Загострення українсько-польських відносин напередодні 11 липня — дня пам’яті жертв Волинської трагедії — стало приводом для нової хвилі російської дезінформації. Пропагандистські телеграм-канали використали історичну тематику, євроінтеграцію України та окремі політичні заяви польських посадовців для поширення маніпуляцій, покликаних посилити недовіру між Києвом і Варшавою. Пропаганду проаналізували у Центрі досліджень «Детектора медіа».

Однією з центральних тем кампанії став інформаційний вкид Федеральної служби безпеки Росії про командира УПА Дмитра Клячківського. Російська спецслужба поширила непідтверджену цитату з нібито архівного документа про масові вбивства поляків, яку швидко підхопили державні російські медіа та проросійські телеграм-канали. Дослідники встановили, що оприлюднений ФСБ документ не містив відповідних тверджень, а сама цитата не підтверджується жодними незалежними польськими, українськими чи німецькими історичними джерелами. Таким чином, спецслужба використала неперевірену інформацію для розпалювання історичного конфлікту між двома країнами.

Водночас пропагандисти активно просували тезу про те, що історична пам’ять та постать Степана Бандери нібито стануть головною перепоною для вступу України до Європейського Союзу. Для цього вони маніпулювали документами Європейської комісії та Європарламенту, стверджуючи, що питання Волинської трагедії вже стало офіційною умовою євроінтеграції України. Аналіз показав, що в офіційних документах такі вимоги відсутні, а основна увага приділяється реформам, верховенству права та боротьбі з корупцією.

Окремий блок повідомлень був присвячений територіальним спекуляціям. Російські канали виривали з контексту висловлювання польських посадовців про «Східну Малопольщу» та подавали їх як нібито підтвердження польських претензій на західні області України. Дослідники звернули увагу на синхронність появи практично однакових повідомлень у різних телеграм-каналах, що свідчить про координоване поширення цього наративу. Насправді оригінальні заяви стосувалися історичної пам’яті, а не сучасних державних кордонів.

Ще одним напрямом кампанії стало використання окремих висловлювань польських політиків і громадських діячів для створення враження масової антиукраїнської позиції польського суспільства. Пропагандисти поширювали емоційні цитати, історії про дитячі книжки, шкільні заходи та непідтверджені результати соціологічних опитувань, перетворюючи окремі випадки на нібито загальнонаціональні тенденції. Водночас автори дослідження наголошують, що такі повідомлення не містили інформації про методологію опитувань або достовірні джерела.

Значну увагу пропаганда приділила листу лідера польської партії «Право і справедливість» Ярослава Качинського. Його заяви використовували як доказ того, що польський політикум начебто одностайно виступає проти європейської інтеграції України. Насправді лист відображав позицію конкретної політичної сили, однак російські канали подавали її як офіційну позицію всієї Польщі та використовували для дискредитації українського керівництва.

Окремою темою стали марші пам’яті жертв Волинської трагедії у Варшаві. Пропагандистські ресурси активно висвітлювали ці заходи, акцентуючи увагу на антиукраїнських гаслах окремих учасників і використовуючи їх для просування закликів припинити військову та фінансову допомогу Україні. Паралельно поширювалися конспірологічні твердження про нібито майбутній поділ української території Польщею та маніпуляції навколо «Карти поляка». Автори дослідження наголошують, що такі твердження не відповідають реальній польській політиці й покликані лише посилити взаємну недовіру.

Усі розглянуті інформаційні кампанії були частиною єдиної стратегії. Використовуючи історичні травми, окремі заяви політиків, непідтверджені документи та емоційні сюжети, російська пропаганда прагнула поглибити суперечності між Україною та Польщею, поставити під сумнів перспективи європейської інтеграції України та послабити підтримку Києва з боку польського суспільства й західних партнерів.