У фейсбуці й телеграм-каналах поширюється публікація, створена з використанням підробного скриншоту з буцімто телеграм-каналу ексголовкома Валерія Залужного. Пропагандисти намагаються штучно втягнути українського посла у Великій Британії у внутрішньополітичні польські та польсько-українські суперечки.

Польські фактчекери з проєкту Demagog звернули увагу на фейк, який активно тиражується в соцмережах (зокрема у фейсбуці). Користувачі поширюють скриншот нібито з телеграм-каналу «Команда Залужного» («ZespółZaluzhny» або «Załużny Team»). У цьому «дописі» колишній головнокомандувач ЗСУ, а нині посол України у Великій Британії Валерій Залужний нібито компліментарно відгукується про Кароля Навроцького. 

У тексті фейкового повідомлення стверджується:

«Президент Польщі Кароль Навроцький демонструє свою готовність зберігати та розвивати українсько-польські відносини, незважаючи на складні історичні події та політичні суперечки. Така відповідальність є ознакою державного мистецтва».

Окрім цього, у публікації критикували колишніх президентів України, які на тлі суперечок навколо ордена Білого Орла нібито «повернули» свої нагороди Варшаві.

Як народився фейк?

Насправді ексголовком не робив подібних заяв, а каналу «Команда Залужного» в телеграмі взагалі не існує.

Радниця генерала Залужного з питань медіа Оксана Тороп у коментарі в дописі на фейсбуці чітко зазначила, що цей скриншот є «абсолютною підробкою» та графічною маніпуляцією. Вона також закликала користувачів не довіряти сумнівним джерелам, адже це вже далеко не перший випадок, коли зловмисники створюють фейкові акаунти від імені команди Залужного. А анонімні телеграм-канали-мільйонники, наприклад, «Україна Online» і  «Times of Ukraine», некритично поширюють такі фейки на свої аудиторії. 

Як зауважила Оксана Тороп, обидва ресурси вже не вперше помічені в поширенні сумнівних або відверто неправдивих фактів.

Позиція посольства України у Великій Британії

Журналісти польського видання Konkret24 звернулися по роз'яснення до Посольства України у Великій Британії. У дипломатичному відомстві закликали критично ставитися до інформації в мережі та довіряти лише верифікованим джерелам: 

«Для отримання офіційної інформації та ознайомлення з публічними заявами посла України у Великій Британії, генерала Валерія Залужного, рекомендуємо використовувати лише його офіційний, верифікований профіль у соціальних мережах під іменем Валерій Залужний, позначений значком верифікації, наприклад, у Facebook», — наголосили у посольстві.

Висновок

Створення вигаданих цитат посадовців через підробні скриншоти — класичний інструмент інформаційних маніпуляцій, спрямований на штучне створення напруги між Україною та її стратегічними партнерами. Завжди перевіряйте першоджерела на офіційних сторінках спікерів.

У відео, що поширюється в Х, використано перші секунди реального відеосюжету Deutsche Welle (DW) про витіснення бездомних людей з центру Торонто (Канада) напередодні ЧС-2026 з футболу. Жодного стосунку до Франції, вбивств чи українських мігрантів сюжет не має. Оригінальні субтитри замінені на вигадані, а решта 44-секундного відео обрізана. 

Користувач під ніком @nathanchen (профіль «Vimal Vachhani») опублікував допис із твердженням, що українські підлітки-мігранти нібито вбивають бездомних людей у Франції «заради розваги», на момент розвінчання відео з допису набрало понад 102 тис. переглядів. 

У дописі тегнуто офіційні акаунти медіа @dwnews, акаунти українських медіа (@ukrpravda_news, @KyivIndependent, @ukranews_com) та низку французьких регіональних видань (Le Parisien, Le Progrès, Le Télégramme, Midi Libre, 20 Minutes, Ouest-France, Le Monde, Le Figaro та інші) — очевидно, з метою спровокувати поширення серед журналістів і змусити редакції відреагувати на вигадану новину.

Розшифровка аудіодоріжок: оригінал vs. підробка

Повна транскрипція звукового ряду обох відео доводить, що підробка — це не лише підмінений субтитр на одному кадрі, а цілісно сфабрикований текст начитки, накладений на запозичений відеоряд DW. Це підсилює висновок: маємо справу не з вирваною з контексту цитатою, а з повністю вигаданим сюжетом.

Жертвами тиску й насильства в оригінальному сюжеті є самі бездомні люди Торонто, а суб’єктами тиску — поліція та приватна охорона міста напередодні ЧС-2026. Жодної згадки про Францію, українців чи мігрантів немає.

Цитування фальшивого ролика: [00:26] «Українські підлітки віком від 13 до 17 років полюють на бездомних у Франції. Вони приєдналися до груп у Bluesky, де обмінюються інформацією про те, де у Франції можна знайти бездомних і як їх убивати. Найстрашніше те, що українські підлітки називають це «етнічною чисткою». Ось так вони наслідують своїх нацистських кумирів».

Це не перефразування чи вирваний з контексту уривок, повністю вигаданий текст, який не має жодного відповідника в оригінальному сюжеті DW.

Висновок

Цей кейс вписується у вже задокументовану практику використання фабрикованих або суттєво викривлених медіаматеріалів для дискредитації українських мігрантів і біженців у країнах ЄС та Північної Америки. Подібні вкиди типово з’являються на тлі дискусій навколо міграційної політики, фінансування допомоги Україні чи місцевих виборчих кампаній і мають на меті сформувати у європейській та канадській аудиторії образ українських мігрантів як джерела насильства та загрози громадському порядку; підірвати довіру до незалежних медіа (зокрема DW) шляхом використання їхньої впізнаваної символіки у фейковому контексті. 

В соцмережі X (колишній Twitter) поширився черговий фейк, спрямований на розпалювання міжнаціональної ворожнечі між поляками та українцями. Цього разу приводом для маніпуляцій став одяг української фінансистки Олесі Михайленко, яка брала участь у Конференції з відбудови України в Гданську.

Як повідомляє польський фактчекінговий проєкт Demagog, хвилю обурення в польському сегменті Х запустив голова ченстоховського осередку організації «Корона Молодих» Кацпер Ігнасяк. Він опублікував фото Михайленко з підписом:

«Українка приїхала до Польщі та чітко заявляє, що є прихильницею Бандери. Більше того, на ній футболка з написом „Серпень 1943 року“, один із найтрагічніших місяців Волинської різанини».

Пост польського діяча швидко став вірусним, набравши майже 280 тисяч переглядів та понад 4 тисячі вподобайок. Утім, це твердження є маніпуляцією.

Що насправді означають цифри на футболці?

Насправді на футболці дівчини немає жодних згадок про «серпень 1943 року». Там зображено число 4308. Це офіційний мерч однойменного українського магазину та мобільного застосунку, через які збирають кошти на фінансову підтримку ветеранів 12-ї бригади спеціального призначення «Азов» НГУ.

У коментарі фактчекерам ветеран «Азова» Дмитро Грекович пояснив, що комбінація «4308» — це цифровий шифр назви підрозділу. Номери означають порядковий номер літер в українському алфавіті. Мета створення такого шифру — обхід жорсткої автоматичної модерації та тіньових банів у соціальних мережах (насамперед у Meta), які тривалий час блокували будь-які згадки про «Азов». Тобто логотип виник виключно як інструмент боротьби з цифровою цензурою, а не через історичні події.  

Маніпуляція на історичній пам'яті

Спроба прив'язати число 4308 до трагічних подій на Волині є штучною та безпідставною. Ба більше, маніпулятори викривили історичний контекст, який намагалися використати.

У Польщі символічним і найтрагічнішим місяцем Волинської трагедії традиційно вважається липень, а не серпень. Зокрема, 11 липня в Польщі відзначають Національний день пам'яті жертв геноциду.

Подібні дописи з"являються з метою дискредитувати українських біженців та волонтерів у Європі, підірвати довіру до українських військових (зокрема, корпусу «Азов») та спровокувати конфлікти між українським та польським суспільствами на чутливих історичних темах.

В Україні не заборонено читати, зберігати або вивчати твори Олександра Пушкіна. Російські ресурси маніпулюють рішенням Одеського окружного адміністративного суду про заборону конкретної громадської організації — «Ізмаїльського пушкінського товариства». Суд розглядав не питання читання Пушкіна чи літературознавчого вивчення його творчості, а діяльність конкретного об'єднання, яку в матеріалах справи кваліфікували як антиукраїнську та пов'язану з проросійською інфраструктурою, пише StopFake.

Російські медіа й офіційні представники РФ поширюють твердження, нібито в Україні «забороняють Пушкіна» — забороняють читати й вивчати твори цього автора. Як доказ наводять рішення суду про заборону «Ізмаїльського пушкінського товариства», яке нібито займалося вивченням творчості Пушкіна, російської літератури та слов'янської культури і при якому для школярів діяв «Клуб юних пушкіністів». Речниця МЗС Росії Марія Захарова заявила, що під знаком «депушкінізації» ведеться боротьба з культурою, російською мовою та літературою, «історичною пам'яттю» і «цивілізаційною спадщиною», а СБУ нібито вбачає «загрозу нацбезпеці» саме у вивченні спадщини Пушкіна.

Однак це маніпуляція. У судовому рішенні справді наведено положення статуту «Ізмаїльського пушкінського товариства», згідно з якими організація декларувала популяризацію спадщини Пушкіна, російської класичної літератури та створення «Клубу юних пушкіністів». Проте російські публікації видають цю формальну статутну мету за вичерпне пояснення діяльності товариства й причину його заборони. У матеріалах справи йдеться не про заборону літературного гуртка як такого, а про те, що, за даними СБУ, за задекларованою культурною діяльністю організації стояло просування проросійських та україно­фобських наративів, пропаганда співпраці зі структурами РФ і зв'язки з проросійською інфраструктурою.

У рішенні суду не йдеться про незаконність читання, зберігання або вивчення творів Пушкіна. В ньому зазначено, що Управління СБУ в Одеській області повідомило про наявність у діяльності організації ознак дій, спрямованих на створення загрози національному суверенітету, територіальній цілісності та національній безпеці України. Спецслужба оцінила положення статуту організації як такі, що ідеалізують російську культуру, сприяють формуванню проросійських та україно­фобських поглядів, поширюють наратив про те, що український народ є нібито невіддільною частиною російського народу, а також пропагують співпрацю з державними й неурядовими структурами Російської Федерації.

У матеріалах справи також наведено дані СБУ щодо зв'язків керівника організації з рядом проросійських структур. Згідно з рішенням суду, керівник «Ізмаїльського пушкінського товариства» був активістом і співзасновником організацій та об'єднань проросійського спрямування, серед яких — «Русський союз Причорномор'я», ВГО «Русський рух України», партія «Русський блок», ізмаїльське відділення «Русського руху України», неформальне об'єднання «Оборона южного регіону», що діяло в регіоні як аналог «Антимайдану», а також проросійська газета «Слов'янський союз». Місцеве одеське видання «Думська» уточнює, що йдеться про Ігоря Андріанова, голову організації.

Крім того, у рішенні суду зазначено, що «Ізмаїльське пушкінське товариство», за матеріалами справи, координувалося неформальним антиукраїнським центром «ВКРОРС» — Всеукраїнською координаційною радою організацій російських співвітчизників, яка фінансувалася за рахунок Генерального консульства РФ в Одесі. Діяльність такої мережі, за оцінкою суду, була спрямована на створення проросійських суспільно-політичних об'єднань, просування вигідних Росії програм, ініціатив щодо надання російській мові статусу другої державної, посилення ролі УПЦ як релігійного об'єднання, підпорядкованого РПЦ, а також пропаганду ідей порушення територіальної цілісності України через поглиблення інтеграційних зв'язків між Україною та РФ.

Тобто йшлося не про «заборону Пушкіна», а про заборону конкретного громадського об'єднання, діяльність якого суд пов'язав з антиукраїнською активністю та проросійськими структурами. У рішенні суд прямо формулює висновок: діяльність громадської організації містить порушення встановлених законом обмежень для громадських об'єднань і пов'язана з веденням активної антиукраїнської діяльності.

Українське законодавство не містить норм, які б забороняли читати, зберігати або вивчати твори Пушкіна. Закон України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії» спрямований не на заборону літератури, а на заборону пропаганди російської імперської політики та її символіки. Він регулює, зокрема, питання публічного використання такої символіки, перейменування об'єктів топонімії, демонтажу або перенесення з публічного простору пам'ятників і пам'ятних знаків. Більш того, закон передбачає винятки для наукової, освітньої, музейної, архівної та бібліотечної сфер: заборона не поширюється на музейні експозиції, тематичні виставки, наукові дослідження, твори мистецтва, підручники та інші матеріали наукового й освітнього характеру — за умови, що таке використання не призводить до виправдання або глорифікації російської імперської політики. Закон також прямо згадує бібліотечні фонди, приватні колекції та приватні архівні зібрання.

Водночас варто розрізняти читання Пушкіна і політику деколонізації публічного простору. Олександр Пушкін підпадає під українську політику дерусифікації та деколонізації, але не як «заборонений автор», а як елемент публічного символічного простору російської імперської політики. Український інститут національної пам'яті включив Пушкіна до переліку осіб, присвячені яким об'єкти містять символіку російської імперської політики, — як особу, що «глорифікувала російську імперську політику». Тому в Україні можуть демонтувати пам'ятники Пушкіну, перейменовувати вулиці, площі, установи або організації, названі на його честь. Проте це не означає заборони читати його твори, зберігати їх у бібліотеках, досліджувати науково або використовувати в освітньому контексті.

Кремлівський агітпроп вибудовує наратив про «нецивілізованість України»: будь-які дії з деколонізації публічного простору або протидії проросійським структурам Кремль подає як «знищення культури», «боротьбу з історичною пам'яттю» або «русофобію».

У соцмережі X поширили фейкове відео, яке видає себе за матеріал американського Інституту вивчення війни (Institute for the Study of War, ISW) і використовується для розпалювання напруги між Україною та Польщею.

У відео заявляється, що «нібито польські найманці» в Україні найчастіше гинуть в результаті «внутрішніх конфліктів», причиною яких є «глибока ворожість, яку українці відчувають щодо поляків». У відео навіть наводиться вигадана цитата голови ISW Кімберлі Каган про те, що «українці відносяться до полякі як до рабів».

Очевидно, відео є підробкою. Подібний ролик не публікувався ані на сайті, ані в жодній з соцмереж ISW. Відео не відповідає стилю, в якому зазвичай робляться справжні відео ISW. Ролики Інституту зазвичай містять аналіз подій заснований на фактах, в той час як фейкове відео є примітивною спробою викласти бездоказові вигадки в агресивно пропагандистському стилі. Єдине спільне, що має це відео зі справжніми роликами ISW - це вступна і прикінцева заставки, а також наклеєний поверх кадрів логотип Інституту.

Подібне використання логотипів і візуальної айдентики відомих медіа та аналітичних центрів є типовою тактикою російських інформаційних операцій.

Допис з’явився в акаунті, який має ознаки скомпрометованого або залученого до бот-мережі. До публікації відео остання активність, зафіксована на акаунті, відбувалася в 2013 році.

Фейк поширюється на тлі загострення у відносинах між Києвом і Варшавою після рішення президента Польщі Кароля Навроцького позбавити Володимира Зеленського Ордену Білого Орла — найвищої державної нагороди Польщі. Причиною стала реакція польської сторони на рішення України надати одному з військових підрозділів почесне найменування на честь Героїв УПА. У Польщі це викликало гостру дискусію через історичну пам’ять про Волинську трагедію.

Російська пропаганда намагається використати цей конфлікт для посилення взаємної недовіри між українцями та поляками. У таких повідомленнях Україну зображують як державу, нібито ворожу до Польщі, а польську підтримку України — як «помилку» або «загрозу» для самих поляків.

Схожі повідомлення вже фіксували у межах кампанії російськомовної бот-мережі Matryoshka. Вона поширює сфабриковані дописи та відео, які імітують матеріали авторитетних західних медіа й організацій. Такі фейки часто супроводжуються логотипами Euronews, Der Spiegel, ISW або інших упізнаваних джерел, щоб створити враження достовірності.

Мета таких матеріалів — не лише дискредитувати Україну, а й посварити її з ключовими партнерами. Польща залишається одним із головних союзників України з початку повномасштабного вторгнення Росії: вона прийняла мільйони українських біженців і є важливим логістичним маршрутом для західної військової допомоги. Саме тому Москва систематично намагається атакувати українсько-польські відносини через історично чутливі теми.

Фейкове відео від імені ISW є частиною ширшої інформаційної операції, спрямованої на використання реального дипломатичного конфлікту для поглиблення розколу між Україною та Польщею. Росія намагається перетворити складні історичні питання на інструмент політичної маніпуляції та послабити солідарність між двома країнами, які залишаються стратегічно важливими партнерами у протидії російській агресії.

Російська пропаганда дедалі активніше використовує дезінформацію, перебільшені заяви про успіхи на фронті та погрози Заходу, щоб приховати нестачу реальних військових досягнень у війні проти України.

Про це йдеться в аналізі EUvsDisinfo.

На тлі скорочення російських просувань на полі бою Москва намагається підтримувати для внутрішньої аудиторії та партнерів образ «успішної» війни. Для цього кремлівські медіа поширюють повідомлення про нібито збереження Росією «стратегічної ініціативи» та регулярно заявляють про захоплення українських населених пунктів, навіть коли ці заяви не відповідають дійсності.

Одним із прикладів у EUvsDisinfo називають Куп’янськ Харківської області. У листопаді 2025 року Міноборони Росії вже оголошувало про нібито повне захоплення міста, однак Україна спростувала ці заяви, а Президент Володимир Зеленський відвідав Куп’янськ. У травні 2026 року схожі твердження повторив начальник Генштабу Збройних сил РФ Валерій Герасимов, заявивши про просування російських військ на захід від міста. Водночас, за даними аналітиків, українські сили продовжують утримувати оборонні рубежі в цьому районі.

Схожа ситуація спостерігається і навколо Малої Токмачки в Запорізькій області. Кремлівські ресурси неодноразово оголошували про її «звільнення», зокрема кілька разів у 2025 році та знову у 2026-му. Однак населений пункт залишається під контролем України.

Окремий блок російських наративів стосується українських ударів по військовій логістиці Росії, зокрема по маршрутах, які Москва використовує для постачання окупаційних військ на півдні України та в напрямку Криму. Прокремлівські медіа намагаються подавати ці удари як атаки на цивільних або як доказ небажання Києва завершувати війну. Водночас, як зазначають у EUvsDisinfo, дії російського уряду — зокрема збільшення постачання пального з Білорусі та обговорення експортних обмежень на пальне — свідчать про проблеми, які Москва намагається приховати.

Також російська пропаганда використовує українські удари по об’єктах на території Росії для поширення тез про «західну ескалацію» та нібито участь НАТО у війні. У такий спосіб Кремль намагається применшити військову спроможність України й представити союзників Києва як безпосередніх учасників конфлікту.

У EUvsDisinfo зазначають, що Кремль паралельно шукає зручну «формулу перемоги» для пояснення можливого завершення війни без реальної перемоги на полі бою. У центрі таких наративів — твердження про нібито успішне протистояння Росії «агресивному Заходу», стійкість російської економіки до санкцій, а також «здобуття» нових територій і громадян.

На думку авторів аналізу, російська дезінформаційна кампанія дедалі більше перетворює війну на інформаційне протистояння. Через фейки, погрози та маніпуляції Москва намагається приховати власні втрати, обмежені просування на фронті та нездатність досягти заявлених цілей в Україні.

Після наймасованішого від початку повномасштабного вторгнення удару Сил оборони України по Москві та Московській області в інформаційному просторі розгорнулася нова хвиля російської пропаганди. Російські та проросійські ресурси скоординовано почали поширювати твердження, що Україна нібито діє не самостійно, атакує цивільні об’єкти та провокує можливу ескалацію з Росією і НАТО. Як і де розвивається інфокампанія  розповіли VoxCheck.

18 червня 2026 року Сили оборони України завдали ударів по об’єктах у Москві та Підмосков’ї, серед яких були об’єкти паливної та військової логістики, зокрема Московський нафтопереробний завод. За даними Генерального штабу ЗСУ, на підприємстві виникли пожежі в кількох осередках.

Однак майже одразу після події в мережі почала поширюватися інша версія подій. Російська пропаганда намагалася сформувати у міжнародної аудиторії уявлення, що Росія є стороною, яка «захищається», а українські удари нібито є причиною майбутніх російських атак.

Одною із головних тех стало твердження, що Росія лише «відповідає» на дії України. Таку риторику використовували, зокрема, після заяв російського міністра закордонних справ Сергія Лаврова про подальші «масовані удари» по Україні. 

Проте російські масовані атаки на українські міста не виникають спонтанно після окремих подій. Росія системно здійснює ракетні та дронові удари по Україні, зокрема по цивільній інфраструктурі, енергетиці та житлових районах. Водночас Україна заявляє про удари по об’єктах, які мають військове значення та забезпечують роботу російської армії.

Окремим напрямом стала спроба представити українські удари як атаки на мирних жителів. У соцмережах поширювали відео пошкоджених житлових будинків, змішуючи їх із повідомленнями про удари по нафтопереробних та логістичних об’єктах. Така тактика мала на меті стерти різницю між військовими цілями та цивільною інфраструктурою.

Паралельно запускали тезу про нібито участь НАТО та Великої Британії в організації атак. Російська пропаганда регулярно використовує цей наратив, щоб створити уявлення про «війну Росії проти всього Заходу», а не про агресію проти України.

Аналітики звернули увагу, що частина таких повідомлень поширювалася через іноземні акаунти з великою аудиторією, які позиціонують себе як незалежні коментатори. Серед них були сторінки, пов’язані з попереднім поширенням прокремлівських наративів та матеріалів російських державних медіа.

Одним із прикладів став акаунт Concerned Citizen у соцмережі X, який одним із перших після атаки поширив набір ключових тез: нібито Україна діяла за підтримки НАТО, нібито були атаковані цивільні об’єкти, а Росія тепер має право на відповідь. Саме ці елементи згодом повторювали інші інформаційні майданчики.

Ще одним напрямом кампанії стало використання відео з пошкодженим житловим будинком, яке поширювали різні акаунти з однаковими поясненнями. Фактчекери звернули увагу, що синхронність публікацій і повторення однакових формулювань є типовими ознаками координованого поширення наративів.

Після цього в інформаційному просторі з’явилися повідомлення про нібито загрозу «Третьої світової війни» та можливу ядерну ескалацію. Такі твердження традиційно використовуються російською пропагандою для залякування аудиторії та перекладання відповідальності за можливе загострення на Україну.

За цією логікою Росія намагається представити власну агресію як вимушену реакцію, а дії України щодо захисту від нападів — як провокацію. Водночас фактчекери наголошують, що саме Росія розпочала повномасштабну війну проти України та продовжує систематичні атаки по українських містах.

Основною темою дезінформаційної кампанії після ударів по Москві стало перевертання ролей агресора та жертви. Російські інформаційні мережі намагалися представити удари по військовій інфраструктурі як «терористичні атаки», приховуючи контекст багаторічної війни та численних російських обстрілів України.

У соціальних мережах поширилося відео, яке нібито показує чиновників на відкритті нової асфальтованої дороги в російському місті Мухосранськ. У ролику стверджується, що місцеві посадовці нібито відкрили дорогу, яка виявилася лише фальшивим рулонним макетом асфальту. Насправді відео повністю створене за допомогою штучного інтелекту, а саме місто Мухосранськ є вигаданим. Про це розповіли фактчекери Lead Stories, які перевірили походження ролика, його авторів та ознаки AI-генерації.

Відео поширювали з підписом про нібито «великий скандал у Мухосранську, Росія» та запитанням, хто отримав гроші за дорогу, якої насправді не існувало. Такий сюжет створював враження викриття корупції та обману під час дорожнього будівництва.

Однак перевірка Lead Stories показала, що йдеться не про реальний інцидент, а про сатиричний контент. Мухосранськ не є справжнім населеним пунктом у Росії. Це поширена жартівлива назва для умовного віддаленого провінційного міста, аналогічна англомовним виразам на кшталт «Nowheresville».

Фактчекери встановили, що оригінальне відео походить із TikTok-акаунта, який публікує меми та контент, створений штучним інтелектом. На ролику є позначка «AI-generated», а також водяний знак акаунта @sokolandr92. Сам авторський профіль використовує гумористичний формат і прямо вказує, що його матеріали можуть бути пародійними.

Окремою ознакою того, що відео не є реальним записом, є оформлення акаунта, який його поширив. Профіль @JenevaFMRadio використовує елементи пародії, зокрема змішані символи з латинської та кириличної абетки, що створюють імітацію справжнього медіа. Його опис також містить натяки на сатиричний характер сторінки.

Lead Stories також звернули увагу на деталі самого відео. У ролику немає підтверджень існування події, реальних посадовців чи справжнього місця зйомки. Натомість використані типові ознаки генерації штучним інтелектом, а сюжет побудований як гумористична вигадка про корупцію та неякісну інфраструктуру.

Основною темою дезінформації у цьому випадку стало використання AI-генерації для створення правдоподібного на вигляд, але вигаданого відео. Попри те, що ролик мав сатиричне походження, його поширення без контексту могло створювати у користувачів хибне враження про реальний випадок у Росії.

Перевірка показала, що відео про «фальшиву асфальтовану дорогу» не демонструє справжній скандал чи корупційну схему. Це штучно створений мем із вигаданим містом, який спочатку публікували як AI-контент, але згодом його почали поширювати без пояснення контексту.

У мережі знову поширюється твердження про нібито існування в Україні американських біологічних лабораторій, де могли розробляти зброю. Про це розповіли фактчекери Maldita.es, які проаналізували походження заяв, зміст документів та історію поширення пропаганди про «біологічну зброю України».

Нову хвилю таких заяв запустили після публікації відео директорки Національної розвідки США Тулсі Габбард, у якому вона заявила про розкриття документів щодо фінансування США понад 120 лабораторій у більш ніж 30 країнах, включно з Україною.
Російські державні медіа та прокремлівські ресурси швидко підхопили заяви Габбард і представили їх як нібито підтвердження звинувачень Москви про розробку Україною біологічної зброї за підтримки США. Зокрема, Russia Today та Sputnik заявляли, що оприлюднені документи начебто доводять правоту російської версії подій.

Однак фактчекери зазначають, що йдеться про програму співпраці між Україною та США у сфері біобезпеки, а не про створення зброї. У 2005 році країни підписали Програму зменшення біологічних загроз, метою якої було підвищення безпеки українських лабораторій, захист небезпечних патогенів та розвиток мирних досліджень, зокрема у сфері діагностики та вакцин.

Саме цей документ уже багато років використовується російською пропагандою як основа для конспірологічних тверджень. За даними дослідників, наратив про «американські біолабораторії в Україні» почав активно поширюватися ще з 2009 року, а особливого масштабу набув після початку повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році.

Тоді російська влада використовувала ці заяви як один із аргументів для виправдання війни проти України. Кремль стверджував, що нібито прагнув знищити лабораторії, які становили загрозу для Росії. Водночас Організація Об’єднаних Націй у 2022 році заявляла, що не має доказів існування в Україні програм розробки біологічної зброї. Наявність патогенів у лабораторіях сама по собі не свідчить про створення зброї. Такі матеріали використовуються у цивільній медицині для вивчення захворювань, контролю спалахів інфекцій та реагування на надзвичайні ситуації.

Окремою темою перевірки стало, як нові заяви почали поширюватися через політичних діячів і соціальні мережі. Відео Габбард поширили деякі представники американського політичного середовища, після чого його активно використали російські державні ресурси та пов’язані з Кремлем інформаційні мережі.

Фактчекери також звернули увагу на використання підроблених матеріалів у межах цієї кампанії. Зокрема, мережа Matryoshka, пов’язана з російськими операціями впливу, поширювала фальшиві обкладинки та матеріали, які імітували відомі західні медіа, щоб надати неправдивим твердженням вигляду достовірності.

Українське Міністерство закордонних справ назвало нову хвилю таких звинувачень безпідставними маніпуляціями та наголосило, що Україна ніколи не брала участі у розробці, виробництві чи зберіганні біологічної зброї.

Європейська служба зовнішніх справ (EEAS) та Центр протидії дезінформації України оприлюднили спільний аналітичний звіт, у якому йдеться про масштабну кампанію російських інформаційних операцій, спрямованих проти європейської інтеграції України. У документі зазначається, що Росія системно намагається підірвати підтримку вступу України до Європейського Союзу як серед українського суспільства, так і серед громадян країн ЄС. Основна мета таких дій — послабити політичну та суспільну підтримку євроінтеграційного курсу України.

Звіт фіксує, що євроінтеграція України стала однією з ключових цілей російських інформаційних операцій після отримання країною статусу кандидата в ЄС у 2022 році та початку переговорів про вступ у 2024 році. Сам процес інтеграції перетворився на об’єкт систематичних маніпуляцій, оскільки він пов’язаний із питаннями безпеки, економічного відновлення та геополітичного вибору України.

Є кілька основних напрямків прпаганди, які російські структури просувають для української аудиторії. Серед них: твердження про нібито зацікавленість ЄС у затягуванні війни проти Росії, ідеї про поділ України між країнами Євросоюзу, а також меседжі про те, що євроінтеграція начебто означає зовнішнє управління державою. Окремо поширюється теза про те, що Україна нібито «несумісна» з європейськими цінностями.

Ці повідомлення поширюються через складну мережу каналів впливу, яка включає російські державні інституції, контрольовані медіа, телеграм-канали, пов’язані з прокремлівськими мережами, а також псевдолокальні ресурси. Для посилення ефекту використовуються координація публікацій у різних соцмережах, спотворені карти «поділу України», виривання з контексту заяв європейських політиків та адаптація меседжів до регіональних настроїв.

Окремий блок звіту присвячений інформаційним операціям проти аудиторій у Європейському Союзі. Тут російські структури роблять акцент на темах цінностей, міграції та фінансової допомоги Україні. В окремих державах меседжі адаптуються під локальні страхи: економічні ризики підкреслюються в Німеччині, корупційні наративи — у Франції, а питання біженців — у Польщі.

Також пропагандисти постійно атакують українських політичних лідерів, насамперед президента Володимир Зеленський. Ключова тема критики:  поширення фальшивих або перебільшених звинувачень у корупції. Паралельно українських громадян і біженців у ЄС намагаються зобразити як джерело соціальних проблем або загрозу безпеці, що має підірвати суспільну солідарність.

Фінансова підтримка України від ЄС подається як нібито неефективна або така, що призводить до збільшення корупції. Пропагандисти доя цього використовують підроблені матеріали, які скоординовано поширюють через мережі впливу. У звіті також наголошують на зростанні ролі штучного інтелекту та автоматизованих систем у масовому створенні локалізованого контенту, що дозволяє швидко адаптувати наративи під різні країни та аудиторії.

Попри масштабність кампанії, у звіті зазначаєть, що немає жодних доказів впливу цих операцій на стратегічний вибір України щодо вступу до ЄС. Водночас автори попереджають, що тривале поширення таких наративів може поступово знижувати рівень довіри та посилювати сумніви у частини вразливих аудиторій як в Україні, так і в Європі.

Автори звіту пишуть, що скоординована відповідь і міжнародна співпраця залишаються ключовими інструментами протидії інформаційним загрозам, які супроводжують процес європейської інтеграції України та ширші геополітичні зміни в Європі.