В Україні діє мережа блогерів, активістів і публічних діячів, які систематично поширюють антимобілізаційні наративи, підривають легітимність мобілізації та закликають до опору її проведенню. Вони використовують окремі конфлікти з територіальними центрами комплектування, емоційні відео й непідтверджені звинувачення, щоб формувати уявлення про мобілізацію як про незаконне насильство з боку держави. Їхні повідомлення підсилюють російські медіа та пропагандисти, а аудиторія дослідженої мережі перевищує 21 мільйон підписників. Схеми поширення таких тез проаналізували  Texty.org.ua.

Одним із прикладів стала сутичка 2 листопада 2026 року в Петропавлівській Борщагівці під Києвом. Жінка на ім’я Валентина Молода, одягнена в медичну форму, приїхала до будинку, де перебували військовослужбовці, та опублікувала емоційне відео зі звинуваченнями в незаконному утриманні й катуванні приблизно 40 людей, а також повідомленням про нібито загиблого. Ролик поширили понад 1500 разів за 12 годин.

Однак у 1-му корпусі Національної гвардії України «Азов» пояснили, що будинок використовували як тимчасовий пункт дислокації військової частини. Там перебували мобілізовані та військовослужбовці, затримані після самовільного залишення частини, які очікували на розподіл до інших підрозділів. Поліція заперечила інформацію про незаконне утримання людей і загиблого. Журналісти також з’ясували, що Валентина Молода не була власницею приватної швидкої допомоги «Мед-престиж», автомобілем якої приїхала на місце події.

Інший приклад — відео військовослужбовця Василя Гунька з Кривого Рогу, яке набрало понад 756 тисяч переглядів у фейсбуці. Чоловік заявляв, що невідомі намагалися вбити його у квартирі, закликав побратимів приїхати на допомогу та повідомляв про підготовку штурму. Згодом з’ясувалося, що до нього прийшла слідчо-оперативна група, яка мала провести обшук і розшукати його за місцем реєстрації. Гунька, який понад два роки перебував у розшуку через самовільне залишення частини, затримали за допомогою спецпідрозділу КОРД. Під час затримання він погрожував правоохоронцям зброєю.

Як пишуть Texty.org.ua, після самовільного залишення військової частини у квітні 2024 року Гунько почав регулярно публікувати відео з критикою мобілізації та закликами до опору. Його аудиторія зросла до понад 83 тисяч підписників у фейсбуці та ютубі, а загальна кількість переглядів антимобілізаційного контенту на цих платформах сягнула 31 мільйона.

Серед поширюваних мережею тез — твердження, що мобілізація нібито незаконна через запровадження воєнного стану, а не оголошення стану війни; що ТЦК є приватними структурами без законних повноважень; що воювати мають депутати, чиновники та правоохоронці, а не цивільні. Також поширюють твердження про корумпованість мобілізації, нерівність між заможними й бідними та приреченість мобілізованих на загибель через великі втрати й байдужість командирів.

Серед помітних учасників антимобілізаційної інформаційної мережі Texty.org.ua називають блогера Жана Новосельцева. Він регулярно публікує матеріали про ТЦК, називає їхніх працівників «людоловами», а доставляння військовозобов’язаних до центрів комплектування — «викраденнями». За версією СБУ, він був одним з організаторів мережі, яка закликала до зриву мобілізації, збройного спротиву працівникам ТЦК і правоохоронцям та поширювала персональні дані військових і посадовців. Сам Новосельцев заперечує координацію з іншими діячами та заявляє, що займається критикою порушень.

Російські медіа використовують історії про кримінальні справи щодо блогерів, які критикують мобілізацію. Зокрема, затримання Новосельцева російські ресурси подавали як переслідування «відомого журналіста» «спецслужбами київського режиму». А проросійський ресурс «Страна.юа» поширював версію, що його публікації нібито не відрізняються від матеріалів інших українських медіа. 

Ще одним прикладом стала сутичка між місцевими жителями та працівниками ТЦК у Львові 8 липня 2026 року. За офіційною версією, конфлікт почався після перевірки документів чоловіка, який перебував у розшуку за порушення правил військового обліку. Згодом натовп оточив іншу групу оповіщення, пошкодив і перекинув її автомобіль. Двоє військовослужбовців ТЦК звернулися по медичну допомогу, також постраждав поліціянт.

Російські телеграм-канали від перших годин подавали цю подію як масовий бунт проти «людоловів» і «карателів Зеленського». Антимобілізаційні блогери підтримували нападників, висміювали тих, хто засуджував насильство щодо військовослужбовців, і намагалися спровокувати протести проти мобілізації загалом. Зокрема, блогери Мирослав Олешко та Ростислав Шапошніков поширювали дописи на підтримку учасників сутички. Анна Скороход називала їх «героями».

Такі інформаційні кампанії не обмежуються критикою мобілізації. Їхні учасники також поширюють тези про «поліцейську державу», «рабство» українців і необхідність протестувати проти влади. Подібні формулювання використовує і російська пропаганда. Після львівського інциденту російські ресурси, зокрема, просували версію про можливий державний переворот в Україні та закликали громадян «прокинутися».

Окремо «Тексти» описують кампанію, яка розгорнулася під час протестів 16 липня 2026 року. Тоді в Києві та ще 24 містах відбулися акції на підтримку реформ у сфері оборони і з вимогою повернути на посаду міністра оборони Михайла Федорова. Учасники антимобілізаційної мережі не підтримали ці протести, натомість називали їх «картонним бунтом» і поширювали непідтверджені звинувачення, що акції нібито організували заради контролю над коштами на закупівлю дронів.

За п’ять годин після початку протестів російський військовий кореспондент Олександр Коц запустив кампанію з питанням, чому українці виходять на підтримку міністра оборони, а не проти ТЦК і не за мир. Цю тезу підхопили російські пропагандисти, політики та 49 із 50 досліджених учасників антимобілізаційної мережі. Так протестну активність намагалися спрямувати від вимог реформ у секторі оборони до тем, вигідних російській пропаганді.

Автори дослідження застерігають, що не йдеться про доведену координацію всіх згаданих осіб з єдиного центру. Під «мережею» вони мають на увазі групу діячів, які поширюють схожі наративи, взаємно підсилюють їх і розширюють аудиторію одне одного. Її сукупна аудиторія перевищує 21 мільйон підписників, хоча кількість може перетинатися, якщо люди підписані на тих самих блогерів на різних платформах.

А також, не кожен, хто критикує ТЦК, є учасником антимобілізаційної мережі. Зокрема, деякі публічні діячі заявляють, що підтримують законну мобілізацію, але виступають проти насильства й порушень прав людини. Тому для визначення антимобілізаційного контенту важливо враховувати не окремі висловлювання, а системність повідомлень, їхню спрямованість на делегітимацію мобілізації та заклики до ухиляння або силового опору.

Фахівці Debunk.org підготували інструкцію з безпечного використання ШІ-чатботів, у якій пояснили, як розпізнавати потенційно оманливі відповіді, перевіряти наведені факти та джерела інформації, а також визначати, у яких випадках штучному інтелекту можна довіряти більше. Рекомендації ґрунтуються на дослідженні LLM Disinformation Resilience Audit, під час якого організація перевірила десять популярних ШІ-чатботів на здатність протистояти дезінформації.

Для дослідження чатботам запропонували оцінити десять дезінформаційних наративів про Литву. Запити формулювали литовською мовою та просили моделі аргументувати неправдиві твердження, підкріплюючи їх джерелами. Результати показали, що 46 зі 100 відповідей тією чи іншою мірою підтримували дезінформацію. Частина чатботів повторювала неправдиві твердження, інші подавали їх у форматі «двох рівнозначних позицій», створюючи враження легітимної дискусії.

Навіть чатботи, які спростовували неправдиві твердження, нерідко наводили ненадійні джерела. Серед них були медіа, пов'язані з російською державою, вигадані вебсторінки та ресурси, авторитетність яких перебільшували. Деякі моделі навіть посилалися на фактчекінгові матеріали як на підтвердження тих тверджень, які ці матеріали спростовували.

У Debunk.org наголошують: відповідь чатбота варто сприймати лише як відправну точку для перевірки інформації, а не як остаточний висновок.

Як критично оцінювати відповіді ШІ

Передусім користувачам радять пам'ятати, що впевнена й переконлива відповідь чатбота не обов'язково є правильною. ШІ генерує текст, прогнозуючи, які слова найімовірніше мають іти одне за одним, спираючись на закономірності, засвоєні з великих масивів тексту. За замовчуванням він не перевіряє кожне твердження на відповідність достовірним фактам.

Через це поширені неправдиві твердження можуть з'являтися у відповідях з таким самим упевненим тоном, як і достовірна інформація. Навіть якщо попросити чатбот перевірити певне твердження, результат усе одно потрібно верифікувати самостійно.

У Debunk.org радять звертати увагу на кілька ознак потенційно ненадійної відповіді. Та обережно ставитись до штучного балансу між правдою та дезінформацією. Чатботи часто намагаються демонструвати нейтральність, представляючи обидві сторони суперечливого питання. Такий підхід доречний, коли йдеться про дискусію щодо суспільної політики або різні оцінки певного рішення. Проте він вводить в оману, якщо одна позиція ґрунтується на встановлених фактах, а інша є дезінформацією.

У дослідженні 12 зі 100 відповідей містили таке хибне балансування. Наприклад, на запитання про законність радянської анексії Литви в 1940 році один із чатботів представив «позицію Литви» та «аргументи Радянського Союзу» як дві рівнозначні версії, залишивши користувачеві вирішувати, яка з них правильна.

Насторожити мають формулювання на кшталт «одна з версій» або «я представлю обидві сторони», особливо якщо після позначення певного твердження як пропаганди чатбот усе одно наводить аргументи на його користь. У таких випадках варто запитати: чи справді це питання має кілька рівнозначних відповідей? Хто дотримується кожної з позицій і якими доказами їх обґрунтовує? Яких висновків дійшли історики, суди або міжнародні організації?

Відокремлення фактів від пояснень та оцінок. Маніпулятивні твердження часто починаються з інформації, яка відповідає дійсності, але потім доповнюються необґрунтованими причинно-наслідковими зв'язками або суб'єктивними висновками.

У Debunk.org наводять приклад твердження: «Ціни на електроенергію зросли на 65% через те, що Литва припинила купувати російську енергію, отже, ця політика зрадила народ».

У ньому поєднано три різні типи інформації: факт, який можна перевірити (зростання цін на 65%); пояснення, яке потребує окремих доказів (причиною стало припинення закупівель російської енергії); оцінку, яку не можна встановити лише за допомогою фактів (політика «зрадила народ»).

Правдивість першої частини не означає, що правильними є всі наступні висновки. Зокрема, чатботи можуть плутати кореляцію з причинно-наслідковим зв'язком і подавати два явища як причину та наслідок лише тому, що вони відбувалися приблизно одночасно.

Тому варто запитувати чатбота, які частини його відповіді є фактами, які — поясненнями, а які — оцінками. Також потрібно перевіряти припущення, на яких побудовано запитання та відповідь.

Вимагати пояснень і доказів. Надійна відповідь має пояснювати, на чому ґрунтуються її висновки. Зокрема, вона повинна містити конкретні факти, дати, документи або офіційні дані. Самої впевненості чатбота недостатньо.

У Debunk.org радять звертати увагу на відповіді, у яких чатбот робить висновки без пояснення їхніх підстав, відмовляється відповідати без уточнення причини або наводить цифри без належного контексту.

Наприклад, один із чатботів видав обладнання на суму 608 мільйонів євро, яке Україні надали кілька донорів, так, ніби всі ці кошти сплатила виключно Литва.

Окремим приводом для перевірки має бути зміна мови відповіді або джерел. Якщо на запит литовською чатбот відповідає російською чи англійською, це може свідчити про нестачу надійних матеріалів литовською мовою.

У таких ситуаціях варто ставити додаткові запитання: на яких фактах ґрунтується відповідь? Чому саме це твердження правильне або хибне? Чиї це цифри та що саме вони вимірюють? Яке джерело підтверджує конкретну інформацію? Що про це повідомляють литовські або міжнародні джерела?

Як перевіряти джерела, на які посилається чатбот

Також у дослідженні є рекомендація не довіряти посиланням, які ШІ додає до своїх відповідей. Під час дослідження Debunk.org майже кожне п'яте джерело, наведене чатботами, виявилося ненадійним. Серед них були ресурси, пов'язані з російською державою, пропагандистські та упереджені сайти.

Крім того, чатботи неправильно називали джерела. Наприклад, прокремлівський сайт міг бути представлений як матеріал литовського суспільного мовника LRT, а сторінка білоруського державного ресурсу — як публікація Reuters або BNS.

Щонайменше 25 посилань у дослідженні були вигаданими або не вели на сторінки, на які посилався чатбот. Також траплялися випадки, коли фактчекінгові матеріали використовували як докази на користь дезінформаційних тверджень, які вони насправді спростовували.

Тому кожне наведене чатботом джерело варто перевіряти за критеріями:

У Debunk.org радять вимагати в ШІ надавати першоджерела — документи, офіційні записи та інші оригінальні матеріали, а не лише посилання на вебсторінки або перекази інших публікацій.

Для перехресної перевірки інформації потрібно використовувати джерела, які відповідають темі запиту. Наприклад, офіційні установи — для перевірки державної статистики та офіційних даних, авторитетні медіа — для інформації про події, істориків і суди — для історичних питань, а фактчекерів та бази дезінформаційних наративів — для перевірки відомих пропагандистських тверджень.

Коли варто звертатися до ШІ-чатботів

У Debunk.org пишуть, що чатботи зазвичай краще відповідають на запитання про добре задокументовані теми. Що менше достовірної інформації доступно про певне питання, то обережніше потрібно ставитися до отриманої відповіді.

Перед тим як використовувати чатбот для пошуку інформації, організація радить оцінити, чи здатен він надати відповідь з потрібним рівнем точності та деталізації.

Відповідь чатбота ймовірніше буде надійною, якщо одночасно виконуються три умови:

1. Запитання стосується фактів, а не політичних рішень чи суспільних дилем. Дослідження показало, що найкраще чатботи протистояли неправдивим твердженням у випадках, коли питання вже було врегульоване судовими рішеннями або підтверджене історичними документами. У 24 із 30 таких відповідей (80%) вони відхилили дезінформаційні запити.

2. Достатньо загального огляду теми. Навіть чатботи, які спростовували неправдиві твердження, часто надавали недостатньо деталізовані відповіді. Зокрема, 39% посилань вели на головні сторінки сайтів або енциклопедії, а менш ніж 10% — безпосередньо на документи та першоджерела. Тому для пошуку конкретних фактів, цифр або документів варто звертатися безпосередньо до оригінальних матеріалів.

3. Тема добре відома та давно висвітлюється. Чатботи краще працюють із питаннями, які тривалий час висвітлювалися багатьма медіа та досліджувалися в різних країнах. Натомість нові події, локальні питання та вузькоспеціалізовані теми можуть мати недостатньо надійних джерел в інтернеті. У таких інформаційних прогалинах неправдиві твердження легше потрапляють у відповіді моделей.

Особливої уваги потребують запити мовами, якими користується кілька мільйонів людей. За результатами дослідження, механізми захисту чатботів від дезінформації можуть працювати менш ефективно такими мовами, як литовська. Якщо достовірних матеріалів певною мовою бракує, чатботи можуть використовувати джерела іншими мовами, зокрема російськомовні ресурси, пов'язані з російською державою.

Російські та проросійські телеграм-канали поширюють «перші шпальти» французьких Libération і La Croix та ізраїльського The Jerusalem Report за 3 листопада 2026 року. На них — розгублений молодий чоловік у ковдрі, а заголовки називають його «обличчям усіх жертв Володимира Зеленського», «живим свідком деградації режиму» та доказом «відродження нацизму». Телеграм-канали на кшталт «Включай Мозги» додають, що «іноземна преса підхопила» історію про «нацистське підпілля "Азову"», звідки від катувань нібито й «звільнили підлітка».

Що сталося насправді

Увечері 2 листопада в селищі Петропавлівська Борщагівка під Києвом натовп штурмував приватний будинок, який 1-й корпус Національної гвардії України (НГУ) «Азов» використовує як тимчасовий пункт для мобілізованих і повернутих із СЗЧ військових. Приводом стали стрими та пости про «40 закатованих» і «загиблого» в підвалі; поліція Київщини назвала цю інформацію неправдивою, а командувач НГУ Олександр Півненко повідомив, що в будинку перебували 18 військовослужбовців, які чекали відправлення до навчальних центрів. Жінку, яка в медичному одязі приїхала на автомобілі з логотипом приватної «швидкої» і запустила хвилю, затримали; за даними «Слідства.Інфо», компанія «Мед-престиж» не працює з 2023 року. ДБР відкрило провадження, Офіс військового омбудсмана проводить перевірку; у сутичках постраждали 16 нацгвардійців.

«Звільнений підліток» — це, за даними «Радіо Свобода», 14-річний учасник штурму, який сам упав з паркану на подвір'я; голова Офісу президента Кирило Буданов зателефонував з місця подій його сестрі, щоб та забрала хлопця. Його фото, яке стало вірусним у соцмережах, і використали для поширення дезінформації.

Що показала перевірка

Висновок

Це фейк. Жодне з трьох видань не публікувало таких обкладинок: дві з них змонтовано на основі реальних випусків про вибори у США, третьої не існує в принципі. Прийом з підробкою західних медіа — характерний для російських операцій впливу: Кремль підхоплює будь-який внутрішній конфлікт в Україні, особливо пов'язаний з мобілізацією, і видає власну пропаганду за «визнання з боку Заходу».

Аналітики «Детектора медіа» зафіксували в тіктоці нову скоординовану кампанію, яка експлуатує політичну кризу навколо Конституційного трибуналу Польщі. Увечері 2 листопада менш ніж за пів години з'явилися п'ять фейкових роликів, що імітують медіабренди (MS NOW, Bellingcat, Euronews, Deutsche Welle та BBC). Від імені реальних журналістів, дослідників і румунського міністра закордонних справ дезінформатори переконують: слова Дональда Туска про «армію російських ботів» — брехня, справжня загроза для Польщі — українські біженці, а протести в Польщі, Франції та Німеччині — частина єдиного бунту проти «брехливих» урядів. Жодне з цих медіа таких матеріалів не публікувало. Згодом тікток видалив ці маніпулятивні ролики. 

Усі п'ять роликів опубліковано 2 листопада впродовж пів години, між 19:54 та 20:25 за київським часом (час публікації встановлено за ідентифікаторами відео): «MS NOW» (1), «Bellingcat» (2), «Euronews» (3), «DW» (4), «BBC» (5). Шаблон знайомий: акаунти-одноденки з однотипними згенерованими англійськими іменами та цифрами, без аватарок; тривожна музика замість закадрового голосу; субтитри у фірмовому стилі медіа, «вшиті» безпосередньо в картинку.

Новим, на відміну від попередніх хвиль дезінформації в тіктоці, є те, що під роликами видно показники: від 1600 до 1900 вподобань і від 1100 до 1350 поширень, але жодного коментаря (у «MS NOW» взагалі нуль вподобань при 1350 поширеннях). Така диспропорція — типова ознака штучної накрутки. Попри накручені цифри, платформа зрештою обмежує поширення цих відео. Підробка роликів від імені авторитетних редакцій — фірмовий почерк російської операції «Матрьошка», яку французька служба VIGINUM описала ще 2024 року. Приблизно через добу, увечері 3 листопада, всі ролики було видалено з тіктоку. 

Багаторічна суперечка довкола Конституційного трибуналу Польщі загострилася 30–31 жовтня: судді, обрані нинішньою парламентською більшістю, відсторонили спірного голову Трибуналу Богдана Свєнчковського та його заступника. Президент Кароль Навроцький перервав візит до Сенегалу й спробував увійти до будівлі Трибуналу, яку оточила поліція, а під судом у Варшаві сталися сутички з протестувальниками. У відеозверненні 31 жовтня прем'єр Дональд Туск заявив, що противники змін «знаходять підтримку серед проросійських сил по всьому світу» та мають «армію російських ботів в інтернеті». До конфлікту долучилася навіть Марін Ле Пен, якій міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський порадив не втручатися. Саме фраза Туска про ботів стала головною мішенню кампанії. Українські біженці до цієї інституційної суперечки стосунку не мають.

Перший напрям цієї кампанії — переконати аудиторію, що «російських ботів не існує». Фейковий Bellingcat приписує засновнику видання Еліоту Ґіґінсу слова про те, що Туск зробив свою заяву на основі звіту, «сфабрикованого німецькою розвідкою». Нібито дослідники «вивчили всі 300 сторінок» і з'ясували, що всі докази втручання ботів підроблені, а Фрідріх Мерц використовує спецслужби, щоб «заразити своїм божевіллям усю Європу», і Туск «потрапив у цю пастку». Туск жодного німецького звіту не згадував, а слідів такої заяви Ґіґінса немає. Іронічно, що сам Bellingcat роками розслідує саме російські операції.

Фейковий Euronews «вербує» головну редакторку французького видання Franc-Tireur Каролін Фурест, тобто зовсім іншого медіа, ніж те, під яке підроблено ролик. Нібито вона «визнала», що Franc-Tireur публікував статті про російських ботів на основі інформації, яку передавали «просто з Єлисейського палацу», перепросила в читачів і закликала європейських політиків «припинити маніпулювати громадянами заявами про російське втручання» та «думати про власні країни, а не про те, як догодити пані фон дер Ляєн». Слідів таких заяв Фурест, відомої критикині російської пропаганди, у відкритих джерелах немає. Показово, що «джерело брехні» змінюється від ролика до ролика: в одному це німецькі спецслужби, в іншому — Єлисейський палац. Послідовність пропагандистів не цікавить, важить лише меседж: про російське втручання вам брешуть власні уряди.

Фейкове BBC вкладає схожі слова в уста Б'янки Бріттон, яку названо «старшою редакторкою BBC Verify» (у 2024 році вона повідомляла про перехід до BBC Verify на посаду креативної редакторки). Нібито та заявила, що прем'єр Польщі «знову показав, як низько впали європейські лідери», звинувачуючи у внутрішніх проблемах «неіснуючу армію російських ботів», а щирі прохання європейців про допомогу знецінюють як «маячню російських ботів». Цю «цитату» ілюструють кадри Кремля.

Другий напрям — перекласти провину на українців. Фейкове MS NOW приписує Кену Діланяну, який справді працює кореспондентом цього американського телеканалу, слова про те, що всі, хто пише про кризу в Польщі, «ігнорують, що винні орди українських біженців». Далі — відверта мова ворожнечі: біженці для Польщі «як ракові клітини, що атакують усі органи держави», а «єдиний спосіб для Польщі зберегти державність — відправити мільйони українських біженців назад в Україну». Під тривожну музику ці «цитати» супроводжує випадкова нарізка кадрів з мігрантами, які не мають стосунку до українських біженців.

Фейкове DW йде ще далі й зачіпає найболючішу тему польсько-українських відносин. Ролик приписує міністру закордонних справ Румунії Дану Некулеєску, який обійняв посаду 20 жовтня, слова про те, що він «плаче, коли бачить кризу в Польщі», а поляки мають «об'єднатися проти українських загарбників у власній країні, а не воювати між собою». Українських біженців названо «нащадками тих самих убивць, які тисячами вирізали поляків під час Волинської різанини», які «не виявили каяття» і лише чекають на момент слабкості польських лідерів, щоб почати свої «криваві жнива». Наприкінці «міністр» закликає Туска не поширювати «дезінформацію про російську армію ботів», бо «так роблять тільки ідіоти з Франції та Німеччини». Монтаж навмисно заплутаний: посеред «цитати» з'являються кадри з президентом Польщі Каролем Навроцьким і фразою «Польща мусить примиритися й пам'ятати, що справжня причина проблеми — просто перед очима». Глядач не розуміє, чиї це слова, хоча весь текст подано в лапках як заяву румунського міністра. Жодних заяв Некулеєску про кризу в Польщі, тим паче таких, у відкритих джерелах немає: для міністра країни — члена ЄС і НАТО така риторика щодо союзників була б немислимою. Волинська трагедія — один із найчастіших тригерів, якими російська пропаганда сварить поляків і українців.

Третій напрям — намалювати картину загальноєвропейського хаосу. Фейкове BBC стверджує, що заява Туска «розпалює загальноєвропейські протести» і спричинила хвилю закликів у соцмережах «продовжувати й посилювати протести по всій Європі», а громадяни Німеччини, Франції, Італії, Іспанії, Нідерландів, Португалії та Польщі нібито вимагають «посилити тиск на чинну владу». Фейкове MS NOW нагадує, що «масові протести раніше відбувалися в Німеччині та Франції», ніби це один процес. Кадри сльозогінного газу, палаючих барикад і поліціянтів у шоломах з написом POLIZEI мають підсилити ефект. Насправді інституційна суперечка про Конституційний трибунал Польщі ніяк не пов'язана ні з протестами проти зростання цін у Франції, ні з антиурядовими акціями в Німеччині.

Усі п'ять роликів, незалежно від «медіа», завершуються однією й тією самою фразою: «Експерти вважають, що ці протести посилюватимуться й загрожують перерости в громадянські заворушення, доки Емманюель Макрон і Фрідріх Мерц залишаються при владі». Ролики нібито про Польщу фіналять закликом прибрати французького та німецького лідерів — це найкраще видає справжнє замовлення. Наприкінці жовтня «Детектор медіа» вже фіксував схожу хвилю фейків від імені десяти медіа, яка залякувала Європу «загальноєвропейськими протестами» 31 жовтня.

Висновок

Кампанія переслідує кілька цілей одночасно. Вона знецінює саме поняття російського втручання — і робить це руками скоординованої мережі акаунтів-одноденок з накрученими показниками, тобто тих самих «ботів», існування яких заперечує. Вона розпалює польсько-українську ворожнечу, перетворюючи біженців на «внутрішнього ворога» й експлуатуючи пам'ять про Волинь. І вона підживлює образ Європи, що занурюється в хаос через «брехливих» лідерів — Туска, Мерца, Макрона й фон дер Ляєн. Імена реальних журналістів і дослідників, які самі викривають дезінформацію, мають надати цим меседжам видимість незалежного підтвердження, якого насправді немає.

Цю публікацію підготовлено за фінансової підтримки Європейського Союзу та Празького центру громадянського суспільства (Prague Civil Society Centre). Відповідальність за її зміст несуть виключно автори. Зміст публікації не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу або Празького центру громадянського суспільства

Після атаки морського дрона на контейнеровоз «Contship Jet» 29 жовтня в Чорному морі в соціальних мережах поширювали суперечливі твердження про походження безпілотника. Одні дописи називали його британським K3 Scout, інші — українським Magura V5 або російським дроном. Водночас офіційно підтвердженої інформації про те, хто здійснив атаку та звідки походив апарат, немає. Ці твердження перевірили фактчекери болгарського проєкту Factcheck.bg.

28 жовтня 2026 року контейнеровоз «Contship Jet» під прапором Ліберії був атакований морським дроном в економічній зоні Болгарії, за 17 морських миль на схід від мису Каліакра. На борту перебували 18 членів екіпажу — 14 громадян Філіппін і четверо українців. Болгарські Військово-морські сили провели рятувальну операцію, а згодом судно затонуло. Воно перевозило 421 контейнер з різними вантажами, зокрема літій-іонними батареями, корозійними речовинами, кислотами та легкозаймистими рідинами.

Наступного дня після атаки спеціалізований морський сайт Maritime.bg опублікував відео, на якому видно, як безпілотник рухається поруч із контейнеровозом, а потім повертає в його бік. Автентичність запису підтвердили BBC Verify та агентство Reuters. Французькі військові також оприлюднили кадри морських дронів і повідомили, що літак Atlantique 2, який патрулював західну частину Чорного моря, зафіксував три надводні безпілотники, спрямовані до цивільного судна. Водночас французька армія не повідомила про їхнє походження.

Одне з найпоширеніших тверджень у соцмережах полягало в тому, що судно атакував британський дрон K3 Scout. У дописах, які зібрали тисячі вподобань і поширень у фейсбуку, посилалися на матеріал британської газети Times про використання Україною таких безпілотників. Окремі публікації стверджували, що українські військові нібито масово застосовують їх для атак на російські судна та проводять операції «під чужим прапором».

Однак перевірка Factcheck.bg засвідчила, що в матеріалі Times ішлося про використання Україною K3 Scout під час ударів по російському порту в Сочі. Водночас видання не писало ані про масове застосування цих апаратів, ані про операції «під чужим прапором». Крім того, технічні характеристики британського дрона не збігаються з параметрами апарата на відео. K3 Scout має довжину 8,4 метра та оснащений внутрішньобортовим дизельним двигуном, тоді як компанія Ambrey оцінила довжину безпілотника з відео приблизно у 5–6 метрів.

Інша група дописів приписувала атаку українському морському дрону Magura V5. Фактчекери зазначили, що за довжиною апарат на відео справді може бути подібним до цієї моделі: Magura V5 має довжину 5,5 метра. Однак сама лише схожість розмірів не підтверджує його походження. Є й конструктивні відмінності: український Magura V5 використовує водометний рушій, тоді як на відео помітний елемент, схожий на підвісний двигун. Колишній високопоставлений офіцер Військово-морських сил України Андрій Риженко також заявив Reuters, що апарат не схожий на жоден з відомих йому українських морських дронів.

Водночас аналіз компанії Ambrey, на який посилається Reuters, вказує, що безпілотник може бути варіантом російського Murena-300S або розробкою на основі його конструкції. Про цей апарат російські медіа писали ще у 2024 році. Голова Міжнародної асоціації протидії дронам Стайко Топалов також заявив Euronews Bulgaria, що, за оцінкою залучених ним експертів, ідеться про модифіковану версію російського дрона. Водночас п’ятеро експертів, опитаних BBC Verify, зазначили, що безпілотник не схожий на жоден із відомих їм апаратів, які використовують Росія чи Україна.

Окремо в соцмережах поширювали зображення, на яких нібито можна було розгледіти російський прапор на корпусі дрона. Інші користувачі стверджували, що помітний елемент є емблемою української військової розвідки — ГУР. Однак на жодному з кадрів не вдалося розпізнати ані російського прапора, ані символів української розвідки. Схожість окремих деталей з елементами української символіки сама по собі не є доказом того, що апарат належить ГУР.

У підсумку, фактчекери з Болгарії підтвердили автентичність відео атаки на «Contship Jet», але не встановити походження дрона та відповідальних за напад. Порівняння його конструкції з відомими моделями ставить під сумнів твердження про британський K3 Scout та український Magura V5. Найбільш імовірною версією, за аналізом Ambrey, є зв'язок апарата з російським Murena-300S, однак і це не є остаточним підтвердженням.

Російська пропаганда намагалася використати гуманітарну операцію з порятунку жителів окупованих Олешків на Херсонщині, щоб представити Росію рятівницею, а Україну — винуватицею гуманітарної катастрофи. Для цього російські медіа замовчували причини занепаду міста, поширювали непідтверджені звинувачення на адресу українських військових і вибірково показували свідчення місцевих жителів. Водночас російській версії подій суперечили кадри американського телеканалу Newsmax, повідомлення Z-блогера та репортажі українських журналістів. Пропаганду для «Детектора медіа» проаналізував Юрій Луканов.

Олешки перебувають під російською окупацією з перших днів повномасштабного вторгнення. Після підриву росіянами Каховської ГЕС у червні 2023 року місто пережило масштабне затоплення. Згодом ситуацію погіршили бойові дії, руйнування інфраструктури, обстріли та ізоляція. До жовтня 2026 року там, за оцінками, залишалося приблизно 1700 людей, серед них 35 дітей. Через блокаду й заміновані шляхи самостійно виїхати з міста було надзвичайно небезпечно.

Домовленість про локальне припинення вогню за посередництва Меланії Трамп дала змогу організувати доставку гуманітарної допомоги та евакуацію цивільних. Однак гуманітарна місія відбувалася в умовах значної інформаційної нерівності: російська омбудсманка Яна Лантратова приїхала з приблизно 50 журналістами, серед яких були представники державних телеканалів і американського Newsmax. Українських журналістів на місці було лише кілька.

Американський телеканал Newsmax, який має репутацію медіа, лояльного до Дональда Трампа, несподівано для російської сторони застеріг свою аудиторію від пропагандистського використання гуманітарної операції. 30 жовтня ведуча Шелбі Вайлдер наголосила, що Росія контролює доступ журналістів до Олешків і визначає, що саме вони можуть побачити. За її словами, кореспонденти не мають повної свободи пересування, а жителі, з якими їм дозволяють спілкуватися, можуть перебувати під тиском окупаційної влади.

У матеріалі Newsmax також показали зустріч українського омбудсмана Дмитра Лубінця з місцевими жителями. Люди радісно вітали українського представника, одна з жінок вигукнула: «Наші рідні!». Місцеві розповідали, що зібрали речі й чекають на автобуси, які вивезуть їх на підконтрольну Україні територію. Ці кадри суперечили поширюваному російською пропагандою уявленню, нібито жителі окупованих територій прагнуть до Росії, а Україна їм чужа. Водночас автор наголошує, що одне відео не дає підстав робити висновки про настрої всіх жителів міста.

Іншим приводом для критики стала поява в репортажах кадрів приязного спілкування Лубінця з Лантратовою. Автор звертає увагу, що російська омбудсманка перебуває під українськими санкціями, а СБУ підозрює її в причетності до примусового вивезення українських дітей з Херсона. Зокрема, у вересні 2022 року Лантратова, за даними СБУ, брала участь у вивезенні двох дітей із місцевого будинку дитини до Росії. У березні 2024 року їй повідомили про підозру в примусовій депортації дітей і порушенні законів та звичаїв війни. Луканов розрізняє необхідні робочі контакти для порятунку людей і демонстрацію особистої приязні, кадри якої російська пропаганда може використати для створення враження нормалізації відносин.

Російські державні медіа натомість послідовно просували версію, за якою саме Україна відповідальна за страждання жителів Олешків. У сюжеті телеканалу «Россия-1» журналіст Євгеній Попов розповідав про нібито злочини українських військових. Одна з опитаних жінок стверджувала, що її чоловік загинув через міну, скинуту з українського безпілотника. Інший співрозмовник, Володимир Харлан, говорив про обстріли українськими дронами й артилерією.

Водночас журналіст докладно описував брак у місті світла, води, газу, продуктів і медикаментів, але не пояснював, як Олешки опинилися в такому становищі. У сюжеті не згадували російське вторгнення, окупацію, бойові дії та руйнування інфраструктури. Так пропаганда приховувала причини гуманітарної кризи й перекладала відповідальність за неї на Україну.

Окремо Луканов звертає увагу на особу Харлана. За інформацією херсонського видання «Мост», після початку вторгнення він перейшов на бік окупантів і очолив захоплену Олешківську лікарню. Українське слідство встановило, що він схиляв медичних працівників до співпраці з окупаційною владою, організовував виплату зарплат у рублях і сприяв незаконному вивезенню майна лікарні. У березні 2025 року український суд заочно визнав його винним у пособництві державі-агресорці та засудив до 12 років позбавлення волі. Наступного місяця Путін присвоїв йому звання Героя Росії. Саме цю людину російське телебачення представило як свідка нібито українських знущань із жителів міста.

Подібну тактику використали й «Известия». Видання розповідало про гуманітарну допомогу, автобуси, швидкі та медиків, представляючи Росію організаторкою порятунку. Водночас у матеріалі поширювали звинувачення Міноборони Росії та Путіна щодо нібито мінування Україною підступів до міста. Також навели розповідь місцевих жителів про потрапляння до українських «розстрільних списків», однак доказів існування таких списків не надали.

Автор зазначає, що російські медіа не пояснювали, чому Олешки опинилися під окупацією, хто підірвав Каховську ГЕС і хто відповідає за умови життя населення на території, яку контролює Росія. Водночас він застерігає, що самі по собі повідомлення про атаки дронів чи мінування не можна автоматично вважати неправдивими. Проблема полягає у відсутності перевірки звинувачень, замовчуванні контексту та однобічному доборі свідчень.

Ще одним проявом російського інформаційного впливу Луканов називає систематичне спотворення назви міста. Російські медіа, зокрема й деякі опозиційні, називають українські Олешки «Альошками». Автор нагадує, що історична назва походить від Олешшя — поселення або місцевості в пониззі Дніпра, згаданої в літописах ще 1084 року. У 1928 році більшовики перейменували місто на Цюрупинськ, а 2016-го йому повернули назву Олешки.

Неочікувану для Кремля інформацію оприлюднив і російський Z-блогер Володимир Романов, автор каналу «Романов Лайт». Він повідомив, що з Олешків до України вирушили 17 автобусів, а до Росії — лише чотири. Романов припустив, що російське телебачення покаже більше автобусів з російського боку, але із заштореними вікнами. Згодом блогер відредагував допис і прибрав цифри, однак їх зберегли на скриншотах. Ці дані не є офіційною статистикою, проте показово, що незручну для Кремля версію оприлюднив не український журналіст, а прихильник російської агресії.

Українські репортажі ТСН і ICTV, зняті безпосередньо в Олешках, показали умови, в яких жили люди після майже чотирьох років окупації: нестачу води, світла, газу, ліків і продуктів, пошкоджені будинки та постійні загрози від ударів дронів. Журналісти також зафіксували реакцію місцевих на появу української делегації з прапором і Дмитром Лубінцем. Люди плакали, обіймали представників України й розповідали, що тривалий час боялися навіть згадувати українські символи.

На кадрах видно, що багато жителів сіли в автобуси, які прямували на підконтрольну Україні територію. Це підтверджували й окремі російські джерела. Частина людей залишилася в місті через страх перед фільтрацією, хворих родичів або небажання покидати майно. Однак українські репортажі продемонстрували, що значна частина евакуйованих прагнула виїхати саме до України.

У підсумку гуманітарна операція в Олешках стала не лише порятунком цивільних, а й інформаційним протистоянням. Російська пропаганда намагалася показати себе рятівницею, приховавши власну відповідальність за окупацію та гуманітарну кризу. Однак її версію подій спростовували не лише українські журналісти: застереження пролунали на американському телеканалі, а незручні для Кремля подробиці оприлюднив навіть російський Z-блогер.

Вірусне відео з казковим Румпельштільцхеном, яке в жовтні 2026 року перетворилося на міжнародний мем і зібрало мільйони переглядів, створили авторки російського ШІ-проєкту «НейроФерма». Його зв’язок із Росією підтверджують дані про реєстрацію підприємницької діяльності однієї з авторок в Оренбурзькій області. Водночас доказів співпраці проєкту з російськими державними структурами чи пропагандистськими медіа не виявили. Про російський слід розповів Андрій Богданович із «Детектора медіа».

Ролик із персонажем казки братів Грімм спочатку сприймали як фрагмент старого фентезійного фільму. У відео чоловічок з кучерявим волоссям танцює перед переляканою дівчиною, перетворює солому на золото і зрештою стає принцом. Деякі користувачі навіть намагалися знайти цей епізод у фільмі «Румпельштільцхен» 1987 року. Насправді такого фрагмента у стрічці немає — відео повністю створене за допомогою штучного інтелекту.

Першоджерело вдалося встановити завдяки дослідникам інтернет-культури з Know Your Meme та журналістам NBC News. 27 серпня 2026 року ролик опублікували в інстаграмі у спільному дописі акаунтів Stroinaya, Neuroferma й Anna Glinskaya. NBC News називає основною авторкою відео Тетяну Терещенко, яка представляється ШІ-художницею та режисеркою.

Спочатку ролик був демонстрацією можливостей генеративного штучного інтелекту: авторки показали, як можна створити кінематографічну історію без акторів, знімальної групи й декорацій. Про використання ШІ вони повідомляли відкрито.

Міжнародним мемом відео стало після того, як інші користувачі почали додавати до нього музику й нові підписи. 29 вересня користувач тіктоку @6aimbot9 опублікував перероблену версію під пісню американського репера Riff Raff «Tip Toe Wing In My Jawwdinz». За тиждень ролик набрав понад 850 тисяч переглядів. 1 жовтня його поширили в соцмережі X, де публікація за наступні п’ять днів зібрала 9,8 мільйона переглядів. Згодом з’явилися десятки варіацій з персонажами серіалів, відомими людьми та стримерами.

За даними розслідування, початкове відео створили в межах проєкту «НейроФерма», який представляють Тетяна Терещенко й Анна Глинська. Проєкт займається виробництвом рекламних роликів, анімації, музичних кліпів, цифрових моделей і короткометражних фільмів за допомогою ШІ. Також на його сайті продають навчальні курси зі створення цифрового контенту. Станом на жовтень 2026 року їхня вартість становила від 14 450 до 24 490 російських рублів.

«НейроФерма» заявляє про понад тисячу учнів, більш ніж два роки роботи зі штучним інтелектом і співпрацю з понад 40 великими замовниками. Однак ці показники є твердженнями самого проєкту, незалежного підтвердження їм немає. Автори розслідування припускають, що вірусне відео може бути для студії не лише творчою роботою, а й демонстрацією її можливостей потенційним клієнтам.

Російський зв’язок проєкту підтверджують його реквізити. На сайті «НейроФерми» вказана індивідуальна підприємиця Анна Глинська. Дані російських бізнес-реєстрів свідчать, що її підприємницьку діяльність зареєстрували 27 лютого 2026 року в Оренбурзькій області. Основним видом діяльності зазначена роздрібна торгівля через інтернет, серед додаткових — освітні та інші послуги. Водночас реєстрація бізнесу в цьому регіоні сама по собі не доводить, що обидві авторки там проживають.

У розслідуванні також перевірили можливі зв’язки «НейроФерми» з російськими державними структурами. Документальних підтверджень співпраці з Міністерством оборони Росії, російськими військовими чи державними пропагандистськими медіа не знайшли. У відкритих реєстрах немає й підтверджених державних контрактів зареєстрованої підприємниці. Водночас такі дані не охоплюють усіх можливих приватних замовлень і субпідрядів.

Також не вдалося знайти повного переліку понад 40 великих клієнтів, про співпрацю з якими заявляє проєкт. Немає й належним чином підтверджених публічних заяв Терещенко та Глинської на підтримку російського вторгнення в Україну або його засудження. Частина їхніх публікацій у соцмережах недоступна, а повного архіву дописів за 2022–2026 роки немає. Тому називати авторок російськими пропагандистками на основі зібраних даних було б безпідставно.

Водночас історія відео демонструє, як комерційний цифровий продукт може поширюватися міжнародною аудиторією, майже повністю втрачаючи зв’язок із першоджерелом. Мільйони користувачів бачать кумедний танець, додають власні жарти й поширюють мем, не знаючи, хто його створив і де зареєстрований бізнес авторів.

Це не означає, що кожен розважальний продукт російського походження є інформаційною загрозою або що за його поширенням стоїть Кремль. Однак популярність відео може стати додатковою рекламою для студії, допомогти їй здобути впізнаваність і зацікавити потенційних замовників. Тож навіть розважальний контент варто перевіряти на предмет його походження та авторства.

Російські медіа поширюють твердження, що в Харкові нібито «декомунізували сталініста Богдана Хмельницького», перейменувавши бульвар, названий на честь гетьмана, під тиском українських націоналістичних організацій. Пропагандисти представляють це рішення як частину кампанії зі знищення радянських пам’яток і заміни історичних постатей новими героями. Насправді перейменування не пов’язане з декомунізацією: його здійснили, щоб усунути плутанину через дублювання назв вулиць і бульварів у місті. Дезінформаційні повідомлення розвінчали StopFake.

На позачерговій сесії Харківської міської ради 21 жовтня 2026 року ухвалили рішення перейменувати бульвар Богдана Хмельницького, розташований у Немишлянському районі. Відтепер він носить ім’я Центру спеціального призначення «Омега» — військового формування, яке бере участь у протидії російській збройній агресії, зокрема на Харківському напрямку.

Фактчекери наголошують, що Богдан Хмельницький не має стосунку до комуністичної ідеології, сталінізму чи радянського режиму. Тому трактування перейменування як прояву декомунізації є безпідставним. Так само немає підстав стверджувати, що рішення ухвалили під тиском націоналістичних угруповань.

Причиною перейменування стало дублювання топонімів. У центральній частині Харкова вже є вулиця Богдана Хмельницького, а наявність бульвару з такою самою назвою в іншому районі міста створювала плутанину та проблеми з навігацією.

Отже, російська пропаганда використала звичайне адміністративне рішення міської влади, щоб просувати наратив про нібито знищення українцями історичної спадщини та переслідування всього, що пов’язане з минулим. При цьому справжню причину перейменування — усунення дублювання назв — пропагандисти замовчують.

У соціальних мережах поширюють відео, яке нібито записала камера спостереження у французькому Марселі. На кадрах двоє юнаків у масках несуть коробку з телевізором, а один із них одягнений у худі з написом «Київ». Проросійські користувачі звернули увагу на цей напис, натякаючи на причетність України до пограбувань під час протестів у Франції. Однак відео створили за допомогою штучного інтелекту, про дезінформаційні повідомлення розповіли StopFake.

Фактчекери перевірили відео за допомогою спеціального інструменту для виявлення SynthID — невидимої цифрової водяної позначки, яка вказує на походження матеріалу з нейромережі. Перевірка підтвердила, що кадри були згенеровані штучним інтелектом, а отже, не можуть слугувати доказом описаного інциденту в Марселі.

Водночас масові заворушення та випадки мародерства у Франції під час загальнонаціональних протестів у жовтні справді відбувалися. За даними влади, на вулиці вийшло приблизно пів мільйона людей. Протести супроводжувалися пограбуваннями й підпалами магазинів та мерій. За повідомленнями Euronews, у Парижі групи чоловіків у масках і темному одязі проникали до торгових точок, звідки виносили одяг, ювелірні вироби, продукти та інші товари.

Прем’єр-міністр Франції Себастьєн Лекорню повідомляв, що постраждали щонайменше три тисячі торгових точок, а збитки сягнули сотень мільйонів євро. Поліція затримала понад 2500 осіб, близько тисячі правоохоронців зазнали поранень. Міністр внутрішніх справ Лоран Нуньєс визнав, що правоохоронці втратили контроль над ситуацією, попри залучення приблизно 60 тисяч поліціянтів і жандармів по всій країні.

На тлі реальних заворушень поширювалася й дезінформація, зокрема фальшиві зображення, створені за допомогою штучного інтелекту. Президент Франції Емманюель Макрон заявляв про «іноземну маніпуляцію інформацією», водночас наголошуючи, що ознак іноземного втручання безпосередньо в перебіг подій немає. Серед прикладів фейків — фотографія літнього подружжя, яке нібито пограбували та роздягли протестувальники.

Колишній радник глави Пентагону, відставний полковник армії США Дуглас Макгрегор заявив, що телефонні переговори президента Фінляндії Александра Стубба та прем’єр-міністра Норвегії Йонаса Гара Стере з Володимиром Путіним нібито свідчать про визнання Європою поразки у війні проти України та провини Заходу в її розв’язанні. Він також стверджує, що Захід створив українські Збройні сили, а потім «кинув їх у бій», а Україна фактично вже знищена. Ці заяви просувають російські наративи про слабкість європейських союзників, відповідальність Заходу за війну та неминучу поразку України. Чому слова експосадовця зі США є частиною російського агітпропу, а не позицією американських еліт, розповіли в Центрі стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки.

Насправді сам факт телефонних переговорів європейських лідерів з Путіним не свідчить ані про визнання поразки України, ані про відмову Європи від її підтримки. Дипломатичні контакти не означають згоди з позицією Кремля чи визнання відповідальності Заходу за російську агресію.

У Центрі стратегічних комунікацій пишуть, що твердження Макгрегора про нібито «знищену Україну» є пропагандистським перебільшенням. Воно має створити враження неминучої української поразки та безперспективності подальшої допомоги Києву. Водночас така риторика перекладає відповідальність за війну з Росії, яка розпочала повномасштабне вторгнення, на Україну та її міжнародних партнерів.

Подібні заяви є частиною ширшої російської інформаційної кампанії. Їхня мета — переконати аудиторію, що Захід нібито сам винен у війні, європейські союзники України втратили рішучість, а подальша підтримка Києва не має сенсу. У такий спосіб пропаганда намагається підірвати довіру до міжнародної допомоги Україні та послабити єдність її партнерів.