Після атаки морського дрона на контейнеровоз CONTSHIP JET 29 жовтня у Чорному морі в соціальних мережах поширювали суперечливі твердження про походження безпілотника. Одні дописи називали його британським K3 Scout, інші — українським Magura V5 або російським дроном. Водночас офіційно підтвердженої інформації про те, хто здійснив атаку та звідки походив апарат, немає. Ці твердження перевірили фактчекери болгарського проєкту Factcheck.bg.

28 жовтня 2026 року контейнеровоз CONTSHIP JET під прапором Ліберії атакував морський дрон в економічній зоні Болгарії, за 17 морських миль на схід від мису Каліакра. На борту перебували 18 членів екіпажу — 14 громадян Філіппін і четверо українців. Болгарські Військово-морські сили провели рятувальну операцію, а згодом судно затонуло. Воно перевозило 421 контейнер із різними вантажами, зокрема літій-іонними батареями, корозійними речовинами, кислотами та легкозаймистими рідинами.

Наступного дня після атаки спеціалізований морський сайт Maritime.bg опублікував відео, на якому видно, як безпілотник рухається поруч із контейнеровозом, а потім повертає в його бік. Автентичність запису підтвердили BBC Verify та агентство «Ройтерс». Французькі військові також оприлюднили кадри морських дронів і повідомили, що літак Atlantique 2, який патрулював західну частину Чорного моря, зафіксував три надводні безпілотники, спрямовані до цивільного судна. Водночас французька армія не повідомила про їхнє походження.

Одне з найпоширеніших тверджень у соцмережах полягало в тому, що судно атакував британський дрон K3 Scout. У дописах, які зібрали тисячі вподобань і поширень у Facebook, посилалися на матеріал британської газети «Таймс» про використання Україною таких безпілотників. Окремі публікації стверджували, що українські військові нібито масово застосовують їх для атак на російські судна та проводять операції «під чужим прапором».

Однак перевірка Factcheck.bg засвідчила, що в матеріалі «Таймс» ішлося про використання Україною K3 Scout під час ударів по російському порту в Сочі. Водночас видання не писало ані про масове застосування цих апаратів, ані про операції «під чужим прапором». Крім того, технічні характеристики британського дрона не збігаються з параметрами апарата на відео. K3 Scout має довжину 8,4 метра та оснащений внутрішньобортовим дизельним двигуном, тоді як компанія Ambrey оцінила довжину безпілотника з відео приблизно у 5–6 метрів.

Інша група дописів приписувала атаку українському морському дрону Magura V5. Фактчекери зазначили, що за довжиною апарат на відео справді може бути подібним до цієї моделі: Magura V5 має довжину 5,5 метра. Однак сама лише схожість розмірів не підтверджує його походження. Є й конструктивні відмінності: український Magura V5 використовує водометне задвиження, тоді як на відео помітний елемент, схожий на підвісний двигун. Колишній високопоставлений офіцер Військово-морських сил України Андрій Риженко також заявив «Ройтерс», що апарат не схожий на жоден із відомих йому українських морських дронів.

Водночас аналіз компанії Ambrey, на який посилається «Ройтерс», вказує, що безпілотник може бути варіантом російського Murena-300S або розробкою на основі його конструкції. Про цей апарат російські медіа писали ще у 2024 році. Голова Міжнародної асоціації протидії дронам Стайко Топалов також заявив Euronews Bulgaria, що, за оцінкою залучених ним експертів, ідеться про модифіковану версію російського дрона. Водночас п’ятеро експертів, опитаних BBC Verify, зазначили, що безпілотник не схожий на жоден із відомих їм апаратів, які використовують Росія чи Україна.

Окремо в соцмережах поширювали зображення, на яких нібито можна було розгледіти російський прапор на корпусі дрона. Інші користувачі стверджували, що помітний елемент є емблемою українського військового розвідки — ГУР. Однак на жодному з кадрів не вдалося розпізнати ані російського прапора, ані символів української розвідки. Схожість окремих деталей із елементами української символіки сама по собі не є доказом того, що апарат належить ГУР.

У підсумку, фактчекери із Болгарії підтвердили автентичність відео атаки на CONTSHIP JET, але не встановити походження дрона та відповідальних за напад. Порівняння його конструкції з відомими моделями ставить під сумнів твердження про британський K3 Scout та український Magura V5. Найбільш імовірною версією, за аналізом Ambrey, є зв'язок апарата з російським Murena-300S, однак і це не є остаточним підтвердженням.

Російська пропаганда намагалася використати гуманітарну операцію з порятунку жителів окупованих Олешків на Херсонщині, щоб представити Росію рятівницею, а Україну — винуватицею гуманітарної катастрофи. Для цього російські медіа замовчували причини занепаду міста, поширювали непідтверджені звинувачення на адресу українських військових і вибірково показували свідчення місцевих жителів. Водночас російській версії подій суперечили кадри американського телеканалу Newsmax, повідомлення Z-блогера та репортажі українських журналістів. Пропаганду для «Детектора медіа» проаналізував Юрій Луканов.

Олешки перебувають під російською окупацією з перших днів повномасштабного вторгнення. Після підриву росіянами Каховської ГЕС у червні 2023 року місто пережило масштабне затоплення. Згодом ситуацію погіршили бойові дії, руйнування інфраструктури, обстріли та ізоляція. До жовтня 2026 року там, за оцінками, залишалося приблизно 1700 людей, серед них 35 дітей. Через блокаду й заміновані шляхи самостійно виїхати з міста було надзвичайно небезпечно.

Домовленість про локальне припинення вогню за посередництва Меланії Трамп дала змогу організувати доставку гуманітарної допомоги та евакуацію цивільних. Однак гуманітарна місія відбувалася в умовах значної інформаційної нерівності: російська омбудсманка Яна Лантратова приїхала з приблизно 50 журналістами, серед яких були представники державних телеканалів і американського Newsmax. Українських журналістів на місці було лише кілька.

Американський телеканал Newsmax, який має репутацію медіа, лояльного до Дональда Трампа, несподівано для російської сторони застеріг свою аудиторію від пропагандистського використання гуманітарної операції. 30 жовтня ведуча Шелбі Вайлдер наголосила, що Росія контролює доступ журналістів до Олешків і визначає, що саме вони можуть побачити. За її словами, кореспонденти не мають повної свободи пересування, а жителі, з якими їм дозволяють спілкуватися, можуть перебувати під тиском окупаційної влади.

У матеріалі Newsmax також показали зустріч українського омбудсмана Дмитра Лубінця з місцевими жителями. Люди радісно вітали українського представника, одна з жінок вигукнула: «Наші рідні!». Місцеві розповідали, що зібрали речі й чекають на автобуси, які вивезуть їх на підконтрольну Україні територію. Ці кадри суперечили поширюваному російською пропагандою уявленню, нібито жителі окупованих територій прагнуть до Росії, а Україна їм чужа. Водночас автор наголошує, що одне відео не дає підстав робити висновки про настрої всіх жителів міста.

Іншим приводом для критики стала поява в репортажах кадрів приязного спілкування Лубінця з Лантратовою. Автор звертає увагу, що російська омбудсманка перебуває під українськими санкціями, а СБУ підозрює її в причетності до примусового вивезення українських дітей з Херсона. Зокрема, у вересні 2022 року Лантратова, за даними СБУ, брала участь у вивезенні двох дітей із місцевого будинку дитини до Росії. У березні 2024 року їй повідомили про підозру в примусовій депортації дітей і порушенні законів та звичаїв війни. Луканов розрізняє необхідні робочі контакти для порятунку людей і демонстрацію особистої приязні, кадри якої російська пропаганда може використати для створення враження нормалізації відносин.

Російські державні медіа натомість послідовно просували версію, за якою саме Україна відповідальна за страждання жителів Олешків. У сюжеті телеканалу «Россия-1» журналіст Євгеній Попов розповідав про нібито злочини українських військових. Одна з опитаних жінок стверджувала, що її чоловік загинув через міну, скинуту з українського безпілотника. Інший співрозмовник, Володимир Харлан, говорив про обстріли українськими дронами й артилерією.

Водночас журналіст докладно описував брак у місті світла, води, газу, продуктів і медикаментів, але не пояснював, як Олешки опинилися в такому становищі. У сюжеті не згадували російське вторгнення, окупацію, бойові дії та руйнування інфраструктури. Так пропаганда приховувала причини гуманітарної кризи й перекладала відповідальність за неї на Україну.

Окремо Луканов звертає увагу на особу Харлана. За інформацією херсонського видання «Мост», після початку вторгнення він перейшов на бік окупантів і очолив захоплену Олешківську лікарню. Українське слідство встановило, що він схиляв медичних працівників до співпраці з окупаційною владою, організовував виплату зарплат у рублях і сприяв незаконному вивезенню майна лікарні. У березні 2025 року український суд заочно визнав його винним у пособництві державі-агресорці та засудив до 12 років позбавлення волі. Наступного місяця Путін присвоїв йому звання Героя Росії. Саме цю людину російське телебачення представило як свідка нібито українських знущань із жителів міста.

Подібну тактику використали й «Известия». Видання розповідало про гуманітарну допомогу, автобуси, швидкі та медиків, представляючи Росію організаторкою порятунку. Водночас у матеріалі поширювали звинувачення Міноборони Росії та Путіна щодо нібито мінування Україною підступів до міста. Також навели розповідь місцевих жителів про потрапляння до українських «розстрільних списків», однак доказів існування таких списків не надали.

Автор зазначає, що російські медіа не пояснювали, чому Олешки опинилися під окупацією, хто підірвав Каховську ГЕС і хто відповідає за умови життя населення на території, яку контролює Росія. Водночас він застерігає, що самі по собі повідомлення про атаки дронів чи мінування не можна автоматично вважати неправдивими. Проблема полягає у відсутності перевірки звинувачень, замовчуванні контексту та однобічному доборі свідчень.

Ще одним проявом російського інформаційного впливу Луканов називає систематичне спотворення назви міста. Російські медіа, зокрема й деякі опозиційні, називають українські Олешки «Альошками». Автор нагадує, що історична назва походить від Олешшя — поселення або місцевості в пониззі Дніпра, згаданої в літописах ще 1084 року. У 1928 році більшовики перейменували місто на Цюрупинськ, а 2016-го йому повернули назву Олешки.

Неочікувану для Кремля інформацію оприлюднив і російський Z-блогер Володимир Романов, автор каналу «Романов Лайт». Він повідомив, що з Олешків до України вирушили 17 автобусів, а до Росії — лише чотири. Романов припустив, що російське телебачення покаже більше автобусів з російського боку, але із заштореними вікнами. Згодом блогер відредагував допис і прибрав цифри, однак їх зберегли на скриншотах. Ці дані не є офіційною статистикою, проте показово, що незручну для Кремля версію оприлюднив не український журналіст, а прихильник російської агресії.

Українські репортажі ТСН і ICTV, зняті безпосередньо в Олешках, показали умови, в яких жили люди після майже чотирьох років окупації: нестачу води, світла, газу, ліків і продуктів, пошкоджені будинки та постійні загрози від ударів дронів. Журналісти також зафіксували реакцію місцевих на появу української делегації з прапором і Дмитром Лубінцем. Люди плакали, обіймали представників України й розповідали, що тривалий час боялися навіть згадувати українські символи.

На кадрах видно, що багато жителів сіли в автобуси, які прямували на підконтрольну Україні територію. Це підтверджували й окремі російські джерела. Частина людей залишилася в місті через страх перед фільтрацією, хворих родичів або небажання покидати майно. Однак українські репортажі продемонстрували, що значна частина евакуйованих прагнула виїхати саме до України.

У підсумку гуманітарна операція в Олешках стала не лише порятунком цивільних, а й інформаційним протистоянням. Російська пропаганда намагалася показати себе рятівницею, приховавши власну відповідальність за окупацію та гуманітарну кризу. Однак її версію подій спростовували не лише українські журналісти: застереження пролунали на американському телеканалі, а незручні для Кремля подробиці оприлюднив навіть російський Z-блогер.

Вірусне відео з казковим Румпельштільцхеном, яке в жовтні 2026 року перетворилося на міжнародний мем і зібрало мільйони переглядів, створили авторки російського ШІ-проєкту «НейроФерма». Його зв’язок із Росією підтверджують дані про реєстрацію підприємницької діяльності однієї з авторок в Оренбурзькій області. Водночас доказів співпраці проєкту з російськими державними структурами чи пропагандистськими медіа не виявили. Про російський слід розповів Андрій Богданович із «Детектора медіа».

Ролик із персонажем казки братів Грімм спочатку сприймали як фрагмент старого фентезійного фільму. У відео чоловічок з кучерявим волоссям танцює перед переляканою дівчиною, перетворює солому на золото і зрештою стає принцом. Деякі користувачі навіть намагалися знайти цей епізод у фільмі «Румпельштільцхен» 1987 року. Насправді такого фрагмента у стрічці немає — відео повністю створене за допомогою штучного інтелекту.

Першоджерело вдалося встановити завдяки дослідникам інтернет-культури з Know Your Meme та журналістам NBC News. 27 серпня 2026 року ролик опублікували в інстаграмі у спільному дописі акаунтів Stroinaya, Neuroferma й Anna Glinskaya. NBC News називає основною авторкою відео Тетяну Терещенко, яка представляється ШІ-художницею та режисеркою.

Спочатку ролик був демонстрацією можливостей генеративного штучного інтелекту: авторки показали, як можна створити кінематографічну історію без акторів, знімальної групи й декорацій. Про використання ШІ вони повідомляли відкрито.

Міжнародним мемом відео стало після того, як інші користувачі почали додавати до нього музику й нові підписи. 29 вересня користувач тіктоку @6aimbot9 опублікував перероблену версію під пісню американського репера Riff Raff «Tip Toe Wing In My Jawwdinz». За тиждень ролик набрав понад 850 тисяч переглядів. 1 жовтня його поширили в соцмережі X, де публікація за наступні п’ять днів зібрала 9,8 мільйона переглядів. Згодом з’явилися десятки варіацій з персонажами серіалів, відомими людьми та стримерами.

За даними розслідування, початкове відео створили в межах проєкту «НейроФерма», який представляють Тетяна Терещенко й Анна Глинська. Проєкт займається виробництвом рекламних роликів, анімації, музичних кліпів, цифрових моделей і короткометражних фільмів за допомогою ШІ. Також на його сайті продають навчальні курси зі створення цифрового контенту. Станом на жовтень 2026 року їхня вартість становила від 14 450 до 24 490 російських рублів.

«НейроФерма» заявляє про понад тисячу учнів, більш ніж два роки роботи зі штучним інтелектом і співпрацю з понад 40 великими замовниками. Однак ці показники є твердженнями самого проєкту, незалежного підтвердження їм немає. Автори розслідування припускають, що вірусне відео може бути для студії не лише творчою роботою, а й демонстрацією її можливостей потенційним клієнтам.

Російський зв’язок проєкту підтверджують його реквізити. На сайті «НейроФерми» вказана індивідуальна підприємиця Анна Глинська. Дані російських бізнес-реєстрів свідчать, що її підприємницьку діяльність зареєстрували 27 лютого 2026 року в Оренбурзькій області. Основним видом діяльності зазначена роздрібна торгівля через інтернет, серед додаткових — освітні та інші послуги. Водночас реєстрація бізнесу в цьому регіоні сама по собі не доводить, що обидві авторки там проживають.

У розслідуванні також перевірили можливі зв’язки «НейроФерми» з російськими державними структурами. Документальних підтверджень співпраці з Міністерством оборони Росії, російськими військовими чи державними пропагандистськими медіа не знайшли. У відкритих реєстрах немає й підтверджених державних контрактів зареєстрованої підприємниці. Водночас такі дані не охоплюють усіх можливих приватних замовлень і субпідрядів.

Також не вдалося знайти повного переліку понад 40 великих клієнтів, про співпрацю з якими заявляє проєкт. Немає й належним чином підтверджених публічних заяв Терещенко та Глинської на підтримку російського вторгнення в Україну або його засудження. Частина їхніх публікацій у соцмережах недоступна, а повного архіву дописів за 2022–2026 роки немає. Тому називати авторок російськими пропагандистками на основі зібраних даних було б безпідставно.

Водночас історія відео демонструє, як комерційний цифровий продукт може поширюватися міжнародною аудиторією, майже повністю втрачаючи зв’язок із першоджерелом. Мільйони користувачів бачать кумедний танець, додають власні жарти й поширюють мем, не знаючи, хто його створив і де зареєстрований бізнес авторів.

Це не означає, що кожен розважальний продукт російського походження є інформаційною загрозою або що за його поширенням стоїть Кремль. Однак популярність відео може стати додатковою рекламою для студії, допомогти їй здобути впізнаваність і зацікавити потенційних замовників. Тож навіть розважальний контент варто перевіряти на предмет його походження та авторства.