Кремль використовує шоубізнес як інструмент впливу на формування громадської думки й знаряддя для поширення російської пропаганди. Артисти з великою кількістю прихильників публічно висловлюють свою підтримку збройної агресії Росії проти України, а також виступають на пропагандистських заходах як у самій Росії, так і на тимчасово окупованих українських територіях.

Так, рік тому повномасштабне вторгнення Росії в Україну супроводжувалася масовими дописами російського «зіркового десанту». Наприклад, російський співак Ніколай Басков у своєму Instagram  написав, що «операція Росії повністю відповідає міжнародному праву». На його думку, Росія використовує право на самозахист та захист своїх союзників (так званих «ДНР» та «ЛНР»). Позицію Баскова підтримала російська радіо- і телеведуча та акторка Алла Довлатова. Інша ведуча, Тіна Канделакі, дорікнула тим, хто засуджує агресію Росії проти України. Ці люди ретранслювали кремлівські тези для виправдання дій Росії.

Крім того, Міністерство культури спільно з Міністерством оборони Росії нещодавно оголосили про формування агітбригад, які містять російських артистів. Ці бригади створюють зокрема для того, щоб організовувати концерти також «у регіонах» для підняття бойового настрою серед мобілізованих. Подібні агітбригади існували й за часів Радянського Союзу, коли артистів використовували для політичної агітації й пропаганди.

Водночас російські артисти поширюють пропаганду не лише в Росії. Вони також їздять з концертами на тимчасово окуповані території України й виступають на пропагандистських заходах. Ба більше, деякі представники російського шоубізнесу свого часу отримали паспорти так званих «ДНР» та «ЛНР». У такий спосіб вони намагалися легітимізувати ці псевдореспубліки й підтримати позицію Кремля.

«Кіно — це найважливіше мистецтво», — казав (за версією агітпропу) більшовик Ленін, вихваляючи радянську школу кінематографа. Володимир Путін також заприсягнувся наглядати за російським кіно, коли нещодавно доручив показувати у кінотеатрах Росії фільми про війну проти України. Точніше б мовити, фільми покликані «боротися з поширенням неонацистської та неофашистської ідеології». У дорученні від Путіна йдеться, що міністерство оборони сприятиме російським документалістам у підготовці кінематографічного матеріалу про учасників так званої «спецоперації» (насправді — повномасштабної війни), які «виявили відвагу, мужність і героїзм». Утім, «відвага, мужність і героїзм» — це те, що притаманно російським окупантам? Російська пропаганда намагається збудувати вигідний образ «героїв-військових», застосовуючи при цьому кінематограф. 

«Бандерівці», «прибічники нацистів», «телепні у шароварах» — таким постає українець у російському кіно, яке створюється на замовлення Москви. Російські фільми методично використовують стереотипи, щоб розлюднювати українців і решту неросійських народів. У такий спосіб агітпроп спотворює реальність та нав’язує стереотипи глядачам, які починають вірити в альтернативну реальність. Крім демонізації українців, Москва часто вдається до «токсичної ностальгії» та крутиться навколо своїх стереотипів про «добрий Радянський Союз» та «побєдоносную Велику Вітчизняну» — для підживлення наративу про існування «єдиного народу», ментально об’єднуючи росіян з українцями. 

У 2014 році, з початком російсько-української війни, вийшла стрічка під назвою «Російський характер». Стрічка вийшла на екрани 28 грудня 2014 року, тобто менше, ніж через рік після окупації Криму. Це історія про те, як у 2013 році російський флотський офіцер приїжджає у відпустку до діда в Крим і дізнається, що його вбили «бандерівці» Місцева «міліція» прикриває «бандерівців», адже за ними стоїть українська влада, якою водночас керують американські олігархи. Також постійно просуваються меседжі про «Крим — наш», «утиски російськомовних людей», «підлу натуру українців, які все життя розмовляли російською, а раптом згадали, що вони українці» тощо. 

А фраза Леніна про кіно, як кажуть, повністю звучить так: «Поки народ безграмотний, із усіх мистецтв найважливішими для нас є кіно і цирк». За таким принципом діє і російська влада. 

Раціоналізація — тактика пропаганди, яка працює як психологічний захист. Наприклад, її використовують, коли хочуть довести, що будь-які вчинки людини чи, як у цьому разі, країни, єдино правильні. Відтак — піддавати їх сумніву й критикувати — не варто. Ця тактика працює у випадках, коли потрібно пояснити якісь дії, що спричинили негативну реакцію аудиторії. Тобто людина чи група людей не визнають своєї провини, а навпаки — намагаються виправдатися й довести свою правоту нібито логічними поняттями. Мовляв, інакше діяти не можна було б. Раціоналізація зокрема допомагає зберігати самоповагу, уникнути відповідальності та провини. Тобто у будь-якій раціоналізації є хоча б мінімальна кількість правди, проте відсоток самообману значно вищий.

За допомогою цієї тактики російський агітпроп регулярно намагається виправдати свої дії в Україні, прагне виправдати свою агресію щодо мирних українців. Наприклад, за рік повномасштабної війни (й задовго до неї) зустрічалися тези, що Росія вимушена вести бойові дії в Україні, адже українська влада нібито керується Заходом і хоче нашкодити самій Росії. Мовляв, якби Росія не почала війну, її б почала Україна або ж — так званий колективний Захід. Так агітпроп раціоналізує свої дії, нібито пояснюючи, що інакше вчинити в такій ситуації було неможливо. Однак із правди у цьому прикладі лише те, що Україна справді обрала європейський напрям (тобто співпрацює з заходом), захищала свою мову й державність, однак не збиралася нападати ні на Росію, ні на росіян. Так само і країни Заходу не нападають на Росію, проте серед виправдальних меседжів є й ті, що стверджують, що нібито саме країни Заходу розпочали війну з Росією на території України, а Росія буцімто не мала вибору. За допомогою такої тактики агітпроп створює видимість щодо правильності дій Росії. Мовляв, так, через війну страждають люди, руйнуються міста, однак наш вибір — раціональний, і інакше діяти було неможливо.   

«Зараз відбувається ось таке, а це означає, що …» Це — типовий шаблон повідомлення з використанням пропагандистської тактики «ефект первинності». Її застосовують, коли потрібно сформувати бажане ставлення до подій або процесів, про які немає перевіреної інформації. Перший, хто повідомить інформацію, запропонує версію, як її розуміти та охопить якнайбільшу аудиторію, має найвищі шанси на усталення своєї думки в суспільстві.

Тактика «ефекту первинності» застосовується,  коли потрібно реагувати на новинний привід від опонентів. Реакція не обов’язково має бути скоординованою чи правдивою. Головне — оперативно повідомити ймовірну версію події. Наприклад, коли удосвіта 8 жовтня 2022 у море впала секція мосту, який з’єднує тимчасово окупований Крим із Краснодарським краєм Росії, російські пропагандисти повідомляли такі версії події:

— вибухнула цистерна поїзда з пальним,

— вибух влаштували НАТО,

— українські спецслужби вчинили теракт.

На яку з версій ви б не натрапили спершу, кожна з них давала пояснення того, що сталося і свідчила про «винних».

Тактика «ефекту первинності» добре працює як супровід злочинів, які вчиняють самі росіяни. 10 жовтня, через два дні після вибуху на мості до Криму, росіяни обстріляли об’єкти енергетичної системи України. У перші години після цього українські проросійські телеграм-канали з метою спричинення паніки й примушення до поступок росіянам запропонували десять версій пояснення того, що сталося:

— протиповітряна безпека України нікудишня і росіяни легко її обходять,

— українці самі накликали на себе біду атакою на Кримський міст;,

— влада України замовчує катастрофу і забороняє повідомляти про руйнування,

— далі буде ще гірше, недарма посольства інших держав залишають Україну.

Тактику «ефекту первинності» пропагандисти використовують і для того, щоб сформувати очікування від майбутнього або переконати аудиторії у своїй правоті. В українському сегменті телеграма працюють канали, які “спеціалізуються” на поширенні всіляких нібито інсайдерських версій тих чи інших подій. Автори таких каналів у своїх дописах регулярно посилаються на анонімні джерела, пропонуючи аудиторії так звані інсайди. Також у дописах каналів часто зустрічаються словосполучення на кшталт «ходять чутки», «наш інсайдер у … повідомив», «в кулуарах кажуть». На кожен з інформаційних приводів, які потрапляють в поле зору авторів цих телеграм-каналів, вони пропонують більше ніж одне трактування чи прогноз того, що відбувається і буде далі. Під час подій ці повідомлення призначені для закріплення вигідної для пропагандистів інтерпретації ситуації. Після того, як хоча б одна з інтерпретацій справдиться, ці повідомлення служать для утвердження довіри до джерел телеграм-каналів. Решта неправдивих повідомлень можуть бути забуті або послужити основою для подальшого пояснення нових інформаційних приводів.

«Прості люди» — тактика, за допомогою якої пропаганда переконує аудиторію в тому, що позиція пропагандистів збігається з позицією більшості й зображає здоровий глузд. У такий спосіб пропагандисти прагнуть завоювати довіру аудиторії, намагаючись спілкуватися з нею однією мовою. Тобто максимально простими словами, зрозумілими широкому загалу. Також в межах цієї тактики пропагандисти намагаються пояснювати потрібні їм поняття чи процеси на нібито зрозумілих прикладах, тобто близьких чи відомих цільовій аудиторії.

Російський агітпроп використовує тактику «прості люди» поширюючи меседжі, що через Україну в усьому світі настане голод. Так пропагандисти беруть тему, яка стосується більшості, й запевняють, що через війну в Україні й ба більше — через опір, який вона чинить Росії, спершу самі українці, а пізніше й люди в інших країнах помиратимуть з голоду. Наприклад, російське видання «РИА Новости» поширило статтю з назвою «У Європі закінчується їжа», в якій ідеться, що незабаром у Європі настане продовольча криза. Насправді ж їжа в Європі буде, проте вона може здорожчати (що вже й так сталося за рік великої війни проти України) через загальну інфляцію й ціни на паливо. Крім цього, через зруйновану логістику може зменшитися асортимент товарів.

Тобто в межах тактики Росія обирає тему й на зрозумілих більшості прикладах пояснює: через війну в Україні люди залишаться голодні, це погано. Ця теза покликана відбивати нібито здоровий глузд. За допомогою таких меседжів й тактик пропагандисти прагнуть усталити думку, що якщо станеться голод, винною буде саме Україна й українці, які обороняються.  

В умовах російської агресивної війни проти України антиукраїнська пропаганда просочується у всі сфери життя: у літературу, музику, кінематограф та решту сфер культури. Зокрема, пропагандисти використовують відеоігри як майданчик для ретрансляції свого «ідеального» сценарію життя. 

Росія усіляко фінансує своїх розробників відеоігор, аби ті створювали масові продукти з  «власним сценарієм», який вигідний агітпропу. Відтак, російські продукти можуть пропонувати свою альтернативну реальність, спотворюючи реальні факти та подаючи це як дійсність. У гравців можуть закладатися конкретні сценарії в думках, і вони їх сприйматимуть як щось реальне. 

Наприклад, нещодавно відбувся реліз відеогри «Atomic heart», розробленням якої займається російська компанія. Гра позиціюється розробниками як ретро-футутристична у стилістиці СРСР. Вона описує події альтернативної історії 1950-х років, коли Радянський Союз вийшов із Другої світової війни абсолютним переможцем. Крім того, науково і технічно передовим, адже здатен створювати роботів, «які б замінили роботу людей». 

Після виходу гри в ній виявили сцени, які натякають на злочинну російську війну проти України. Наприклад, летючий дрон, який несе горщик з геранню (алюзія на безпілотник-камікадзе «Герань», який країна-терорист запускає на територію України й вбиває тисячі українців). Крім цього, у грі є «красиві радянські фотографії» українських Маріуполя, Донецька і Запоріжжя. Тобто міст, в яких ще на той час не влучали російські ракети. У грі також знайшли цитати про розумово обмежених «свиней-нацистів» та консервну банку свинячого фаршу в жовто-блакитній обгортці. У Мінцифрі закликали обмежити поширення цієї гри в інших країнах через її токсичність та потенційне збирання інформації даних користувачів. 

Це не поодинокий випадок дискредитації України за допомогою російських відеоігор, адже їхня єдина мета — спотворення української історії, дискредитація внутрішньої та зовнішньої політики, формування негативного образу України як серед іноземців, так і поміж самих українців. Паразитуючи на «альтернативних реальностях», розробники ігор закріплюють певні образи  у свідомості гравців. Через це й створюються такі стереотипи, що «Україна — це територія Росії» чи «Радянський Союз — найліпше утворення людства».

Порівняння з еталоном негативного (руйнування авторитетності) — тактика пропаганди, за якої пропагандисти порівнюють нову ідею, процес чи особистість з уже відомим аналогом, який спричиняє стійкі негативні емоції. У тактиці застосовують певну логічну хибу: якщо А включає Х, та В включає Х, отже А = В.

Використовуючи цю тактику, російська пропаганда намагається переконати як росіян, так і весь світ у тому, що українці — нацисти. Зокрема, «докази» нацизму росіяни систематично знаходять в українській армії. До прикладу, вони розповідали, що форму українських військових значно змінили після 2000-х років і тепер вона нібито відбиває «реінкарнацію нацизму»: ромби на погонах замість радянських зірочок, використання «нацистської» квітки едельвейса в символіці підрозділів, а також штучно зістарена емблема морської піхоти. Також пропаганда розгледіла нацистські символи на касці військового, українських бронемашинах і навіть на українських військових нагородах. Ба більше — нібито й у головнокомандувача української армії Валерія Залужного «браслет зі свастикою». У такий спосіб росіяни намагаються просувати висновок, що якщо українські військовослужбовці використовують нацистську символіку, то вони поділяють й ті ж погляди, що і нацисти під час Другої світової.

Таку ж тактику вони використовують і щодо Володимира Зеленського — мовляв, його не лише підтримують ті ж країни, що підтримували Гітлера, він навіть книгу «Моя боротьба» видав, схожу за назвою і стилістично на «Mein Kampf» Адольфа Гітлера. Також агітпроп розповідав, що нібито у Польщі випустили марку з Зеленським в образі Гітлера. Або ж розповідали, що Зеленський під час візиту до США передав Конгресу прапор України «з рунами СС». А під час зустрічі з лідерами Франції та Німеччини український лідер «не втримався» і «обережно зіганув» біля німецького прапора.

Ще один приклад — порівняння українських спецслужб, зокрема Служби безпеки України, з карателями. Цю тактику агітпроп використовує здебільшого на тимчасово окупованих територіях, переконуючи людей, що у разі звільнення їм житиметься ще гірше. Мовляв, СБУ готує каральні операції на звільнених територіях. Нібито людей судитимуть навіть за такі «невинні» вчинки, як то випікання хліба чи організацію футбольних матчів під час окупації. У такому контексті тактику порівняння з еталоном негативного поєднують із тактиками навішування ярликів (карателі) та підміною понять (покарання за скоєні злочини видають за репресії проти цивільних).

Фальшива дилема — тактика пропаганди, за якої пропагандисти на вибір пропонують лише два варіанти. При цьому, здебільшого варіант «вибору», необхідний пропаганді, є очевидно виграшним.

До прикладу, загальновідома з радянських часів фраза «хто не з нами, той проти нас» — класичне втілення тактики фальшивої дилеми. Або «ти з нами»  й користуєшся усіма привілеями «свого» — очевидно виграшний варіант. Або ж «ти проти нас» — тобто ворог, а до «ворогів народу» за радянських часів ставлення було жорстким. 

Цю тактику російська пропаганда використала у внутрішньому інфопросторі під час проведення так званої «часткової мобілізації». Російським чоловікам також запропонували два варіанти вибору: або на фронт «захищати батьківщину», або поповнюєш ряди «зрадників». Ба більше, навіть у методичках, які підготували, щоб мінімізувати негативні настрої мобілізованих, тобто тих, хто виїхав з Росії після оголошення мобілізації, рекомендують висміювати, називаючи «убєжантами» і “пєрєждунами”, при чому наголошують, що варто уникати слів, які натякатимуть слухачам на те, що люди виїхали з країни не з власної волі.

Також цю тактику росіяни використовують на тимчасово окупованих територіях, пропонуючи українцям російські паспорти. Суть дилеми: або ти отримуєш російський паспорт і маєш можливість працювати, заробляти гроші та хоч якось виживати; або ж, зберігаючи український паспорт, ти ворог. Небезпека полягає у тому, що дієвість цієї тактики підвищується прямо пропорційно до тривалості перебування під окупацією. У багатьох людей вичерпуються ресурси, а отже й можливість чинити опір окупантам.

«Самі винні» — одна з найпоширеніших тактик пропаганди як у внутрішньому (російському), так і у зовнішньому інфопросторі. Пропагандисти перекладають відповідальність за скоєне на жертву, викликаючи у неї відчуття сорому, провини тощо. До прикладу, влада погана, але винні у цьому не чиновники, які порушують закони, а виборці, котрі за них голосували. Мовляв, що обрали, те й маєте.

Від початку повномасштабної війни агітпроп переконує, що саме Україна винна у тривалості війни. Мовляв, якби українці не чинили спротив, то так звана «спеціальна воєнна операція» уже б «досягла своїх цілей» і завершилася. Також пропагандисти намагались частину провини перекласти на Захід. Мовляв, постачання Україні систем ППО та озброєння лише «збільшує кількість жертв і затягує “конфлікт”». Ці меседжі пропагандисти поширюють і на внутрішню авдиторію. Мовляв, своїм опором українці «самі напросилися». 

Використовуючи цю тактику, агітпроп перекладає відповідальність за російські масовані ракетні удари на українську армію. Мовляв, якби російські «високоточні» ракети не збивали за допомогою українських «недолугих» систем ППО, то вони влучали б «лише у військові цілі», цивільні «не постраждали б». Зокрема, таке озвучувала в ефірі російського телеканалу пропагандистка Ольга Скабєєва: нібито українські військові випускають десятки ракет із систем ППО, які хаотично переміщуються в небі, не влучають у російські ракети, проте зіштовхуються між собою й уламки саме цих ракет влучають у цивільні будівлі, поки російські ракети досягають цілі. Так Скабєєва пояснювала наслідки ракетних обстрілів Києва. Схожі пояснення давали й щодо причин влучання ракети Х-22 у багатоповерхівку в Дніпрі — російська ракета нібито летіла чітко у військову ціль, а її «невдало» збили над житловим будинком.

Також пропагандисти поширювали меседжі, що завдяки Порошенку Україна втратила Крим і частину Сходу, а завдяки Зеленському втрати територій ще більші. Мовляв, то не Росія у 2014 році почала окуповувати українські території, а в цьому «винні» українці, які підтримали Революцію Гідності (мовою пропагандистів — «держпереворот»), обрали президентом Петра Порошенка, а згодом і Володимира Зеленського.

Часто техніку «самі винні» використовують у поєднанні з технікою «підміни понять».

Навішування ярликів (формування стереотипів) — одна із найпоширеніших тактик пропаганди. Пропагандисти надають явищу/процесу, проти якого працюють, негативного змісту, використовуючи навмисну назву чи характеристику, які викликають негативні асоціації. Рідше цю тактику використовують у позитивній конотації, наприклад називаючи певну групу людей героями.

До прикладу, російська пропаганда називає українських військовослужбовців «бойовиками», «нациками», «неонацистами». Всі ці терміни мають негативне забарвлення й спричиняють асоціації страху перед військовими. У такий спосіб пропагандисти намагаються нівелювати образ українського військовослужбовця як захисника українського народу й України. Водночас поєднуючи навішування ярликів і підміну понять, агітпроп створює російським військовослужбовцям образ «захисника вітчизни», попри те, що воюють вони на чужій території.

Ще одним прикладом може слугувати використання перекрученого ярлика «нєзалєжная» щодо України. Пропагандисти навмисно не перекладають слово «незалежна» російською (независимая), а створюють щось середнє. У такий спосіб, через карикатурність позначення, агітпроп формує негативне ставлення до України як до окремої, самостійної та незалежної держави. Також пропагандисти використовують цей ярлик для підживлення наративу про «зовнішнє управління в Україні».

Щодо використання стереотипів, то найліпше демонструє цю тактику «меншовартісне» ставлення росіян до українців — як до «нерозумних, безпорадних молодших братів і сестер». Попри те, що Україна історично є правонаступницею Київської Русі, Київ є давнішим містом, ніж Москва. Після розпаду СРСР у російській риториці наголошували на «побратимстві народів», «спільній культурі», «спільних цінностях». Саме ці стереотипи використовували й у 2014 році. Мовляв, «брат іде на брата», і це «погано». За версією агітпропу, Україна, керуючись «родинними почуттями», не мала б чинити опір Росії.

Залякування (апелювання до страху) — тактика пропаганди, в межах якої пропагандисти для отримання бажаного результату використовують страх чи стійкі упередження. Мовляв, якщо не виконати/не підтримати пропонованого, то буде лише гірше.

Після звільнення українських територій від окупантів весь світ дізнався про численні воєнні злочини російської армії, зокрема й злочини проти дітей. Після звільнення Київщини навесні 2022 року стало відомо про звірства росіян у Бучі. Тоді пропагандисти писали, що фото та відео з Бучі — це провокація України задля отримання допомоги Заходу та дискредитування армії Росії. Водночас агітпроп почав поширювати фейки про «покарання» українців, які перебували в окупації, за отримання російської гуманітарної допомоги. Під час контрнаступу української армії на Харківщині пропагандисти почали працювати на випередження, запевняючи, що нібито Україна запустить меседжі, що росіяни катували цивільних на окупованій Харківщині. Також росіяни стверджували, що СБУ готує каральну операцію проти лояльних до Росії громадян у Харкові; писали, що нібито Україна відрядить «карателів», які знущатимуться з мирних людей і вбиватимуть усіх, хто не підтримує український націоналізм. Тобто українців намагались залякати, що після звільнення їм буде гірше, ніж під час перебування під окупацією. Цю ж тактику росіяни використовували й під час звільнення Херсонщини: спершу поширювали меседжі, що Україна готує у Херсоні «нову Бучу», а згодом почали писати, що у Херсоні починається «пекло для цивільних». Мовляв, після звільнення українські військові розпочали репресії проти мирних людей. Також писали, що жителі Херсона скаржаться на погіршення життя після приходу українських військ, мовляв, не захотіли жити «в Росії», тепер страждають в Україні. Тобто росіяни не лише тримають у постійному страху українців на тимчасово окупованих територіях, але й переконують, що після звільнення їм житиметься ще гірше. Мовляв, Україна всіх вважатиме зрадниками та колаборантами, тому потрібно «змиритись» та підтримувати Росію.

Також російська пропаганда використовує тактику залякування під час масованих ракетних обстрілів України. Неодноразово під час повітряної тривоги поширювали меседжі, що нібито українська ППО не може впоратися з масованими обстрілами, буцімто українська система ППО збиває лише десять відсотків російських ракет. Мовляв, українська влада бреше про кількість ракет і забороняє показувати результати їх влучання, щоб приховати реальний стан справ. Нібито Офіс президента перебільшує ефективність ППО та «вигадує» ракетні атаки. Після повідомлень генштабу про реальну ефективність (понад 64%) системи ППО, пропагандисти маніпулюють, що якщо українська ППО працює максимально ефективно, то Заходу більше не потрібно постачати Україні зброю. Мета цих меседжів — психологічний тиск на українців у період емоційної вразливості, посилення паніки й страху, спричинених обстрілами, дискредитація української армії та влади. 

Ще один приклад залякування, до якого Росія вдається не лише в Україні, а й за кордоном, — використання ядерної зброї. Ці меседжі пропагандисти транслюють як для російської авдиторії, так і на іноземну авдиторію від початку повномасштабного вторгнення. Також російська армія постійно проводить «навчання» сил стратегічного стримування із запусками балістичних і крилатих ракет під кодовою назвою «Грім». Потребу в таких «навчаннях» обґрунтовують тим, що нібито Україна, США чи НАТО хочуть/можуть завдати ядерного удару по Росії, тож потрібно бути готовим до «удару у відповідь». Водночас агітпроп періодично поширює фейки, що нібито Україна хоче використати «брудну бомбу» та звинуватити у цьому Росію. Ще й надто, в Росії почали розширювати «перелік ситуацій», за яких нібито можливий «превентивний» ядерний удар.  У такий спосіб Росія вдається до ядерного шантажу та намагається схилити Україну та інші демократичні держави до перемовин на своїх умовах.  

У такий спосіб Росія вдається до ядерного шантажу та намагається схилити Україну та інші демократичні держави до перемовин на своїх умовах.

Апелювання до авторитету — тактика пропаганди, в межах якої пропагандисти для просування меседжів вдаються до цитування відомих людей чи експертів у певній сфері. Мовляв, якщо аргумент співзвучний з твердженням авторитетної людини, то він правдивий.

Російська пропаганда систематично цитує західних проросійських політиків чи публічних осіб для просування дезінформаційних наративів. Агітпроп видає проросійську позицію окремої особи за узагальнену громадську думку в тій чи іншій країні.

До прикладу, щоб створити ілюзію, що навіть у США все більше й більше «підтримують Росію» чи «розуміють Путіна», чи «вірять в переможну силу російської армії», використовують американських колишніх військових. Один з таких експертів — ексрадник глави Пентагону полковник Дуглас Макгрегор. У 2014 році Макгрегор підтримав анексію Криму і виступив в ефірі RT, де стверджував, що жителі Криму — росіяни, а не українці. З першого дня повномасштабного вторгнення Макгрегор пророкував Україні швидку поразку. Наприкінці грудня 2022 року російські медіа цитували слова Макгрегора, що «від України майже нічого не залишиться» найближчим часом. 

Ще один експерт — Дуг Бендоу, американський науковець, колумніст видання The American Conservative. Його цитати використовували для просування меседжів про цензуру та брехню в українському інфопросторі. В авторській колонці Бендоу стверджував, що Центр протидії дезінформації при РНБО України сформував список «незгодних американців, які відмовляються танцювати під дудку Зеленського та українського уряду» (тобто список проросійських експертів). Тож для боротьби з українським Центром, на думку Бендоу, США також варто створити центр протидії дезінформації. Власне, видання The American Conservative також неодноразово публікувало матеріали, співзвучні з наративами російської пропаганди.

Перехід на особистості — тактика пропаганди, назва якої походить від латинського вислову «Argumentum ad hominem (Argumentum ad personam)» — «аргумент, спрямований на людину». Пропагандисти вдаються до особистісних нападів на опонента, коли не можуть спростувати його аргументи. У такий спосіб програшну ситуацію намагаються перетворити на «перемогу» через приниження опонента та відвернення уваги від основної теми.

До прикладу, подружжя російських пропагандистів Євген Попов та Ольга Скабєєва вдаються до такої тактики у своєму телешоу «60 хвилин про головне». У студію часто запрошували гостей, які нібито мали представляти Україну та українців. Щойно аргументи цих гостей не влаштовували ведучих, ті вдавались до маніпуляцій та переходу на особисте:

У такий спосіб російські пропагандисти в ефірі національного телеканалу формували образ українців як недолугих, неосвічених, смішних, безпорадних, «меншовартісних».

Також цю тактику використовує представниця російського МЗС Марія Захарова, якщо росіяни не можуть аргументовано, відповідно до норм міжнародної дипломатії відповісти на заяви іноземних лідерів. До прикладу, на слова польського прем’єрміністра Матеуша Моравецького, що Росія становить загрозу для Польщі та Європи, Захарова реагує особистісними випадами проти нього.

Тактику переходу на особистості часто поєднують із тактиками висміювання та підміни понять.

Багаторазові повторення — одна з ключових тактик російської пропаганди. Ідею (тезу, лозунг) повторюють безліч разів у різних джерелах інформації допоки вона не сприймається як правда. Для поширення ідеї використовують телебачення, радіо, кінематограф, шоубізнес, літературу, освіту тощо.

  До прикладу, у 2014 році після окупації Кримського півострова росіяни почали використовувати лозунг «Крим наш!». Він лунав всюди: в офіційних заявах російських чиновників, у медіа, у висловлюваннях відомих росіян, у гумористичних програмах  тощо. Для закріплення ідеї, російський пропагандист Андрій Кондрашов зняв кількагодинний нібито документальний фільм — реконструкцію подій «Крим. Шлях до батьківщини» (тобто «повернення» до Росії). Через багаторазове повторення лозунгу, у вигляді хештегу для соцмереж виник новий варіант його написання — «Кримнаш». У російськомовній версії вікіпедії  таку трансформацію називають «неологізмом російської мови», який нібито навіть визнали «словом року». Росіянам нескінченно повторювали ідею, що тимчасово окупований Крим нібито належить Росії. Саме тому вони сприймають це як істину, попри те, що жодна демократична держава світу не визнала приєднання півострова до Росії.  

Ще один приклад багаторазового повторення — поширення російського наративу «в Україні до влади прийшли нацисти/фашисти — українців треба рятувати». З 2013 року, від початку Революції Гідності, російська пропаганда почала називати демократичні процеси в Україні «держпереворотом», «захопленням влади», владу — «хунтою», «київським режимом». Також в інфопросторі почали просувати меседжі про українських «націоналістів», «нацистів», «бандерівців». Тобто пропагандисти поєднали тактику підміни понять із багаторазовим повторенням й закріпили вигадані меседжі як правдиві. Зрештою, наратив про потребу у «визволенні» українців від «нацистів/фашистів» використали для обґрунтування початку так званої «спеціальної воєнної операції».

Знецінення — тактика пропаганди, яку Росія використовує для поширення меседжів як у внутрішньому (російському), так і у зовнішньому інфопросторі. Пропагандисти навмисно применшують важливість, ефективність чи успішність певних подій, рішень, процесів тощо. Мовляв, якщо якісь вчинки «безглузді», то немає сенсу продовжувати так робити.

До прикладу, агітпроп використовує тактику знецінення при висвітленні теми західних санкцій проти Росії. Зокрема, Євросоюз запровадив вже дев’ятий пакет санкцій. На противагу цьому Росія звинувачує Захід у «ірраціональності та нелогічності санкцій, що спровокували хаос і дестабілізацію світових економічних зв’язків». Російська пропаганда постійно намагається переконати світ у тому, що санкції не дієві. Мовляв, тому їх потрібно скасувати. Насправді, якби санкції не діяли, то Росії не потрібно було б докладати стільки зусиль для їх скасування.

Також російська пропаганда систематично знецінює українську армію. Мовляв, ЗСУ втрачають свою боєздатність. Буцімто українські військовослужбовці уже виснажені й більшість з них не витримує випробувань воєнними реаліями. Нібито у США більше не вірять у воєнну перемогу України над Росією й вважають  шанси на успіх Збройних сил України на полі бою «низькими», а тому невдовзі перестануть допомагати Україні. Також агітпроп поширював меседж, що донатити на ЗСУ та допомагати волонтерам немає сенсу, адже волонтерські донати нібито не врятують країну, економіка якої тріщить по швах, а закордонні партнери не квапляться її підтримувати. Насправді українська армія вже майже рік захищає Україну й українців та стримує «другу армію світу», яка планувала «взяти Київ за три дні». А закордонні держави систематично  надають чергові пакети воєнної допомоги, щоб підвищити обороноздатність України.

Тактика «красиві люди» — одна з найпоширеніших тактик російської пропаганди на внутрішньому просторі, однак застосовують її й в Україні. Меседжі пропаганди поширюють привабливі, успішні, відомі люди — телеведучі, блогери, кіноактори, співаки, письменники тощо. Через свою впізнаваність вони стають так званими «лідерами думок». Це спонукає решту людей думати, що якщо вони слідуватимуть тій самій ідеології, тій самій моделі поведінки, то також будуть щасливі або успішні.

Цю тактику часто застосовують у рекламі для збільшення продажів товарів. Також її використовують для залучення людей до релігійних культів. Мовляв, бери приклад з цієї людини — йди до нас. Російська пропаганда також взяла на озброєння цю тактику й здебільшого використовує її для поширення пропаганди на внутрішньому інфопросторі. Зокрема акторів та співаків з українським корінням, які мають родичів-українців, використовують як джерело «правдивої» інформації про події в Україні. Їхні фанати, керуючись авторитетом кумирів, засвоюють та поширюють цю риторику. Однак, приклади використання цієї тактики є і в українському інфопросторі. Скористаємося матеріалами «Детектора Медіа» для пояснення.

До прикладу, після участі у першому сезоні реаліті-шоу «Холостяк» з Максимом Чмерковським (2011 рік) стала впізнаваною Тетяна Поп. На той час вона розповідала, що має бізнес в Україні, а до того працювала на регіональному телебаченні в рідному місті Хусті. Пізніше Поп з'являлася в шоу Олексія Дурнєва та була учасницею російських телешоу — «Мама в законі» та «Дом-2». Тобто за Тетяною Поп закріпився образ «дівчини, яка раптом прокинулася відомою». 

З 2015 року Поп підтримує Росію та просуває меседжі російської пропаганди. У дописах у мережі «ВКонтакті» вона називала учасників Революції гідності «свідомими», «украми»; владу «хунтою», а тих, хто підтримував цю владу — «30% дебілів»; хвалила Сталіна, наполягала на тому, що «українці, росіяни та білоруси — один народ», а «геї — хворі люди», яких «треба карати». Зараз ця риторика стала ще агресивнішою. Поп має свій телеграм-канал, на який підписані понад 107 тисяч осіб та Youtube-канал з авдиторією в 65 тисяч підписників. На цих ресурсах пропагандистка розповідає як в українців забирають «гражданство и язык», про американські біолабораторії в Україні та прославляє Росію. Зараз Тетяна Поп проживає в Росії, тож її авдиторію здебільшого становлять росіяни, однак відео з її телеграм-каналу поширюють і в український інфопростір через мережу проросійських телеграм-каналів.

Ще один приклад — Діана Панченко — проросійська журналістка та екстелеведуча телеканалів NewsOne, «Перший незалежний» та «Ukrlive». За Діаною Панченко намагалися закріпити образ молодої, вродливої, успішної телеведучої, яка має власну думку та не боїться її висловлювати. 

Під час роботи на телебаченні Панченко відмовлялася називати війну війною, поки її такою не «визнає Верховна Рада»; виставляла Україну винною у продовжені бойових дій; нав’язувала глядачам тезу, що Україна не хоче «повертати Донбас», якщо не погоджується на вимоги Росії. Також Панченко допомогла Росії виправдати повномасштабне вторгнення, захоплювалася силою російської зброї, якої начебто бояться навіть США. Підтримувала Лукашенка під час протестів у Білорусі та навіть провела для нього концерт. Просувала російську версію Дня перемоги. Демонізувала Революцію гідності тощо. Зараз Панченко просуває проросійську повістку в український інфопростір через Youtube-канал (трохи понад 77 тисяч підписників) та телеграм-канал (майже 66 тисяч підписників). Нещодавно СБУ повідомила пропагандистці про підозру.

Поширювала проросійську пропаганду й ще одна телеведуча — Оксана Марченко — дружина проросійського політика Віктора Медведчука, якого звинуватили у державній зраді, та кума російського президента Путіна. Власне Оксані Марченко СБУ також повідомила про підозру. 

Найбільшу популярність Марченко здобула завдяки роботі в проєктах телеканалу СТБ «Х-фактор» та «Україна має талант». Користуючись своєю популярністю та фінансовими можливостями, Марченко рекламувала для українців церкву Московського патріархату в авторському проєкті «Паломница». У російськомовному продукті Марченко маніпулює церковними нормами, просуває ідею «всезагального примирення», «покірності» тощо. Ба більше — в одному з епізодів Марченко розповідає, як «українці вбивають одне одного і як їм би вже непогано було б отямитися».

Ще один непрямий спосіб просування проросійської повістки — мовчання. До такої тактики вдалось чимало українських артистів, які раніше працювали в Росії. З 24 лютого 2022 року вони або зникли з публічного простору, або ж уникають коментарів на тему війни. Повторення такої моделі поведінки їхніми фанатами небезпечне тим, що замовчування, а отже відсутність спротиву, грає на руку нашому ворогу.

Розлюднення ворога — тактика пропаганди, в межах якої пропагандисти поширюють меседжі, маніпуляції й фейки, які гіперболізовано акцентують негативні якості українців (агресивність, мстивість, жорстокість тощо). Мета — не допустити співчуття до українців, ба більше — спонукати росіян до війни як до «священної місії».

Цю тактику агітпроп використовував влітку під час висвітлення вибухів у Криму. Вони писали, що нібито українці радіють, що у Крим нарешті теж прийшла війна. Інформація про вибухи на аеродромі справді спричинила бурхливу реакцію у соціальних мережах. Але емоції викликані насамперед суттєвими втратами ворога, адже на аеродромі в тимчасово окупованому Криму українські військові знищили склад авіаційного озброєння та близько десятка літаків, які систематично патрулювали повітряний простір біля України.

Дещо видозмінено агітпроп використовував тактику розлюднення українців після подій у Броварах, 18 січня. Російська пропаганда почала поширювати меседжі, що росіяни співчувають загибелі українських дітей, на відміну від українців. Мовляв, росіяни розуміють, що українські діти ні в чому не винні, натомість українці закликають знищувати російських дітей, щоб «з них не виросли орки». Насправді українці виявляли співчуття до росіян навіть після 2014 року. Однак, повномасштабне вторгнення суттєво змінило ситуацію. Станом на січень 2023 року через російську агресію в Україні загинуло щонайменше 459 дітей, понад 909 отримали поранення різного ступеню тяжкості. Ці цифри не остаточні, оскільки триває фіксація і розслідування російських воєнних злочинів, зокрема й проти дітей, у місцях ведення бойових дій та на звільнених територіях.

Агітпроп намагався розлюднити «українців» поширюючи меседжі на релігійну тематику. Мовляв, «київський режим» перетворив Україну на «тоталітарну гіперсекту», яка сповідує «неоязичництво» як основу «радикального націоналізму». Росіяни писали, що нібито кількість «сатаністських сект» в Україні невідома, але відлік «точно йде на сотні». Тож Україну потрібно «десатанізувати» і «дешайтанізувати».

«Передай далі» — умовна назва тактики пропаганди. Агітпроп формулює повідомлення, яке спричиняє гостру емоційну реакцію, та закликає максимально поширити його. Здебільшого мета повідомлення — спровокувати паніку або ж дестабілізувати ситуацію. 

Наприклад, цю тактику російська пропаганда використовує для поширення фейків про брак крові. У повідомленнях йдеться, що нібито крові бракує як у госпіталях, так і в лікарнях. Попри те, що у Міністерстві охорони здоров’я неодноразово спростовували цю інформацію, у соціальних мережах дописи про брак крові завжди поширюють дуже активно. Мета — дестабілізувати роботу центрів крові, адже незапланований наплив охочих допомогти збільшує навантаження на систему. Також пропагандисти прагнуть створити емоційний тиск на українців. Мовляв, держава не може дати ради щодо своїх завдань у критичній ситуації, тому страждають люди.

Повідомлення на кшталт: «Увага!!! На завтра Росія планує масований обстріл України. Ракетні удари будуть по Києву, Дніпру, Одесі, Львову… Перешли ці координати своїм близьким. Можливо це врятує комусь життя» масово поширювали у різноманітних месенджерах та пабліках навесні 2022 року. Насамперед активно — напередодні свят чи важливих подій. Мета — під прикриттям «турботи й піклування» змусити українців нервувати, посилити стрес, спричинити паніку. Адже насправді передбачити російські обстріли доволі складно. 

На що варто звернути увагу:

Насправді з розвитком соціальних мереж повідомлення на кшталт «Перешли далі, бо буде біда», «Перешли далі, бо не буде кохання», «Перешли далі й буде тобі щастя» стали дуже популярними. Власне, на них і досліджували емоційні тригери для подальшого використання. Також тактику підхопили недобросовісні рекламодавці та шахраї й користуються нею досі.

Висміювання — тактика пропаганди, яка має на меті підірвати авторитет супротивника й дискредитувати його. Пропагандисти опираються на психологічний прийом: якщо хтось/щось смішне, то цього не варто боятись чи сприймати серйозно.

Цю тактику агітпроп використовує для дискредитації Президента України Володимира Зеленського. Пропагандисти поширюють фейкові обкладинки французького журналу карикатур «Charlie Hebdo», іспанського сатиричного журналу «El Jueves» та німецького сатиричного журналу «Titanik». Також поширювали фейкові повідомлення про образливі графіті, які нібито намалювали у Берліні, Мадриді, Парижі, Варшаві. На них Зеленського зображають боягузливим, безпорадним чи бридким. У такий спосіб агітпроп намагається створити ілюзію, що українського президента зневажають і висміюють за кордоном. Пропагандисти намагаються викликати в українців почуття сорому за свого лідера та розділити через симпатії та антипатії до Зеленського.

У анонімних телеграм-каналах поширювали меседж, що нібито Україна планує захищати АЕС сама від себе. Мовляв, планування будівництва нових блоків АЕС з огляду на воєнні загрози смішне. Нібито у всьому світі лише українці наважилися свідомо обстрілювати АЕС. Мовляв, інших «суїцидників» більше немає. У такому разі висміювання поєднували з тактикою підміни понять, стверджуючи що це Україна навмисно обстрілює власні атомні станції.

Віддзеркалення — типова для російської пропаганди тактика, яку використовують зокрема для відвернення уваги. Пропагандисти висувають щодо України/США/ЄС/«колективного Заходу» такі ж звинувачення, як висувають до Росії. Тобто віддзеркалюють вчинки опонента. При цьому російський агітпроп використовує як реальні, так і вигадані приводи для обвинувачення.

Прикладом застосування тактики віддзеркалення є звинувачення української влади в брехні українцям, що в ЗСУ немає втрат. Насправді вираз «потерь в вооруженных силах России нет» від початку великої війни став мемом. Саме Росія довгий час не визнавала своїх втрат, а згодом значно їх применшувала. Натомість українська влада ніколи не заперечувала втрат, ба більше — постійно наголошує на тій ціні, яку щодня платить Україна, хоча й не озвучує чітко кількість загиблих.

До тактики віддзеркалення росіяни вдавалися і для приховування воєнних злочинів російської армії. Після звільнення Київщини стало відомо про звірства російської армії на тимчасово окупованих територіях. Зокрема, про воєнні злочини росіян у Бучі писали як українські, так і світові медіа. Росія ці звинувачення заперечувала, називала постановкою та провокацією української влади. Далі під час контрнаступу ЗСУ росіяни почали поширювати меседжі, що Україна готується до «Бучі-2» на харківському напрямку та «нової Бучі» на Херсонщині. Після оприлюднення інформації про численні сексуальні злочини російських військових на тимчасово окупованих територіях агітпроп почав звинувачувати військовослужбовців ЗСУ у таких самих злочинах, проте жодних доказів не надав.

Основна мета тактики віддзеркалення — відвернути увагу від предмета обговорення чи змінити напрям дискусії. В англомовних джерелах її називають Whataboutism, як похідне поняття від виразу «what about» — «як щодо».

«Підміна понять» — одна з найпоширеніших тактик російської пропаганди. Пропагандисти штучно замінюють загальновживані терміни (поняття), які  спричиняють здебільшого негативні емоції, новими, які сприймаються нейтрально чи позитивно. 

Цю тактику пропагандисти використовують передусім для формування сучасної новомови. З 2014 року агітпроп розповідав про  «громадянську війну» в Україні. За цим терміном приховували участь Росії у бойових діях на Сході України. Мовляв, воюють громадяни однієї країни. Термін «війна» має стійкі негативні асоціації. Щоб уникнути різкого незадоволення росіян тим, що Росія розпочинає повномасштабну війну проти України, вигадали новий, більш нейтральний термін — «спеціальна воєнна операція». У такий спосіб підміну понять використали для заспокоєння росіян.

Використовуючи тактику підміни понять, російська пропаганда називала «жестом доброї волі» відступ з Київщини, Чернігівщини, звільнення острова Зміїний тощо. Тобто поразку на полі бою російські медіа висвітлювали як добровільне відведення військ, ба більше — як послугу, зроблену супротивнику (тобто Україні). У такий спосіб емоції сильного розчарування підміняли нейтральнішими.

Агітпроп широко використовує підміну понять для висвітлення участі іноземців у війні на стороні України. Вони називають всіх іноземців, які воюють в Україні, — найманцями. Насправді іноземні громадяни, які отримують фінансову винагороду за участь у військових діях, обов’язково  вступають на службу до Збройних Сил України та підпорядковуються його командуванню. В іншому разі вони воюють як волонтери. Натомість зараз агітпроп розповідає, що нібито бійці ПВК «Вагнер» — «мужні самовіддані волонтери». Власне, бойовики ПВК  «Вагнер» є найманцями. Приватна компанія не є частиною російської армії, проте отримує фінансову винагороду від Росії за участь у війні проти України та координує свої операції з російським військовим командуванням. Тобто агітпроп умисно підміняє одне поняття іншим, щоб заплутати та видозмінити ставлення до українських військовослужбовців-іноземців і російських найманців.

Цей текст є першим у рубриці «Тактики й інструменти», яку «Детектор медіа» запускає в межах проєкту «Хроніки дезінформації». У ній ми пояснюватимемо як працюють найпоширеніші тактики, технології та інструменти, які використовує російська пропаганда для поширення дезінформації.