Spilnota Detector Media

Новомова Як Росія розмиває реальність за допомогою новомови: «Союзна Держава»

За версією російського агітпропу, дві «союзні держави» — Росія та Білорусь — об’єдналися задля досягнення спільного блага. Мовляв, єдиний політичний, економічний чи військовий простір сприяють «розвитку» держав. 

Так звана Союзна Держава ґрунтується на попередньому договорі між Росією та Білоруссю, який уклали ще у 1997 році. Відтоді процес побудови «держави» розпочався. А диктатор Путін неодноразово заявляв, що він розглядає Білорусь як свого «найближчого союзника», і обіцяв виконати всі обов’язки щодо створення Держави «незалежно від того, хто перебуватиме при владі».  Наприклад, він закликав змінити Конституцію Білорусі відповідно до російських інтересів, а закони країни — «гармонізувати» з російськими. Чи, скажімо, стверджував, що білоруси та росіяни — один народ. 

Тож це ніякий не «союз» чи «об’єднання» двох суверенних держав, а поглинання Білорусі російським диктатором Путіним. Це і довели європейські журналісти у своєму дослідженні. Як вони пояснили, у російського керівництва є конкретна стратегія захоплення Білорусі, яка бере свій початок, власне, із «Союзної Держави». Відповідно до такої стратегії, до 2023 Москва прагне досягнути верховенства російської мови над білоруською у всіх сферах та запровадити спрощену процедуру видачі білорусам російських паспортів. 

Та й в умовах повномасштабного вторгнення в Україну Росія вже використовує Білорусь як плацдарм для запуску ракет. Російські окупанти перебували й перебувають досі на території «країни-союзниці». І в Україні лунають повітряні тривоги через зліт літаків з ракетами не тільки в Росії чи акваторії Чорного моря, а й на білоруській території. Навіть самопроголошений президент Лукашенко визнав, що він бере участь у російсько-українській війні на боці Росії. 

Новомова Як Росія розмиває реальність за допомогою новомови: «відʼємне зростання»

Російська економіка зазнала значного впливу через санкційний режим у відповідь на агресію Росії проти України. Багато її показників упали, однак пропаганда не може про це відкрито говорити, оскільки тоді росіяни можуть запідозрити, що агресія їхньої держави завдає шкоди і їм. Тому російські високопосадовці та пропагандисти вигадали термін «відʼємне зростання».

«Відʼємним зростанням» є зростання у зворотному напрямку. Пропагандисти стверджують: так, можливо, на цифрах усе погано і показники падають, однак насправді все налагоджується. Для пояснень цього явища вони шукають різних виправдань: то шкала не така, то рейтинги зроблені зрадниками, то цифри переплутали. Росіяни використовують ці виправдання щодо зниження показників експорту, товарообігу, падіння курсу валюти тощо. Цей термін є евфемізмом для завуалювання реальної ситуації.

Граючись із лексикою, пропагандисти хочуть завуалювати негативні наслідки агресії проти України та підтримувати її надалі. Мовляв, росіян лякали крахом економіки, але ми тримаємось, тому треба воювати далі. Це лише ще раз показує, як російські політичні еліти нехтують життям цивільних, оскільки війна проти України поглибила рівень бідності росіян. 

Новомова Як Росія розмиває реальність за допомогою новомови: «усе стабільно»

Москва намагається всіляко показати, що не зазнала жодних економічних чи соціальних наслідків своєї агресії. Мовляв, країна розквітає, жодні санкції не працюють, економіка росте, рівень безробіття падає — «усе стабільно».

До «стабільності» часто звертаються як російські «політики», так і пропагандисти. Останні стверджують, що в Росії все набагато краще, ніж очікувалось: і ціни на продукти нижчі, і комунальні послуги коштують не захмарних грошей. А от в Україні геть інакше: людей не шанують, забирають у них гарантовані виплати, та й узагалі українці живуть на мізерні зарплати. Подібні повідомлення мають кілька завдань: деморалізувати українців, мовляв, Україна не витримає війни проти Росії, тож краще одразу здатися; змалювати позитивну картину для росіян, щоб вони не критикували вплив повномасштабної війни на власні життя; довести українцям, що бути з Росією економічно вигідно.

Коли ж політики говорять про «стабільність» у Росії, то найчастіше  звертаються до самих росіян, переконуючи їх, що країна продовжує процвітати. Так агітпроп прагне забезпечити лояльність громадян до влади. Наприклад, диктатор Путін протягом пленарного засідання Євразійського економічного форуму 24 травня доводив, що ВВП Євросоюзу знижується до критично малих показників, тоді як Росії — тільки збільшується. Звісно ж, це неправда

Пропаганда намагається видати бажане за дійсне. Адже за висновками Ради Європейського Союзу, 2022 рік став поганим для російської економіки. За оцінками експертів, у 2022 році показник валового внутрішнього продукту Росії впав щонайменше на 2,2% за найкращим сценарієм і до 3,9% — за найгіршим. А численні дослідження доводять, що санкції справді руйнують російську економіку. Ще можна згадати рівень зарплатні, соціального благополуччя. Проте справжні цифри російське керівництво приховує, маскуючись «стабільністю», яка насправді є стагнацією багатьох сфер життя росіян. 

Новомова Як Росія розмиває реальність за допомогою новомови: «евакуаційні табори»

В умовах повномасштабної війни багатьом українцям доводилося рятувати свої життя, виїжджаючи з тимчасово окупованих або небезпечних територій в ту частину України, де не ведуться бойові дії,  або в інші країни. Росія також пропонувала людям «урятуватися» через «евакуаційні табори» з окупованих українських територій до РФ. Мовляв, Херсонщина, Донеччина, Луганщина, Харківщина — непридатні для життя, і людям звідти потрібно «виїхати у безпечніше місце». Однак така «евакуація» частіше була не добровільною, а примусовою, і люди не мали вибору, крім того, як їхати на територію Росії. 

Насправді ж під терміном «евакуаційні табори» пропагандисти мають на увазі не виведення людей із зони бойових дій та надання безпечного місця для життя, а навпаки — фільтрацію і примусову депортацію. З початку війни до Росії потрапили щонайменше 2 мільйони 800 тисяч людей, які до війни жили в Україні й були вимушені виїхати чи були депортовані на територію РФ. Тобто люди не обирали, як рятуватися, у них не було вибору, і російська влада пропонувала їм свою «евакуацію». 

Коли люди виїжджали до Росії, їх чекали негуманні перевірки. Їхні телефони перевіряли на наявність антиросійських меседжів, на блокпостах були роздягальні, де їх роздягали догола й шукали «ознаки» того, що людина може підтримувати Україну (наприклад, тату з національною символікою). «Евакуйованих» допитували. Людям доводилося висловлюватися погано (або ніяк) про Україну, щоби насамперед вижити. Згодом їх відправляли до різних російських регіонів, й у більшості випадків невідомо, як склалося їхнє життя там. 

Тож це не «евакуаційні табори», а примусова депортація та подальша фільтрація людей. Окупанти погрожували вбити мирних українців, якщо ті під час фільтрації висловлюватимуться погано про Росію чи якщо у них знайдуть націоналістичні ознаки в телефоні, на тілі, в особистих речах. 

Новомова Як Росія розмиває реальність за допомогою новомови: «канонічна церква»

Канонічна церква в розумінні російського агітпропу — це винятково російська православна церква або церква Московського патріархату. Мовляв, інші — неканонічні, тобто несправжні. Нібито єдиним центром православ’я є саме Москва. 

Аби підтвердити неканонічність інших церков, зокрема українських, російські пропагандисти стверджують, що Україна — язичницька держава, і що взагалі українське керівництво ладне знищити всі святині, адже Зеленський завзятий сатаніст. За версією російського агітпропу, Православна церква України не відповідає релігійним канонам, бо її очільники нібито мріють канонізувати Степана Бандеру та навіть Джо Байдена. Натомість мирні українці буцімто не поважають інші релігії та бажають смерті всім вірянам-інакодумцям. 

Москва вдається до конспірології, щоб показати, наскільки українці «грішать», якщо відмовляться відвідувати УПЦ МП. Наприклад, автори говорили, що ПЦУ «сіє смуту», виганяючи УПЦ МП з території України. Нібито на одному з головних храмів України «почорніли хрести» через богохульні дії українців. Навіть тварини вказували на богохульство людей. Подейкували, що над Києвом кружляли зграї темних птахів саме через грішні дії українців. А нещодавнє весняне водопілля в Києві пропагандисти назвали карою Божою, хоча це характерне природне явище для міст, які стоять на берегах річок. 

У такий спосіб пропаганда намагається переконати своїх споживачів, що дії України суперечать релігійним канонам, а тому варто мобілізуватися й зі зброєю рятувати «канонічну православну церкву». Це один із меседжів, за допомогою якого Росія виправдовує своє вторгнення. Утім, ніякої «канонічної» чи «неканонічної» церкви не існує. Українці обирають церкву, яка їм до душі. ПЦУ — незалежна церква, яку наразі визнали 4 з 13 помісних церков, зокрема Константинопольська, Олександрійська, Кіпрська та Елладська. 

Новомова Як Росія розмиває реальність за допомогою новомови: «безпорядки»

За версією російського агітпропу, масові «безпорядки» — це злочин проти громадськості та її безпеки, який полягає в організації мітингів проти влади та її рішень. Тобто мирний мітинг перетворюється на «безпорядок», якщо російській владі не до вподоби тема протесту. 

Пропагандисти використовують термін «безпорядки», щоб у росіян залишилася асоціація, ніби мітинг — це щось небажане, і взагалі варто висловлювати свою думку, адже вона може зашкодити «загальному порядку» в суспільстві. Тобто порядок «потрібно наводити» й позбуватися будь-якого інакомислення. Такий термін існує на загальнодержавному рівні. У Кримінальному кодексі Росії передбачена відповідальність за так зване створення «безпорядків». Натомість в Україні та решті цивілізованого світу використовують термін «масові заворушення», який прямо натякає на ворожі (часом озброєні) дії проти людей та влади. 

«Безпорядки» стосуються не лише Росії, а й усього світу. У проросійських та російських медіа, наприклад, новини про недавні протести в Грузії чи у Франції маркуються за тегом «беспорядки в мире». Причому в пошуковику з’являється більше відповідей, якщо шукати інформацію саме за ключовим словом «беспорядки». 

У такий спосіб агітпроп виховує в росіян байдужість до громадської думки, позбавляє можливості бути почутим та зрозумілим. Це й вигідно Москві, яка боїться громадського осуду щодо своїх дій і тому всіляко намагається залагодити ці процеси й уникнути протестів.

Новомова Як Росія розмиває реальність за допомогою новомови: «екстремізм»

За визначенням агітпропу, все, що суперечить «політиці» Москви, розцінюється як «екстремізм». Мовляв, дії деяких радикально налаштованих росіян спрямовані на підбурення громадськості. Відповідно, усіх екстремістів потрібно карати.

У Кримінальному кодексі Росії є чотири «екстремістських» статті, одна з яких з’явилася у 2014 році після російської окупації Криму. За висновками правоохоронних органів, росіяни не можуть закликати до сепаратизму, тобто критикувати владу чи її дії. Так, російська філія «Бі-бі-сі» у своєму матеріалі наводить приклад, коли росіянин поставив уподобайку в «Одноклассниках» на публікацію з побажаннями смерті та ганьби росіянам, які їдуть воювати на «Донбас». І проти нього порушили кримінальну справу за звинуваченням у «ненависті за національною ознакою». Це не єдиний випадок боротьби з «екстремізмом». За статистикою Верховного суду Росії, торік 693 особи були засуджені за екстремізм, проте вони не пояснюють, за які саме злочини. 

Звісно ж, російська влада перебільшує свої повноваження і розцінює як «екстремізм» ледь не все, що їй просто не подобається. Навіть згідно з висновками аналітичних центрів «Сова» чи «Агора», за діями росіян у соцмережах слідкують правоохоронці. Наприклад, адміністрація соцмережі «ВКонтакте» активно співпрацює зі слідчими органами, розкриває дані користувачів, їхні адреси, телефони, час виходу в мережу тощо. Тобто це є свідоме обмеження свободи слова, і аж ніяк не захист росіян від радикально налаштованих людей. Росіяни називають «екстремізмом» будь-яку незгоду з владою, її діями та вчинками. Нібито всі дії Росії винятково правильні й не підлягають осуду.

Новомова Як Росія розмиває реальність за допомогою новомови: «недружні країни»

На міжнародній арені Росія позиціює низку країн як «недружні». Мовляв, ті займаються «недружніми діями» проти Росії — накладають санкції та інші обмеження. За версією агітпропу, звісно, Москва несправедливо отримує санкції і взагалі без причини не шанована у дипломатичних колах. Тому Росія дає відсіч, створивши свій список «недружніх країн», і показує, з якими країнами росіянам не можна товаришувати.

Уперше термін «недружня країна» з’явився в російському законодавстві у квітні 2021 року. Обмеження полягали в тому, що таким державам можуть заборонити наймати на роботу громадян інших країн до своїх дипломатичних представництв у Росії. Мається на увазі, що в посольствах і консульствах іноземних країн у Росії можуть працювати тільки росіяни. Спочатку в цьому переліку було дві країни: США і Чехія. Згодом російський уряд не тільки збільшив список, а ще створив інший. Наразі в Росії два списки «недружніх країн». Пропагандисти кажуть, що такі заходи — винятково відповідь на «ворожі дії тих країн». Тобто всього Європейського Союзу, США та Канади, і навіть Японії й Австралії — 48 країн світу. 

Насправді ж жодних «недружніх» країн не існує. Увесь світ виступає проти агресивної політики Росії та відповідає санкціями, обмеженням кількості росіян у дипломатичних установах тощо. Країни не мають наміру ворогувати, а навпаки, заявляють про демократичні цінності, відповідають на російське вторгнення в Україну. Для Росії, вочевидь, такі дії є недружніми. Натомість Росія потоваришувала з Білоруссю, Еритреєю, Сирією, КНДР. Ці країни, наприклад, активно блокують будь-які законодавчі ініціативи, спрямовані на підтримку України, в Генасамблеї ООН. Один із таких друзів — Білорусь — навіть визнала, що бере участь у війні разом з Росією. 

Новомова Як Росія розмиває реальність за допомогою новомови: «Небажані організації»

Щопʼятниці Міністерство юстиції Росії додає нових фізичних та юридичних осіб до реєстру «іноземних агентів». Хоч і існує думка, що статус «іноземного агента» та «небажаних організацій» є тотожним, насправді це не так. 

Статус «небажаної організації» у Росії регулюється окремим законом. Цей статус суворіший ніж статус «іноземного агента». В той час, як «іноземні агенти» мають право і далі працювати в Росії, однак зі значними ускладненнями, «небажаним організаціям» заборонено працювати в країні з моменту надання статусу. Якщо організація продовжує свою роботу навіть попри статус, її спершу оштрафують, а потім примусово закриють.

Згідно з законом, «небажані організації» визначають за рівнем їхньої загрози для національної безпеки Росії. Втім, росіяни маніпулюють цим визначенням та підмінюють поняття, вважаючи будь-яку критику у свій бік або поширення правдивої інформації про війну «загрозою» своїй нацбезпеці. 

Використовуючи цей статус, Росія хоче знищити тих, хто говорить правду та критикує уряд, оскільки це могло б знищити чинний режим. У такий спосіб вона хоче відвернути увагу від своїх злочинів та перекласти відповідальність за них на треті сили. Мовляв, усі ці організації хочуть знищити Росію, тож у неї немає іншого виходу.

Водночас критикуючи країни Заходу через «утискання» вигідних для Росії організацій та через план «знищення Росії», сама Росія вдається до антидемократичних практик за мовчазної згоди своїх громадян у ролі жертви. 

Новомова Як Росія розмиває реальність за допомогою новомови: «розкольники»

Російський агітпроп позиціює Українську православну церкву Московського патріархату як єдину та канонічну. Після того, як Православна церква України отримала право на автокефалію від Вселенського патріарха Варфоломія, російська пропаганда називає українців розкольниками. 

Пропагандисти використовують термін «розкольники», щоб натякнути, що українська церква є нібито несправжньою й незаконною. Водночас усі віряни, які відвідують ПЦУ, — несправжні православні. Мовляв, ПЦУ самовільно відділилася від УПЦ МП, хоча остання — «справжня» церква. Російська православна церква засудила дії України щодо автокефалії та навіть розірвала стосунки з Константинополем. Наприклад, у відозві РПЦ до Вселенського патріархату в Константинополі йшлося, що рішення щодо України «незаконні» та ухвалені «в односторонньому порядку» без урахування закликів РПЦ та «братських помісних церков». Утім, РПЦ не зважає, що загалом не має права втручатися у справи іншої суверенної держави.

Тож українці ніякі не «розкольники», не «схизматики», а вільні віряни, які ладні обирати церкву, яка їм до душі. Ба більше — віряни, які виборюють право на незалежність української церкви та борються з засиллям російського впливу на церкву. ПЦУ — незалежна церква, яку наразі визнали 4 з 13 помісних церков, зокрема Константинопольська, Олександрійська, Кіпрська та Елладська. Українська церква має свої звичаї, обряди та парафіян.

Новомова Як Росія розмиває реальність за допомогою мови: «Бойові дії»

Російські пропагандисти намагаються уникати відповідальності, добираючи різні формулювання для означення війни, яку в Україні розв’язала Росія. Надто часте використання офіційних формулювань може спричинити не лише втому, але і сумніви у діях російських військових. Тому більш неформальною конструкцією є «бойові дії». 

Війна Росії проти України триває вже девʼятий рік поспіль. Зрозуміло, що вона відбувається здебільшого на полі бою, що і є бойовими діями. Однак у «бойових дій» є чітке визначення — війна. 

Використовуючи це словосполучення, Росія намагається показати, що війна проти України — явище тимчасове й нібито не створює додаткових проблем для росіян. Розмиті формулювання також використовують для підігравання меседжу «бліцкригу», який російський уряд обіцяв своїм громадянам у разі наступу на Україну. Додатково, російський агітпроп за допомогою цієї конструкції знову намагається перекласти відповідальність за злочини агресора на жертву агресії. 

Новомова Як Росія розмиває реальність за допомогою новомови: «націоналісти»

Москва намагається демонізувати українців, приписуючи їм так звані «націоналістичні» погляди, називаючи їх праворадикальними, бандерівцями тощо. За версією агітпропу, після так званого «державного перевороту» «націоналізм» офіційно став  державною ідеологією України. Мовляв, вільнодумство в Україні заборонено, а всі, хто не підпорядковується державній ідеології, — будуть покарані. 

Російська пропаганда апелює до українців і називає їх «націоналістами», щоб натякнути на нібито радикальні погляди серед мирних людей. Агітпроп навмисне перебільшує вагу в українському суспільстві носіїв націоналістичних поглядів, описуючи їх як таких, що поділяють думки з представниками нацистської Німеччини та знущається з прихильників Росії. Нібито українці стали заручниками інших українців-«націоналістів» і повинні, наприклад, заперечувати все російське, ненавидіти росіян та російську мову. Усе для того, аби насамперед розколоти суспільство і створити табори «своїх» та «чужих». Пізніше прояв будь-чого українського в суспільстві — мови, культури, звичаїв — маркувався  як «націоналістичний».

Пропагандисти прирівнюють українців до так званих «націоналістів», адже в Україні навпаки панує гласність та вільнодумство, тож українці не заперечують свою ідентичність, ще й надто — не цураються про це заявити. Водночас сам термін «націоналізм» не є чимось поганим, а характеризується лояльністю та відданістю до своєї нації. Для Москви прояви самобутності є чимось «страшним», оскільки так важче втримати людей навколо своєї ідеології. Поступово українці відмовляються від російських продуктів, мови, традицій абощо. І це не прояв націоналізму, це ознака свідомого українського суспільства, який обирає свій самостійний шлях.

Новомова Як Росія розмиває реальність за допомогою новомови: «Ополченці»

У своїх матеріалах російський агітпроп використовує термін «ополченці», для позначення сепаратистів, які співпрацювали з Росією й буцімто «визволяли Донбас» у Донецькій і Луганській областях з 2014 року. Також цим словом називали й російських військових, які фактично перебували на території Донеччини й Луганщини, однак Росія не визнавала цього.  

Цим терміном вони хочуть надати більшої героїчності учасникам сепаратистських рухів. Мовляв, вони займалися спротивом (ополчением) «київському режиму», що прийшов до влади у результаті «державного перевороту» 2014 року, як це називає Росія. Насправді ж ідеться про події Євромайдану чи Революції Гідності. Пропагандисти хочуть створити навколо осіб, що нібито протистояли цінностям Революції, легенду того, що вони борються за справжні цінності та за своє виживання. Втім, серед так званого «ополчения» були представники російських спецслужб. Їхня присутність, зокрема, фіксувалася завдяки нетиповій для жителів регіону говірці та іншим ознакам. Називаючи ці події так званим ополчением, російська пропаганда підмінює поняття, адже насправді у 2014 році відбувся російський напад на східні регіони України й анексія Криму. 

Використовуючи термін «ополченці», пропагандисти хочуть дискредитувати Україну й поглибити штучно створений розкол у ній. Мовляв, українці хотіли знищити справжню ідентичність Донеччини й Луганщини, а місцеві більше не могли цього терпіти, тому і пішли в «ополчение». Такий підхід не є новим. Наприклад, схожу тактику використовували під час президентських виборів 2004 року для кампанії Віктора Януковича, коли його команда поширювала меседжі про його опонента Віктора Ющенка, прихильники якого нібито ділять Україну на два сорти: ліпший (Захід країни) та гірший (Схід). Однак подібний розкол штучно поглиблюється саме Росією, оскільки вона часто підтримує сили, що маніпулюють відмінностями між мешканцями різних регіонів України.

Новомова Як Росія розмиває реальність за допомогою новомови: «державний переворот»

«Незаконна зміна влади» та «державний переворот» — так описує російський агітпроп події в Україні у 2013-2014 роках. Мовляв, саме після цього «перевороту» Україна пішла неправильним курсом і поріднилася «не із тими». Москва переконувала увесь світ, що в українській столиці відбувалися «масові безпорядки», які й спричинили невдоволення «простого народу», і той «повстав».

Російські пропагандисти використовують термін «державний переворот» насамперед на позначення Революції Гідності — події, яка відбулася у відповідь на фактичну узурпацію влади експрезидентом, втікачем Віктором Януковичем. У 2013 році він не підписав у Вільнюсі Угоду про асоціацію та зону вільної торгівлі з Європейським Союзом. Після чого розпочалися масові протести, які й стали початком Євромайдану. Одним із приводів для кривавих зіткнень мирних українців зі ставлениками Януковича стало побиття студентів, які прийшли на мітинг оскаржити зривання угоди між Україною і ЄС. 

Використовуючи термін «державний переворот» російський агітпроп натякає на незаконне захоплення влади так званими «націоналістами», які прибрали владу до рук. Утім, насправді ж політика Януковича полягала у масовому зросійщенні, аби потім перетворити Україну на колонію Росії. І це уряд Азарова за очільництва Януковича захопив владу в Україні. Після побиття українських студентів за наказом Януковича український народ не здійснював «державний переворот», а боровся за свободу, гідність та право називати себе європейцями. У той час, коли українці гинули за основи демократії, Янукович самостійно втік з України й у такий спосіб зрікся влади.

Новомова Як Росія розмиває реальність за допомогою новомови: «Перегрупування»

Російські війська зазнають провалів на полі бою. Некомпетентне командування, корупція, розбіжності серед еліт, проблеми з ресурсозабезпеченням, застарілі технологічні можливості — з усім цим стикаються російські солдати на фронті. 

Через ці проблеми або тиск обставин, часу чи керівництва (а часто і всіх факторів водночас) цілим ешелонам російських солдатів нічого не залишається окрім втечі, щоб зберегти власне життя хоча б на якийсь період. Однак пропагандисти не можуть сказати про це правду. Для них важливо втримати героїчний образ російських збройних сил. Крім того, він тримається на маніпулюванні суттю самопожертви. Мовляв, російський солдат заради батьківщини готовий на все: і у вогонь, і у воду, і життя віддати. Тому втечу російських військ агітпроп називає «перегрупуванням».

Ба більше, використовуючи таке формулювання пропагандисти хочуть створити ілюзію продуманості кроків Росії. Буцімто це — черговий хід великих російських стратегів, які перехитрили українців. Насправді ж подібні втечі мають спонтанний характер й обумовлені тим, що українська армія витісняє російських військових з українських територій.

Новомова Як Росія розмиває реальність за допомогою новомови: «іноземні найманці»

«”Іноземні найманці” — посланці НАТО», «Росія воює проти Заходу» — такі меседжі просуває агітпроп щодо іноземних бійців, які стали на захист України. Мовляв, в Україні все погано, нікому воювати, тому й вербують «найманців». 

Утім, російська пропаганда підмінює поняття й називає іноземний легіон найманцями. Іноземний легіон юридично є частиною ЗСУ, точна цифра його учасників не повідомляється, як і всіх решти бійців. Відповідно агітпроп хоче применшити важливість української армії, протиставляючи її так званим «найманцям», яких нібито на полі бою більше. Водночас Москва прирівнює «найманців» до злочинців у контексті України. Проте справді найманці воюють з боку Росії, наприклад, вагнерівці

Узагалі термін «найманець» означає, що людина бере участь у війні, однак не є частиною збройних сил тієї чи іншої країни. Найманців зазвичай вербують треті сторони, а згодом вони отримують за роботу грошову винагороду. У статті 47 Додаткового протоколу I до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року зазначається, що найманець керується основним принципом — отримати грошову винагороду, яка істотно перевищує винагороду бійців того ж самого рангу, які офіційно входять до збройних сил. Тож російська пропаганда намагається показати, що Україна вербує іноземців, аби ті воювали за неї. Проте інтернаціональний легіон — військова частина ЗСУ, у якій служать винятково військові-добровольці.

Пропагандисти стверджували, що військові з країн Євросоюзу воювали на території України ще до повномасштабного вторгнення або ж що кількість іноземців в українській армії невдовзі перевищить 50%. У такий спосіб агітпропаганда хоче створити видимість, що насправді воює не з Україною, а з так званим «колективним Заходом». Аналітики та аналітикині «Детектора медіа» у своєму дослідженні аналізували тактики, за допомогою яких агітпроп формує образ «іноземного найманця» в Україні. 

Новомова Як Росія розмиває реальність за допомогою новомови: «Часткова мобілізація»

Росії для ведення війни проти України потрібен людський ресурс. Участі самих лише приватних військових компаній для цього недостатньо, насамперед на тлі провалів на фронті. Саме тому Росія оголосила мобілізацію.

Однак навіть ті пропагандисти, які публічно підтримують та підживлюють війну, виступали проти повної мобілізації. Щоб пом’якшити образ цього процесу в інформаційному просторі, її називають частковою. Мовляв, забирають не всіх, а лише добре навчених професіоналів. 

Утім практика показує, що частковою вона не є. Зокрема, указ президента Росії Володимира Путіна є максимально розмитим та не надто чітко визначає межі того, хто насправді підпадає під мобілізацію, а хто ні. Ба більше, регіональні військові комісаріати часто не дотримуються цього ж указу і виряджають на війну всіх підряд. 

Навіть серед пропагандистів рішення про мобілізацію вважають неоднозначним — якщо одні його підтримують, інші пишуть, що це ознака провалу та уподібнення Україні. Автори рішення добре розуміли ймовірність такої реакції, заради чого термін і створили. Мовляв, на маленьку кризу відповідають частковими заходами. 

Новомова Як Росія розмиває реальність за допомогою новомови: «пропаганда»

Російський агітпроп заявляє, що інформаційне поле українців «просякнуте пропагандою», надто «пропагандою нацизму». Нібито українське керівництво формує «націю нацистів», адже пропагує такі цінності в суспільстві. 

Термін «пропаганда» тісно переплітається з російськими наративами, зокрема, про формування нацистів або окремих націоналістичних груп в Україні. За версією агітпропу, керівництво України потурає людям у бажанні «знищувати інші народи чи меншини», насамперед російськомовних людей. Наприклад, «захист російськомовного населення» став причиною початку «спеціальної воєнної  операції».

Формуванню впевненості в тому, що серед українців є нацисти, Росія з 2014 року присвятила чимало часу. Для цього перебільшували вагу в українському суспільстві носіїв націоналістичних поглядів, а також просували сприйняття українських націоналістів як тих, хто розділяє погляди з представниками нацистської Німеччини та знущається з прихильників Росії.

Проте це — вигадки Москви, аби виправдати війну в Україні, яку розв’язала саме Росія. Застосовуючи термін «пропаганда», автори намагаються натякнути, що це Україна застосовує ворожу пропаганду проти іншої держави, насаджуючи «нацистські погляди» тощо. Укотре російський агітпроп позиціює Україну як агресора, а свої дії приховує. Водночас пропагандисти у такий спосіб віддзеркалюють свої вчинки та кажуть, що це буцімто українці вбивають мирних людей, сповідують ненависть до багатьох народів, зневажають інші культури та релігії

Новомова Як Росія розмиває реальність за допомогою новомови: «Терористичний акт»

Станом на зараз під міжнародне визначення терористичного акту підпадають дії, які мають кримінальний характер і вчинені під впливом або за підтримки терористичного угрупування або держави. Оскільки Росія є офіційно визнаною деякими державами терористичною державою, її злочини проти цивільних в межах війни проти України можуть класифікувати як теракти.

Натомість пропагандисти називають терактами злочини, причетність терористичних груп до яких ще не зʼясована або не підтверджена. Фактично вони називають терактом будь-що спрямоване проти дій або висловлювань російського уряду. До прикладу, у російських медіа терактом називали вбивство Дарʼї Дугіної, вибухи на Кримському мосту та інцидент із «Північним потоком-2». 

У такий спосіб російський агітпроп хоче надати цим подіям більшої драматичності й використати їх як привід для ескалації конфлікту. Ба більше, часто це відбувається не як констатація факту, а як заклик до цієї ескалації. Мовляв, це виправдовує дії Росії. 

Однак найнегативнішим наслідком такого зловживання є те, що у такий спосіб знецінюється саме поняття теракту та трагедії його жертв і їхніх родин. У міжнародному масштабі терактами є злочини, що викликали страх у великій кількості спокійних та безпечних місць, а боротьба з тероризмом є актуальною проблемою. Однак називаючи все підряд терактом, Росія відвертає світову спільноту від реальних проблем. 

Новомова Як Росія розмиває реальність за допомогою новомови: «Шматочок раю»

Вночі 18 березня президент Росії Володимир Путін приїхав до тимчасово окупованого Маріуполя, де нібито поспілкувався з місцевими жителями та перевірив перебіг відновлювальних робіт у зруйнованому Росією місті. Одна з «жительок» (насправді ми не можемо встановити напевне чи проживає жінка  в Маріуполі зараз й чи проживала на час блокади міста) звертається до Путіна, мовляв, вона живе у «шматочку раю», яким тепер є Маріуполь завдяки росіянам. 

Насправді достеменно не можна з’ясувати, чи не були так звані місцеві жителі в Маріуполі, які вийшли на зустріч із Путіним, його довіреними особами чи представниками російських спецслужб. Крім того, у деяких російських медіа зберігся момент, де на тлі розмови про «шматочок раю» й «відбудову» Маріуполя чутно крики: «Це все показуха!», що неабияк здивувало учасників діалогу. Та якщо оминути це, то зрозуміло, що Росія намагається створити враження ілюзії успіху й розвитку тимчасово окупованих територій, джерелом яких є Росія.

Росія намагається підмінити поняття у цьому разі, оскільки Маріуполь є містом, що було повністю зруйноване саме російськими військами, які перетворили його на пекло. Ба більше, рішення знищити саме цивільну інфраструктуру є добре прорахованим та не випадковим — до такої стратегії російські війська постійно вдаються у своїх військових кампаніях. 

Подібні «відбудовувальні» проєкти часто відвертають увагу від інфраструктурних проблем самої Росії. Зокрема, у багатьох містах можна зустріти будівлі в аварійному стані, у яких немає доступу до водопостачання й опалення, що є дуже далеким від «шматочка раю». Замість роботи над цим Росія фактично задля гарної картинки будує неякісну тимчасову інфраструктуру, яка слугує радше декорацією. До таких дій Росія вдавалась навіть під час підготовки до проведення Чемпіонату світу з футболу у 2018 році. Натомість коли потрібно пояснювати місцевим чому їхнє життя точно не є «шматочком раю» навіть попри відсутність постійних обстрілів, російська влада на місцях звинувачує Україну та «колективний Захід». Якби Росія не вела війну проти України й не руйнувала її інфраструктуру, гроші, витрачені на «відбудову» тимчасово окупованих територій можна було б витратити на поліпшення рівня життя мешканців російської глибинки. 

Тобто називаючи Маріуполь шматочком раю російська пропаганда підмінює поняття. Адже саме Росія загарбала цілком успішне українське місто й перетворила його на пекло, в якому загинули тисячі людей. І якби не Росія, відбудовувати Маріуполь не довелося б.  

Новомова Як Росія розмиває реальність за допомогою новомови: «евакуація»

«У Росії безпечніше», «захистіть своє життя і дітей» — такі тези просуває російський агітпроп на тимчасово окупованих територіях, щоб сприяти депортації жінок і дітей, яких вивозять до Росії або до анексованого Криму. Щоб приховати факт злочину, пропагандисти використовують термін «евакуація».

Під терміном «евакуація» пропагандисти мають на увазі виведення людей із зони бойових дій та надання «безпечного» місця для життя. Мовляв, Херсонщина, Донеччина, Луганщина, Харківщина — непридатні для життя, й людям звідти потрібно «виїхати у безпечніше місце». Зазвичай агітпроп заманює дорослих українців різноманітними «вигідними пропозиціями»: наданням житла, оформленням спеціальної квоти тощо. Проте достеменно невідомо, чи така категорія осіб справді отримала заявлені Росією «привілеї». Щодо решти категорій людей, а саме дітей, російський агітпроп активно просував меседжі про «оздоровлювальні табори», «бази відпочинку» та заявляв, що українських дітей «треба рятувати». 

Насправді це не «евакуація», а депортація українського народу. Тобто Росія підміняє терміни й називає вимушену депортацію «порятунком». Натомість люди не повертаються, а надто можуть зникнути безвісти. Зокрема, діти. Наприклад, наслідки однієї з таких «поїздок у табір» описало американське видання NYT, яке опублікувало історію мешканки Харківщини, чия дитина в серпні виїхала до Росії в безплатний дитячий табір, нібито в безпеку від постійних обстрілів. Станом на 23 листопада, коли вийшов матеріал NYT, дитина до матері так і не повернулася. Та й загалом неможливо встановити, який відсоток людей виїжджає в Росію добровільно й чи загалом такі люди є. 

Щонайменше 2 мільйони 800 тисяч українців були вимушені виїхати чи були депортовані на територію Росії. І в цьому винні аж ніяк не «восьмирічні обстріли Україною Донбасу» (уже дев’ятирічні), а збройна агресія Росії проти України, знищення сіл, міст та містечок, окупація територій. Країна-терорист викрадає людей, завозить їх чимдалі вглиб Росії, щоб їм було максимально складно повертатися додому, на Батьківщину. Усіх  вивезених людей позбавляють засобів зв’язку, у них забирають документи та залякують, а дітей намагаються у незаконний спосіб усиновити.

Новомова Як Росія розмиває реальність за допомогою новомови: «постановка»

Звірства росіян у Бучі та Гостомелі на Київщині, в Ізюмі на Харківщині, знищення Маріупольського пологового будинку та драмтеатру, вбивство українців на вокзалі у Краматорську — усі ці та інші злочини проти мирних українців російський агітпроп називає «постановкою». 

Використовуючи цей термін, пропагандисти хочуть приховати свої терористичні дії та зняти з себе відповідальність. Мовляв, Росія не чинить жодних воєнних злочинів, її просто хочуть дискредитувати. Нібито для того, щоб виставити Росію агресором, Україна бреше. Ба більше, російський агітпроп усіляко намагається виправдати вбивство українців, кажучи про так зване інсценування подій: усі тіла загиблих, що знаходять на звільнених від окупантів територіях, називають «фейком за участі професійних акторів». Наприклад, після звільнення Бучі російський агітпроп просував різноманітні тези, серед яких: «Україна здійснює провокацію» чи «жоден мирний мешканець не постраждав» тощо. Інші ж звільнені території вважаються «Бучею 2.0» (Харківщина), «Бучею 3.0» (Херсонщина). У такий спосіб пропагандисти вкотре акцентують нібито непричетність Росії та її окупаційних військ до усіх воєнних злочинів на території України. Щодо терористичних обстрілів, то російський агітпроп також знаходить собі виправдання, шукаючи у всьому так звану «воєнну ціль». Нібито в об’єктах цивільної інфраструктури, в лікарнях, у школах і в пологових будинках розташований «штаб нацистів» чи «центри прийняття рішень».

Проте під терміном «постановка» насправді приховано інший — геноцид українського народу. Геноцид, який вчиняє щодня російська армія на території України. Знищуючи українські міста й села, вбиваючи тисячі українців. Зокрема, дітей. 

Новомова Як Росія розмиває реальність за допомогою новомови: «конфлікт»

Разом із «спеціальною воєнною операцією» чи навіть «українською кризою» російський агітпроп свідомо приховує свої дії та уникає відповідальності. Аби не вдаватися постійно до офіційних формулювань, які увійшли до державної риторики, пропагандисти використовують неформальне визначення війни — «конфлікт».

Цей термін з’явився ще у 2014 році, коли Росія почала називати війну в Україні, анексію Криму й захоплення Донеччини й Луганщини, — «конфліктом». Попри численні докази причетності Росії до війни, офіційно Росія не визнавала факту свого вторгнення в Україну. Тому й називала це буцімто «конфліктом» чи проведенням «бойових дій» або «громадянською війною».

Зараз і тоді ці терміни мають на меті одне — приховати криваву війну, яку веде Путін та  російська армія, отримавши підтримку російського народу відповідними висловлюваннями чи мовчанням. Термін  «конфлікт» викликає асоціації з якимись дипломатичними процесами, з ситуацією, яку можна врегулювати переговорами, домовленостями тощо. Анексія територій та згодом широкомасштабний наступ на територію України, вбивство мирних українців, знищення українських селищ, міст та містечок, захоплення територій — це не прояв дипломатії, а приклад ведення варварської війни, знищення українського народу. Такі дії аж ніяк не підлягають перемовинам і домовленостям та надалі досягненням «миру». У «спеціальній воєнній операції», «українській кризі» та у «конфлікті» є чітке визначення, якого російський агітпроп усіма способами намагається уникнути, — війна. 

Це дванадцятий текст для нової рубрики «Новомова», яку «Детектор медіа» запустив у межах проєкту «Хроніки дезінформації», де розповідатиме та розтлумачуватиме нові лексеми, які агітпроп використовує для викривлення реальності.

Меседж Русофобія «замилила очі полякам»

Таку тезу поширили у соціальних мережах, зокрема у телеграм-каналах, які транслюють прокремлівську риторику. У повідомленнях ідеться, що польські ЗМІ «приховують правду»: не розповідають, що «США розпалює ворожнечу між Україною та Росією» та роблять усе, щоб приховати «справжні миротворчі дії Росії». Мовляв, усе це наслідок «русофобії», яку поляки відчувають до росіян. 

Аналітики проєкту The Insider дослідили цей кейс та визначили, що підґрунтям до створення цього меседжу став матеріал видання «Mysl Polska». Це — пропагандистське видання, яке ширить фейки та маніпуляції на тему російсько-української війни. Відтак, матеріали видання точно не свідчать про позицію країни щодо російсько-української війни. До того ж аналітики пояснюють, що у серпні 2022 року словацькі, чеські та польські журналісти-розслідувачі з'ясували, що польська газета «Mysl Polska» постачає контент для одного з російських пропагандистських видань «NewsFront». Понад 7 відсотків усього контенту, що публікується в «NewsFront», є передруками з «Mysl Polska».

Водночас пропагандисти називаючи «русофобією» дії інших держав проти Росії, мають на увазі нібито безпідставне явище, яке полягає у ненависті до всього російського: від продуктів виробництва до культури. Однак так звана «русофобія» — це відповідь на дії російської армії, керівництва та народу. Росіяни несуть колективну відповідальність за агресію проти України, яку вони підтримали або відповідними висловлюваннями, або мовчанням. Світовий осуд та санкції проти агресора — наслідки злочинних дій Росії, а не просто «прояв ненависти до росіян як народу», як намагається переконати усіх Москва. Агітпроп хоче також переконати, що «ненависть до росіян» замилила очі багатьом європейцям, у такий спосіб намагаються вибілити себе та постати жертвою, а не агресором.

Новомова Як Росія розмиває реальність за допомогою новомови: «Українська криза»

Російські пропагандисти продовжують уникати відповідальності, добираючи різні формулювання для означення війни, яку в Україні розв’язала Росія. Надто часте використання офіційного формулювання «спеціальної воєнної операції» може викликати в авдиторії втому. Тому більш неформальною конструкцією є «українська криза». 

Війна Росії проти України триває вже девʼятий рік поспіль. Ситуація війни є кризовим моментом для усієї країни, випробуванням на міцність. Однак у цієї кризи є чітко визначена назва — війна. Росія почала агресивні військові дії проти України. Це, а також злочини російських збройних сил проти цивільних, щонайменше підпадають під визначення «злочину агресії» з міжнародного права. Відповідно, у подальшій перспективі є усі підстави притягнути Росію до відповідальності не за кризу, а за початок та цілеспрямованої війни. 

Використовуючи це словосполучення, Росія намагається показати, що війна проти України — явище тимчасове. Формулювання «українська криза» також використовують для підігравання меседжу «бліцкригу», який російський уряд обіцяв своїм громадянам у разі наступу на Україну. Крім того, у такий спосіб пропагандисти намагаються применшити ступінь трагічності ситуації. Мовляв, там нічого серйозного, лише невеличка «криза», яку можна легко вирішити перемовинами та великими поступками у бік Росії. Додатково, російський агітпроп за допомогою цієї конструкції знову намагається перекласти відповідальність за злочини агресора на жертву агресії.