Росії для ведення війни проти України потрібен людський ресурс. Участі самих лише приватних військових компаній для цього недостатньо, насамперед на тлі провалів на фронті. Саме тому Росія оголосила мобілізацію.

Однак навіть ті пропагандисти, які публічно підтримують та підживлюють війну, виступали проти повної мобілізації. Щоб пом’якшити образ цього процесу в інформаційному просторі, її називають частковою. Мовляв, забирають не всіх, а лише добре навчених професіоналів. 

Утім практика показує, що частковою вона не є. Зокрема, указ президента Росії Володимира Путіна є максимально розмитим та не надто чітко визначає межі того, хто насправді підпадає під мобілізацію, а хто ні. Ба більше, регіональні військові комісаріати часто не дотримуються цього ж указу і виряджають на війну всіх підряд. 

Навіть серед пропагандистів рішення про мобілізацію вважають неоднозначним — якщо одні його підтримують, інші пишуть, що це ознака провалу та уподібнення Україні. Автори рішення добре розуміли ймовірність такої реакції, заради чого термін і створили. Мовляв, на маленьку кризу відповідають частковими заходами. 

Російський агітпроп заявляє, що інформаційне поле українців «просякнуте пропагандою», надто «пропагандою нацизму». Нібито українське керівництво формує «націю нацистів», адже пропагує такі цінності в суспільстві. 

Термін «пропаганда» тісно переплітається з російськими наративами, зокрема, про формування нацистів або окремих націоналістичних груп в Україні. За версією агітпропу, керівництво України потурає людям у бажанні «знищувати інші народи чи меншини», насамперед російськомовних людей. Наприклад, «захист російськомовного населення» став причиною початку «спеціальної воєнної  операції».

Формуванню впевненості в тому, що серед українців є нацисти, Росія з 2014 року присвятила чимало часу. Для цього перебільшували вагу в українському суспільстві носіїв націоналістичних поглядів, а також просували сприйняття українських націоналістів як тих, хто розділяє погляди з представниками нацистської Німеччини та знущається з прихильників Росії.

Проте це — вигадки Москви, аби виправдати війну в Україні, яку розв’язала саме Росія. Застосовуючи термін «пропаганда», автори намагаються натякнути, що це Україна застосовує ворожу пропаганду проти іншої держави, насаджуючи «нацистські погляди» тощо. Укотре російський агітпроп позиціює Україну як агресора, а свої дії приховує. Водночас пропагандисти у такий спосіб віддзеркалюють свої вчинки та кажуть, що це буцімто українці вбивають мирних людей, сповідують ненависть до багатьох народів, зневажають інші культури та релігії. 

Станом на зараз під міжнародне визначення терористичного акту підпадають дії, які мають кримінальний характер і вчинені під впливом або за підтримки терористичного угрупування або держави. Оскільки Росія є офіційно визнаною деякими державами терористичною державою, її злочини проти цивільних в межах війни проти України можуть класифікувати як теракти.

Натомість пропагандисти називають терактами злочини, причетність терористичних груп до яких ще не зʼясована або не підтверджена. Фактично вони називають терактом будь-що спрямоване проти дій або висловлювань російського уряду. До прикладу, у російських медіа терактом називали вбивство Дарʼї Дугіної, вибухи на Кримському мосту та інцидент із «Північним потоком-2». 

У такий спосіб російський агітпроп хоче надати цим подіям більшої драматичності й використати їх як привід для ескалації конфлікту. Ба більше, часто це відбувається не як констатація факту, а як заклик до цієї ескалації. Мовляв, це виправдовує дії Росії. 

Однак найнегативнішим наслідком такого зловживання є те, що у такий спосіб знецінюється саме поняття теракту та трагедії його жертв і їхніх родин. У міжнародному масштабі терактами є злочини, що викликали страх у великій кількості спокійних та безпечних місць, а боротьба з тероризмом є актуальною проблемою. Однак називаючи все підряд терактом, Росія відвертає світову спільноту від реальних проблем. 

Вночі 18 березня президент Росії Володимир Путін приїхав до тимчасово окупованого Маріуполя, де нібито поспілкувався з місцевими жителями та перевірив перебіг відновлювальних робіт у зруйнованому Росією місті. Одна з «жительок» (насправді ми не можемо встановити напевне чи проживає жінка  в Маріуполі зараз й чи проживала на час блокади міста) звертається до Путіна, мовляв, вона живе у «шматочку раю», яким тепер є Маріуполь завдяки росіянам. 

Насправді достеменно не можна з’ясувати, чи не були так звані місцеві жителі в Маріуполі, які вийшли на зустріч із Путіним, його довіреними особами чи представниками російських спецслужб. Крім того, у деяких російських медіа зберігся момент, де на тлі розмови про «шматочок раю» й «відбудову» Маріуполя чутно крики: «Це все показуха!», що неабияк здивувало учасників діалогу. Та якщо оминути це, то зрозуміло, що Росія намагається створити враження ілюзії успіху й розвитку тимчасово окупованих територій, джерелом яких є Росія.

Росія намагається підмінити поняття у цьому разі, оскільки Маріуполь є містом, що було повністю зруйноване саме російськими військами, які перетворили його на пекло. Ба більше, рішення знищити саме цивільну інфраструктуру є добре прорахованим та не випадковим — до такої стратегії російські війська постійно вдаються у своїх військових кампаніях. 

Подібні «відбудовувальні» проєкти часто відвертають увагу від інфраструктурних проблем самої Росії. Зокрема, у багатьох містах можна зустріти будівлі в аварійному стані, у яких немає доступу до водопостачання й опалення, що є дуже далеким від «шматочка раю». Замість роботи над цим Росія фактично задля гарної картинки будує неякісну тимчасову інфраструктуру, яка слугує радше декорацією. До таких дій Росія вдавалась навіть під час підготовки до проведення Чемпіонату світу з футболу у 2018 році. Натомість коли потрібно пояснювати місцевим чому їхнє життя точно не є «шматочком раю» навіть попри відсутність постійних обстрілів, російська влада на місцях звинувачує Україну та «колективний Захід». Якби Росія не вела війну проти України й не руйнувала її інфраструктуру, гроші, витрачені на «відбудову» тимчасово окупованих територій можна було б витратити на поліпшення рівня життя мешканців російської глибинки. 

Тобто називаючи Маріуполь шматочком раю російська пропаганда підмінює поняття. Адже саме Росія загарбала цілком успішне українське місто й перетворила його на пекло, в якому загинули тисячі людей. І якби не Росія, відбудовувати Маріуполь не довелося б.  

«У Росії безпечніше», «захистіть своє життя і дітей» — такі тези просуває російський агітпроп на тимчасово окупованих територіях, щоб сприяти депортації жінок і дітей, яких вивозять до Росії або до анексованого Криму. Щоб приховати факт злочину, пропагандисти використовують термін «евакуація».

Під терміном «евакуація» пропагандисти мають на увазі виведення людей із зони бойових дій та надання «безпечного» місця для життя. Мовляв, Херсонщина, Донеччина, Луганщина, Харківщина — непридатні для життя, й людям звідти потрібно «виїхати у безпечніше місце». Зазвичай агітпроп заманює дорослих українців різноманітними «вигідними пропозиціями»: наданням житла, оформленням спеціальної квоти тощо. Проте достеменно невідомо, чи така категорія осіб справді отримала заявлені Росією «привілеї». Щодо решти категорій людей, а саме дітей, російський агітпроп активно просував меседжі про «оздоровлювальні табори», «бази відпочинку» та заявляв, що українських дітей «треба рятувати». 

Насправді це не «евакуація», а депортація українського народу. Тобто Росія підміняє терміни й називає вимушену депортацію «порятунком». Натомість люди не повертаються, а надто можуть зникнути безвісти. Зокрема, діти. Наприклад, наслідки однієї з таких «поїздок у табір» описало американське видання NYT, яке опублікувало історію мешканки Харківщини, чия дитина в серпні виїхала до Росії в безплатний дитячий табір, нібито в безпеку від постійних обстрілів. Станом на 23 листопада, коли вийшов матеріал NYT, дитина до матері так і не повернулася. Та й загалом неможливо встановити, який відсоток людей виїжджає в Росію добровільно й чи загалом такі люди є. 

Щонайменше 2 мільйони 800 тисяч українців були вимушені виїхати чи були депортовані на територію Росії. І в цьому винні аж ніяк не «восьмирічні обстріли Україною Донбасу» (уже дев’ятирічні), а збройна агресія Росії проти України, знищення сіл, міст та містечок, окупація територій. Країна-терорист викрадає людей, завозить їх чимдалі вглиб Росії, щоб їм було максимально складно повертатися додому, на Батьківщину. Усіх  вивезених людей позбавляють засобів зв’язку, у них забирають документи та залякують, а дітей намагаються у незаконний спосіб усиновити.

Звірства росіян у Бучі та Гостомелі на Київщині, в Ізюмі на Харківщині, знищення Маріупольського пологового будинку та драмтеатру, вбивство українців на вокзалі у Краматорську — усі ці та інші злочини проти мирних українців російський агітпроп називає «постановкою». 

Використовуючи цей термін, пропагандисти хочуть приховати свої терористичні дії та зняти з себе відповідальність. Мовляв, Росія не чинить жодних воєнних злочинів, її просто хочуть дискредитувати. Нібито для того, щоб виставити Росію агресором, Україна бреше. Ба більше, російський агітпроп усіляко намагається виправдати вбивство українців, кажучи про так зване інсценування подій: усі тіла загиблих, що знаходять на звільнених від окупантів територіях, називають «фейком за участі професійних акторів». Наприклад, після звільнення Бучі російський агітпроп просував різноманітні тези, серед яких: «Україна здійснює провокацію» чи «жоден мирний мешканець не постраждав» тощо. Інші ж звільнені території вважаються «Бучею 2.0» (Харківщина), «Бучею 3.0» (Херсонщина). У такий спосіб пропагандисти вкотре акцентують нібито непричетність Росії та її окупаційних військ до усіх воєнних злочинів на території України. Щодо терористичних обстрілів, то російський агітпроп також знаходить собі виправдання, шукаючи у всьому так звану «воєнну ціль». Нібито в об’єктах цивільної інфраструктури, в лікарнях, у школах і в пологових будинках розташований «штаб нацистів» чи «центри прийняття рішень».

Проте під терміном «постановка» насправді приховано інший — геноцид українського народу. Геноцид, який вчиняє щодня російська армія на території України. Знищуючи українські міста й села, вбиваючи тисячі українців. Зокрема, дітей. 

Разом із «спеціальною воєнною операцією» чи навіть «українською кризою» російський агітпроп свідомо приховує свої дії та уникає відповідальності. Аби не вдаватися постійно до офіційних формулювань, які увійшли до державної риторики, пропагандисти використовують неформальне визначення війни — «конфлікт».

Цей термін з’явився ще у 2014 році, коли Росія почала називати війну в Україні, анексію Криму й захоплення Донеччини й Луганщини, — «конфліктом». Попри численні докази причетності Росії до війни, офіційно Росія не визнавала факту свого вторгнення в Україну. Тому й називала це буцімто «конфліктом» чи проведенням «бойових дій» або «громадянською війною».

Зараз і тоді ці терміни мають на меті одне — приховати криваву війну, яку веде Путін та  російська армія, отримавши підтримку російського народу відповідними висловлюваннями чи мовчанням. Термін  «конфлікт» викликає асоціації з якимись дипломатичними процесами, з ситуацією, яку можна врегулювати переговорами, домовленостями тощо. Анексія територій та згодом широкомасштабний наступ на територію України, вбивство мирних українців, знищення українських селищ, міст та містечок, захоплення територій — це не прояв дипломатії, а приклад ведення варварської війни, знищення українського народу. Такі дії аж ніяк не підлягають перемовинам і домовленостям та надалі досягненням «миру». У «спеціальній воєнній операції», «українській кризі» та у «конфлікті» є чітке визначення, якого російський агітпроп усіма способами намагається уникнути, — війна. 

Це дванадцятий текст для нової рубрики «Новомова», яку «Детектор медіа» запустив у межах проєкту «Хроніки дезінформації», де розповідатиме та розтлумачуватиме нові лексеми, які агітпроп використовує для викривлення реальності.

Таку тезу поширили у соціальних мережах, зокрема у телеграм-каналах, які транслюють прокремлівську риторику. У повідомленнях ідеться, що польські ЗМІ «приховують правду»: не розповідають, що «США розпалює ворожнечу між Україною та Росією» та роблять усе, щоб приховати «справжні миротворчі дії Росії». Мовляв, усе це наслідок «русофобії», яку поляки відчувають до росіян. 

Аналітики проєкту The Insider дослідили цей кейс та визначили, що підґрунтям до створення цього меседжу став матеріал видання «Mysl Polska». Це — пропагандистське видання, яке ширить фейки та маніпуляції на тему російсько-української війни. Відтак, матеріали видання точно не свідчать про позицію країни щодо російсько-української війни. До того ж аналітики пояснюють, що у серпні 2022 року словацькі, чеські та польські журналісти-розслідувачі з'ясували, що польська газета «Mysl Polska» постачає контент для одного з російських пропагандистських видань «NewsFront». Понад 7 відсотків усього контенту, що публікується в «NewsFront», є передруками з «Mysl Polska».

Водночас пропагандисти називаючи «русофобією» дії інших держав проти Росії, мають на увазі нібито безпідставне явище, яке полягає у ненависті до всього російського: від продуктів виробництва до культури. Однак так звана «русофобія» — це відповідь на дії російської армії, керівництва та народу. Росіяни несуть колективну відповідальність за агресію проти України, яку вони підтримали або відповідними висловлюваннями, або мовчанням. Світовий осуд та санкції проти агресора — наслідки злочинних дій Росії, а не просто «прояв ненависти до росіян як народу», як намагається переконати усіх Москва. Агітпроп хоче також переконати, що «ненависть до росіян» замилила очі багатьом європейцям, у такий спосіб намагаються вибілити себе та постати жертвою, а не агресором.

Російські пропагандисти продовжують уникати відповідальності, добираючи різні формулювання для означення війни, яку в Україні розв’язала Росія. Надто часте використання офіційного формулювання «спеціальної воєнної операції» може викликати в авдиторії втому. Тому більш неформальною конструкцією є «українська криза». 

Війна Росії проти України триває вже девʼятий рік поспіль. Ситуація війни є кризовим моментом для усієї країни, випробуванням на міцність. Однак у цієї кризи є чітко визначена назва — війна. Росія почала агресивні військові дії проти України. Це, а також злочини російських збройних сил проти цивільних, щонайменше підпадають під визначення «злочину агресії» з міжнародного права. Відповідно, у подальшій перспективі є усі підстави притягнути Росію до відповідальності не за кризу, а за початок та цілеспрямованої війни. 

Використовуючи це словосполучення, Росія намагається показати, що війна проти України — явище тимчасове. Формулювання «українська криза» також використовують для підігравання меседжу «бліцкригу», який російський уряд обіцяв своїм громадянам у разі наступу на Україну. Крім того, у такий спосіб пропагандисти намагаються применшити ступінь трагічності ситуації. Мовляв, там нічого серйозного, лише невеличка «криза», яку можна легко вирішити перемовинами та великими поступками у бік Росії. Додатково, російський агітпроп за допомогою цієї конструкції знову намагається перекласти відповідальність за злочини агресора на жертву агресії. 

Російський агітпроп вибудовує уявну завісу між усім світом та Росією, говорячи, що по інший бік — вороги. Саме для цього пропагандисти використовують термін «колективний Захід», аби натякнути нібито на ворожість інших країн, надто країн Заходу, до Росії.

Насамперед у публічній риториці Путіна «колективний Захід» вперше з’явився у посланні до Федеральних зборів 2021 року. Відтоді агітпроп використовує термін «колективний Захід» на позначення усіх нібито небезпек, які може нести Захід для Росії. Прикметно, що під «колективним Заходом» російська пропаганда має на увазі як і керівників європейських країн, так і європейців, які є носіями «ворожих західних цінностей».

Утім, використовуючи цей термін, пропагандисти найчастіше апелюють до європейських високопосадовців чи до великих організацій, як-от НАТО. У такий спосіб російська пропаганда хоче показати, як нібито всі країни об’єдналися проти Росії та жадають її знищення. Проте насправді це Росія виховує у росіян ненависть та ворожість до інших країн, нетерпимість до народів, легітимізує ксенофобію. Водночас називає себе «тихою гаванню» — країною, яка здатна захистити своїх людей від «усіх бід та негараздів».

Це десятий текст для нової рубрики «Новомова», яку «Детектор медіа» запустив у межах проєкту «Хроніки дезінформації», де розповідатиме та розтлумачуватиме нові лексеми, які агітпроп використовує для викривлення реальності.

В умовах повномасштабної війни російське керівництво стверджувало, що претендує на українські землі, адже вони, мовляв, завжди належали Росії. Саме тому, за їхніми словами, Росія прийшла в Україну, щоб забрати своє, тобто «звільнити» й повернути собі, «возз’єднати» з російськими землями. Мовляв, Крим, Донеччина, Луганщина чи навіть Харківщина й Херсонщина — завжди були російські, й проживають там росіяни. 

Завдяки терміну «возз’єднання» Росія постає праведною державою, яка буцімто лише повертає історичну справедливість. Проте, росіяни підмінюють поняття, називаючи тим самим «возз’єднанням» анексію територій іншої, суверенної держави. Насправді ж Росія проводить нелегітимні референдуми, загарбує землі, руйнує міста. 

Маніпулюючи емоціями росіян, пропаганда стверджує, що нарешті «території повертаються у рідну гавань», а «брати й сестри» росіян нібито будуть врятовані від українського ярма. У такий спосіб вони хочуть спотворити реальність та приховати свої справжні загарбницькі, варварські й криваві дії. Оскільки термін асоціюється лише з поверненням своїх територій або навіть чимось радісним — нарешті всі житимуть разом «у мирі й злагоді». 

Це дев’ятий текст для нової рубрики «Новомова», яку «Детектор медіа» запустив у межах проєкту «Хроніки дезінформації», де розповідатиме та розтлумачуватиме нові лексеми, які агітпроп використовує для викривлення реальності.

Російський агітпроп усіляко намагається створити ілюзію успіху росіян для своєї внутрішньої аудиторії. Оскільки щиро про провали армії Росії пропагандисти писати не можуть, вони змушені викручуватися та вигадувати різні формулювання для маскування своїх невдач. Головним із них є «жест доброї волі». У такий спосіб називають рішення або процеси, у результаті яких Росія зазнала невдачі. Вперше це визначення було використане після того, як українська армія звільнила острів Зміїний. Тоді російські державні медіа назвали це не поразкою, а «жестом доброї волі». Тобто удали, що вийшли з острова виключно з власної волі й нібито зробили у такий спосіб Україні послугу. Російське Міністерство оборони вжило зворот навіть щоб пояснити рішення про «відстрочку» від мобілізації для багатодітних батьків.

Так агітпроп намагається приховати від своїх громадян поразки власної армії. Крім того, це ще одна спроба висловити неповагу до України. Мовляв, лише Росія має право визначати коли відступати й за яких причин, проявляючи милосердя. Пропагандисти хочуть створити хибне враження готовності Росії до компромісу та поступок, щоб і надалі звинувачувати виключно Україну в ескалації. Це ще один приклад того, як агресор намагається перекласти відповідальність за свої злочини на жертву.

З початку широкомасштабної війни Росія неприховано намагалася повалити українську владу та встановити свою. Зокрема, своїх людей Росія незаконно призначає на керівні посади на тимчасово окупованих територіях. Україна поступово виганяє окупантів зі своїх земель, однак саме свою призначену владу Росія вважає законною, а українську, яка є законно обраною по факту, називає «київським режимом», який нібито «незаконно» керує Україною.

Тобто російська пропаганда замінює слово «уряд» на «режим», щоб підтвердити так звану нелегітимність влади України, яка діє, на думку Росії, не від імені народу. Також називаючи українську владу на чолі з Володимиром Зеленським «київським режимом», агітпропаганда розмиває поняття української держави, якої нібито вже не існує. Водночас акцентує  на певних кордонах так званого уряду, де він діє. «Київський режим» означає, що він діє лише в межах Києва та не поширюється на інші території. Нібито українці є заручниками цього режиму та не можуть його самостійно повалити без допомоги Росії.

За допомогою цього слова, як і тої ж спеціальної воєнної операції, хлопка й інших, Росія прагне розмити межі й змінити реальність, в якій вона рятує українців від незаконного режиму, який неволить Україну, а не навпаки — сама прагне поневолити українців, руйнує українські міста й села.   

Насамперед «іноагентами» (іноземними агентами; російською — иностранные агенты) називають медіа та осіб, що охоплені спеціальним  реєстром «іноагентів», який формується урядом Росії. Згідно з російським законодавством, до нього мали б додавати виключно за отримання та використання коштів з-за кордону. Однак окупанти часто вносять до цього списку й людей або медіа, що не мають підтверджених закордонних надходжень, а безпосередньо або завуальовано критикують дії Росії. Зокрема, так до списку потрапили медіа, що відмовлялись від формулювання «спеціальна воєнна операція» у своїх матеріалах.

Досвід показує, що пропагандисти можуть використовувати це визначення і без привʼязки до цього списку чи громадян Росії. Неодноразово термін використовували як неформальну або ж сатиричну назву іноземних джерел або західних медійних персон, що відкрито виступають проти російської агресії. 

У такий спосіб Росія насміхається з демократичних цінностей та звинувачує всіх, хто її критикує, у заангажованості. Мовляв, ось підтверджені джерела інформації, а ось «іноагенти», які брешуть та просто заздрять. Пропагандисти часто перекладають відповідальність за свої дії на Україну або Захід, називаючи інформацію «іноагентів» фейковою. Це визначення є ще одним прикладом того, яким обмеженим та контрольованим є російський медійний простір.

Це шостий текст для нової рубрики «Новомова», яку «Детектор медіа» запустив у межах проєкту «Хроніки дезінформації», де розповідатиме та розтлумачуватиме нові лексеми, які агітпроп використовує для викривлення реальності.

Війна — загарбання територій. Проте на думку російських пропагандистів, саме російські військові, перетнувши кордон чужої країни анексувавши частину території, не захоплюють її, а навпаки — звільняють. Зокрема, це і є одне з основних завдань так званої «спеціальної воєнної операції». Задля того, щоб пояснити вторгнення Росії до України, агітпроп викривлює реальність і використовує словосполучення «звільнення територій». 

«Звільнення» (російською — освобождение) — термін, за допомогою якого Росія постає визволителькою, яка не руйнує й несе смерть, а навпаки — звільняє свої території від українського ярма.

Агітпропаганда використовує термін «звільнення», аби натякнути, що російська армія лише відновлює справедливість: повертає Росії те, що їй і так належало, і в якийсь дивний спосіб опинилося поза її кордонами. Мовляв, той самий Крим, Донеччина, Луганщина чи навіть Харківщина й Херсонщина — завжди були російські, й живуть там росіяни. Проте опір, який чинять й чинили українці на тимчасово окупованих Росією територіях, якраз демонструє протилежне. Росіянам вигідно підміняти поняття, називати чорне — білим, а окупацію — звільненням. У такий спосіб дії Росії нібито втрачають негативну конотацію й набувають іншого — вже позитивного змісту. Водночас окупація територій та їхня подальша анексія є незаконною, тож пропагандисти не використовують таких слів, щоб не показати справжнє обличчя російського керівництва та підданих їм військовим.

Це п’ятий текст для нової рубрики «Новомова», яку «Детектор медіа» запустив у межах проєкту «Хроніки дезінформації», де розповідатиме та розтлумачуватиме нові лексеми, які агітпроп використовує для викривлення реальності.

Усі вибухи на своїй території Росія називає «хлопками». Це почалося до розгортання повномасштабної агресії проти України, а зараз міцно вкоренилося у лексиконі російської пропаганди. Російські медіа використовують це слово для означення абсолютно усіх вибухів попри їхні природу й джерело.

Згідно з дослідженням, проведеним російським виданням «Медуза» наприкінці 2017 року, у ЗМІ новини зі словом «хлопок» можна було рахувати десятками, а вже у 2019 — тисячами.

Росія почала змінювати слова, щоб уникнути паніки серед людей. Мовляв, новини про «хлопки» не налякають суспільство так, як інформація про «вибухи». І натепер мета Росії не змінилася. Це поняття все ще має заспокоювати суспільство та навіювати думку, що нічого серйозного не відбувається. «Хлопок», на думку пропагандистів, на підсвідомому рівні спричиняє менше тривоги й негативних асоціацій.

За допомогою новомови людям всіляко ускладнюють процес розуміння перебігу подій та їхнього значення. До того ж відсутність війни також передбачає і відсутність вибухів, тому після початку «спецоперації» на території Росії час від часу відбуваються саме «хлопки», які вже давно знайомі жителям Росії, а в Україні більше відомі як «бавовна», тобто переклад російського слова «хлОпок». 

Це третій текст для нової рубрики «Новомова», яку «Детектор медіа» запускає у межах проєкту «Хроніки дезінформації», у якій розповідатиме та розтлумачуватиме нові лексеми, які агітпроп використовує для викривлення реальності.

Нагадаємо, новомова — штучна мова з роману-антиутопії Джорджа Орвелла «1984». У романі новомовою називають слова, які втрачають своє первісне значення і мають цілком протилежну конотацію. Наприклад: війна — мир. За сюжетом роману, такий прийом використовувала тоталітарна партія. Саме він набув популярності й серед представників реальних тоталітарних режимів. Зокрема, нацистського й російського.

Одним із завдань «спеціальної воєнної операції», тобто широкомасштабної війни Росії на території України, стала так звана «денацифікація українського народу». Саме це пролунало у промові російського президента Путіна, коли він звертався до народу за лічені години до повномасштабного вторгнення. Задля того, щоб виправдати вторгнення Росії в Україну, російська пропаганда послуговується терміном «денацифікація».

«Денацифікація» — термін, який використовує російська пропаганда на позначення мети широкомасштабного вторгнення. Іншими словами — викорінення нібито нацистів з території України для досягнення повсюдного миру. 

Агітпроп активно порівнює українців саме з нацистами, аби викликати відповідні асоціації у росіян з Другою світовою війною (так званою Великою вітчизняною), в якій народ СРСР визволяв світ від нацистів. Щоправда, пропагандисти привласнили всі здобутки російському народу, проте опустили факт того, що й інші — українці, зокрема, теж брали участь у Другій світовій війні. 

Відтак, будується ореол особливости, значущости росіян в історичному дискурсі. Нібито російський народ мав особливе завдання врятувати людство від нацистської навали. І зараз нібито має зробити те саме: врятувати світ вже від навали інших нацистів — українських. Говорячи про так звану денацифікацію, пропагандисти грають на емоціях росіян, яким вкотре випадає шанс врятувати людство. Натомість українці постають злими нацистами, яких потрібно знищити.

У такий спосіб Росія намагається виправдати своє вторгнення та, маскуючись під терміном «денацифікація», вчиняє геноцид українців, ґвалтує та вбиває цивільних. Справжня мета Росії — винищення українського народу.

Це третій текст для нової рубрики «Новомова», яку «Детектор медіа» запустив у межах проєкту «Хроніки дезінформації», у якій розповідатиме та розтлумачуватиме нові лексеми, які агітпроп використовує для викривлення реальності.

Нагадаємо, новомова — штучна мова з роману-антиутопії Джорджа Орвелла «1984». У романі новомовою називають слова, які втрачають своє первісне значення і мають цілком протилежну конотацію. Наприклад: війна — мир. За сюжетом роману, такий прийом використовувала тоталітарна партія. Саме він набув популярності й серед представників реальних тоталітарних режимів. Зокрема, нацистського і російського.

Після початку повномасштабної війни в Україні західні держави, які підтримують українців, зупинили або обмежили торгівлю з агресором; відомі бренди вийшли з ринку Росії; значна частина європейських країн закрила повітряний простір та ввела санкції у відповідь на злочинні дії російської армії. Задля пояснення, чому світ так реагує на «спеціальну воєнну операцію» Росія використовує слово «русофобія».

«Русофобія» — термін, яким агітпроп позначає усі дії, спрямовані на стримування російської агресії проти України. Згідно з меседжами кремлівських медіа, це абсолютно безпідставне явище, яке полягає у ненависті до всього російського: від продуктів виробництва до культури. 

Згідно з визначенням російської вікіпедії, існує вид «русофобії» на культурно-ідеологічному підґрунті, який виник через уявлення Заходу про власну перевагу у культурному та економічному сенсах, а Україна потрапила під руйнівний вплив Заходу. Основна думка, яку просувають російські медіа — «русофобія», тобто усі заходи задля зупинення військової агресії Росії проти України, не має жодних причин.

Насправді ж так звана «русофобія» — ні що інше, як відповідь на дії російської армії, керівництва та народу. Росіяни несуть колективну відповідальність за агресію проти України, яку вони підтримали або відповідними висловлюваннями або мовчанням. Світовий осуд та санкції проти агресора — наслідки злочинних дій Росії, а не навпаки, як намагається переконати усіх Москва.

Росія подає «русофобію» як окремий вид нацизму, який зародився в Україні та масово шириться світом. Будь-хто, хто критикує Росію — «русофоб», а відповідно, і нацист. Спершу дезінформаційний меседж про «русофобію» був спрямований здебільшого на українську аудиторію, але після того, як світова спільнота підтримала Україну у війні, він поширився і на європейські країни. Дійшло навіть до звинувачення Ізраїлю у нацизмі.

Росія підмінює сенси понять. У слово «русофобія» кремлівські медіа вкладають значення іншого терміну, а саме ксенофобії — різкого неприйняття чужої культури, мови й способу життя, яке може виявлятися у політичному житті держави у вигляді дискримінації за національно-культурною ознакою. Значення саме цього слова, у значно вужчому ключі, відповідно до російської пропаганди, ховається за терміном «русофобія». Так званою «русофобією» Росія також виправдовує напад на Україну.  

Це другий текст для нової рубрики «Новомова», яку «Детектор медіа» запустив у межах проєкту «Хроніки дезінформації», у якій розповідатиме та розтлумачуватиме нові лексеми, які агітпроп використовує для викривлення реальності.

Нагадаємо, новомова — штучна мова з роману-антиутопії Джорджа Орвелла «1984». У романі новомовою називають слова, які втрачають своє первісне значення і мають цілком протилежну конотацію. Наприклад: війна — мир. За сюжетом роману, такий прийом використовувала тоталітарна партія. Саме він набув популярності й серед представників реальних тоталітарних режимів. Зокрема, нацистського і російського.

23 лютого, за лічені години до повномасштабного вторгнення в Україну і під час офіційного звернення російський президент виголосив, що зіткнення Росії з «націоналістичними силами» в Україні неминуче. Після цього була офіційно оголошена так звана спеціальна воєнна операція. 

Спеціальна воєнна операція — один із найбільш промовистих прикладів, як Росія використовує новомову, щоб приховати та спотворити реальність, та водночас зняти з себе відповідальність у межах міжнародного права. 

Спеціальна воєнна операція (російською — специальная военная операция, СВО) — термін, який увійшов у словник російської новомови та використовується на позначення збройної агресії Росії проти України. Іншими словами — війни, яку й розпочала країна-агресор. За допомогою комбінації цих слів у людей розмивається справжнє значення поняття «війни», адже це всього-на-всього «операція», яка не асоціюється з чимось кривавим. Й триває вона буцімто заради добра. Пропагандисти неодноразово наголошували, що ця «операція», наприклад, покликана врятувати російськомовний народ, поневолений ярмом України. Тобто окупанти постають у ролі таких собі визволителів, які нібито проводять «операцію» задля порятунку.

Проте в Україні триває війна, і це зрозуміло без жодних оголошень. Усе ж таки, міжнародне право зосереджене не на словах і заявах, а на конкретних діях. Тому те, що відбувається, з точки зору міжнародного права є очевидною війною. Країна-терорист, маскуючись під поняттям «СВО», насправді здійснила широкомасштабний наступ на територію всієї України та вчиняє воєнні злочини з моменту вторгнення. Проте називаючи те, що відбувається, лише операцією, Росія розмиває реальність, щоб приховати свої справжні цілі в Україні. 

Це перший текст для нової рубрики «Новомова», яку «Детектор медіа» запускає у межах проєкту «Хроніки дезінформації», у якій розповідатиме та розтлумачуватиме нові лексеми, які агітпроп використовує для викривлення реальності.

Нагадаємо, новомова — штучна мова з роману-антиутопії Джорджа Орвелла «1984». У романі новомовою називають слова, які втрачають своє первісне значення і мають цілком протилежне значення. Наприклад: війна — мир. За сюжетом роману, такий метод використовувала тоталітарна партія. Саме він набув популярності й серед представників реальних тоталітарних режимів. Зокрема, нацистського і російського.