі, бійці змішаних єдиноборств Олександр Ємельяненко, Олександр Шлеменко та Петро Ян.

Російський спортивний гімнаст Іван Куляк пішов далі й у березні 2022 року вийшов на нагородження етапу Кубку світу з літерою «Z» на костюмі — головним символом російської агресії проти України. За що був дискваліфікований на рік.

На жаль, не обійшлося в цьому списку й без зрадників: деякі колишні українці давно підтримують путінський режим та агресивну війну проти власної країни. Тут можна виділити шахіста Сергія Карякіна, бійця ММА Олексія Олійника та ексволейболіста Тараса Хтея.

Після початку повномасштабної війни більшість міжнародних спортивних інституцій (що не контролюються самими росіянами) або повністю заборонили брати участь у змаганнях російським та білоруським спортсменам, або ж поставили їм умови виступати в нейтральному статусі: без прапорів, гімнів та за умови публічного засудження агресії проти України. Російська пропаганда, звісно ж, почала волання про «подвійні стандарти», «політизацію спорту» та «русофобію». Цим відзначилося навіть МЗС Росії.

Захлопування дверей — тактика пропаганди, яка полягає у збільшенні діапазону сприйняття цільової аудиторії. Це досягається за рахунок штучного підвищення ставок та очікувань, щоб люди прийняли умовно «середню» позицію. Така техніка  використовується у маркетингу, з якого прийшла у сферу пропаганди. Наприклад, якщо продавець хоче продати річ за 100 грн, але публіка готова заплатити тільки 50 грн, продавець спочатку ставить вищу ціну (наприклад. 200 грн), а потім її знижує до 100 грн щоб це виглядало як вигідна покупка.

Наприклад, Росія використовує цю тактику поширюючи меседж про так зване бажання Росії підписати мирний договір та закріпити за собою тимчасово окуповані території України. На тлі контрнаступу Сил оборони України та неминучого звільнення захоплених українських земель, пропагандисти просувають тези, що скоро західна підтримка України суттєво зменшиться й країна залишиться сам-на-сам з Росією. Мовляв, наслідки для неї будуть набагато гірші та трагічніші, ніж втрата за мирним договором тих територій, які наразі окуповані.

Дещо у видозміненому вигляді ця тактика використовується для прискорення російської паспортизації на тимчасово захоплених територіях. Окупанти у місцевих телеграм-каналах рекламують звичайні російські соціальні виплати та цифрові державні послуги як великі переваги та досягнення, свідомо «забуваючи», що вони самі своєю окупацією позбавили людей абсолютно тих самих виплат та послуг від України і поставили місцеве населення на межу виживання.

Ця тактика застосовувалась і у квітні-травні 2022 року, коли російська пропаганда просувала меседж, що рубль є ледь не найстабільнішою та найбільш динамічно зростаючою валютою у світі. Російська валюта у той час справді дещо зростала, але лише на тлі падіння у березні того ж року, після введення західних санкцій проти країни-агресора.

Вибіркова правда — це тактика пропаганди, за якої частково використовується правда для введення людей в оману та досягнення власних цілей. Твердження може бути частково правдивим, може бути повністю правдивим, але не включати всю правду, або може містити декілька оманливих елементів, як-то: неправильна пунктуація, подвійні значення, спотворення правди.

Російський агітпроп часто використовує цю тактику. Свіжим прикладом є твердження дезінформаторів, що Каховська ГЕС була зруйнована під тиском води через її пошкодження у 2022 році внаслідок обстрілів американськими РСЗВ HIMARS. Обстріли справді були, але внаслідок них було пошкоджено тільки дорожнє полотно на мосту, що вів до греблі, й вони точно не могли спричинити таких масштабних руйнувань самої дамби. Західні експерти схиляються до того, що Каховська ГЕС була зруйнована внаслідок підриву зсередини.

Іншим прикладом є численні дописи проросійських анонімних телеграм-каналів щодо втрат у битві за Бахмут. Пропагандисти пишуть лише про нібито великі втрати Сил оборони, зовсім «забуваючи» про втрати збройних сил Росії та «вагнерівців», які західні посадовці оцінюють приблизно в 60 тисяч людей. Безумовно, на жаль, Сили оборони зазнали значних втрат у Бахмуті, але окупантам ця «піррова перемога» коштувала в рази дорожче.

Одним із головних дезінформаційних меседжів російської пропаганди є твердження, що західні санкції не справлять негативного впливу на економіку Росії. Серед них є меседж, що рубль зростає, зміцнюється та є ледь не найстабільнішою валютою світу. Його особливо активно просували на початку повномасштабного вторгнення. У цьому була частина правди, але російські пропагандисти свідомо замовчували той факт, що їхня валюта стрімко й дуже сильно впала у березні 2022 року на тлі запровадження західних санкцій за агресію проти України й тільки у квітні почала відновлюватися. 

Також варто розуміти, що від подальшого стрімкого падіння російську валюту врятувало ручне регулювання економіки, яке в майбутньому завжди призводить до вкрай негативних наслідків. Дезінформатори «забули» і про те, що рубль у квітні 2022 року дещо зріс лише відносно долара США, але це був аж ніяк не абсолютний показник.

До тактики «махання прапорами» пропаганда вдається, коли потрібно виправдати якусь дію тим, що це патріотично або ж іде на користь країні, групі чи ідеї, яку підтримує цільова авдиторія. Ця тактика використовує патріотичні символи (державний прапор, гімн, національну символіку), щоб викликати почуття національної гордості та лояльності. Пропагандисти звертаються до почуття патріотизму через апелювання до цінностей та ідентичності нації.

Коріння «махання прапорами» йде глибоко в історію. Так, ще під час Французької революції Законодавчі збори Франції 11 липня 1792 року видали декрет під назвою «Батьківщина в небезпеці». У той час Французька революція була під загрозою поразки — зовнішні (Австрія, Прусія та інші держави) та внутрішні (дворянство, духовенство) вороги вели активний наступ на молоду республіку. Цей декрет допоміг згуртувати та мобілізувати французьке суспільство на відсіч ворогам на основі патріотизму і зберегти в країні республіканський устрій.

Іншими прикладами «махання прапорами» є плакат, що закликає вступати до армії США, із зображенням «дядька Сема» та слоганом «Ти потрібен мені для армії Сполучених Штатів», а також радянський «Батьківщина-мати кличе!». Вони апелювали до патріотизму та жертовності заради рідних країн і використовували образи-уособлення США та СРСР.

За допомогою цієї тактики президент Росії Володимир Путін виправдовував вторгнення в Україну, так звану «спеціальну військову операцію». Нібито розширення НАТО загрожує самому існуванню Російської Федерації, а вона лише обороняється, захищаючи свої національні інтереси.

Ще одним прикладом використання цієї тактики є політика так званого «імпортозаміщення», що проводиться в Росії ще з 2014 року, коли західні держави ввели проти неї перші санкції за незаконну анексію Криму. Вона супроводжується відповідною інформаційною кампанією, що сильно апелює до патріотизму. Мовляв, нам не потрібні західні товари, наші аналоги не гірші, потрібно розвивати і стимулювати вітчизняного виробника й так далі.

Пропаганда використовує тактику «перенесення», щоб викликати в аудиторії стійкі асоціації з певними символами чи сталими виразами. Вони можуть бути як позитивними і викликати схвалення, так і негативними — для дискредитації певних людей, спільнот чи явищ.

Так, радянська, а згодом і російська пропаганда ніколи не використовували термін «воїн Української повстанської армії», натомість називали їх «бандерівцями». Це слово в СРСР та Росії має стійку асоціацію з бандитами та нацистськими колаборантами. Червоно-чорний прапор ОУН та УПА має таку ж негативну конотацію для російської пропаганди, натомість для патріотів України він є символом волі, незламності та визвольної боротьби проти будь-яких іноземних загарбників.

Під час повномасштабної війни 2022-2023 років агітпроп часто воліє називати солдатів ЗСУ «нацистами», «бойовиками», «найманцями». У такий спосіб відбувається перенесення на воїнів регулярної армії незалежної держави асоціацій з нерегулярними бандами різного наброду. Щоб уникнути страшного слова «війна» для позначення повномасштабного вторгнення в Україну і назвати його якщо не позитивно, то хоча б нейтрально, путінська влада вигадала недолуге словосполучення «спеціальна військова операція».

Російська пропаганда також намагається застосовувати й нібито позитивні символи для збільшення підтримки та виправдання агресії щодо України. Так звана «георгіївська стрічка» є військовим символом Росії ще з XVIII століття, означає військову славу та доблесть. Вона зберегла своє значення навіть у Радянському Союзі та стала одним із символів «перемоги». У сучасній Росії «георгіївська стрічка» є поширеною та популярною, оскільки не пов'язана з комуністичним режимом СРСР, до якого всередині країни дуже неоднозначне ставлення, незважаючи на те, що радянське минуле активно служить російській пропаганді. 

Ще одним символом є так званий «прапор перемоги», який агітпроп сакралізував у рамках гіперболізації ролі Росії в перемозі над нацизмом та зробив одним з ключових елементів «побєдобесія», що є наріжним каменем сучасної державної ідеології «рашизму».

За допомогою тактики нечітке припущення пропагандисти подають аудиторії потрібні їм меседжі у форматі багаторазового припущення або натяків. Це робиться, щоб викликати більшу довіру, адже сам меседж як такий може звучати непереконливо. Коли люди чують неодноразове нечітке припущення або натяки, вони самі домислюють потрібну для пропагандистів «правду».

Прикладом використання цієї тактики є пропагандистські меседжі, які з'явилися після влучання російських ракет у Хмельницькому і Тернопільській області 13 травня 2023 року. Проросійські анонімні телеграм-канали подали потрібні їм меседжі саме у форматі нечітких припущень різного ступеню. Найменш чіткими з них були такі: «Наслідки прильоту по складу боєприпасів у Хмельницькому. Більша частина об'єкта знищена вибухом та вторинними детонаціями. Інформації про те, що знаходилося на складах, немає, як і фото роботи ДСНС» та «Ось така пам'ятка з'явилась у громадських місцях міст у Хмельницькій області. МОЗ України нагадує про необхідність дотримуватися радіаційної безпеки. Тим не менше, на офіційному рівні поки так ніхто нічого і не пояснив: що ж насправді вибухнуло на складах у Тернопільській області». Такі дописи в комбінації з дещо більш чіткими, де йшлося про уранові сердечники снарядів для британських танків «Challenger 2», були  покликані створити паніку та відчуття радіаційної загрози серед українців, а також показати нібито агресивність та прагнення до ескалації війни з боку західних союзників.

Ще одним прикладом використання натяків у пропаганді є допис іншого проросійського анонімного телеграм-каналу, в якому критикується заява міністра внутрішніх справ України Ігоря Клименка, що чоловіки, які незаконно виїхали з України, будуть покарані: «Українець, що знаходиться за кордоном, обурений тим, що нардепи готуються прийняти законопроєкт про кримінальну відповідальність для чоловіків, які виїхали за кордон. Цікаво, якщо такий закон приймуть, що будуть робити сини Данілова та Стефанчука? Та й синки інших чинуш та підприємців. Їм придумають інвалідність??? Чи щось ще?». Тут пропагандисти роблять непрямий натяк на те, що сини вищих посадовців України Олексія Данілова та Руслана Стефанчука нібито незаконно перебувають за кордоном, маючи на меті дискредитувати владу загалом і звинуватити її у подвійних стандартах.

Слоган — коротка та влучна фраза, яка стисло виражає певну позицію або меседж та добре запам'ятовується. Слогани зазвичай використовуються в рекламі, політиці та бізнесі. Ці фрази несуть сильний ідеологічний посил, апелюють переважно до емоцій і є свого роду «візитівкою» політичних рухів, партій, комерційних компаній тощо.

Слогани почали з'являтися ще багато століть тому. До прикладу, є гасло французької революції 1789-1792 років «Liberté, égalité, fraternité» («Свобода, рівність, братерство»). Ці універсальні людські демократичні цінності стали базовою ідеологією багатьох держав на кілька століть вперед. 

Ще одним політичним лозунгом стало «¡No pasarán!» («Вони не пройдуть!»). Цей слоган почали використовувати французи ще під час битви за Верден у Першій світовій війні. У нашу мову він прийшов від іспанських республіканців часів Громадянської війни в Іспанії. Гасло стало символом твердого і непохитного наміру захищати свою позицію, не лише у військовому контексті. 

У «мирній» політиці слогани також відіграють важливу роль. Варто згадати лише «Yes we can!» («Так, ми можемо!») Барака Обами та «Make America Great Again» («Зробимо Америку великою знову») Дональда Трампа, з якими вони перемогли на виборах президента США. Українці також мають свої сильні слогани. Це передусім «Слава Україні — героям слава!», «Слава нації — смерть ворогам!» та «Україна — понад усе!». 

Є свої гасла і в російських окупантів. Так, для тимчасово окупованих територій вони використовують слоган «Росія тут назавжди!». Це робиться для деморалізації проукраїнськи налаштованих місцевих, для формування в них відчуття безнадійності ситуації та необхідності прийняття «нової реальності». Щоправда, цей слоган на білбордах у звільнених районах Харківщини та Херсонщини виглядав смішно. Ще одним гаслом окупантів є «Своїх не кидаємо». Він вже направлений на підняття морального духу російської армії, колаборантів та проросійського населення України. Проте далеко не завжди окупанти чинять згідно з цим слоганом: зафіксовано чимало випадків, подібних на цей, коли двоє російських солдатів пограбували пораненого товариша і залишили його помирати.

«Приєднуйся до маси» — тактика пропаганди, за допомогою якої агітпроп підкріплює свої меседжі твердженнями, що їх підтримують великі маси людей. Так пропагандисти намагаються переконати аудиторію, що все, що вони кажуть, є правдою. Ця тактика будується на конформізмі — схильності людей пристосовуватися, схилятися перед авторитетами, приймати думки та позиції, які поділяє більшість представниць і представників їхньої соціальної групи.

У рамках цієї тактики пропагандисти можуть використовувати як правдиві дані соціологічних опитувань на свою користь, так і маніпулювати ними й вдаватися до перекручувань. Трапляються і посилання на відверто замовні або навіть вигадані опитування, які насправді ніхто не проводив. Такі технології часто використовуються під час виборів, щоб додати голосів певним партіям чи блокам, адже люди схильні голосувати за тих, хто буцімто сильніший і має нібито більше підтримки. Як це працює, помітно під час спроб кандидатів і кандидаток подолати виборчі бар'єри: виборець побоюється, що його голос фактично «пропаде», якщо він проголосує за партію, яка не подолає бар'єру. Тому через неправдиві соціологічні опитування його вибір може змінитися в останній момент. Texty.org.ua зібрали цілу базу псевдосоціологів України, частина з яких відверто працювала на російську пропаганду, яка також використовує цю тактику у власних цілях. Зокрема, в умовах повномасштабної війни. 

Наприклад, один з проросійських анонімних телеграм-каналів задля дискредитації української влади навів дані реального соціологічного опитування «Потреби ветеранів», проведеного Українським ветеранським фондом. У заголовок допису автори винесли формулювання «53% українських ветеранів вважають, що українська держава не виконує своїх зобов'язань перед ними». У цьому випадку пропагандисти вдалися до жорсткої маніпуляції: використали думку ветеранів, які воювали проти російських окупантів, для просування антиукраїнських меседжів.

Іншим прикладом використання пропагандистами соціологічних опитувань у власних цілях є допис анонімного телеграм-каналу про результати дослідження Internews, згідно з яким, 74% українців споживають інформацію з соціальних мереж (60% — конкретно з телеграму) і лише 36% довіряють телебаченню. Пропаганда використовує ці цифри для критики телемарафону «Єдині новини» і звинувачує владу в цензурі на телебаченні. Марафону протиставляється телеграм, який нібито є майданчиком для отримання незалежної та об'єктивної інформації. При цьому автори дописів умисно не згадують, що останні кілька років у світі люди переважно споживають інформацію в інтернеті, а не з традиційних медіа. Натомість анонімні телеграм-канали, які й поширюють тезу про владну цензуру, часто є джерелами поширення дезінформації, зокрема — проросійської. Через анонімність вони не несуть жодної відповідальності за свій контент.

«Третя особа» — тактика пропаганди, за якої агітпроп шукає та висвітлює третю, незалежну думку для того, щоб підтвердити свої меседжі. Цільова аудиторія легше і швидше вірить незалежній думці, яка не пов'язана із зацікавленими сторонами. Цей прийом застосовують не лише в пропаганді, а й у рекламі та маркетингу. В якості незалежних джерел використовуються журналісти, медіа, науковці, експерти тощо.

Проросійські телеграм-канали регулярно використовують як третю думку цитати із західних медіа, виступів політиків та експертів, часто вириваючи їх із контексту або перекручуючи для того, щоб підтвердити свої пропагандистські меседжі, надати їм більшої неупередженості та авторитетності. Детальніше ми писали про це в дослідженні щодо телеграм-каналу «MediaPost», який створений російською пропагандою спеціально для перекручування і використання у власних цілях контенту західних медіа.

На практиці ця тактика, до прикладу, працює так: один з проросійських анонімних телеграм-каналів у своєму дописі посилається на статтю польського журналіста Єнджея Белецького для газети Rzeczpospolita, де нібито є інформація, що незважаючи на наполягання Польщі, США не підтримають вступ України до НАТО, що Україні дадуть лише скромні гарантії безпеки і їй доведеться змиритися з територіальними втратами. Так пропагандисти використовують авторитет польської газети як «незалежного джерела» для підтвердження своїх меседжів. Дезінформатори підкріплюють свою тезу, що західна допомога Україні скоро буде серйозно згортатися і наша держава залишиться сам-на-сам у війні з Росією.

Ще один приклад: російська пропагандистка в дописі свого іменного телеграм-каналу використала дані британської букмекерської компанії Smarkets. Спираючись на букмекерські коефіцієнти, вона стверджує, що Україна не виграє війни, не стане членом НАТО і навіть ЄС. Аргументом є те, що букмекери «вміють рахувати свої гроші». Також пропагандистка акцентує увагу на результатах голосування клієнтів букмекерів, які теж не вірять в Україну. Тобто дезінформаторка використовує авторитет букмекерської контори для нібито підтвердження своїх пропагандистських меседжів, щоб створити видимість, що Україна зазнає поразки у війні з Росією і ніколи не стане членом ЄС та НАТО.

Відривання від контексту — це свідома чи несвідома помилка, за якої з тексту вилучається певний уривок, що набуває часто зовсім іншого значення у відриві від цілісного контексту. У пропаганді цей прийом застосовується для маніпуляцій словами відомих людей, зокрема політиків чи військових. 

Російський агітпроп постійно використовує вирвані з контексту слова та фрази для дискредитації України різними способами. Так, у червні 2022 року дезінформатори розганяли меседж, нібито тодішній прем'єр-міністр Великої Британії Борис Джонсон заявив, що «світ втомився від України». Насправді, керівник британського уряду застеріг від можливої ​​«невеликої втоми від України», яка почала з’являтися у світі. Джонсон також наголосив, що це стало б «катастрофою», якби президент Росії Володимир Путін досяг успіху в Україні.

Нещодавно пропагандисти поширили спотворений виступ головного генерала США у Європі Крістофера Каволі, де він нібито сказав, що «російські військові буцімто "не постраждали" у війні, а західні медіа начебто спотворюють інформацію про "деградацію" російських військ». Насправді, генерал заявив лише про російські патрулі в Атлантичному океані, що саме на цю частину їхніх військ не вплинула війна.

Російські дезінформатори поширили маніпулятивний меседж, нібито президент України Володимир Зеленський носить із собою пістолет, щоб застрелитися в разі небезпеки. Насправді ж, Зеленський має пістолет винятково для самооборони. 

Фантазія російського агітпропу іноді призводить і до курйозних випадків. Так, у червні 2022 року пропагандисти вирвали з контексту слова дружини президента України Олени Зеленської і перекрутили так, що нібито їхній 9-річний син Кирило є військовим радником президента. Насправді Олена Зеленська розповіла британській газеті Daily Mail, як вона спілкується зі своїми дітьми на тему війни і як відрізняється реакція старшої доньки Олександри та молодшого сина Кирила. Це було зроблено для того, щоб висміяти Володимира Зеленського, показати його нібито некомпетентність та знизити авторитет президента на міжнародній арені.

Дезінформування, або дезінформація, — введення в оману противника чи конкурента за допомогою неправдивої інформації, фальшивих документів або аудіовізуальних матеріалів. Дезінформацію як інструмент, зокрема, використовують у пропагандистських, військових та комерційних цілях. Систематично її застосовує і російський агітпроп. Наприклад, для дискредитації української влади, розколу суспільства, формування зневіри щодо перемоги України тощо. Також дезінформатори намагаються переконати західних союзників у тому, що Україна — ненадійний партнер, «держава, що не відбулася» тощо. Ще однією функцією дезінформації є згуртування російського народу на підтримку так званої «СВО» — повномасштабної військової агресії проти України.

Російський агітпроп з початком повномасштабної війни проти України став працювати ще активніше, ніж вісім років до того. Наприклад, однією з дезінформаційних атак на початку повномасштабної війни було малювання міток на дорогах та будинках. Атака мала певний успіх: державні структури та правоохоронні органи України спершу сприйняли мітки як серйозну загрозу. Вважалося, що вони допомагають наземним силам ворога орієнтуватися на території України, наводити ракетні та авіаудари, є позиціями для снайперів та умовними позначками для диверсантів. Правоохоронці затримали чимало людей за нанесення цих міток. Виявилося, що це була дезінформація, яку поширювали, щоб посіяти паніку та хаос в українському суспільстві; показати, що в ньому є чимало потенційних зрадників, які готові за гроші допомагати ворогу.

Також Росія систематично поширює меседжі, що військова допомога Україні від західних партнерів є марною, адже нібито тут продають зброю третім країнам, кримінальним угрупованням в усьому світі, в тому числі і в ЄС, та навіть терористам ІДІЛ. 5 серпня 2022 року американський телеканал CBS випустив 23-хвилинний репортаж «Озброюємо Україну». Цей продукт містив цілу низку маніпуляцій за допомогою нібито західних «експертів» та просував російський пропагандистський меседж, що 70% американської зброї в Україні розкрадається і лише 30% потрапляє на фронт. Після різкої реакції української влади та хвилі критики канал видалив цей фільм. Дезінформація такого роду є небезпечною, адже може призвести до зменшення військової та фінансової допомоги від західних союзників.

Також російський агітпроп регулярно поширює дезінформацію, щоб звинуватити Україну в розробці так званої «брудної ядерної бомби» та підготовці провокацій з її використанням. Пропагандисти стверджують, що українці хочуть додати до звичайної бомби ядерне паливо з її АЕС та використати проти російських військ чи цивільних. Так Росія намагається виставити Україну державою-агресором та загрозою для ядерної безпеки всього світу.

Велика брехня — прийом пропаганди, який був описаний ще в 1925 році Адольфом Гітлером у книзі «Моя боротьба», що стала ідеологічною основою націонал-соціалізму.

Німецький диктатор визначав це поняття як «брехню настільки велику, що ніхто не повірить у те, що хтось мав сміливість спотворити реальність так безсоромно».

Правильно скомпонована і добре вигадана «велика брехня» викликає у слухача чи глядача глибоку емоційну травму, яка потім надовго визначає його погляди всупереч будь-яким аргументам логіки та розуму. Особливо добре працюють у цьому сенсі хибні описи жорстоких знущань із дітей чи жінок. Російська пропаганда добре вивчила спадщину, принципи та методи свого «заклятого ідеологічного ворога» Гітлера і часто використовує цей прийом у своїй роботі.

Прикладом системного дезінформаційного наративу є нібито робота в Україні численних «американських біологічних лабораторій». Російські пропагандисти поширювали вкрай абсурдні меседжі про наявність в Україні «бойових комарів», птахів та кажанів, призначених для поширення небезпечних вірусів на солдатів окупаційної армії. Продовженням цього наративу були фейки про наявність у крові полонених бійців ЗСУ небезпечних інфекційних хвороб, наприклад, лихоманки Західного Нілу. Агітпроп наголошував, що над ними проводилися «секретні експерименти», які перетворили українських військових на «наджорстоких чудовиськ».

Пропагандисти вигадували й інші абсолютно дикі фейки. Так, вони стверджували, що під час оборони Маріуполя у 2022 році «українські нацисти» з «Азова» нібито «ґвалтували вагітних жінок [місцевих мешканок, які ховалися у підвалах від обстрілів] за їжу» та катували їх. Частина з дівчат при тому були неповнолітніми.

Агітпроп використовував «велику брехню» ще під час АТО у 2014-2015 роках. Можна згадати фейк про нібито розп'яття на хресті та спалення живцем бойовика «ДНР» («ополченця») «найманцями батальйону "Азов"», а також, звісно, «невмирущу класику» — розп'яття «мальчіка в трусіках» у Слов'янську після його звільнення у 2014 році від російських терористичних банд Ігоря Стрєлкова (Гіркіна). В обох випадках використовується алюзія на розп'яття Ісуса Христа, яка добре вписується в загальну канву російської пропаганди, одним із наріжних каменів якої є православ'я.

Стигматизація — негативне виділення людини або ж групи людей в суспільстві за якоюсь ознакою. Найчастіше більшість стигматизує людину чи групу за ознакою, яка відрізняє їх від загалу. Наприклад, це працює з людьми з ЛГБТКІА-спільноти чи з людьми з інвалідністю тощо. На стигматизацію впливають забобони, ідеологеми, які історично встановилися в конкретному суспільстві і стали частиною світогляду його членів. При цьому певні характеристики конкретної людини не беруться до уваги. Стигма — властивість, на підставі якої формується негативний стереотип. Тому практично всі стигми є за своєю суттю стереотипами. Наприклад, «усі геї вдягаються, як жінки» тощо. Тобто йдеться про стереотипи, які формуються на узагальненнях і переважно не мають підтвердження в реальному житті. 

Стигматизувати можна різні групи людей, і російська пропаганда також використовує стигматизацію як інструмент. Наприклад, говорячи й пишучи про ментальне здоров’я. «Досить скиглити, слабак!» — саме в такий спосіб можна коротко описати, як ментальне здоровʼя представлене в російській пропаганді. До прикладу, агітпроп поширює фейки, що українські військові нібито скуповують антидепресанти, називаючи їх слабкими й нездатними воювати. Мовляв, українські військові не витримують ситуації на фронті, а після повернення додому не можуть пристосуватися до нормального життя і становлять небезпеку для цивільних. Зокрема, для підтримки цих меседжів у мережі поширювали фейк щодо дефіциту антидепресантів в Україні. Буцімто він виник через те, що їх скупили українські військові. 

«Слабкодухим» українським військовим агітпроп протиставляє російських — витривалих морально. Проте замовчування проблеми не означає її відсутність, і Росія, на відміну від України, продовжує її поглиблювати ігноруванням. Ще задовго до повномасштабної війни в російській армії були поширеними самогубства, спричинені дідівщиною. Сама ж дідівщина має у своїй основі приниження осіб за віком або субʼєктивними критеріями, які для себе визначають особи-агресори. Однак офіційна статистика, навпаки, ігнорує проблему та применшує її значення. Імовірно, активні бойові дії, які веде російська армія, лише погіршили ситуацію. 

Упередження — це хибна думка, яка формується в людини під зовнішнім впливом щодо певних людей, предметів чи явищ. Це відбувається без прямого досвіду, використання критичного мислення та достатніх об'єктивних підстав.

Негативні упередження можуть створюватися за ознакою статі, гендеру, расової, національної чи етнічної належності тощо. Російська пропаганда постійно апелює до різного роду упереджень.

Прикладом використання цілої низки упереджень є коментар заступника голови Ради безпеки Росії Дмитра Медведєва після блокування його англомовного профілю у твіттері. «Твіттер прогнувся під Держдепом і хохлами», «Головна задача Росії — завдати розгромної поразки усім ворогам: укронацистам, США, їхнім клевретам у НАТО, включаючи огидну Польщу, та іншим західним гнидам». Тут застосовані упередження щодо українців, США та їхнього уряду, інших західних союзників України, зокрема  Польщі.

Також російський агітпроп транслює упередження щодо іноземних добровольців, які зі зброєю в руках захищають Україну. Так, у новині про загибель у Бахмуті американця Ендрю «Харріса» Купера вони використовують терміни «бандит» і «найманець», а також опускаються до відвертого расизму. Схожа риторика використовується і в новині про загибель двох канадських добровольців.

Крім цього, пропагандисти розкритикували українського чемпіона світу з боксу у важкій вазі Олександра Усика, який нібито побував на передовій і вистрілив з міномета по позиціях окупантів. Дезінформатори були щедрими на упереджені епітети щодо самого Усика та українських військових загалом: «карателі», «бойовик», «боксер-націоналіст», «пробитий фрик», «виродженець», «русофоб», «нацист» тощо. Так упередження допомагають російській пропаганді за замовчуванням формувати в аудиторії негативну думку про певних людей, предмети чи явища.

У тактиці пропаганди «надмірне спрощення причини» російські пропагандисти досить часто використовують бажані узагальнення, щоб надати прості відповіді на комплексні соціальні, політичні, економічні або військові проблеми. Суть полягає у пропагуванні простої відповіді на складні комплексні питання.

Прикладом спрощеної логіки агітпропу є меседж, що українці намагаються відмежуватися від Росії геополітично, економічно та культурно-політично, тому що на цьому наполягає так званий «колективний Захід». Насправді ж українці прагнуть, щоб країна стала членом ЄС та НАТО, бо Україна незалежна і суверенна держава і має право на власний вибір без додаткових умов. Західні країни — це справжня демократія, чесна конкуренція, великі економічні можливості, верховенство права тощо. Саме тому Україна прагне до зв'язків із ними, а не з Росією, де панує агресивний мілітаристський тоталітарний режим, де людина є безправною, шалений рівень корупції та поганий рівень розвитку інфраструктури у більшій частині країни.

Інший приклад логіки російських пропагандистів — меседж, що Україна виконує всі забаганки МВФ, які завжди шкодять простим людям. В реальності все складніше: Україна, на жаль, без кредитів МВФ наразі обійтися не може. Транші також не надаються просто так: Фонд як кредитор розраховує оптимальні варіанти, щоб підштовхнути економіку України до розвитку, аби та могла розплатитися з боргами, а не загрузла у борговій ямі й відбувся її крах та колапс.

Російська пропаганда часто скаржиться на санкції, що ввели проти Росії західні держави. Вони наголошують, що це — дискримінація та їх улюблене слово «русофобія». Так агітпроп сильно спрощує розуміння проблеми й створює для країни-агресора образ жертви. Ворожі пропагандисти при цьому навмисно «забувають» ключовий момент: перші санкції ввели у 2014 році не безпідставно, а у відповідь на незаконну анексію Росією Криму, а також частини Донецької та Луганської області. Крім цього, саме Росія розв'язала криваву й жорстоку війну проти України з 2014 року до сьогодні. Солдати окупаційної армії вбивають та гвалтують українських військовополонених, а також цивільне населення (зокрема дітей), нищать будинки звичайних людей та інфраструктуру цілої країни.

«Офірний цап» або «цап-відбувайло» — тактика, яка пом'якшує відповідальність для винних за щось, перекладаючи відповідальність на когось іншого — так званого «цапа-відбувайла». Це одна з основних тактик російського агітпропу, яку пропагандисти використовують для виправдання воєнних злочинів російських окупантів. 

Прикладом застосування тактики є заяви російських пропагандистів, що кривава різанина, вчинена армією окупантів у Бучі, була інсценуванням з боку української влади. Для підсилення своєї версії агітпроп використав нібито слова громадянина Франції, країни-союзника України, яка активно постачає нам військову техніку. Дезінформатори стверджували, що частина трупів, які українські солдати нібито розкладали на вулицях Бучі для фільмування інсценування — це вбиті українською армією цивільні під час «громадянської війни» в Україні.

Російський пропагандист Олександр Малькевич, що відповідає в окупантів за Херсонщину, у грудні 2022 року звинувачував українську армію в обстрілах звільненого Херсона. Він заявив, що обстріли (які насправді вчиняє російська армія з тимчасово окупованого лівого берега Дніпра) мали відвернути увагу суспільства від жахливої гуманітарної ситуації у місті після звільнення українцями. У місті справді була проблема з комунікаціями, продовольством тощо, однак гуманітарна криза виникла якраз через захоплення міста росіянами, які цілеспрямовано знищували критичну інфраструктуру Херсона. Саме через росіян мешканці міста провели без електропостачання, води, опалення, зв'язку та інтернету близько місяця, у деяких районах — ще довше.

Також за версією російського агітпропу, полк «Азов» — страшні нацисти та карателі. Так, пропагандисти поширили фейк, що бійці полку у Маріуполі нібито «гвалтували вагітних дівчат за їжу». Такими неправдивими новинами пропагандисти намагаються відволікти увагу від численних фактів моторошних сексуальних злочинів російських окупантів на території України: вони гвалтували дітей та літніх людей, робили це на очах у їхніх близьких родичів тощо. 

У своєму дослідженні «Детектор медіа» розповідав, як російський агітпроп прикривається дітьми Донбасу для виправдання воєнних злочинів в Україні. Мовляв, росіяни воюють за «дітей Донбасу», яких нібито знищують «українські нацисти та карателі». Ця тема також є прикладом тактики пропаганди «цап-відбувайло», адже дезінформатори свідомо «забувають», хто саме здійснив військове вторгнення та незаконну анексію території суверенної держави у 2014 році, що спричинило загибель не лише дітей. 

Обкладання ганебними «епітетами» — тактика, яку використовують пропагандисти, звертаючись до людей. Це лайливі й образливі слова, які стосуються конкретної групи осіб або однієї людини, з метою сформувати «правильне бачення» явища чи процесу за версією агітпропу. Тож якщо пропагандист хоче змінити думку про ту чи іншу людину та сформувати у глядача\слухача і читача бажаний ефект (негативне ставлення), він використовує ненормативну лексику, обкладає опонента прізвиськами та ганебними «епітетами». 

Неодноразово пропагандисти зверталися до постаті Володимира Зеленського, намагаючись його принизити та знецінити в очах українців. За допомогою російського агітпропу Зеленський зміг постати у різноманітних ролях, зокрема: 

Такі «епітети» покликані сформувати у громадськості негативний образ Зеленського, який підкріплюється нібито його вчинками. Пропагандисти навмисне вибудовують образ «Зєлі» як посланця Заходу, щоб підірвати його авторитет як у європейців, так і в українців. 

Щодо формування негативного ставлення до окремої групи осіб у нашому дослідженні «Ти або росіянин, або гей» ми описали використання Росією образливих слів для поширення ЛГБТ-дезінформації. Наприклад, під час нашого аналізу як у російському, так і в українському сегментах соціальних мереж часто траплялися слова «гейропа», «єврогейці», «гейасамблея ООН», «гейсек Ради Європи», «хохлопедики». Такі слова — мова ворожнечі до представниць чи представників ЛГБТІ+ спільноти. 

Пропагандисти використовують перекручені фрази, щоб висміяти й принизити ЛГБТ-осіб. У читачів формується враження, ніби все, що стосується ЛГБТ-осіб, містить негатив. Ба більше, коли автори ширять фейки та використовують лайку про ЛГБТ-осіб на позначення українського чи західного керівництва, у такий спосіб вони асоціюють гомосексуальність із чимось принизливим, ознакою слабкості або некомпетентності тощо. Хоча гомосексуальність така ж звичайна орієнтація, як і гетеросексуальність.

Протиставлення — логічна операція з судженням, яка полягає в зміні його якості (ствердження на заперечення і навпаки) і одночасній перестановці місцями його суб'єкта і предиката. Російська пропаганда активно використовує тактику протиставлення, що полягає у порівнянні дій влади та соціально-економічної ситуації в Україні та Росії. Звісно, що у цьому порівнянні виграє Росія. Проте пропагандисти не завжди зазначають, що рівні життя та соціально-економічного розвитку країни-агресора є високими та дії влади — вдалими та адекватними.

В анонімних телеграм-каналах, що транслюють проросійську риторику, поширеним є пропагандистський меседж, що «російська влада погана, але українська — ще гірша». Аудиторія цих каналів здебільшого українська, тож кремлівські дезінформатори мають змогу нібито критикувати й російську владу.

Наприклад, у дописі каналу «Легітимний» від 1 грудня 2022 року йдеться, що «обидві системи однаково погані», але росіяни збудували та будують хоча б якісь будинки в Маріуполі для постраждалих від війни, а українська влада не робить для людей зовсім нічого. Автори пропагандистських каналів забувають, що якби російська окупаційна армія не руйнувала українські міста, то житлові будинки та іншу інфраструктуру не довелося б відновлювати. Цей же канал 15 квітня 2023 року наголошує на тому, що українське МЗС програло Росії боротьбу за симпатії країн Африки. Як доказ пропагандисти наводять твіт маргінального командувача збройних сил та сина президента Уганди, відомого своїми симпатіями до країни-агресора.

У деяких випадках пропагандисти навіть не наголошують на перевазі Росії над Україною у якійсь сфері. Їм цілком достатньо вселити українцям думку, що дві країни глобально нічим не відрізняються одна від одної, поставити між ними знак рівності. 

Прикладом цього підвиду тактики протиставлення є допис анонімного телеграм-каналу «Шептун» від 13 квітня 2023 року. У ньому називаються однаково недолугими як стратегічні наративи Росії у контексті війни «бабуся з червоним прапором» та «хлопчик Альоша, який проводжає російських військових в Україну», так і український наратив про знищення флагмана Чорноморського Флоту РФ ракетного крейсера «Москва». При цьому, у тому ж дописі пропагандисти не забули згадати, що в Україні нібито немає науки й будь-яких досягнень в цілому.

Анонімний телеграм-канал «Скептик» 14 квітня 2023 року опублікував відео з нібито незаконним «полюванням» співробітників ТЦК СП на чоловіків. У цьому разі теж використано порівняння з Росією, що в Україні ситуація з законністю процесу мобілізації не ліпше, ніж у країні-агресорі. 

Однак мобілізація в Україні обумовлена повномасштабною військовою агресією Російської Федерації та спрямована на захист суверенітету та територіальної цілісності держави. Тоді як мобілізація, що проводиться путінським режимом, має на меті загарбання території іншої країни. Тож пропагандисти ставлять знак рівності між зовсім різними контекстами.

Тактика героїзації — один із методів воєнної пропаганди, що має декілька ключових завдань. По-перше, консолідувати маси довкола спільної мети — в контексті російської агресії, цією метою є «денацифікація» та «звільнення» українських територій. По-друге, насадити «правильні» цінності й типи поведінки, тобто закріпити в суспільстві лояльність до режиму, активну підтримку армії, бажання долучатися до воєнних дій тощо. По-третє, відвернути увагу від нагальних проблем, компенсувавши їх сумнівними «здобутками». По-четверте, вкотре виправдати й раціоналізувати агресію, зміцнивши прагнення до реваншу. Окрім цього, героїзація породжує романтизоване бачення смерті, руйнувань та людських страждань і цим затьмарює реалії війни та вихолощує ціну людських втрат.

Ця тактика стала популярною з початком повномасштабної війни. Адже впродовж перших восьми років війни російський агітпроп апелював до страдницьких образів — «знедолений народ Донбасу», «урізані в правах російськомовні українці», «замордовані діти Донбасу», «гнані за правду православні віряни», «осквернені радянські пам’ятники»… Мета пропагандистського прийому  апелювання до мук і страждань — викликати, з одного боку, ненависть до «карателів», демонізувати й дегуманізувати їх, а з іншого — викликати співчуття до «постраждалих» та раціоналізувати щедру «допомогу» — гумконвоїв у вигляді зброї. Складно утримувати бойовий дух, якщо він ґрунтується лише на співчутті чи жалю. Тому Росія героїзує 11-річного Фьодора з Брянщини: на нього та ще двох школярок нібито напала група «українських диверсантів». Хлопець був поранений, в тілі застрягла «натовська куля», та він не розгубився, врятував себе і дівчат, втікши у безпечне місце.

Історія хлопчика Фьодора апелює до сильних емоцій. Агітпроп намагається викликати симпатію до Фьодора: маленький хлопець потрапив у ситуацію, з якої не кожен дорослий зумів би вибратися. Змушує співпереживати й захоплюватися — поранений «герой» із кулею в тілі рятує себе і двох ровесниць. До того ж відвага школяра контрастує з зухвальством «диверсантів». Якщо спроєктувати ці емоції на конкретні дії, вийде повага до «подвигу», люта ненависть до українців та бажання помсти.

У соцмережах активізувались спільноти з назвами типу «Військовий говорить» або «Голос простого народу України», що поширюють проросійську маніпуляційну риторику. На це звернули увагу аналітики проєкту «По той бік новин».

Вони проаналізували історію створення та контент чотирьох груп у фейсбуці, а саме «Військовий говорить», «Говорить військовий», «Військовий правдиво» та «Автомеханік говорить». Їх було створено 14 та 21 березня цього року. В описі спільнот також є посилання на телеграм-канал зі схожою назвою, що було створено 17 березня. До цих сторінок аналітики також додають сторінки «Військовий говорить (CrazyNews)» та «Голос простого народу України» попри те, що їх було створено кілька років тому. Спершу ці дві групи публікували інформацію про працевлаштування у Польщі, але у лютому цього року вони змінили вид своїх дописів на републікацію відео з тіктока та телеграма.

Меседж у цих дописів один — «не варто довіряти українській владі». Адміністратори цих сторінок активно використовують інфоприводи, спотворюючи посилання авторів першоджерел, які публікують на сторінках. Для цього вони додають емоційні заголовки або відеокоментарі. Крім того, на цих сторінках поширюють публікації інших відомих фейкоробів.

Адміністратором каналу у телеграмі, згаданого в описі сторінок, є акаунт під ніком Serhii Pekh (Сергій Пех). Його відеозвернення можна знайти й на деяких зі згаданих спільнот. Аналітики проєкту «По той бік новин» зʼясували, що ця особа не має жодного стосунку до Збройних сил України. Він позиціює себе як експерт із легалізації українців у Польщі та інфлюенсер. На думку аналітиків, ці спільноти ймовірно було створено задля їх подальшого перепродажу та монетизації контенту загалом, використовуючи підвищений рівень довіри до військових.

У такий спосіб адміністратори задля наживи підіграють одній із цілей російських пропагандистів — спричинити недовіру до української влади та дестабілізувати ситуацію у суспільстві, створюючи паніку.

Кремль використовує шоубізнес як інструмент впливу на формування громадської думки й знаряддя для поширення російської пропаганди. Артисти з великою кількістю прихильників публічно висловлюють свою підтримку збройної агресії Росії проти України, а також виступають на пропагандистських заходах як у самій Росії, так і на тимчасово окупованих українських територіях.

Так, рік тому повномасштабне вторгнення Росії в Україну супроводжувалася масовими дописами російського «зіркового десанту». Наприклад, російський співак Ніколай Басков у своєму Instagram  написав, що «операція Росії повністю відповідає міжнародному праву». На його думку, Росія використовує право на самозахист та захист своїх союзників (так званих «ДНР» та «ЛНР»). Позицію Баскова підтримала російська радіо- і телеведуча та акторка Алла Довлатова. Інша ведуча, Тіна Канделакі, дорікнула тим, хто засуджує агресію Росії проти України. Ці люди ретранслювали кремлівські тези для виправдання дій Росії.

Крім того, Міністерство культури спільно з Міністерством оборони Росії нещодавно оголосили про формування агітбригад, які містять російських артистів. Ці бригади створюють зокрема для того, щоб організовувати концерти також «у регіонах» для підняття бойового настрою серед мобілізованих. Подібні агітбригади існували й за часів Радянського Союзу, коли артистів використовували для політичної агітації й пропаганди.

Водночас російські артисти поширюють пропаганду не лише в Росії. Вони також їздять з концертами на тимчасово окуповані території України й виступають на пропагандистських заходах. Ба більше, деякі представники російського шоубізнесу свого часу отримали паспорти так званих «ДНР» та «ЛНР». У такий спосіб вони намагалися легітимізувати ці псевдореспубліки й підтримати позицію Кремля.

«Кіно — це найважливіше мистецтво», — казав (за версією агітпропу) більшовик Ленін, вихваляючи радянську школу кінематографа. Володимир Путін також заприсягнувся наглядати за російським кіно, коли нещодавно доручив показувати у кінотеатрах Росії фільми про війну проти України. Точніше б мовити, фільми покликані «боротися з поширенням неонацистської та неофашистської ідеології». У дорученні від Путіна йдеться, що міністерство оборони сприятиме російським документалістам у підготовці кінематографічного матеріалу про учасників так званої «спецоперації» (насправді — повномасштабної війни), які «виявили відвагу, мужність і героїзм». Утім, «відвага, мужність і героїзм» — це те, що притаманно російським окупантам? Російська пропаганда намагається збудувати вигідний образ «героїв-військових», застосовуючи при цьому кінематограф. 

«Бандерівці», «прибічники нацистів», «телепні у шароварах» — таким постає українець у російському кіно, яке створюється на замовлення Москви. Російські фільми методично використовують стереотипи, щоб розлюднювати українців і решту неросійських народів. У такий спосіб агітпроп спотворює реальність та нав’язує стереотипи глядачам, які починають вірити в альтернативну реальність. Крім демонізації українців, Москва часто вдається до «токсичної ностальгії» та крутиться навколо своїх стереотипів про «добрий Радянський Союз» та «побєдоносную Велику Вітчизняну» — для підживлення наративу про існування «єдиного народу», ментально об’єднуючи росіян з українцями. 

У 2014 році, з початком російсько-української війни, вийшла стрічка під назвою «Російський характер». Стрічка вийшла на екрани 28 грудня 2014 року, тобто менше, ніж через рік після окупації Криму. Це історія про те, як у 2013 році російський флотський офіцер приїжджає у відпустку до діда в Крим і дізнається, що його вбили «бандерівці» Місцева «міліція» прикриває «бандерівців», адже за ними стоїть українська влада, якою водночас керують американські олігархи. Також постійно просуваються меседжі про «Крим — наш», «утиски російськомовних людей», «підлу натуру українців, які все життя розмовляли російською, а раптом згадали, що вони українці» тощо. 

А фраза Леніна про кіно, як кажуть, повністю звучить так: «Поки народ безграмотний, із усіх мистецтв найважливішими для нас є кіно і цирк». За таким принципом діє і російська влада. 

Раціоналізація — тактика пропаганди, яка працює як психологічний захист. Наприклад, її використовують, коли хочуть довести, що будь-які вчинки людини чи, як у цьому разі, країни, єдино правильні. Відтак — піддавати їх сумніву й критикувати — не варто. Ця тактика працює у випадках, коли потрібно пояснити якісь дії, що спричинили негативну реакцію аудиторії. Тобто людина чи група людей не визнають своєї провини, а навпаки — намагаються виправдатися й довести свою правоту нібито логічними поняттями. Мовляв, інакше діяти не можна було б. Раціоналізація зокрема допомагає зберігати самоповагу, уникнути відповідальності та провини. Тобто у будь-якій раціоналізації є хоча б мінімальна кількість правди, проте відсоток самообману значно вищий.

За допомогою цієї тактики російський агітпроп регулярно намагається виправдати свої дії в Україні, прагне виправдати свою агресію щодо мирних українців. Наприклад, за рік повномасштабної війни (й задовго до неї) зустрічалися тези, що Росія вимушена вести бойові дії в Україні, адже українська влада нібито керується Заходом і хоче нашкодити самій Росії. Мовляв, якби Росія не почала війну, її б почала Україна або ж — так званий колективний Захід. Так агітпроп раціоналізує свої дії, нібито пояснюючи, що інакше вчинити в такій ситуації було неможливо. Однак із правди у цьому прикладі лише те, що Україна справді обрала європейський напрям (тобто співпрацює з заходом), захищала свою мову й державність, однак не збиралася нападати ні на Росію, ні на росіян. Так само і країни Заходу не нападають на Росію, проте серед виправдальних меседжів є й ті, що стверджують, що нібито саме країни Заходу розпочали війну з Росією на території України, а Росія буцімто не мала вибору. За допомогою такої тактики агітпроп створює видимість щодо правильності дій Росії. Мовляв, так, через війну страждають люди, руйнуються міста, однак наш вибір — раціональний, і інакше діяти було неможливо.   

«Зараз відбувається ось таке, а це означає, що …» Це — типовий шаблон повідомлення з використанням пропагандистської тактики «ефект первинності». Її застосовують, коли потрібно сформувати бажане ставлення до подій або процесів, про які немає перевіреної інформації. Перший, хто повідомить інформацію, запропонує версію, як її розуміти та охопить якнайбільшу аудиторію, має найвищі шанси на усталення своєї думки в суспільстві.

Тактика «ефекту первинності» застосовується,  коли потрібно реагувати на новинний привід від опонентів. Реакція не обов’язково має бути скоординованою чи правдивою. Головне — оперативно повідомити ймовірну версію події. Наприклад, коли удосвіта 8 жовтня 2022 у море впала секція мосту, який з’єднує тимчасово окупований Крим із Краснодарським краєм Росії, російські пропагандисти повідомляли такі версії події:

— вибухнула цистерна поїзда з пальним,

— вибух влаштували НАТО,

— українські спецслужби вчинили теракт.

На яку з версій ви б не натрапили спершу, кожна з них давала пояснення того, що сталося і свідчила про «винних».

Тактика «ефекту первинності» добре працює як супровід злочинів, які вчиняють самі росіяни. 10 жовтня, через два дні після вибуху на мості до Криму, росіяни обстріляли об’єкти енергетичної системи України. У перші години після цього українські проросійські телеграм-канали з метою спричинення паніки й примушення до поступок росіянам запропонували десять версій пояснення того, що сталося:

— протиповітряна безпека України нікудишня і росіяни легко її обходять,

— українці самі накликали на себе біду атакою на Кримський міст;,

— влада України замовчує катастрофу і забороняє повідомляти про руйнування,

— далі буде ще гірше, недарма посольства інших держав залишають Україну.

Тактику «ефекту первинності» пропагандисти використовують і для того, щоб сформувати очікування від майбутнього або переконати аудиторії у своїй правоті. В українському сегменті телеграма працюють канали, які “спеціалізуються” на поширенні всіляких нібито інсайдерських версій тих чи інших подій. Автори таких каналів у своїх дописах регулярно посилаються на анонімні джерела, пропонуючи аудиторії так звані інсайди. Також у дописах каналів часто зустрічаються словосполучення на кшталт «ходять чутки», «наш інсайдер у … повідомив», «в кулуарах кажуть». На кожен з інформаційних приводів, які потрапляють в поле зору авторів цих телеграм-каналів, вони пропонують більше ніж одне трактування чи прогноз того, що відбувається і буде далі. Під час подій ці повідомлення призначені для закріплення вигідної для пропагандистів інтерпретації ситуації. Після того, як хоча б одна з інтерпретацій справдиться, ці повідомлення служать для утвердження довіри до джерел телеграм-каналів. Решта неправдивих повідомлень можуть бути забуті або послужити основою для подальшого пояснення нових інформаційних приводів.