Російські пропагандисти поширюють в анонімних телеграм-каналах відео, у якому автор стверджує, що старі німецькі карти, опубліковані в 1881-му та 1908 роках, не містять згадок про Україну або українців. Однак це — викривлення фактів.

На нього звернули увагу фахівці проєкту VoxCheck. Вони з'ясували, що термін «Україна» для позначення території сучасної держави Україна з'явився на мапах європейських картографів ще наприкінці 17 століття.

Український історик Ярослав Грицак пояснює, що слово «Україна» як географічна назва вперше згадується в Київському літописі 12 століття як позначення території Переяславського князівства. Термін мав різні інтерпретації серед українських істориків: Михайло Грушевський вважав, що «Україна» означала Середнє Подніпров'я, а Агатангел Кримський стверджував, що це територія, де пізніше виникла Козаччина. Термін «Україна» почав набувати конкретного географічного значення впродовж 16 століття, а його остаточне закріплення в картографії відбулося завдяки мапам французького інженера Гійома де Боплана в середині 17 століття.

Тому, якщо ретельно дослідити мапу на пропагандистському відео, можна помітити, що територія сучасної України позначена як «Малоросія» або «Мала Русь», що було похідним терміном від «Гетьманщина» або Лівобережної України. Такий підхід російських пропагандистів спрямований на дискредитацію України, проте він не має наукового обґрунтування, оскільки термін «Україна» відомий з давніх часів і використовувався для позначення певних територій.

Відповідно, теза пропагандистів, що на старих картах немає згадок про Україну, є безпідставною.

Прокремлівські ресурси поширюють інформацію, що Президент України Володимир Зеленський видав указ про приєднання російських територій до України. Цим указом він нібито заявив про право суверенітету над Краснодарським краєм, Воронезькою, Курською, Ростовською, Брянською та Білгородською областями. 

Так, 22 січня 2024 року Зеленський підписав указ «Про історично населені українцями території Російської Федерації», проте в ньому не йдеться про «приєднання» цих територій до України чи «проголошення суверенітету» над ними. Пропагандисти вдалися до чергової маніпуляції фактами, адже справжня мета указу — початок роботи в напрямку збереження національної ідентичності українців, які проживають на території Росії. Про це пишуть у Центрі стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки.

Цей указ, зокрема, про відновлення та збереження історичної пам'яті щодо злочинів проти українців у минулому та сьогоденні; про протидію дезінформації та пропаганді; розвиток співпраці між українцями та іншими завойованими Росією народами; підготовку та поширення матеріалів, а також оновлення й включення в освітні програми інформації про справжню історію етнічних українців у Росії. 

Цією медіаманіпуляцією агітпроп прагне підживити свій наратив: «Україна — агресор», тому Росія не мала іншого варіанту, окрім як напасти на українські землі. Мовляв, у такий спосіб Росія жадала захистити свою територіальну цілісність, а також російськомовних українців, яких буцімто «утискали» в Україні. Проте правда полягає в тому, що це все лиш виправдання російської агресії Москвою, яка століттями зазіхає на українські території та прагне захопити їх, чинячи сьогодні справжній геноцид українського народу. 

• Читайте також: Карта із бару в Багдаді доводить, що Україна збиралась завоювати Росію і Грузію (фотофейк)

Пропагандисти, що поширюють проросійську риторику в соцмережах, стверджують, нібито Україна готує фільм «Історія Чорного моря». Мовляв, цей фільм буде екранізацією українського міфу про те, що Чорне море було викопано древніми украми, які, за припущеннями, заселяли територію України. Втім це — фейк. 

На нього звернули увагу аналітики проєкту StopFake. Вони зʼясували, що українські вчені ніколи не висували такої теорії. Ба більше, вже 9 років тому вони спростували фейковий абзац з українського підручника, згідно з яким предки українців нібито викопали Чорне море. Тоді фахівці проєкту наголошували, що підручник і його автор, на якого посилалися пропагандисти, не існували. Російська пропаганда намагається поширювати нові наративи на цю тему, при цьому використовуючи фейкові зображення та інформацію, зокрема вигадані дані про бюджет фільму та його рейтинг. 

Поширюючи подібні фейки, пропагандисти хочуть створити хибний імідж українців як нації, що не має своєї історії, а вигадує її. Мовляв, задля цього і робляться такі проєкти як фільм про викопане Чорне море, нібито профінансований державним коштом. «Детектор медіа» вже пояснював, як іще російська пропаганда інструменталізує українську історію задля своїх цілей. 

Пропагандисти, що поширюють проросійську риторику в медіа, стверджують, нібито низка європейських країн, а особливо Україна та країни Балтії, систематично знищують історичну памʼять. Мовляв, у них забули про уроки Другої світової війни, а натомість поклоняються расистським, неонацистським та екстремістським ідеям. 

На цей меседж звернули увагу аналітики проєкту EUvsDisinfo. Вони зазначають, що кремлівські медіа неодноразово лякають «відродженням нацизму» на Заході та «історичним реваншизмом» проти Росії. Міф «нацистської України» спростовується тим, що нацистська та комуністична ідеології заборонили в Україні на законодавчому рівні у 2015 році. 

Поширюючи подібні меседжі, пропагандисти хочуть виправдати агресію Росії проти України, мотивуючи її хибною потребою «денацифікації». Безпідставно називаючи всіх українців нацистами, вони навмисно представляють їх у негативному світлі. «Детектор медіа» спростував низку фейків та маніпуляцій із використанням цього меседжу.

Пропагандисти поширюють в анонімних телеграм-каналах із проросійською риторикою карту, на якій нібито вказано місця, де УПА займалась терором мирного населення. Втім це — маніпуляція.  

На неї звернули увагу аналітики проєкту VoxCheck. Вони зʼясували, що карта зображує не терор УПА, а лише місця її діяльності на території України. На ній можна помітити терени активності УПА-Північ, УПА-Захід та УПА-Південь. За зворотним пошуком карти, яку поширюють пропагандисти, можна знайти додаток до першої частини книги Миколи Лебедя «УПА. Українська повстанська армія». Зокрема, на ній показані дії Української повстанської армії та підпілля ОУН на території України під час окупації українських земель нацистською Німеччиною. 

Поширюючи подібні фейки, пропагандисти хочуть підкреслити «співпрацю» УПА з нацистами та виправдати агресію Росії проти України. Зокрема, російські «дослідники» хоч і пишуть про злочини УПА, однак не згадують того, що їх вчиняли загони НКВС під виглядом УПА. Учасник проєкту «Українська друга світова», кандидат історичних наук Ярослав Файзулін на підставі архівних даних стверджує, що у західних регіонах України станом на 26 липня 1945 року діяло 156 спеціальних груп НКВС під виглядом загонів УПА.

Така теза зʼявилася в анонімних телеграм-каналах, що транслюють проросійську риторику. У повідомленнях використали допис ГО Gender Zed щодо одностатевого сексу серед запорізьких козаків. Мовляв, українська ЛГБТ-спільнота намагається спотворити «справжню» українську історію та чинить спроби виставити всіх козаків «збоченцями». Ба більше — агітпроп насамперед акцентував на частині допису щодо трансгендерних осіб у православній церкві того часу. Це — маніпуляція.

Допис організації не є науковим і не може сприйматись як достеменна інформація, про що свідчать самі автори. Крім того, у матеріалі йдеться, що на Запорізькій Січі існували жорстокі покарання за одностатеві сексуальні практики. Автори допису не стверджують, що всі козаки були геї, а просто пояснюють, що те, що геї серед козаків були — цілком реально. Згідно з низкою досліджень, у населення людства містить 7-10% осіб   гомосексуальної орієнтації. Відтак цілком зрозуміло, що вони могли бути й на Січі. 

Російська пропаганда активно маніпулює темами, повʼязаними із ЛГБТ-спільнотою в Україні і не тільки. Росія, використовуючи ЛГБТ-дезінформацію зневажає демократичний устрій, протиставляючи його русскому міру. «Детектор медіа» спростовував головні міфи щодо представників ЛГБТ-спільноти, а також розповідав як українські ЛГБТ-активісти допомагають у боротьбі з російськими окупантами. 

Російська пропаганда поширює меседжі, що українську владу можна порівняти з Талібаном. Мовляв, знесення пам’ятника Катерині II в Одесі, який був «священним символом» для багатьох українців, нагадує знищення талібами статуй Будди в долині Баміан у 2001 році. На поширення меседжу звернули увагу фактчекери EU vs Disinfo.

Агітпроп систематично маніпулює темою «єдиного російсько-українського культурного простору» і спільної історії. Також пропагандисти систематично використовують порівняння України чи українців зі злочинними режимами для маніпуляцій та емоційного тиску. Демонтаж пам’ятника Катерині II в Одесі неодноразово використовували для поширення меседжів про «русофобію» та створення деструктивного образу українців. Насправді пам’ятник демонтували після тривалого громадського обговорення, тобто демократичним, а не тоталітарним шляхом.

Ще до демонтажу пам’ятника писали, що Зеленський розпорядився замінити його пам'ятником американському порноакторові. Також поширювали маніпулятивні меседжі, що історію Одеси переписуватимуть, «витісняючи та змінюючи» її унікальний колорит на «новоукраїнську» реальність; українці — неосвічені вандали, які руйнують цінні пам'ятники через примхи влади. Також нібито відмовляючись від всього російського, українська нація деградує.

Телеграм-канали з мережі, яка курується російською розвідкою, почали поширювати меседж, що Офіс президента начебто «склав список пам’ятників», які потрібно демонтувати в Україні. І саме тому в різних містах,  зокрема в Дніпрі й Одесі, за останній час демонтували пам’ятники Олександру Матросову та імператриці Катерині II. При цьому російські пропагандистські канали, наприклад, «Кремлівська прачка», канал Володимира Соловйова та інші, поширюють тезу, що «русофобські» накази про демонтаж пам’ятників російським та радянським діячам в Україні віддають прямо в Лондоні та Вашингтоні. І саме тому начебто керована США та Великою Британією ЮНЕСКО, що охороняє пам’ятники, не робить заяв стосовно їхнього демонтажу.

По-перше, жоден з пам’ятників, що були демонтовані, не охоронялися ЮНЕСКО. Ще й надто, пам’ятник Катерині II взагалі відновили лише у 2007 році, — оскільки його знесли ще у 1917 році. Відновити його було ініціативою  одеських чиновників, яка одразу спричинила чимало критики в місцевих активістів. По-друге, демонтаж пам’ятників не означає їхнє руйнування — їх поступово передають до музеїв, де вони зберігатимуться, якщо справді мають художню цінність. І, по-третє, список справді існує: ще в  серпні Міністерство культури та інформаційної політики склало перелік найкращих 10 найпоширеніших топонімів, пов’язаних з російськими чи радянськими діячами, які насправді не мають стосунку до України. До списку увійшли Юрій Гагарін, Олександр Пушкін, Іван Мічурін, Валерій Чкалов, Максим Горький, Михайло Лермонтов, Олександр Суворов, Володимир Маяковський, Олександр Матросов, Володимир Комаров. Експертна рада Міністерства культури та інформаційної політики з питань подолання наслідків русифікації та тоталітаризму рекомендувала насамперед перейменувати вулиці, площі, станції метро, сквери та решту назв, пов’язаних саме з цими особами. Так само поступово демонтують і пам’ятники їм з українських міст.

До початку повномасштабного вторгнення всі ці топоніми та пам’ятники  сотнями, тисячами існували в Україні. І процесу «дерусифікації» України є просте пояснення:  це  військова агресія проти України, яку вчинила Росія 24 лютого.  Тепер ніхто – ані влада, ані жителі не хочуть мати нічого спільного з агресором. Про це свідчать дані соцопитувань: у травні тих, хто негативно ставиться до Росії, було 98%.

Про таке пишуть проросійські телеграм-канали в контексті прийнятого рішення щодо знесення пам’ятника Катерині Другій в Одесі. Мовляв, зараз в Україні відбувається «зачистка» залишків російської культури. Далі нібито відбуватиметься «зміна реальності»: перейменування міст, заміна пам’ятників та імен героїв, російську мову заборонять «всюди», ба більше — штрафуватимуть за її використання. 

Насправді Росія (СРСР) протягом багатьох років переписувала історію та чинила зросійщення українців. Зараз Україна відновлює історичну правду та українську культуру. Через російську агресію українці за власним бажанням відмовляються послуговуватися російською мовою, асоціюючи її з мовою окупанта. Натомість російська пропаганда маніпулює мовним питанням та використовує насаджені радянським періодом «комплекси меншовартості» української культури та українців.

Російські телеграм-канали в межах великого наративу про «нацистську»  Україну чи «українців як нащадків нацистів» вигадали та просувають черговий фейк. Начебто те, що 16 листопада місто Новоград-Волинський Житомирській області перейменували на Звягель доводить, що українська влада «нацистська». На доказ того вони поширюють інформацію про те, що місто мало таку назву під час німецької окупації у 1941-1944 році. І це справді так.

Але при цьому це місто мало назву Звягель (чи модифікації цієї назви) із моменту виникнення. Принаймні, з першої згадки про місто у 1256 році. І понад 500 років мало цю назву аж до розподілу Польщі при Катерині II, яка і наказала змінити назву Звягель на Новоград-Волинський у 1795 році. Відтоді й до 2022 року, за винятком чотирьох років окупації, місто мало назву, яку вигадали для нього при російській імператриці, а цього року нарешті повернули історичну назву. До речі, в цьому місті народилиася Леся Українка і головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний.

Таку тезу поширив російський президент Володимир Путін, після чого її розтиражували російські пропагандистські медіа. Путін переконаний, що Маріуполь — давнє російське місто.

Він також стверджує, що місто заснував Петро I та створив там свою першу військову флотилію. Однак це не так. Насправді у російській історіографії Маріуполь як місто в Російській Імперії було закладено в 1778 році, вже за Катерини Другої. Тоді місто називали Павловськ. Однак цьому передувало існування на цій території Кальміуської слободи – території запорізьких козаків — з поселенням Домаха з фортецею Кальміус як центру.

Про це пишуть фактчекери проєкту The Insider. У 1778-1779 роках російська влада виселила християнське населення звідти до Криму й заселила туди росіян.

Також перша флотилія в Маріуполі з'явилася не за Петра, і навіть не за Катерини, а лише в роки громадянської війни.

Однак Путіну вигідно поширювати тези про те, що Маріуполь — російське місто як тепер, так і 100 чи 200 років тому. Мовляв, проти історії не підеш. У такий спосіб пропагандисти намагаються утвердити наратив про те, що Росія не анексує території України, а лише повертає собі свої історичні й законні землі.

Про таке пишуть проросійські телеграм-канали.

Мовляв, жителі Херсона почали знаходити листівки від української армії, які майже аналогічні тим, що розкидали фашисти під час Другої світової війни. Такі листівки поширюють у соціальних мережах, щоб провести паралель між українською армією та звільненням від російських окупантів міст і німецькою армією та окупацією радянського союзу.

Такі порівняння не коректні з огляду на те, що сьогодні окупанти – російська армія. Саме Росія розпочала повномасштабну війну проти України та через її злочини страждає населення України, зокрема в тимчасово окупованому Херсоні.  

Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров постійно поширює фейки та історичні міфи, через які президенту Путіну навіть доводиться перепрошувати. Так, наприклад, було у разі, коли Лавров заявив, що у «Гітлера була єврейська кров». Тепер Лавров знову поширив фейк – про те, що «Гітлер об’єднав більшість країн Європи» для нападу на СРСР, а тепер «та сама група країн, за деякими варіаціями, підтримує Україну».

По-перше, жодного об’єднання більшості країн Європи на боці Гітлера не існувало: країнами «осі», тобто союзниками Німеччини були Італія, Румунія, Угорщина та Болгарія. Ще дві країни – Словаччина та Хорватія – утворені у 1939 та 1941 році відповідно, і були під контролем гітлерівської Німеччини. А ось проти Гітлера воювали Албанія, Бельгія, Велика Британія, Греція, Люксембург, Нідерланди, Польща, Франція, Чехословаччина, Югославія і Норвегія (яка була окупована, але уряд в екзилі й підписав приєднання до антигітлерівської коаліції). Тож навпаки більшість країн Європи саме воювала проти Гітлера. Так само зараз більшість країн Європи підтримує Україну тією чи іншою мірою – і навіть Угорщина та Сербія, які формально вважаються союзниками Росії в Європі, підтримали територіальну цілісність України та не визнали ані анексії Криму, а ні спроби «приєднати» Донецьку, Луганську, Запорізьку та Херсонську області.

Російська пропаганда постійно чинить спроби маніпулювати  або прямо брехати про історичні події, аби обґрунтувати війну та вигадки про «відновлення історичної справедливості».