Журналісти фінського видання Yle стверджують, що в травні РФ прагне використати як майданчик для пропаганди «Євробачення» та Чемпіонат світу з хокею. Потім схожі наративи росіяни планують використовувати влітку на Чемпіонаті Європи з футболу в Німеччині та Олімпійських іграх у Франції. 

У виданні додають, що подібну кампанію раніше зафіксували в латвійському сегменті соцмереж. Тоді група хокеїстів із Латвії взяла участь у турнірі, який організував Путін у Казані. Після цього Федерація хокею запровадила низку заборон, а в соцмережі X раптово з'явилися тисячі ботів, які виступали на захист хокеїстів та вимагали «відокремити спорт від політики». 

У Центрі стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки при МКІП повідомляють, що Москва збирається скористатися масштабними заходами у країнах ЄС, щоби послабити Європу та загальмувати підтримку України. Раніше «Детектор медіа» писав про те, як агітпроп реагує на відсторонення Росії від Олімпійських ігор 2024.

Російські пропагандисти та медіа, що транслюють прокремлівську риторику, поширюють інформацію про те, що міністр молоді та спорту України, президент НОК України Вадим Гутцайт нібито заявив, що Україна готова їхати на Олімпійські ігри разом із росіянами та білорусами. Це — фейк.

Кейс дослідили фактчекери Центру стратегічних комунікацій. Насправді Вадим Гутцайт в інтерв’ю японському інформаційному агентству Kyodo News розповів, що після того, як Міжнародний олімпійський комітет не запросив Росію та Білорусь на Олімпіаду, Україна ухвалила рішення боротись за ліцензії на Олімпійські ігри на всіх міжнародних змаганнях, де немає росіян та білорусів під національними прапорами.

Національний олімпійський комітет України (НОК) має чітку позицію, що «мир в Україні не підлягає обговоренню», а Олімпійські ігри «не повинні бути платформою для відбілювання чи легітимізації дій, які повністю суперечать цим цінностям». Також досі немає остаточного рішення щодо участі України в Олімпіаді у разі допуску росіян до них.

У такий спосіб агітпроп намагається дискредитувати українську владу та посіяти зневіру серед українців. Раніше ми розповідали про тактику, як російська пропаганда використовує спорт, щоб поширювати антиукраїнські наративи.

«Нога у дверях» — це психологічна техніка, яка показує закономірність між виконанням людиною спочатку незначного прохання, а потім вимушеним виконанням інших, більш обтяжливих прохань. Використання цього феномена в практичних цілях часто називають методом «нога в дверях», інша його назва — метод поступового посилення прохань.

Техніка «нога в дверях» демонструє тенденцію, за якої людина спочатку погоджується надати комусь маленьку послугу або посильну допомогу, однак один крок призводить до наступного, і вона опиняється втягненою у справу, часом, абсолютно їй не потрібну. Інколи така «мініпослуга» вимагає від людини набагато більше часу, енергії, сил і навіть може суперечити її переконанням (сумлінню, здоровому глузду, заощадженню коштів). Цікавим тут є факт, що людина, вірогідно, ніколи не погодилася б на обтяжливі чи суперечливі прохання, якби не виконала першого, на позір зовсім неістотного. Цей феномен використовується в маркетингу, торгівлі, сфері обслуговування, управлінні, внутрішньополітичній боротьбі, а також — у пропаганді.

Психологічна техніка «нога в дверях» вимагає дотримання таких правил:

• починати треба зі звернень, прохань, які, на перший погляд, ні до чого не зобов'язують, не є обтяжливими для залученої у взаємодію людини;

• створити сприятливий емоційний фон взаємодії між людьми. Комунікація (навіть одинична) повинна викликати в людини емоції, формувати схильність до повторення контакту. Залучена людина повинна відчути участь з боку іншої людини, задоволення від свого незначного вчинку або урочистість моменту;

• важливо, щоб у залученої у взаємодію людини не виникло відчуття, що на неї тиснуть чи примушують щось зробити. У цьому випадку ефект буде мінімальним, тому що людина не схильна розглядати дії, вчинені під тиском, як прояв власних переконань. 

Машина російської державної пропаганди використовує цю тактику щодо великих мас людей. У якості прикладу можна згадати наростання рівня територіальних претензій Росії до України, починаючи з 2014 року. Якщо спочатку росіяни нібито вимагали лише визнання за ними незаконно окупованого Криму, то далі агітпроп розпочав дискурс про визнання так званих «ДНР» та «ЛНР» незалежними республіками (спочатку в межах фактичної лінії розмежування 2015 року, а далі — у повних кордонах Донецької та Луганської областей). У 2022 році вимоги росіян посилилися: мова йде вже про нібито повноцінне включення Криму, Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей до складу Росії навіть при тому, що частини Донецької та Запорізької областей Росія не контролювала ніколи.

Торгуються росіяни й у випадку з імовірним продовженням зернової угоди. Їхньою першочерговою вимогою був запуск та стабільна робота аміакопроводу Тольятті—Одеса, що проходить через територію України. Після того, як його було пошкоджено внаслідок бойових дій, вимога втратила сенс. Тож російські влада та пропаганда заговорили про іншу вимогу, цього разу вже до західних країн: підключення до світової платіжної системи SWIFT «Россільгоспбанку» — фінансової установи, через яку відбувається міжнародна торгівля російським зерном.

Окрім цього, держава-агресор використовує цю тактику і в спорті. Оскільки на міжнародних турнірах із більшості видів спорту росіяни відсторонені через війну, розв'язану їхньою владою, вони намагаються зняти відсторонення за допомогою поетапних поступок: спочатку йдеться про виступи в нейтральному статусі без прапора та гімну із зобов'язанням підписати декларацію щодо засудження війни, а далі російська пропагандистська машина починає поступово виступати проти цих обмежень, аж до повного відновлення спортсменів у правах, наголошуючи на тому, що нібито «спорт поза політикою», та скаржачись на всесвітню «русофобію».