Таку тезу поширили у прокремлівських медіа. У повідомленнях пишуть, що в поляків дедалі більше зростає неприязнь до українців, яких не хочуть, мовляв, бачити на території Польщі. Автори стверджують, що антиукраїнські настрої в Польщі збільшилися, і навіть політичні партії з такою риторикою стають усе популярнішими серед громадян. На підкріплення такої тези в публікаціях посилаються на матеріал CNN. Це — маніпуляція. 

Аналітики StopFake узялися за цей кейс і визначили, що загалом журналістський матеріал висвітлював події передвиборчої кампанії в Польщі, а саме мітинг партії «Конфедерація» в Любліні напередодні виборів. Це ультраправа політична сила, яка проголошує націоналістичні погляди, антимігрантські настрої та радикальний євроскептицизм. Відповідно, події та герої, висвітлені в репортажі CNN, закономірно висловлюють своє ставлення щодо того чи того питання. Адже це симпатики ультраправої партії. 

Наприклад, п’ятнадцятирічний юнак розповів медійникам американської телерадіокомпанії, що він допомагає організовувати захід, тому що «він проти ЛГБТ, проти Європейського Союзу та проти абортів». Або ж інший герой масового заходу стверджував, що «деякі українці відчувають себе надто як удома».

Це не дивно, що прихильники партії, яка висловлює праву риторику, ретранслюють її. Тобто це і показали журналісти CNN. Однак вони не схиляли глядачів до висновку і не створювали власні судження, що, мовляв, поляки «не хочуть бачити» українських біженців. Медійники чітко вказували, чия це риторика і чи вона взагалі збігається з позицією держави. Водночас пропагандисти не подавали повної інформації та бекграунду події. Використавши мітинг ультраправої партії, маніпулятори легітимізували свої тези й поширили такі висновки на все польське населення.

Щодо тези про повсюдну популярність партій з антиукраїнською риторикою, то вона неправдива. Та ж сама «Конфедерація» отримала найнижчий результат на парламентських виборах — 18 місць у Сеймі та 7,16% голосів виборців. 

У польському Центрі дослідження громадської думки нещодавно провели дослідження з приводу підтримки українців. 65% поляків висловилися за прийом українських біженців у Польщі. До того ж 64% вважають, що російська агресія є прямою загрозою безпеці Польщі. Отже, і теза про відсутність підтримки українських біженців серед поляків також неправдива. 

Агітпроп вчергове намагається показати «зниження підтримки українців» у країнах ЄС та інших, котрі прийняли українських біженців. Зокрема, часто звертаються й до поляків — одного із найближчих українських сусідів та стратегічних партнерів. 

Прочитайте останні наші кейси на цю тему: як нібито в Польщі звинувачують українців у «проявах нацизму» та про буцімто антиукраїнський флешмоб, ініційований поляками.

Олександр Лукашенко безперервно виконує обовʼязки президента Білорусі з 1994 року до сьогодні. Для тамтешньої влади немає жодного сумніву, що єдиним легітимним і мало не довічним головою держави є і має залишатися Лукашенко. Крайні вибори білоруського президента відбулися в серпні 2020 року. 

Вибори хоч і були визнані владою Білорусі , але не її народом, західними демократіями та Україною в тому числі. Європейський Союз також не визнав легітимність виборного процесу, позаяк він не був «ані вільним, ані чесним». Під час виборів у Білорусі були перебої з інтернетом, у роботі соціальних мереж і месенджерів, а також великих інтернет-медіа. Лукашенко стверджував, що інтернет у країні вимкнули нібито з-за кордону, щоб «викликати невдоволення в населення». 

Самопроголошений президент Білорусі, готуючись тоді до передвиборчих перегонів, заздалегідь «зняв» трьох потенційно сильних опонентів – блогера Сергія Тіхановського, ексбанкіра Віктора Бабарика й дипломата Валерія Цепкала. Проти перших двох порушили кримінальні справи, а третій виїхав з країни, побоюючись кримінального переслідування. Згодом штаби трьох опозиціонерів, яким не вдалося зареєструватися кандидатами в президенти, об'єдналися та почали просувати кандидатуру дружини блогера Тіхановського – Світлани. Майже одразу після виборів президента вона була змушена покинути Білорусь через погрози й тиск із боку влади.

Після таємної інавгурації Олександра Лукашенка, яка відбулася 23 вересня 2020 року в Мінську, на вулиці білоруських міст вийшли тисячі протестувальників. Одразу після церемонії в центр Мінська почали стягувати військові вантажівки, автозаки й водомети. Трохи згодом там з'явилися бійці в зеленій формі без розпізнавальних знаків, як у Криму у 2014 році. Міліція почала поливати людей з водометів водою, змішаною з помаранчевим барвником. Колишній міністр культури Павло Латушко сказав: «Для нас, громадян Білорусі, для світової спільноти, він тепер ніхто. Прикра помилка історії і ганьба цивілізованого світу».

Ще у 2021 році Володимир Путін та Олександр Лукашенко підписали декрет Союзної держави. Ідеться про наддержавне утворення Росії та Білорусі з поетапно організованим єдиним політичним, економічним, військовим, митним, валютним, юридичним, гуманітарним, ринковим та культурним просторами. Вже у 2022 році Лукашенко заявив, що повністю підтримує російську агресію проти України та є союзником Росії в цій війні, яку він, як і Путін, називає «спецоперацією». Самопроголошений президент Білорусі постає перед світом у ролі військового поплічника Путіна та диктатора, підконтрольного Кремлю.

Проросійські телеграм-канали пишуть, що грузини приносять на протести українські прапори, але це недоречно. Мовляв, вони протестують проти закону, що дасть змогу владі закривати медіа та «придушувати» опозицію. А в Україні нібито якраз закрили всі «опозиційні» медіа та  «законодавчо заборонили» опозицію як таку. Мовляв, в Україні немає свободи слова, за яку борються грузини.

Поширюючи такі меседжі агітпроп використовує підміну понять та називає опозиційними лише проросійські політичні партії, які справді заборонили в Україні після початку повномасштабної війни. Те ж стосується й медіа — під заборону потрапили ті, які поширювали меседжі, співзвучні з російською пропагандою. Тобто в Україні борються не з опозицією, а з проросійськими силами. Власне, у Грузії також протестують проти змін до законодавства, які наслідують російське законодавство про «іноагентів».

Детальніше про реакцію російської пропаганди на протести у Грузії читайте у підбірці «Детектора медіа».

У соцмережах поширили фейковий документ, нібито указ Володимира Зеленського про позбавлення громадянства колишнього президента Петра Порошенка, екскерівника СБУ Івана Баканова, мера Дніпра Бориса Філатова, ексомбудсмана Людмили Денісову, підозрюваного у держзраді нардепа Віктора Медведчука та його дружини Оксани Марченко тощо.

Насправді — документ фейковий. Номер «указу» вказали «502/2022», датований він «23 липня 2022 року». Такий номер був на документі, який ЗМІ поширили раніше, який стосувався позбавлення громадянства інших осіб. Однак дата на тому документі — «18 липня 2022 року». Також у нібито «офіційному документі» припустилися низки помилок. Наприклад, у назві столиці, а саме: написали «Киїеві». Крім того, телеграм-канал, який запустила влада Дніпра для спростування дезінформації, «Стоф фейк Дніпро» пише, що інформація про позбавлення Філатова громадянства — не достовірна.

У російських пропагандистських ЗМІ поширюють інформацію про те, що в результаті рішення Ради національної безпеки та оборони України (РНБО) в країні нібито повністю заборонено діяльність опозиційних політичних сил.

Насправді, як пише StopFake, це неправда. Рішення РНБО спрямоване не проти опозиції, а проти тих політичних сил, чия діяльність має антиукраїнський характер. «Це рішення є законним, оскільки воно передбачено пунктом 9 статті 8 Закону України “Про правовий режим воєнного стану”. Також в Україні продовжують свою діяльність опозиційні до влади політичні сили, зокрема й представлені у парламенті – наприклад, Всеукраїнське об’єднання “Батьківщина”, партії “Європейська солідарність”, “Голос”, ВО “Свобода” та інші», — пишуть фактчекери.