Громадськість Грузії активно виступає проти прийняття у першому читанні закону «Про прозорість іноземного впливу», який здобув назву «російський закон». Його вважають аналогом сумнозвісної заборони «іноагентів» у Росії, що фактично придушила і без того слабкі голоси опозиції та унеможливила присутність всередині країни міжнародних моніторингових місій. Закон, прийнятий парламентом Грузії 7 березня 2023 року, передбачає створення реєстру «агентів іноземного впливу». Влада створить спеціальну відкриту базу організацій та фізичних осіб, якщо частка закордонних вливань в їхню діяльність становить хоча б 20%. Міністерство юстиції матиме право «спостерігати» за роботою потенційних «іноагентів» й отримувати необхідну інформацію, зокрема персональні дані. Прикметно, що голосування тривало з порушенням регламенту парламенту й без публічного обговорення. Попереду ще друге та третє читання, але оскільки закон має підтримку владущої партії «Грузинська мрія», ймовірно, парламент затвердить документ.
Закон маргіналізує ключові міжнародні організації, які моніторять права і свободи у Грузії. Саме так відбулося в Росії після прийняття відповідного закону у 2012 році. Також через ухвалення закону потенційно зменшиться фінансування опозиційних медіа, роботу яких підтримують із-за кордону. Крім цього, ухвалення закону може свідчити про фактичний відхід від євроінтеграційного курсу, про який Грузія заявила спільно з Молдовою та Україною (Асоційоване тріо). Закон може завдати удару по економіці Грузії. Грузинські підприємці отримують допомогу в межах європейської програми підтримки традиційних сфер малого та середнього бізнесу (приміром, у сфері винокуріння), а новий закон наразить на загрозу цю програму.
Держава дійшла до так званого «перехрестя Януковича», коли суспільство та влада мають діаметрально протилежні бачення розвитку Грузії, а суперечності сягнули піку після втраченого шансу на членство в ЄС у липні 2022 року. На тлі цих перипетій у телеграм-каналах, які транслюють проросійську риторику, з’явилася низка меседжів, спрямованих на дискредитацію протестного руху Грузії. Детальніше розглядаємо їх нижче.
- Події в Грузії — початок «кольорової революції», скоро настане «чудове життя», як це відбулося в Україні. Термін «кольорові революції» відсилає до найбільш цивілізованого розпаду 20 сторіччя — «оксамитового розлучення» Чехії та Словаччини, де внаслідок безкровної та демократичної Оксамитової революції посткомуністичні еліти обох частин Чехословаччини взяли курс на незалежність, оголосили про перехід від соціалістичного режиму та планової економіки до капіталізму та ринкових відносин. Нині «кольоровими» або «оксамитовими» називають мирні акції протесту, внаслідок яких відбуваються певні політичні зміни. Попри ненасильницький характер протестів, російський агітпроп негативно трактує подібні революції, адже вони знаменують відхід від комуністичного курсу, демонтаж соціалістичного ладу та перехід до демократичного врядування. Пропаганда вживає цей термін в негативному значенні, запевняючи, що подібні протести відстоюють хибні цінності. Згадка про Україну в зневажливому ключі відтворює наратив засудження Революції Гідності та знецінення його позитивних наслідків. Пропаганда стверджує, що через усунення від влади Януковича та слідування новому проєвропейському курсу життя українців погіршилося, тож вони «попереджають» грузинів, що у разі успіху мітингарів на їхнє суспільство чекає те саме. Так, Україні довелося пережити глибоку економічну кризу 2014 року, але водночас вдалося взяти впевнений курс на євроатлантичну інтеграцію та зміцнити свою демократію. Росія боїться «оксамитового розлучення» з Грузією, адже не хоче втрачати її з поля свого впливу через низку геополітичних та економічних причин.
- «Соросята» місцевого розливу намагаються не допустити припинення закордонного фінансування. Цей меседж дискредитує представників грузинського громадянського суспільства, які стали на захист демократії, і приписує надуману меркантильну мету їхнім діям. Протести у Грузії не про фінансування, а про захист демократії та свободи слова. Аналогічні оцінки лунали й щодо подій Євромайдану. Нібито це, зокрема, боротьба за можливість отримувати західні «подачки» та гранти в обмін на суверенітет. Подібними заявами пропагандисти намагаються здійснити підміну понять, називаючи боротьбу за цінностей боротьбою за гроші.
- «Верхньоларсівці» долучаються до лав протестувальників і скандують антиросійські лозунги. Цим неологізмом пропагандисти позначають росіян, які втекли до Грузії, щоб уникнути мобілізації або щоб уникнути репресій за свою антивоєнну позицію. Восени черга на КПП «Верхній Ларс» розтягнулася на десятки кілометрів, адже охочих залишити Росію були сотні тисяч. Пропаганда стверджує, «верхньоларсівці» непогано освоїлися на своїх орендованих квартирах, і втративши будь-яке почуття сорому та гідності, ці «запроданці» вийшли на «грузинський майдан» і скандують образливі щодо Путіна гасла та скандують «Са-карт-ве-ло»*. Цей меседж радше працює на внутрішню російську аудиторію, змушуючи вкотре засудити тих, хто ховається від мобілізації.
- Місцева грузинська влада вийшла з-під контролю. Держдеп США стурбований цим фактом, тож всіляко підтримує протестувальників, хоче їхніми руками «втихомирити» еліту та скерувати її на шлях істинний. Цей меседж — класичне відтворення наративу про «зовнішнє управління», яке здійснюють «західні куратори» на догоду Державному департаменту США та впливовим міжнародним корпораціям. Пропаганда запевняє: всі події Революції Гідності були зрежисовані ззовні та вдало реалізовані місцевими акторами зі «структур Сороса». Тепер агітпроп переконує, що у Грузії відбувається те ж саме: представники грантових структур нібито активно протистоять «легітимно обраній» владі, підриваючи її авторитет та законність ухвалених нею рішень. Цей меседж має на меті зневажити суверенність Грузії, нівелювати незалежність прийняття рішень та дискредитувати будь-які дії громадянського суспільства.
* Сакартвело — назва Грузії, яку використовують самі ж її мешканці. Назву «Грузія» використовує Росія та ще 20 держав, зокрема й Україна; у більшості держав світу прийнята назва «Георгія» (або її похідні). На тлі погіршення відносин з Росією та російсько-грузинської війни 2008 року, офіційний Тбілісі закликає інші держави відмовитися від використання назви «Грузія» на користь Сакартвело чи «Георгія». Від назви «Грузія» в офіційних документах вже відмовилися Литва, Японія, Ізраїль, Південна Корея.
