Таку тезу поширили в соціальних мережах, зокрема в анонімних телеграм-каналах, які транслюють прокремлівську риторику. У повідомленнях ідеться, що Україна спровокувала Росію, тому та й вирішила «напасти на Україну». Мовляв, постійний євроінтеграційний курс України шкодить Росії, бо її ворог — Євросоюз — чимдуж наближався до російських кордонів. Автори підсумовують: Росія здійснила широкомасштабний наступ на територію України й легітимно відстоює свої цінності. 

Аналітики проєкту EU vs Disinfo проаналізували кейс і пояснили, що загалом російська агресія спрямована на знищення України як держави та українців як нації. Російська армія чинить геноцид в Україні. Меседж про знищення України висловив на початку квітня російський політтехнолог Тимофій Сергєйцев у статті на сайті пропагандистського інформаційного агентства «РИА Новости». Автор пропонував знищити все, що робить українців українцями, а також винищити тих, кого не вдасться зламати та підкорити. Існування України заперечувалося, адже «історія показала неможливість державотворення в Україні». 

Крім того, Росія переконує, що прагнення України вступити до НАТО чи ЄС є прямою загрозою безпеці Росії. Проте членство України в будь-яких міжнародних організаціях — вибір України та її народу, а не нав’язана воля третіх сторін. 

Зрештою, Кремль за допомогою цього меседжу намагається виправдати широкомасштабне вторгнення Росії до України і знаходить треті сторони, звинувачуючи їх у всіх бідах. Проте будь-які політичні рішення в Україні ухвалюють українські посадовці. Україна ладна вступати в будь-яку організацію, підтримувати ініціативи, якщо на це є воля народу. Вдертися до України — це рішення Росії та росіян, яке вони підтримали або відповідними висловлюваннями, або мовчазною згодою. 

Ця тактика полягає в ігноруванні теми обговорення, коли та змінюється на протилежну. Ігнорування теми використовують російські пропагандисти. Після того, як стається подія, невигідна агітпропу, офіційні джерела її замовчують або вибірково висвітлюють певні аспекти. Цю тактику використовують, щоб применшити або мінімізувати негативні аспекти ситуації, відвернути увагу від важливих проблем та створити фальшивий наратив. Пропагандисти приховують інформацію, ділячись лише тими новинами, які підтримують їхні брехливі тези, при цьому ігнорують чи блокують вміст, який їх підважує. Це сприяє виникненню ефекту ехокамери.

Ще за часів Радянського Союзу агітпроп використовував тактику ігнорування теми. Для більшості росіян Друга Світова війна має назву «Велика Вітчизняна», й почалася вона нібито 22 червня 1941 року з нападу військ нацистської Німеччини на Польщу. Проте замовчується той факт, що гітлерівські війська вторглися на територію Польщі 1 вересня 1939 року, а сам Радянський Союз окупував Польщу 17 вересня 1939 року. До того нацистська Німеччина окупувала території Чехії та Австрії, а Радянський Союз не називав її агресором.

У період СРСР ігнорування теми активно використовувала тодішня преса. Чорнобильську трагедію, що сталася внаслідок вибуху на четвертому енергоблоці ЧАЕС 26 квітня 1986 року, радянські медіа кілька днів замовчували. Лише 28 квітня о 21:00 у телепрограмі «Врємя» дуже лаконічно повідомили про аварію, що мало створити ілюзію безпеки для людей, також не було скасовано заходи до свята 1 травня. Найбільшу техногенну катастрофу в історії людства намагалися замовчати: приховувалися справжні діагнози людей, що отримали променеве ураження. Проте через масштаби катастрофи, яка зачепила низку європейських країн, та іноземні медіа її не вдалося проігнорувати.

Радянські традиції та ігнорування теми успадкувала сучасна Росія, яка 24 лютого 2022 року розпочала війну проти України. У травні 2023 року російські пропагандисти поширювали інформацію про важке поранення Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного, через яке він нібито більше не зможе виконувати свої обов’язки. В анонімних телеграм-каналах та медіа, що транслюють прокремлівську риторику, навіть з’являлися версії, що його вбили. Проте вже 25 травня полковник ЗСУ, блогер і журналіст Анатолій Штефан «Штірліц» опублікував відео з Валерієм Залужним, і з цього моменту всі прокремлівські медіа й телеграм-канали наче води в рот набрали: ніхто не спростував інформацію про загибель Головнокомандувача ЗСУ, а факт його публічної появи проігнорували.

Ще одна тема, яку російський агітпроп ігнорує, — удари по російських містах. 30 липня 2023 року відбулась атака дронів на Москву, внаслідок чого сталося руйнування фасадів двох веж «Москва-Сіті», де розміщені російські міністерства — Мінекономрозвитку, Мінпромторг, Мінкомзв'язку. У зв'язку з цією подією повітряну зону над Москвою закрили для польотів. Проте російські федеральні телеканали проігнорували цей інцидент та зосередилися на висвітленні параду ВМФ у Санкт-Петербурзі та бесіді Путіна з журналістами за підсумками саміту «Росія—Африка».

Навмисно чи ненавмисно ігноруючи важливу інформацію, агітпроп запобігає поширенню небажаних новин серед населення. Вживаючи технічних заходів, російським пропагандистам вдається не допустити їх популяризації та запобігти виникненню небажаної негативної реакції серед громадян.

Гумор та політична сатира з часом набувають дедалі більшої ролі в пропаганді. Вони стають потужними, складними та багатогранними елементами психологічного впливу на людей. Завдяки менш серйозній формі за допомогою жартів можливо ефективно передати важливу, часто суперечливу і навіть образливу інформацію. Часто саме з використанням елементів сатири певна інформація набуває властивості «вірусної» і поширюється значно швидше. 

Разом з тим додавання гумору створює багатозначні конструкції, які залишають місце для маневру під час дискусії, особливо коли звичайна мова та серйозні аргументи не працюють. Він свого роду «вимикає» в людей критичне мислення. Крім того, розуміння та сприйняття жартів створюють умови для формування певних соціальних спільнот. А гумор у цьому сенсі грає роль своєрідного маркера належності до цих угруповань, системи розпізнавання «свій / чужий». Також гумор може по-справжньому інформаційно «вбивати» певну особу, групу людей чи навіть країну. Він здатен формувати зневажливе ставлення та зводити серйозні речі до рівня тих, що викликають лише сміх.

Одним з перших жанрів політичного гумору стала карикатура, яка почала розвиватись ще у першій половині XVIII століття. У Радянському Союзі її перетворили на потужну зброю власної пропаганди ще на початку його існування — у 1920-х роках. Найвизначнішими майстрами пропагандистських карикатур в СРСР вважаються Борис Єфімов, Кукринікси (Михайло Купріянов, Порфірій Крилов та Микола Соколов), Дмитро Моор (Орлов), Віктор Дені (Денісов) та Михайло Черемних. Їхні роботи висміювали як зовнішніх ворогів СРСР, таких як нацистська Німеччина, фашистська Італія, західні держави (США, Велика Британія, Франція тощо), так і верстви населення всередині країни, які радянський режим вважав для себе ворожими: дворяни, капіталісти, куркулі (заможні селяни), священники тощо. При газеті «Правда» працював цілий сатиричний журнал «Крокодил», який був невід'ємною частиною агітпропу і в якому публікувалася більшість зі згаданих вище авторів.

З прогресом інформаційних технологій пропаганда за допомогою гумору тільки посилюється та розвивається, вже у сучасній путінській Росії. Мабуть, найвідомішим пропагандистом від гумору був покійний Михайло Задорнов. Багато хто з нас пам'ятає його антизахідні наративи про нібито «тупих американців», які були його візитівкою як гумориста. Після Революції Гідності 2014 року і до своєї смерті у 2017 році Задорнов неодноразово використовував антиукраїнські жарти. Він навіть не цурався жартувати про збиття російськими терористами малайзійського Боїнгу у 2014 році в Донецькій області.

Ще одне джерело російської гумористичної пропаганди — програма КВК. Шоу є потужним інструментом стратегічних політичних комунікацій через доступ до різних каналів розповсюдження. Програму транслюють у прайм-тайм федеральних та міжнародних російських телеканалів, поширюють у соцмережах, на сайті, передруковують жарти в пресі і транслюють на радіо. Засновник КВК Олександр Масляков має близькі зв’язки з Кремлем. Про це свідчать, зокрема, фінансування державою будівництва концерт-холу «Планета КВК» у Москві, підтримка КВК-змагань за кордоном, участь політиків топрівня (в тому числі Путіна та Медведєва) у зйомках програм. Крім того, з 1 червня 2016 холдинг «Газпроммедіа» запустив окремий телевізійний канал КВК з майже цілодобовою трансляцією цього шоу. А Масляков отримав державну нагороду «За заслуги перед Вітчизною» третього ступеня. Звичайно, автори КВК не забувають дякувати за щедрість своїм спонсорам — у шоу постійно показується позитивний образ президента Путіна та його команди. Така дружба з політиками дала власнику КВК Олександру Маслякову змогу створити не лише власну програму, а й велику бізнес-імперію для її підтримки.

Інші відомі російські гумористи також підтримують Путіна і є рупорами його пропаганди. Серед них Михайло Галустян, Євген Петросян (проти них Україною введені персональні санкції), Гарік Харламов, Юрій Стоянов, Іван Ургант, Володимир Винокур, Володимир Моісеєнко та Володимир Данилець (останні двоє відомі як творчий дует «Кролики»).

В оптиці російської пропаганди БРІКС перетворюється в ООН 2.0. без Заходу та з провідною роллю Росії. Розповідаємо, як Кремль інформаційно прикриває свою міжнародну ізоляцію. 

24 серпня у найбільшому місті ПАР Йоганнесбурзі завершився триденний 15-й саміт БРІКС — об'єднання, до якого поки входять Бразилія, Росія, Індія, Китай та ПАР. Члени БРІКС наразі представляють понад 40% населення Землі та більше чверті світового ВВП. 

На саміті в Йоганнесбурзі були особисто присутні чотири з п'яти лідерів країн БРІКС. Росія була представлена міністром закордонних справ Лавровим. ПАР є учасницею Римського статуту і в разі прибуття лідера Росії на її територію зобов'язана затримати його за ордером Міжнародного кримінального суду і видати Гаазі. Після тривалих юридичних консультацій влада ПАР так і не поступилася міжнародними принципами, тож Путін мусив задовольнитися онлайн-виступом. 

Ключовою подією саміту стало запрошення шести нових країн приєднатись до БРІКС: Аргентини, Ефіопії, Єгипту, Ірану, ОАЕ та Саудівської Аравії. Раніше організація розширювалась лише у 2010 році, коли до неї і доєдналася нинішня господарка саміту — ПАР. Найбільшими лобістами розширення виступили Китай та Росія. Китай, як найпотужніший член організації, прагне ще більше посилити свій світовий вплив на тлі зростання суперництва зі США. Росія потребує розширення задля подолання часткової міжнародної ізоляції. При цьому онлайн-участь Путіна цього року цю ізоляцію лише символічно підкреслювала. Інші три країни БРІКС мають значно тепліші взаємини із західними демократіями і не зацікавлені у перетворенні організації на ворожий Заходу блок. 

Розповімо про ключові меседжі, які поширювала Москва в контексті саміту. 

«Ізоляція зруйнована назавжди»

Москва прагне скористатись будь-якою міжнародною взаємодією задля просування тези про марність спроб її ізолювати. Саміт БРІКС не став винятком. Наприклад, офіційна представниця МЗС РФ Марія Захарова так підсумувала хід саміту у своєму телеграмі: «Результати блискучі. “Ізоляція” як американська зброя зруйнована назавжди». Та відсутність Путіна на саміті значно ускладнила агітпропу просування відповідної тези. Російським офіційним ЗМІ доводилось наголошували на повноцінності участі Путіна у зустрічі, нехай навіть і в онлайн-форматі: «Володимир Путін бере участь дистанційно, у форматі відеоконференції, що не завадило нашому президенту виступити з об'ємною промовою про роль БРІКС у формуванні багатополярного світопорядку...». А та ж Захарова в інтерв'ю пропагандисту Володимиру Соловйову вирішила апелювати навіть до успіхів Індії в космосі, тільки б довести, що у відсутності Путіна немає нічого страшного: «Конкретний приклад – вчора було закрите засідання членів БРІКСу. Кожен виступив, триває дискусія. Прем'єр-міністр Індії просить вибачення і каже, що йому потрібно особисто дистанційно стежити за посадкою на Місяць індійського космічного апарата. Він вийшов із зали засідань, його місце зайняв міністр закордонних справ Індії. Настільки сьогодні світ переповнений подіями, що формальна, протокольна частина підлаштовується». Тож для Захарової ордер на арешт від Міжнародного суду і підкорення Місяця є однаково поважними причинами відлучитись. 

«БРІКС більш впливова версія Великої сімки»

Російський агітпроп прагнув протиставити БРІКС Групі семи (G7), об’єднанню великих ліберальних демократій, з якого Москва була виключена у 2014 році після анексії Криму. Через факт розширення БРІКС пропаганда переконувала, що організація, до якої Росія продовжує належати, стала тепер набагато впливовішою за організацію, з якої Москву вигнали. Тож пропагандистські соцмережі наповнилися цифрами, які мають переконати у ключовій ролі розширеного БРІКС у майбутньому світі: «БРІКС тепер у чотири рази більша за G7 за населенням»,  «На БРІКС тепер припадає 36% площі земної кулі, і це удвічі більше, ніж у Групи семи», «БРІКС стане господарем 44,35% світових запасів нафти» тощо.  Потенційних нових членів БРІКС в окремому порядку спіткало порівняння із західними країнами з боку проросійських соціальних мереж: «У цих шести державах проживає понад 400 млн осіб, що можна порівняти з населенням усього ЄС. Розмір ВВП за ПКС нових учасників БРІКС перевищує $8 трлн: це можна порівняти з розмірами економік "локомотивів" Старої Європи — Франції та Німеччини». Нарешті в одному з анонімних каналів припускалося, що БРІКС у майбутньому замінить і ООН: «БРІКС поступово перетворюється на ООН 2.0. лише без Заходу».

Хоча наведені цифри є формально правильними, більшість старих і нових членів БРІКС зовсім не збираються на догоду Москві протистояти Заходу. До того ж країни БРІКС є значно більш строкатими за характером своїх культур, економік та політичних режимів порівняно з постіндустріальними демократіями Великої сімки. Країни G7 також об’єднані тривалою військово-політичною співпрацею у форматі НАТО чи двосторонніх договорів з Японією. Між ключовими ж членами БРІКС, Індією і Китаєм, точиться тривале прикордонне протистояння. Новозапрошені члени Іран і Саудівська Аравія вже давно ведуть холодну війну на Близькому Сході з гарячими проксівійнами, як-от у Ємені чи Сирії.  І лише нещодавно за посередництва Китаю домовились про тимчасовий холодний мир. Тож БРІКС є передусім консультативним майданчиком держав з часто дуже різними інтересами, і така форма взаємодії в організації, ймовірно, збережеться й у розширеному форматі. 

«БРІКС дедоларизує світ і Росію»

Російські пропагандисти давно пророкують швидкий кінець пануванню долара у міжнародній торгівлі, що мало б убезпечити Росію від впливу міжнародних санкцій. Тож і в контексті саміту агітпроп активізував мрії про єдину валюту БРІКС як альтернативу долару. Цю думку просував і Путін у своєму виступі. Через строкатість політичних режимів та економік членів БРІКС і їх не надто тісну економічну взаємодію єдина валюта є цілком нереалістичним проєктом наразі, який не стояв навіть на порядку денному цьогорічного саміту. Сторони лише домовились консультуватись задля збільшення розрахунків у місцевих валютах. Та в російських ЗМІ вірять, що, незважаючи на складнощі, Путін досягне прогресу у створенні єдиної валюти: «Путін має намір позбавити США їхньої головної зброї у зовнішній економічній політиці — можливості використати долар для впливу на інші країни».

Російські пропагандисти поширили інформацію про те, що «це точно Україна вбила Пригожина (...) Це теракт України до Дня Незалежності». Агітпроп звинувачує Україну у збитті бізнесджету Embraer, який належав Євгенію Пригожину, 23 серпня 2023 року біля села Куженкіно Бологівського району Тверської області. Це — фейк.

Під час пресконференції з Президентом Португалії Марсело Ребелу де Соуза Президент України Володимир Зеленський заявив, що Україна не має стосунку до катастрофи приватного літака у Тверській області Росії, у списках пасажирів якого був Євгеній Пригожин.

Також американський Інститут вивчення війни повідомив на своєму сайті, що «Путін майже напевно наказав російському військовому командуванню збити літак Пригожина». Президент Росії міг помститися ватажку терористичного угруповання «Вагнер» за спробу заколоту, що відбулася наприкінці червня 2023 року.

Поширюючи таку версію загибелі Пригожина, агітпроп намагається звинуватити Україну у втручанні у внутрішні справи Росії та перекласти відповідальність за його смерть на українців. Також росіяни прагнуть відвернути увагу від внутрішньополітичних проблем усередині Росії. Раніше ми розповідали, як у мережі поширили відео авіакатастрофи у Воронезькій області Росії та заявили, що це нібито момент збиття літака, на борту якого був Євгеній Пригожин.

Телеграм — російський багатоплатформовий месенджер, що також надає опціональні наскрізні зашифровані чати (більш відомі як «секретні чати») та відеодзвінки, має функції VoIP, обміну файлами та деякі інші. Його автором є співзасновник соціальної мережі «Вконтактє» російський IT-спеціаліст та бізнесмен Павло Дуров. Сервіс побудований на технології шифрування листування MTProto, що була розроблена його братом Миколою. Телеграм демонструє стабільні показники зростання кількості користувачів по всьому світу. 20 червня 2022 року компанія заявила про досягнення цифри в 700 мільйонів користувачів.

Анонімні телеграм-канали вперше з'явились у Росії в другій половині 2016 року. Їх появі та зростанню сприяло по суті повне знищення в країні незалежних ЗМІ та цензура з боку путінського режиму. На початку свого існування анонімні телеграм-канали використовувалися радше в російських внутрішньополітичних конфліктах, а не для провладної пропаганди. Через монополізацію влади в РФ партією «Єдина Росія» представники російського істеблішменту мають дуже обмежені можливості для взаємної публічної критики. У середині 2018 року анонімні телеграм-канали стали стрімко набирати популярність у Росії та використовуватися для кремлівської пропаганди. Початково підписників «накручували» за рахунок несправжніх користувачів — «ботів».

Наприкінці 2018 — на початку 2019 року відбувся запуск нових та різке зростання вже наявних анонімних телеграм-каналів, орієнтованих на українських читачів. Ці канали як займалися прихованою російською пропагандою, маскуючись під проукраїнські, так і використовувались у внутрішньополітичній боротьбі серед українських політиків. На початку 2021 року СБУ викрила агентурну мережу російських спецслужб, що поширювала ворожу пропаганду через низку телеграм-каналів. Це були як «псевдопроукраїнські» канали, що займалися прихованою пропагандою, так і відверто проросійські, орієнтовані в основному на південь та схід України. Серед «псевдопроукраїнських» каналів варто виокремити такі великі та відомі як "Легитимный", «Резидент», «Картель», «Сплетница» тощо. Російські пропагандистські канали для окремих регіонів України представлені такими як «Одесский фраер», «Тремпель Харьков», «Днепр live», «Нетипичное Запорожье» та іншими. Росіяни очікували захопити більше територій, ніж це їм вдалося, тож вони створили під найбільші міста України окремі канали, які мали діяти в умовах окупації та виправдовувати її. Коли окупації не відбулося, ці Телеграм-канали не закрилися, а діють досі, поширюючи маніпуляції, фейки й дезінформацію, щоб підірвати довіру до центральної та місцевої влади. Також агітпроп на початку 2022 року створив нову мережу телеграм-каналів, які призначені для тимчасово окупованих територій України.

«Псевдопроукраїнські» канали подають інформацію, на перший погляд,  нібито в інтересах України. Вони можуть називати українців «нашими», а Росію — ворогом і навіть жорстко критикувати її владу. Але українську владу завжди позиціонують як неефективну, корумповану й залежну від Заходу або й навіть гіршу за російську. Також просуваються антизахідні наративи, щоб дискредитувати наших союзників в очах українців. Анонімні телеграм-канали вирізняються «переконливим» сторітелінгом та оригінальним стилем тексту, який наголошує, що перед пересічним читачем «закрита» інформація із вищих ешелонів влади, володіти якою хочуть, напевно, всі; що тільки вони, анонімний телеграм-канал, розповідають народу правду, тоді як традиційні медіа брешуть. Якщо в анонімному телеграм-каналі ви бачите слова «джерело» та «інсайд» — найімовірніше, перед вами дезінформація.

Частина українців і досі довіряє цим телеграм-каналам, незважаючи на всі зусилля організацій та медіа, які протидіють дезінформації, і на це є кілька причин. По-перше, загальносвітова тенденція зниження довіри до традиційних медіа та централізованих форматів подачі інформації. Довіра до блогерів, лідерів суспільної думки (так званих «ЛСД») та анонімних інформаційних каналів зростає. По-друге, до війни більшість українських медіа належали олігархам і транслювали меседжі, вигідні саме для них. По-третє, це низький рівень медіаграмотності й критичного мислення деяких журналістів та редакторів. Посилання на анонімні телеграм-канали легітимізують дезінформацію, яка там розміщена, і роблять складнішим фактчекінг. Ці канали можуть містити й місінформацію (неправдиву інформацію без мети нашкодити), проте і вона може мати небезпечні наслідки: наприклад, викликати паніку в суспільстві.

В американському сегменті фейсбуку поширили допис, у якому зазначено: «Офіційна заява — у Кремлі вбито Путіна! Президента Росії госпіталізовано!». Також у дописі міститься відео з критикою Путіна і Росії, яка розпочала війну в Україні. Це — фейк.

Кейс дослідили фактчекери Politfact. Публікацію було позначено як частину зусиль Meta щодо боротьби з неправдивими новинами та дезінформацією. А самого підтвердження смерті російського диктатора чи достовірних офіційних звітів немає. Також останнім часом не надходило повідомлень про госпіталізацію Путіна.

Раніше ми розповідали про те, що на зустрічі з лідерами африканських країн Путін представив фейковий «договір про нейтралітет України».

Ця тактика пропаганди англійською мовою називається «sockpuppet», тобто «лялька зі шкарпетки» і полягає у створенні в соціальних мережах профайлів вигаданих людей, які нібито мають власну думку та погляди й діляться ними. Для цього таким акаунтам надають ознаки справжності: завантажують фото, додають інших користувачів до друзів, роблять репости різного контенту та, подекуди, пишуть власні авторські дописи від імені вигаданого персонажа. Тим самим ці профілі через коментарі в обговореннях різних питань у соціальних мережах чинять психологічний вплив на інших людей для того, щоб вони прийняли меседж та позицію, які просувають пропагандисти.

Боти — це несправжні профілі користувачів соцмереж, які створюються зазвичай у великих масштабах за допомогою автоматичних програм або штучного інтелекту. Вони об'єднуються у так звані «ботоферми». Тоді як тролі — це реальні люди, користувачі соціальних мереж, що використовують несправжні профілі. Їх мета – провокувати інших користувачів на конфлікти та образи. Тролінг є професійною діяльністю, вони об'єднуються у так звані «фабрики тролів». Акаунти тролів також можуть бути автоматизовані. Наприклад, вони можуть ставити лайки під постами та фотографіями. Боти і тролі часто працюють у зв'язці одні з одними.

Несправжні профілі часто використовуються в політиці та бізнесі, щоб створити ілюзію значно поширених думок про соціальні проблеми чи продукти. Часто саме так замовники прагнуть створити видимість масової активності, хоча насправді її немає. Ця тактика працює, тому що на нас сильно впливають думки інших людей, особливо коли здається, що більшість із ними погоджується. Чинити всупереч думці більшості — значить піддаватися остракізму.

Взяв їх на озброєння і агітпроп. Так, у 2013 році російські журналісти викрили велику «фабрику тролів», що працювала на кремлівську пропаганду. Її головний офіс тоді розташовувався в районі Санкт-Петербурга Ольгіно, через це організація дістала назву «Ольгінська фабрика тролів». Агенція займається російською пропагандою в таких країнах, як Росія, Україна, Сирія, США та інших. 14 лютого 2023 року «кухар Путіна» та засновник ПВК «Вагнер» Євгеній Пригожин офіційно підтвердив, що не лише фінансував «Агентство інтернет-досліджень», а й був його творцем, ідеологом та керівником тривалий час. Раніше Пригожин спростовував цю інформацію і навіть судився з журналістами, що її поширювали.

За різними оцінками, у різні роки в агентстві працювали від 250 до 600 людей. «Фабрика тролів» неодноразово піддавалася публічним викриттям, в тому числі і з боку чинних та колишніх співробітників. Викриття були як анонімними, так і публічними. Людмила Савчук та Ольга Мальцева, що працювали в агентстві, подавали на нього до суду у 2015 та 2016 роках відповідно. Проте через наближеність «фабрики тролів» до російської влади жодні позови не завадили організації продовжити роботу.

Влада США неодноразово звинувачувала «Агентство інтернет-досліджень» у втручанні у виборчі процеси під час виборів президента 2016 та 2020 років, а також проміжних виборів у Конгрес 2018 року. Найбільш серйозне розслідування проводилося за мотивами 2016 року і привело до накладення персональних санкцій США на Євгенія Пригожина та його оточення. У 2018 році американські спецслужби за наказом президента Трампа провели превентивну хакерську атаку на сервери «АІД» для запобігання втручанню у вибори.

Але напевно найбільш системно російські боти і тролі працюють в Україні. Вони регулярно розганяють потрібні їм наративи і меседжі переважно через Facebook, Twitter, Youtube, Telegram та Viber. Сьогодні агітпроп продовжує використовувати цей метод, розганяючи відверто абсурдні меседжі, особливо для висвітлення тематики війни — «Українські солдати – генетично модифіковані», «в Україні знаходяться секретні біолабораторії США», «у цих біолабораторіях виводять птахів, заражених вірусом, що вбиває лише росіян», так і більш тонкі – зазвичай повʼязані із загрозою атак на певні міста або з поширенням «зради» щодо того, що Україну нібито «зливають» власна влада, Захід, Туреччина, Китай тощо.

Подекуди пропагандисти використовують гугл-перекладач, не володіючи українською мовою, цим самим породжуючи масу комічних виразів та фраз. Згадаймо меми про «бавовну», «немає сечі терпіти ці пекельні борошна», «півкраїни без електрохарчування», «пика у гарматі» тощо.

Міністр оборони Росії Сергій Шойгу повідомив, що «Росія з гуманітарних міркувань не застосовує касетні боєприпаси, але може переглянути це рішення». Це — фейк.

Росія неодноразово обстрілювала касетними боєприпасами територію України. 25 лютого 2022 року міжнародна правозахисна організація Human Rights Watch повідомляла, що удар по лікарні у Вугледарі було здійснено російською балістичною ракетою 9M79, випущеною комплексом «Точка-У». Наприкінці березня 2022 року голова ради з прав людини ООН Мішель Бачалет заявила, що касетні боєприпаси Росія на той момент застосувала 24 рази. 8 квітня 2022 року росіяни завдали удару по Краматорському вокзалу «Точкою-У». Тоді загинуло 58 цивільних осіб та було поранено близько 100 осіб.

Російський агітпроп намагається перекласти відповідальність за злочини росіян на Україну. Мовляв, Україна провокує Росію, і та вимушена давати відповідь. Раніше ми спростовували схожий фейк про те, що Путін заявив, нібито Росія не обстрілювала касетними боєприпасами Україну.

У російських медіа, що транслюють прокремлівську риторику, поширюють інформацію про те, що в Києві, у клубі Forsage, провели «вогняну» вечірку з фаєршоу на честь вибухів на заправці в Махачкалі. До новини також додали афішу заходу. Це — фейк.

Кейс дослідили фактчекери Центру стратегічних комунікацій. Вони встановили, що ні на сайті, ні в акаунтах клубу Forsage у соцмережах немає афіші цього заходу. Представники закладу також спростували цю інформацію: «У Києві живе багато гідних людей із Дагестану, які часто були у нас у гостях і які  підтримують Україну. Усі адекватні люди розуміють, що такої афіші не могло бути у нашому клубі. Як взагалі можна вірити, що така афіша протрималася б у стрічці 22 години без жорсткої реакції тих, кого вона ображає? Не ведіться на провокації імперії зла».

У такий спосіб російський агітпроп намагається дегуманізувати українців, мовляв, вони справжні вбивці й радіють вибухам у Росії. Раніше ми спростовували фейк, що в Україні продають свічку «Будинок профспілок» з ароматом «маршмелоу на багатті».

15 серпня голова міноборони Росії Сергій Шойгу виступив на 11-ій Московській конференції з міжнародної безпеки, де заявив, що «одна з пріоритетних гуманітарних задач “спеціальної військової операції” — звільнення російських військовослужбовців з українського полону». 

Спеціальна військова операція (російською — специальная военная операция, СВО) — термін, який увійшов у словник російської новомови та використовується на позначення збройної агресії Росії проти України. Тобто війна, яку розв’язала країна-агресор Росія. Аби виправдати злочини проти українського народу, російські пропагандисти неодноразово наголошували, що ця «операція» покликана врятувати російськомовний народ, який зазнає утисків в Україні, денацифікувати українців.

Російські військові почали потрапляти в полон в Україні вже після того, як здійснили наступ на територію нашої держави та вчиняли воєнні злочини. Російський агітпроп навмисне перекручує причини і наслідки, аби відвернути увагу від реальної ситуації та справжніх мотивів війни — геноциду українського народу та захоплення територій.

«Нога у дверях» — це психологічна техніка, яка показує закономірність між виконанням людиною спочатку незначного прохання, а потім вимушеним виконанням інших, більш обтяжливих прохань. Використання цього феномена в практичних цілях часто називають методом «нога в дверях», інша його назва — метод поступового посилення прохань.

Техніка «нога в дверях» демонструє тенденцію, за якої людина спочатку погоджується надати комусь маленьку послугу або посильну допомогу, однак один крок призводить до наступного, і вона опиняється втягненою у справу, часом, абсолютно їй не потрібну. Інколи така «мініпослуга» вимагає від людини набагато більше часу, енергії, сил і навіть може суперечити її переконанням (сумлінню, здоровому глузду, заощадженню коштів). Цікавим тут є факт, що людина, вірогідно, ніколи не погодилася б на обтяжливі чи суперечливі прохання, якби не виконала першого, на позір зовсім неістотного. Цей феномен використовується в маркетингу, торгівлі, сфері обслуговування, управлінні, внутрішньополітичній боротьбі, а також — у пропаганді.

Психологічна техніка «нога в дверях» вимагає дотримання таких правил:

• починати треба зі звернень, прохань, які, на перший погляд, ні до чого не зобов'язують, не є обтяжливими для залученої у взаємодію людини;

• створити сприятливий емоційний фон взаємодії між людьми. Комунікація (навіть одинична) повинна викликати в людини емоції, формувати схильність до повторення контакту. Залучена людина повинна відчути участь з боку іншої людини, задоволення від свого незначного вчинку або урочистість моменту;

• важливо, щоб у залученої у взаємодію людини не виникло відчуття, що на неї тиснуть чи примушують щось зробити. У цьому випадку ефект буде мінімальним, тому що людина не схильна розглядати дії, вчинені під тиском, як прояв власних переконань. 

Машина російської державної пропаганди використовує цю тактику щодо великих мас людей. У якості прикладу можна згадати наростання рівня територіальних претензій Росії до України, починаючи з 2014 року. Якщо спочатку росіяни нібито вимагали лише визнання за ними незаконно окупованого Криму, то далі агітпроп розпочав дискурс про визнання так званих «ДНР» та «ЛНР» незалежними республіками (спочатку в межах фактичної лінії розмежування 2015 року, а далі — у повних кордонах Донецької та Луганської областей). У 2022 році вимоги росіян посилилися: мова йде вже про нібито повноцінне включення Криму, Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей до складу Росії навіть при тому, що частини Донецької та Запорізької областей Росія не контролювала ніколи.

Торгуються росіяни й у випадку з імовірним продовженням зернової угоди. Їхньою першочерговою вимогою був запуск та стабільна робота аміакопроводу Тольятті—Одеса, що проходить через територію України. Після того, як його було пошкоджено внаслідок бойових дій, вимога втратила сенс. Тож російські влада та пропаганда заговорили про іншу вимогу, цього разу вже до західних країн: підключення до світової платіжної системи SWIFT «Россільгоспбанку» — фінансової установи, через яку відбувається міжнародна торгівля російським зерном.

Окрім цього, держава-агресор використовує цю тактику і в спорті. Оскільки на міжнародних турнірах із більшості видів спорту росіяни відсторонені через війну, розв'язану їхньою владою, вони намагаються зняти відсторонення за допомогою поетапних поступок: спочатку йдеться про виступи в нейтральному статусі без прапора та гімну із зобов'язанням підписати декларацію щодо засудження війни, а далі російська пропагандистська машина починає поступово виступати проти цих обмежень, аж до повного відновлення спортсменів у правах, наголошуючи на тому, що нібито «спорт поза політикою», та скаржачись на всесвітню «русофобію».    

Медіа, що транслюють прокремлівську риторику, поширюють інформацію про те, що західні ЗМІ нібито працюють під реальним військовим контролем і отримують інструкції від спецслужб. Вони посилаються на слова Дмитра Пєскова, який заявив, що західні медіа «живуть під справжньою військовою цензурою», підкресливши, що отримують вказівки від розвідки». Це — фейк.

На кейс звернули увагу фактчекери EUvsDiSiNFO. Вони повідомляють, що у демократичних країнах ЗМІ не керуються та не цензуруються урядом чи будь-якими його інституціями, включно з військовими. Отже, це твердження неправильне. 

За даними «Репортерів без кордонів», країни з найбільшою свободою преси та свободою слова — це країни, які часто називають «західними», серед яких переважають європейські країни, а також Канада та Сполучені Штати.

Російські пропагандисти застосовують тактику віддзеркалення, аби відвернути увагу від власної цензури, яка діє в Росії. Раніше «Детектор медіа» розповідав про меседж, що Україна утискає іноземних журналістів за «правду» про війну проти України.

У соціальній мережі «Х», раніше відомій як «Твіттер», з’явилося відео польоту нібито українського безпілотника буцімто у Москві. У підписі до нього також вказали дату 3 серпня 2023 року. Це — фейк.

Кейс дослідили фактчекери проєкту Check Your Fact. За допомогою пошуку за ключовими словами відео датоване червнем 2023 року, а не серпнем 2023 року. Його опублікували в TikTok. У тексті відео вказано, що дрон знято в Ростові-на-Дону, а не в Москві. Також GeoConfirmed — обліковий запис, який геолокує відео та зображення, зроблені під час російсько-української війни, — геолокував відео до Ростова-на-Дону.

Росія заявила, що за атаками безпілотників стоїть Україна, але Україна не коментувала цю подію в Росії.

Російський агітпроп спотворює факти та намагається звинуватити Україну у злочинах проти Росії. Раніше «Детектор медіа» розповідав про маніпуляцію, буцімто в ООН заявили, що атаки безпілотників на Москву мають припинитися.

У російському сегменті фейсбуку поширюють інформацію про те, що в Організації Об’єднаних Націй (ООН) нібито заявили, що «атаки безпілотників на Москву мають припинитися». Автори дописів посилаються на слова заступника офіційного представника генсека ООН Фархана Хака. Це — маніпуляція.

Кейс дослідили фактчекери проєкту StopFake. Інформація про те, що атаки безпілотників на Москву мають припинитися, вирвана з контексту. У розшифровці пресбрифінгу 31 липня зафіксована відповідь Фархана Хака на запитання: «Якою є реакція Генерального секретаря на цей інцидент?». Він відповів, що в них немає даних, хто причетний до нападу, і «ми проти будь-яких нападів на цивільні об'єкти і хочемо, щоб вони припинилися».

У такий спосіб пропагандисти намагаються посіяти зневіру серед українців, мовляв, ООН їх не підтримує, та звинуватити Україну у злочинах проти Росії. Раніше ми розповідали про меседж, що Україну нібито перестає підтримувати Захід.

Пропагандисти постійно повторюють те, що Україна не має власної державності і що нею керують або Сполучені Штати Америки, або інші сили. І якщо хтось використовує це лише як політичну метафору, то є люди, які справді вірять у те, що український уряд і держава є лише видимістю.  

У цій теорії намішані інші теорії змови: про «світовий уряд», «єврейську змову» і «злий Захід». Конспірологи можуть розповідати про «Україну-маріонетку», опираючись як на одну із цих теорій, так і на всі одночасно. Наприклад, твердження про те, що Україну контролює ООН, є не надто поширеним. Тоді як набагато більше тих, хто підтримує тезу, начебто Україною керує Ізраїль або «уряд єврейської змови», оскільки її президент і низка представників політичної та фінансової еліти так чи інакше повʼязані з Ізраїлем. Прихильники цього відтінку теорії змови про «Україну-маріонетку» поширюють антисемітизм, оскільки навʼязують своїм аудиторіям нічим не підтверджені обвинувачення проти євреїв. Загалом, конспірологи вірять, що Україною керує хто завгодно, навіть рептилоїди, але не українці. Таким чином вони підривають суб’єктність української держави для того, щоб на цій конспірологічній теорії надбудовувати пропагандистські меседжі. 

Коріння теорії про «Україну-маріонетку» тягнеться з радянських часів і пов'язане з браком інформації про роботу державних органів. Радянським громадянам не пояснювали, як працює політична система. Відповідно, «на кухнях» почали вигадувати різні теорії та пояснення того, що в державі відбувається. Згодом, із розпадом СРСР, ті ж росіяни стали шукати виправдання бідності та провалу низки реформ у своїй державі, тому й почали вірити в те, що насправді Росія, Україна, Польща та інші пострадянські й постсоціалістичні держави є  «проєктами» Заходу, який начебто викачує з нових держав усі ресурси. Із технологічним розвитком, а особливо появою таких месенджерів як «Телеграм», «кухонні розмови» перейшли в інформаційний простір, а російські анонімні телеграм-канали своїми «інсайдами» підміняли знання про те, як працює держава. Ба більше, існує конспірологічна теорія, що Росія за президента Бориса Єльцина була проєктом Заходу. Зокрема, російські медіа поширюють статті про те, що реформи першого десятиліття після 1991 року були спрямовані на руйнування російської економіки та державності. Начебто розпад СРСР теж був спланований Заходом, а політика Єльцина — наступним кроком плану розвалу Росії. 

Поширюючи подібні теорії змови, Росія хоче змусити українців повірити у свою меншовартість. У такий спосіб вона також виправдовує свою агресію: перекладає відповідальність за неї на інші сили або стверджує, що агресія виправдана, адже української держави начебто не існує. Насправді ж, попри твердження конспірологів, Росія залишається самостійним суб’єктом міжнародних відносин, який ставить власні інтереси вище за інтереси інших. Росія безпідставно напала на Україну задля задоволення своїх імперських амбіцій. «Детектор медіа» неодноразово писав про використання цієї теорії як основи для нових фейків.  

Якщо авторитарний чи тоталітарний режим хоче проіснувати довго, то йому вкрай необхідна підтримка молоді. Адже саме ця вікова група зазвичай є «природним ворогом» подібних режимів. Чимало революцій починалися саме з молоді. Тут можна згадати Кубинську революцію 1959 року, протести 1968 року, які охопили весь світ, Революцію Гідності в Україні у 2013-2014 роках, яку розпочали саме студенти, тощо. 

Залучення молодих людей до активностей, що проводяться на користь недемократичних режимів, має дві основні мети. По-перше, переманити молодь на свій бік і відвернути її від опозиції чинній владі. По-друге, показати іншим віковим групам населення, що, мовляв, нас підтримують молоді люди, а отже, за нами майбутнє. Молодь зазвичай не має стійких політичних переконань та упереджень. Її ідеологічні вподобання часто можуть змінюватися, і підліток, який підтримував одну ідеологію, через деякий час може перейти до зовсім протилежного. Тут варто згадати, що Беніто Муссоліні у молодості був соціалістом.

Також молодь прагне самореалізуватися та знайти зручні інструменти для цього. Ними і стають провладні молодіжні організації, які дають змогу втілити свої соціально корисні ідеї та проєкти, набути нових знань та навичок, знайти хороших друзів. А ще вони є непоганими соціальними ліфтами в «дорослу» політику.

Тоталітарні режими ХХ століття створили цілу низку дитячих та молодіжних організацій для виховання, формування «правильних» громадян, лояльних панівним режимам та готових умерти за них у кривавих війнах, розв’язаних тоталітарними лідерами. Так, у німецьких нацистів існували такі організації, як «Гітлер’югенд» (дослівно «гітлерівська молодь»), «Дойчес Юнгфольк» (молодша вікова група «Гітлер’югенду»), «Союз дівчаток» та «Союз німецьких дівчат». Італійський фашизм підтримували та пропагандували організації «Балілла», «Італійська лікторська молодь» та «Молоді фашисти». Радянський Союз та комуністичну партію прославляли «жовтенята», «піонери» та «комсомол» (ВЛКСМ).

Путінський режим і в цій сфері пішов шляхом своїх попередників. У перший же рік президентства Путіна, ще до створення партії «Єдина Росія», постала всеросійська молодіжна організація «Ті, що йдуть разом» («Идущие вместе»). Перша їхня акція пройшла 7 листопада 2000 року в Москві, де члени руху закликали молодь не пити, не курити, не матюкатися та підтримувати Володимира Путіна. Ця молодіжна організація відома багатьма акціями проти політичних опонентів Путіна, таких як Геннадій Зюганов, Борис Березовський, партія «Яблуко» тощо.

У 2005 році організацію було переформатовано в антифашистський молодіжний рух «НАШІ». Цей рух проводив різноманітні акції та проєкти військово-патріотичного спрямування, соціальні, екологічні, проти різних вад суспільства та, звісно ж, на підтримку Володимира Путіна. Він характеризувався високим рівнем децентралізації, а його керівники називались «комісарами». Чимало з його побічних проєктів виокремилися з руху та існують і досі. Приблизно у 2012-2013 роках у русі почалася серйозна внутрішня криза, що призвело до фактичного припинення його діяльності. Формально це було відображено лише у 2019 році. У 2005-2017 роках також існував молодіжний рух «Росія молода», який займався схожими активностями, також був пов’язаний із Кремлем і всіляко підігравав чинній владі.

Як то кажуть у Росії, «святе місце порожнім не буває». З 2005 року дотепер існує «Молода гвардія Єдиної Росії» — молодіжна організація партії «Єдина Росія», що займається пропагандою кремлівського режиму. У 2017 році була створена «Молодіжка ЗНФ» («Молодёжка ОНФ») — молодіжний рух Загальноросійського Народного Фронту, який є об’єднанням, створеним на підтримку Володимира Путіна. Прикметно, що його куратором є Ігор Кастюкевич, який розгорнув бурхливу діяльність на тимчасово окупованих територіях України. Підтримує путінську владу і «Євразійський союз молоді» — організація, створена у 2005 році російським пропагандистом Олександром Дугіним. Підіграють чинній владі і такі регіональні молодіжні проєкти, як «Місцеві» (Московська область) і «Селет» (Татарстан).

Є в Путіна і буквально власний «Гітлер’югенд». Ним стала молодіжна організація «Юнармія», яка створена у 2016 році на базі супутніх структур російської армії та слугує для мілітаризації молоді й підготовки «гарматного м’яса» для загарбницьких війн Путіна. Структури цього руху почали створюватися і на тимчасово окупованих територіях України у 2022 році. У 2023 році стало відомо про формування російським режимом так званих «Студентських трудових загонів» для пропаганди на тимчасово окупованих територіях України. Більшість молодіжних пропагандистських проєктів у Росії керується спеціальним державним органом — Федеральним агентством у справах молоді (Росмолодь), яке створене ще у 2008 році.

Однією з необхідних умов існування будь-якого тоталітарного чи авторитарного режиму є виховання громадян у дусі відданості владі, керівному режиму та панівній ідеології. Із дорослими людьми це зробити іноді досить складно, адже вони мають власні усталені принципи, установки та життєвий досвід, які можуть суперечити тому, що потрібно недемократичному режиму. Також як мінімум частина дорослих має критичне мислення, що ще більше ускладнює завдання для пропагандистів. 

Тож ідеальним варіантом у цьому плані для таких режимів є виховання «правильних» громадян «з нуля», тобто з дитинства. Саме тому мультиплікація ще з 20-х років ХХ століття стала потужною зброєю радянської пропаганди.

Початок пропагандистським мультфільмам в СРСР поклали такі стрічки, як «Радянські іграшки» 1924 року випуску та «Китай у вогні» 1925-го. У першому анімаційному фільмі висміювався «буржуазний спосіб життя» та ненажерливість так званих «непманів» — радянських підприємців того періоду. У другому — висловлювалася підтримка революції в Китаї та засуджувалося нібито втручання західних держав у його внутрішні справи. Після того мультиплікація міцно закріпилася серед основних засобів радянської пропаганди.

Як і з багатьма іншими тактиками й методами пропаганди, сучасний російський агітпроп наслідує радянських попередників й у сфері мультиплікації. Ще у 2018 році опозиційний російський журналіст Аркадій Бабченко детально пояснив, чому російський мультсеріал «Маша та Ведмідь» є пропагандистським та небезпечним для психіки українських дітей. У мультфільмі йде пропаганда радянської символіки та російського мілітаризму, нав’язування дітям нездорових моделей поведінки (істеричності, небажання та невміння вести діалог, радикальної впертості та впевненості у власній правоті тощо). Всі ці риси притаманні пропагандистам та звичайним симпатикам путінського режиму.

Ще одним прикладом російської пропаганди в мультфільмах є серія стрічок «Три богатирі». У ній Київська Русь виступає як невід’ємна частина «русского міра» з чималою кількості російської символіки, популяризується авторитарна влада (а правителем є, звісно ж, князь Володимир, хоча в історії Київської Русі князів було чимало). Богатирі є сліпими виконавцями волі князя та повністю підкорюються всім його примхам, навіть якщо його ідеї та вчинки виглядають абсурдними. Все російське у мультсеріалі звеличується, а все західне та європейське зображується як зло. Так, Баба Яга мріє жити, як у Європі, але «доблесні богатирі» виганяють її з Києва.

Найбільш свіжим та відомим прикладом агітпропу в мультиплікації є стрічка «Казка про Ваню та Миколу», яка вийшла у 2022 році, вже після початку повномасштабного російського вторгнення в Україну. Це вже пряма пропаганда: дітям доступною їм мовою пояснюють, чому Росія напала на Україну, таким чином виправдовуючи агресію, вбивства цивільних людей та масові воєнні злочини окупантів. У мультфільмі використовується старий російський наратив про те, що нібито Україна «8 років бомбила Донбас та вбивала його дітей», а Росія лише «стала на захист своїх співвітчизників».

Російські ЗМІ, що транслюють прокремлівську риторику, поширюють інформацію про те, що українські військовослужбовці нібито облаштовують катівні для дітей, тоді як російська армія їх захищає. Це — фейк.

Кейс дослідив Центр стратегічних комунікацій. Доказів того, що українські військові катують дітей, немає. Проте саме росіяни незаконно вивозять українських дітей з окупованих територій до Росії, що є депортацією, кіднепінгом та воєнним злочином. Саме за це Володимира Путіна та уповноважену з прав дитини в Росії Марію Львову-Бєлову оголосив у розшук Міжнародний кримінальний суд у Гаазі. Також російські військові облаштували дитячі катівні на Херсонщині та катували й морили дітей голодом.

У такий спосіб російські пропагандисти намагаються дискредитувати українських військовослужбовців. Вони застосовують тактику віддзеркалення: після того, як росіян звинуватили в катуванні українських дітей, вони почали звинувачувати українських військових у таких самих злочинах. Раніше ми спростовували фейк, що українські батальйони вбивають українських дітей, а тоді вивозять їхні органи під експортним кодом зерна.

Казки про те, як родина рятує від біди і допомагає побороти зло, є в багатьох народів Євразії. Одна з модифікацій цієї історії — «казка про трьох сестер». Її розповідають в Азербайджані та в Чехії.

Російські пропагандисти на повчальний казковий сюжет нашарували тезу, що українці, білоруси і росіяни є частиною одного народу. З методичками про це вони приїжджають на окуповані території і просувають їх там в освіту. У російській інтерпретації Захід налаштовує Україну, Білорусь і Росію одна проти одної. Мовляв, Україна могла б процвітати у мирі із «сестрами», однак США хочуть зламати велич Росії, яка криється у злагоді між «сестрами».  

Такі формулювання є токсичними. Народи України, Білорусі і Росії є слов’янськими. Вони мають частину спільної історії. Але зараз розвиваються у трьох незалежних державах. І кожна з них має особливості. У Білорусі править залежний від Росії диктатор. У Росії теж при владі недемократичний режим, який намагається розширити кордони своєї держави шляхом повернення під свій контроль країн, які стали незалежними після розпаду Радянського Союзу. А Україна будує демократію, готується вступити у Європейський Союз і протистоїть збройній агресії Росії. 

«Культурна близькість» українського, білоруського і російського народів насаджувалася, коли українські та білоруські землі були у складі Російської імперії та СРСР. Тоді «культурна близькість» служила інструментом пригнічення і знищення самобутності українського і білоруського народів. 

Історіями про «трьох сестер» пропагандисти виправдовують агресію Росії проти України, адже так Росія виглядає як «старша сестра», яка напоумлює і рятує молодшу. Також вони паразитують на образі радянського минулого, але упускають згадати, що в СРСР єдність народів подавалась разом із репресіями і дефіцитом базових продуктів.

Звернення пропагандистів до казкових і міфічних сюжетів не повинні заступати фактів, що Росія напала на Україну і продовжує чинити жахливі злочини та порушувати міжнародне право.

27-28 липня у Санкт-Петербурзі відбудеться економічний форум у межах саміту Росія—Африка. Згадка про форум у медіа почала з’являтися за кілька днів до саміту й лише після того, як Росія вийшла з Чорноморської зернової угоди. Ба більше, спочатку про саміт повідомляли тільки нішеві ЗМІ.

Brand Ukraine проаналізував такі світові медіа, як New York Times, Associated Press, The Washington Post, Politico, Independent, Newsweek, Voice of America, Financial Times, The Guardian, та виокремив основні меседжі про цю подію.

1. У Путіна хитка позиція у відносинах з африканськими країнами

Про те, що Росія перебуває під великим тиском, писали видання Politico та Voice of America. За їхніми словами, хитка позиція Росії у відносинах з африканськими країнами зумовлена трьома подіями, які сталися напередодні: вихід Росії з Чорноморської зернової угоди, спроба заколоту ПВК «Вагнер» та рішення Вищого суду ПАР про арешт Володимира Путіна в разі його появи на саміті в Йоганнесбурзі.

2. Росія не відіграє важливої економічної ролі для Африки

Попри всі заяви Кремля та високий статус в Африці, Росія інвестує в її країни мало, не надає гуманітарної допомоги. А за словами аналітика Південноафриканського інституту міжнародних відносин у Йоганнесбурзі Стівена Грузда, «Китай та Європейський Союз є набагато більшими торговельними партнерами з Африкою», ніж Росія. Про це писали видання Associated Press та Voice of America.

3. Африканські країни прагнуть бути повноцінними гравцями на політичній арені

Лідери африканських країн «не можуть дозволити собі виглядати так, наче сидять на узбіччі», попри те, що вони не мають важелів впливу ні на Москву, ні тим паче на Київ. «Вони [африканські країни] мають сприйматися як проактивні». Про це заявив старший науковий співробітник південноафриканського Інституту досліджень безпеки Пріял Сінгх виданню Financial Times. А аналітик Кемерон Хадсон з американського Центру стратегічних і міжнародних досліджень зазначив виданню Associated Press, що «континент з населенням 1,3 млрд осіб стає все більш упевненим на світовій арені», тож якщо африканські країни покинуть саміт із відчуттям, що до них Росія не прислухається, то можуть від неї дистанціюватися.

4. Президент ПАР Сиріл Рамафоса використає саміт для просування мирного плану

Видання Financial Times писало про те, що «президент Південної Африки Сиріл Рамафоса використає свою присутність на саміті для просування мирного плану». Саме цей план Рамафоса разом із трьома іншими африканськими президентами представляв під час візиту до Києва та Москви. Він передбачає не тільки вільну торгівлю в Чорному морі, але й важливість територіального суверенітету.

5. Після виходу із зернової угоди Росія може опинитися під критикою африканських країн через зростання цін на продовольство

Через вихід із зернової угоди світові ціни на продовольство зростатимуть, тож лідери африканських країн, можливо, почнуть критикувати Росію за цей крок. Також завдяки цьому деякі африканські країни стають ще більш залежними від Росії. Про це писало видання Politico. Також The Guardian писало про саміт Росія—Африка та зазначало, що Володимир Путін остерігається публічної критики.

Російські ЗМІ, що транслюють прокремлівську риторику, поширюють інформацію, що радник голови Офісу Президента України Михайло Подоляк нібито визнав, що Україна змушена віддати Крим та окремі території тимчасово окупованих Запорізької, Херсонської, Донецької та Луганської областей Росії. Це — фейк.

На кейс звернули увагу фактчекери Центру стратегічних комунікацій. Михайло Подоляк в етері телеканалу «Рада» говорив, що існує три варіанти завершення війни, проте Україну влаштовує тільки один — перемога над Росією та повна деокупація українських територій. Про те, що Україна змушена віддати частину територій Росії, радник Офісу Президента не говорив.

У такий спосіб російські пропагандисти намагаються дискредитувати українську владу, мовляв, вона не збирається відвойовувати окуповану частину України. А також — посіяти паніку серед українців. Раніше «Детектор медіа» розповідав про маніпуляцію, що британці нібито передбачають, що українську армію і НАТО буде розгромлено російськими танками «Армата».

Ця тактика пропаганди заснована на постійному та систематичному переконанні цільової аудиторії, що сторона, яку представляють пропагандисти, неодмінно переможе та досягне своїх цілей. Це може статися скоро, або колись у перспективі, але нібито точно станеться. Тим самим людей, що піддаються впливу цієї маніпуляції, переконують «не запізнитися» і приєднатися до лав переможців, поки ще є така можливість. Разом з цією тактикою майже завжди застосовується й інша схожа — «багаторазове повторення».

Російський агітпроп використовував цю тактику ще під час Другої світової війни. Всім добре відома фраза «наше діло праведне, ворог буде розбитий, перемога буде за нами». У трохи видозміненому форматі її сказав тодішній заступник голови уряду та міністр закордонних справ СРСР В’ячеслав Молотов ще 22 червня 1941 року — у день вторгнення нацистських військ до СРСР. Далі радянська пропаганда дуже часто її використовувала як мантру з метою підняття бойового духу армії та цивільного населення. «Головний диктор СРСР» Юрій Левітан упродовж усієї війни закінчував цим слоганом кожне своє радіозвернення до населення СРСР із важливими новинами з фронту.

Сучасний російський агітпроп також систематично використовує цю тактику. Ще у 2014 році президент Росії Володимир Путін погрожував керівництву ЄС, що візьме Київ за два тижні. На початку повномасштабного вторгнення в Україну в лютому 2022 року пропагандисти в один голос кричали, що російська армія «захопить Київ за три дні». Але ситуація склалася зовсім по-іншому, і завдяки Силам оборони України ця фраза стала мемом та інструментом глузування вже з окупаційної армії та російської пропаганди.

Після того агітпроп змінив підхід до використання цієї тактики. Тепер вони наголошують на тому, що Україна нібито програє «війну на виснаження» у довгостроковій перспективі через те, що західні союзники втомилися від війни та начебто от-от суттєво скоротять обсяги як військової, так і фінансової допомоги України. Великі надії російська пропаганда покладає на можливу зміну влади в США, перемогу на президентських виборах кандидата від республіканців, в ідеалі для них — відомого своєю популістською риторикою Дональда Трампа.

Тактика «розширення діапазону прийнятного» використовується у тих випадках, якщо пропагандистський меседж є неприйнятним для цільової аудиторії. Її застосовують тоді, коли більшість технік переконання можуть дати зворотний ефект: аудиторія почне сприймати меседж іще гірше.

Існує два способи розширення меж прийняття. По-перше, можна зайняти більш екстремальну позицію, щоб змусити аудиторію прийняти без спротиву помірніші позиції, які вона до «підвищення ставок» пропагандистами не схвалила б. По-друге, висунути скромніші вимоги, а потім поступово підвести аудиторію до сприйняття бажаної позиції.

Ця тактика заснована на соціологічній концепції «Вікно Овертона». Згідно з моделлю Овертона, у кожен момент часу певні ідеї становлять чинну норму в суспільстві, утворюючи точку відліку. Решта ідей можуть або входити в діапазон допустимих, або ні. Межами вікна нейтрального політичного дискурсу вважаються ідеї, що потрапляють у розряд прийнятних. Прийнятні висловлювання можна вважати політично безпечними для озвучення на публіці чи політиками, які дбають про свій імідж та продовження політичної кар'єри. Підтримку ж ідей за рамками вікна сам Овертон вважав ризикованою і потенційно шкідливою для політичної кар'єри.

Тактику «розширення діапазону прийнятного» використовувала пропаганда в нацистській Німеччині. Після приходу до влади Гітлера відносно демократичним шляхом вони разом з Геббельсом примножували ненависть і ксенофобію в політично розколотому німецькому суспільстві часів Веймарської республіки. Нацисти робили це для утримання своєї влади та консолідації прихильників проти «спільного ворога». А ворога на різних стадіях консолідації влади нацисти змінювали. Спочатку під репресії потрапили свої ж націонал-соціалісти. Знищення керівництва штурмових загонів «СА» стало відомим як «Ніч довгих ножів». Далі жертвами репресій стали політичні опоненти нацистів: комуністи, соціалісти та соціал-демократи. Потім черга дійшла до різних соціальних та національних груп у Німеччині: представників ЛГБТ-спільноти, «франкмасонів», євреїв, ромів, афронімців, людей з інвалідністю та ментальними розладами, свідків Єгови тощо. У результаті, німецьке суспільство без істотного опору сприйняло початок Другої світової війни, «фабрики смерті» і знищення мільйонів людей. Підготовка до сприйняття жорстокості як належного зайняла кілька десятиліть. 

Росіяни теж використовують тактику «розширення діапазону прийнятного» і схвалення військової агресії проти інших держав. Різні одіозні заяви, які не може прямо транслювати Путін, щоб зберегти респектабельність як голова держави, транслюють інші російські політики, такі як уже покійний Володимир Жириновський, а також ексголова «Роскосмосу» Дмитро Рогозін та заступник голови Ради безпеки Росії Дмитро Медведєв. Не відстають від них і так звані ідеологи, такі як Олександр Дугін і Тимофій Сергєйцев, які неодноразово закликали до знищення та розділу України і вбивства українців. У такий спосіб усі вони поступово морально готують російське суспільство та міжнародну спільноту до найгірших сценаріїв.

Тактику «розширення діапазону прийнятного» використовує й Україна під час лобіювання збільшення військової допомоги від союзників. Наші дипломати поступово домоглись того, щоб союзники погодились постачати Україні сучасні артилерійські системи та комплекси протиповітряної оборони, танки і касетні боєприпаси. Тоді як у перші місяці після повномасштабного вторгнення Росії в Україну західні суспільства і політики не були готові надавати Україні нічого з цього. 

В Україні цю тактику застосовують і щодо контроверсійних внутрішньополітичних питань. Шляхом постійної комунікації і в Україні стали можливими медична та виборча реформи, відкриття ринку землі, легалізація медичного канабісу та узаконення цивільних партнерств для ЛГБТ-пар. Адвокація та подальша імплементація цих реформ здійснювалися поступово через значний спротив усередині України, але зміни перестали сприйматись як неможливе.

Російські медіа, які транслюють прокремлівську риторику, поширюють інформацію про те, що Путін заявив, нібито Росія досі не застосовувала касетні боєприпаси в Україні. «Якщо їх застосовуватимуть проти нас, ми залишаємо за собою право на дзеркальні дії», — заявив президент Росії. Це — фейк.

На кейс звернули увагу фактчекери медіа The Insider. 25 лютого 2022 року міжнародна правозахисна організація Human Rights Watch повідомляла про удар російської балістичної ракети 9M79, випущеної комплексом «Точка-У», по лікарні у Вугледарі. Вона була обладнана боєголовкою, начиненою касетними боєприпасами 9N123K. Внаслідок цього загинуло 4 людини.

28 лютого 2022 року журналісти-розслідувачі Bellingcat відстежили застосування Росією касетних боєприпасів на території України. А вже в кінці березня 2022 року голова ради з прав людини ООН Мішель Бачалет заявила, що касетні боєприпаси Росія на той момент застосувала 24 рази. Удар по Краматорському вокзалу 8 квітня 2022 року, коли загинуло 58 цивільних осіб та було поранено близько 100, також було здійснено «Точкою-У».

Росія дискредитує Україну та намагається зробити винною у війні. Мовляв, саме українці є агресорами, а Росія була вимушена вступити у війну та застосовувати касетні боєприпаси. Раніше ми спростовували фейк про те, що Україна не має права застосовувати касетні боєприпаси, бо у 2008 році підписала конвенцію.