Твердження про те, що більшість українців вимагають негайної відставки Володимира Зеленського, є маніпуляцією та перекрученням даних соціологічного дослідження. Про це пише StopFake.

Кремлівські медіа поширюють інформацію про те, що згідно з нещодавнім опитуванням Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), 67% громадян України виступають за негайний відхід Зеленського з посади. Як «доказ» наводять посилання на реальне дослідження соціологів. Пропагандисти стверджують, що за чотири роки повномасштабної війни рівень незадоволення владою досяг критичної точки, а українське суспільство нібито вимагає «перезавантаження» керівництва вже зараз.

Однак пропагандисти грубо перекрутили суть і контекст дослідження КМІС, проведеного у травні–червні 2026 року. Соціологи ставили респондентам запитання про необхідність оновлення органів влади виключно після завершення війни — не в теперішній момент. У самому тексті прес-релізу КМІС чітко зазначено: йшлося про повоєнний період, а опитування інституту стабільно фіксують, що більшість українців виступають проти проведення виборів до завершення війни. Крім того, згідно з попереднім дослідженням інституту, Зеленському на сьогодні довіряють 61% опитаних українців (не довіряють — 34%), і для абсолютної більшості громадян він залишається повністю легітимним главою держави в умовах воєнного стану.

Виконавчий директор КМІС Антон Грушецький у коментарях до опитування пояснив, що цифра у 67% відображає природний суспільний запит на широке оновлення політичних еліт у мирний час, а не вимогу негайних кадрових змін. Українці готові об'єднуватися навколо інституту президента заради перемоги в екзистенційній війні, відкладаючи політичні розбіжності та вибори на повоєнний період. Запит на зміни стосується не лише президента: 83% опитаних висловилися за перезавантаження Верховної Ради після війни, 74% — за зміну Кабінету Міністрів. Пропагандисти навмисно вилучили з формулювання ключову умову «після завершення війни», перетворивши демократичний запит на майбутні мирні вибори на вигаданий «стихійний бунт» проти чинної влади.

В Україні не заборонено читати, зберігати або вивчати твори Олександра Пушкіна. Російські ресурси маніпулюють рішенням Одеського окружного адміністративного суду про заборону конкретної громадської організації — «Ізмаїльського пушкінського товариства». Суд розглядав не питання читання Пушкіна чи літературознавчого вивчення його творчості, а діяльність конкретного об'єднання, яку в матеріалах справи кваліфікували як антиукраїнську та пов'язану з проросійською інфраструктурою, пише StopFake.

Російські медіа й офіційні представники РФ поширюють твердження, нібито в Україні «забороняють Пушкіна» — забороняють читати й вивчати твори цього автора. Як доказ наводять рішення суду про заборону «Ізмаїльського пушкінського товариства», яке нібито займалося вивченням творчості Пушкіна, російської літератури та слов'янської культури і при якому для школярів діяв «Клуб юних пушкіністів». Речниця МЗС Росії Марія Захарова заявила, що під знаком «депушкінізації» ведеться боротьба з культурою, російською мовою та літературою, «історичною пам'яттю» і «цивілізаційною спадщиною», а СБУ нібито вбачає «загрозу нацбезпеці» саме у вивченні спадщини Пушкіна.

Однак це маніпуляція. У судовому рішенні справді наведено положення статуту «Ізмаїльського пушкінського товариства», згідно з якими організація декларувала популяризацію спадщини Пушкіна, російської класичної літератури та створення «Клубу юних пушкіністів». Проте російські публікації видають цю формальну статутну мету за вичерпне пояснення діяльності товариства й причину його заборони. У матеріалах справи йдеться не про заборону літературного гуртка як такого, а про те, що, за даними СБУ, за задекларованою культурною діяльністю організації стояло просування проросійських та україно­фобських наративів, пропаганда співпраці зі структурами РФ і зв'язки з проросійською інфраструктурою.

У рішенні суду не йдеться про незаконність читання, зберігання або вивчення творів Пушкіна. В ньому зазначено, що Управління СБУ в Одеській області повідомило про наявність у діяльності організації ознак дій, спрямованих на створення загрози національному суверенітету, територіальній цілісності та національній безпеці України. Спецслужба оцінила положення статуту організації як такі, що ідеалізують російську культуру, сприяють формуванню проросійських та україно­фобських поглядів, поширюють наратив про те, що український народ є нібито невіддільною частиною російського народу, а також пропагують співпрацю з державними й неурядовими структурами Російської Федерації.

У матеріалах справи також наведено дані СБУ щодо зв'язків керівника організації з рядом проросійських структур. Згідно з рішенням суду, керівник «Ізмаїльського пушкінського товариства» був активістом і співзасновником організацій та об'єднань проросійського спрямування, серед яких — «Русський союз Причорномор'я», ВГО «Русський рух України», партія «Русський блок», ізмаїльське відділення «Русського руху України», неформальне об'єднання «Оборона южного регіону», що діяло в регіоні як аналог «Антимайдану», а також проросійська газета «Слов'янський союз». Місцеве одеське видання «Думська» уточнює, що йдеться про Ігоря Андріанова, голову організації.

Крім того, у рішенні суду зазначено, що «Ізмаїльське пушкінське товариство», за матеріалами справи, координувалося неформальним антиукраїнським центром «ВКРОРС» — Всеукраїнською координаційною радою організацій російських співвітчизників, яка фінансувалася за рахунок Генерального консульства РФ в Одесі. Діяльність такої мережі, за оцінкою суду, була спрямована на створення проросійських суспільно-політичних об'єднань, просування вигідних Росії програм, ініціатив щодо надання російській мові статусу другої державної, посилення ролі УПЦ як релігійного об'єднання, підпорядкованого РПЦ, а також пропаганду ідей порушення територіальної цілісності України через поглиблення інтеграційних зв'язків між Україною та РФ.

Тобто йшлося не про «заборону Пушкіна», а про заборону конкретного громадського об'єднання, діяльність якого суд пов'язав з антиукраїнською активністю та проросійськими структурами. У рішенні суд прямо формулює висновок: діяльність громадської організації містить порушення встановлених законом обмежень для громадських об'єднань і пов'язана з веденням активної антиукраїнської діяльності.

Українське законодавство не містить норм, які б забороняли читати, зберігати або вивчати твори Пушкіна. Закон України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії» спрямований не на заборону літератури, а на заборону пропаганди російської імперської політики та її символіки. Він регулює, зокрема, питання публічного використання такої символіки, перейменування об'єктів топонімії, демонтажу або перенесення з публічного простору пам'ятників і пам'ятних знаків. Більш того, закон передбачає винятки для наукової, освітньої, музейної, архівної та бібліотечної сфер: заборона не поширюється на музейні експозиції, тематичні виставки, наукові дослідження, твори мистецтва, підручники та інші матеріали наукового й освітнього характеру — за умови, що таке використання не призводить до виправдання або глорифікації російської імперської політики. Закон також прямо згадує бібліотечні фонди, приватні колекції та приватні архівні зібрання.

Водночас варто розрізняти читання Пушкіна і політику деколонізації публічного простору. Олександр Пушкін підпадає під українську політику дерусифікації та деколонізації, але не як «заборонений автор», а як елемент публічного символічного простору російської імперської політики. Український інститут національної пам'яті включив Пушкіна до переліку осіб, присвячені яким об'єкти містять символіку російської імперської політики, — як особу, що «глорифікувала російську імперську політику». Тому в Україні можуть демонтувати пам'ятники Пушкіну, перейменовувати вулиці, площі, установи або організації, названі на його честь. Проте це не означає заборони читати його твори, зберігати їх у бібліотеках, досліджувати науково або використовувати в освітньому контексті.

Кремлівський агітпроп вибудовує наратив про «нецивілізованість України»: будь-які дії з деколонізації публічного простору або протидії проросійським структурам Кремль подає як «знищення культури», «боротьбу з історичною пам'яттю» або «русофобію».