«Нога у дверях» — це психологічна техніка, яка показує закономірність між виконанням людиною спочатку незначного прохання, а потім вимушеним виконанням інших, більш обтяжливих прохань. Використання цього феномена в практичних цілях часто називають методом «нога в дверях», інша його назва — метод поступового посилення прохань.

Техніка «нога в дверях» демонструє тенденцію, за якої людина спочатку погоджується надати комусь маленьку послугу або посильну допомогу, однак один крок призводить до наступного, і вона опиняється втягненою у справу, часом, абсолютно їй не потрібну. Інколи така «мініпослуга» вимагає від людини набагато більше часу, енергії, сил і навіть може суперечити її переконанням (сумлінню, здоровому глузду, заощадженню коштів). Цікавим тут є факт, що людина, вірогідно, ніколи не погодилася б на обтяжливі чи суперечливі прохання, якби не виконала першого, на позір зовсім неістотного. Цей феномен використовується в маркетингу, торгівлі, сфері обслуговування, управлінні, внутрішньополітичній боротьбі, а також — у пропаганді.

Психологічна техніка «нога в дверях» вимагає дотримання таких правил:

• починати треба зі звернень, прохань, які, на перший погляд, ні до чого не зобов'язують, не є обтяжливими для залученої у взаємодію людини;

• створити сприятливий емоційний фон взаємодії між людьми. Комунікація (навіть одинична) повинна викликати в людини емоції, формувати схильність до повторення контакту. Залучена людина повинна відчути участь з боку іншої людини, задоволення від свого незначного вчинку або урочистість моменту;

• важливо, щоб у залученої у взаємодію людини не виникло відчуття, що на неї тиснуть чи примушують щось зробити. У цьому випадку ефект буде мінімальним, тому що людина не схильна розглядати дії, вчинені під тиском, як прояв власних переконань. 

Машина російської державної пропаганди використовує цю тактику щодо великих мас людей. У якості прикладу можна згадати наростання рівня територіальних претензій Росії до України, починаючи з 2014 року. Якщо спочатку росіяни нібито вимагали лише визнання за ними незаконно окупованого Криму, то далі агітпроп розпочав дискурс про визнання так званих «ДНР» та «ЛНР» незалежними республіками (спочатку в межах фактичної лінії розмежування 2015 року, а далі — у повних кордонах Донецької та Луганської областей). У 2022 році вимоги росіян посилилися: мова йде вже про нібито повноцінне включення Криму, Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей до складу Росії навіть при тому, що частини Донецької та Запорізької областей Росія не контролювала ніколи.

Торгуються росіяни й у випадку з імовірним продовженням зернової угоди. Їхньою першочерговою вимогою був запуск та стабільна робота аміакопроводу Тольятті—Одеса, що проходить через територію України. Після того, як його було пошкоджено внаслідок бойових дій, вимога втратила сенс. Тож російські влада та пропаганда заговорили про іншу вимогу, цього разу вже до західних країн: підключення до світової платіжної системи SWIFT «Россільгоспбанку» — фінансової установи, через яку відбувається міжнародна торгівля російським зерном.

Окрім цього, держава-агресор використовує цю тактику і в спорті. Оскільки на міжнародних турнірах із більшості видів спорту росіяни відсторонені через війну, розв'язану їхньою владою, вони намагаються зняти відсторонення за допомогою поетапних поступок: спочатку йдеться про виступи в нейтральному статусі без прапора та гімну із зобов'язанням підписати декларацію щодо засудження війни, а далі російська пропагандистська машина починає поступово виступати проти цих обмежень, аж до повного відновлення спортсменів у правах, наголошуючи на тому, що нібито «спорт поза політикою», та скаржачись на всесвітню «русофобію».    

Медіа, що транслюють прокремлівську риторику, поширюють інформацію про те, що західні ЗМІ нібито працюють під реальним військовим контролем і отримують інструкції від спецслужб. Вони посилаються на слова Дмитра Пєскова, який заявив, що західні медіа «живуть під справжньою військовою цензурою», підкресливши, що отримують вказівки від розвідки». Це — фейк.

На кейс звернули увагу фактчекери EUvsDiSiNFO. Вони повідомляють, що у демократичних країнах ЗМІ не керуються та не цензуруються урядом чи будь-якими його інституціями, включно з військовими. Отже, це твердження неправильне. 

За даними «Репортерів без кордонів», країни з найбільшою свободою преси та свободою слова — це країни, які часто називають «західними», серед яких переважають європейські країни, а також Канада та Сполучені Штати.

Російські пропагандисти застосовують тактику віддзеркалення, аби відвернути увагу від власної цензури, яка діє в Росії. Раніше «Детектор медіа» розповідав про меседж, що Україна утискає іноземних журналістів за «правду» про війну проти України.

У соціальній мережі «Х», раніше відомій як «Твіттер», з’явилося відео польоту нібито українського безпілотника буцімто у Москві. У підписі до нього також вказали дату 3 серпня 2023 року. Це — фейк.

Кейс дослідили фактчекери проєкту Check Your Fact. За допомогою пошуку за ключовими словами відео датоване червнем 2023 року, а не серпнем 2023 року. Його опублікували в TikTok. У тексті відео вказано, що дрон знято в Ростові-на-Дону, а не в Москві. Також GeoConfirmed — обліковий запис, який геолокує відео та зображення, зроблені під час російсько-української війни, — геолокував відео до Ростова-на-Дону.

Росія заявила, що за атаками безпілотників стоїть Україна, але Україна не коментувала цю подію в Росії.

Російський агітпроп спотворює факти та намагається звинуватити Україну у злочинах проти Росії. Раніше «Детектор медіа» розповідав про маніпуляцію, буцімто в ООН заявили, що атаки безпілотників на Москву мають припинитися.

У російському сегменті фейсбуку поширюють інформацію про те, що в Організації Об’єднаних Націй (ООН) нібито заявили, що «атаки безпілотників на Москву мають припинитися». Автори дописів посилаються на слова заступника офіційного представника генсека ООН Фархана Хака. Це — маніпуляція.

Кейс дослідили фактчекери проєкту StopFake. Інформація про те, що атаки безпілотників на Москву мають припинитися, вирвана з контексту. У розшифровці пресбрифінгу 31 липня зафіксована відповідь Фархана Хака на запитання: «Якою є реакція Генерального секретаря на цей інцидент?». Він відповів, що в них немає даних, хто причетний до нападу, і «ми проти будь-яких нападів на цивільні об'єкти і хочемо, щоб вони припинилися».

У такий спосіб пропагандисти намагаються посіяти зневіру серед українців, мовляв, ООН їх не підтримує, та звинуватити Україну у злочинах проти Росії. Раніше ми розповідали про меседж, що Україну нібито перестає підтримувати Захід.

Пропагандисти постійно повторюють те, що Україна не має власної державності і що нею керують або Сполучені Штати Америки, або інші сили. І якщо хтось використовує це лише як політичну метафору, то є люди, які справді вірять у те, що український уряд і держава є лише видимістю.  

У цій теорії намішані інші теорії змови: про «світовий уряд», «єврейську змову» і «злий Захід». Конспірологи можуть розповідати про «Україну-маріонетку», опираючись як на одну із цих теорій, так і на всі одночасно. Наприклад, твердження про те, що Україну контролює ООН, є не надто поширеним. Тоді як набагато більше тих, хто підтримує тезу, начебто Україною керує Ізраїль або «уряд єврейської змови», оскільки її президент і низка представників політичної та фінансової еліти так чи інакше повʼязані з Ізраїлем. Прихильники цього відтінку теорії змови про «Україну-маріонетку» поширюють антисемітизм, оскільки навʼязують своїм аудиторіям нічим не підтверджені обвинувачення проти євреїв. Загалом, конспірологи вірять, що Україною керує хто завгодно, навіть рептилоїди, але не українці. Таким чином вони підривають суб’єктність української держави для того, щоб на цій конспірологічній теорії надбудовувати пропагандистські меседжі. 

Коріння теорії про «Україну-маріонетку» тягнеться з радянських часів і пов'язане з браком інформації про роботу державних органів. Радянським громадянам не пояснювали, як працює політична система. Відповідно, «на кухнях» почали вигадувати різні теорії та пояснення того, що в державі відбувається. Згодом, із розпадом СРСР, ті ж росіяни стали шукати виправдання бідності та провалу низки реформ у своїй державі, тому й почали вірити в те, що насправді Росія, Україна, Польща та інші пострадянські й постсоціалістичні держави є  «проєктами» Заходу, який начебто викачує з нових держав усі ресурси. Із технологічним розвитком, а особливо появою таких месенджерів як «Телеграм», «кухонні розмови» перейшли в інформаційний простір, а російські анонімні телеграм-канали своїми «інсайдами» підміняли знання про те, як працює держава. Ба більше, існує конспірологічна теорія, що Росія за президента Бориса Єльцина була проєктом Заходу. Зокрема, російські медіа поширюють статті про те, що реформи першого десятиліття після 1991 року були спрямовані на руйнування російської економіки та державності. Начебто розпад СРСР теж був спланований Заходом, а політика Єльцина — наступним кроком плану розвалу Росії. 

Поширюючи подібні теорії змови, Росія хоче змусити українців повірити у свою меншовартість. У такий спосіб вона також виправдовує свою агресію: перекладає відповідальність за неї на інші сили або стверджує, що агресія виправдана, адже української держави начебто не існує. Насправді ж, попри твердження конспірологів, Росія залишається самостійним суб’єктом міжнародних відносин, який ставить власні інтереси вище за інтереси інших. Росія безпідставно напала на Україну задля задоволення своїх імперських амбіцій. «Детектор медіа» неодноразово писав про використання цієї теорії як основи для нових фейків.  

Якщо авторитарний чи тоталітарний режим хоче проіснувати довго, то йому вкрай необхідна підтримка молоді. Адже саме ця вікова група зазвичай є «природним ворогом» подібних режимів. Чимало революцій починалися саме з молоді. Тут можна згадати Кубинську революцію 1959 року, протести 1968 року, які охопили весь світ, Революцію Гідності в Україні у 2013-2014 роках, яку розпочали саме студенти, тощо. 

Залучення молодих людей до активностей, що проводяться на користь недемократичних режимів, має дві основні мети. По-перше, переманити молодь на свій бік і відвернути її від опозиції чинній владі. По-друге, показати іншим віковим групам населення, що, мовляв, нас підтримують молоді люди, а отже, за нами майбутнє. Молодь зазвичай не має стійких політичних переконань та упереджень. Її ідеологічні вподобання часто можуть змінюватися, і підліток, який підтримував одну ідеологію, через деякий час може перейти до зовсім протилежного. Тут варто згадати, що Беніто Муссоліні у молодості був соціалістом.

Також молодь прагне самореалізуватися та знайти зручні інструменти для цього. Ними і стають провладні молодіжні організації, які дають змогу втілити свої соціально корисні ідеї та проєкти, набути нових знань та навичок, знайти хороших друзів. А ще вони є непоганими соціальними ліфтами в «дорослу» політику.

Тоталітарні режими ХХ століття створили цілу низку дитячих та молодіжних організацій для виховання, формування «правильних» громадян, лояльних панівним режимам та готових умерти за них у кривавих війнах, розв’язаних тоталітарними лідерами. Так, у німецьких нацистів існували такі організації, як «Гітлер’югенд» (дослівно «гітлерівська молодь»), «Дойчес Юнгфольк» (молодша вікова група «Гітлер’югенду»), «Союз дівчаток» та «Союз німецьких дівчат». Італійський фашизм підтримували та пропагандували організації «Балілла», «Італійська лікторська молодь» та «Молоді фашисти». Радянський Союз та комуністичну партію прославляли «жовтенята», «піонери» та «комсомол» (ВЛКСМ).

Путінський режим і в цій сфері пішов шляхом своїх попередників. У перший же рік президентства Путіна, ще до створення партії «Єдина Росія», постала всеросійська молодіжна організація «Ті, що йдуть разом» («Идущие вместе»). Перша їхня акція пройшла 7 листопада 2000 року в Москві, де члени руху закликали молодь не пити, не курити, не матюкатися та підтримувати Володимира Путіна. Ця молодіжна організація відома багатьма акціями проти політичних опонентів Путіна, таких як Геннадій Зюганов, Борис Березовський, партія «Яблуко» тощо.

У 2005 році організацію було переформатовано в антифашистський молодіжний рух «НАШІ». Цей рух проводив різноманітні акції та проєкти військово-патріотичного спрямування, соціальні, екологічні, проти різних вад суспільства та, звісно ж, на підтримку Володимира Путіна. Він характеризувався високим рівнем децентралізації, а його керівники називались «комісарами». Чимало з його побічних проєктів виокремилися з руху та існують і досі. Приблизно у 2012-2013 роках у русі почалася серйозна внутрішня криза, що призвело до фактичного припинення його діяльності. Формально це було відображено лише у 2019 році. У 2005-2017 роках також існував молодіжний рух «Росія молода», який займався схожими активностями, також був пов’язаний із Кремлем і всіляко підігравав чинній владі.

Як то кажуть у Росії, «святе місце порожнім не буває». З 2005 року дотепер існує «Молода гвардія Єдиної Росії» — молодіжна організація партії «Єдина Росія», що займається пропагандою кремлівського режиму. У 2017 році була створена «Молодіжка ЗНФ» («Молодёжка ОНФ») — молодіжний рух Загальноросійського Народного Фронту, який є об’єднанням, створеним на підтримку Володимира Путіна. Прикметно, що його куратором є Ігор Кастюкевич, який розгорнув бурхливу діяльність на тимчасово окупованих територіях України. Підтримує путінську владу і «Євразійський союз молоді» — організація, створена у 2005 році російським пропагандистом Олександром Дугіним. Підіграють чинній владі і такі регіональні молодіжні проєкти, як «Місцеві» (Московська область) і «Селет» (Татарстан).

Є в Путіна і буквально власний «Гітлер’югенд». Ним стала молодіжна організація «Юнармія», яка створена у 2016 році на базі супутніх структур російської армії та слугує для мілітаризації молоді й підготовки «гарматного м’яса» для загарбницьких війн Путіна. Структури цього руху почали створюватися і на тимчасово окупованих територіях України у 2022 році. У 2023 році стало відомо про формування російським режимом так званих «Студентських трудових загонів» для пропаганди на тимчасово окупованих територіях України. Більшість молодіжних пропагандистських проєктів у Росії керується спеціальним державним органом — Федеральним агентством у справах молоді (Росмолодь), яке створене ще у 2008 році.

Однією з необхідних умов існування будь-якого тоталітарного чи авторитарного режиму є виховання громадян у дусі відданості владі, керівному режиму та панівній ідеології. Із дорослими людьми це зробити іноді досить складно, адже вони мають власні усталені принципи, установки та життєвий досвід, які можуть суперечити тому, що потрібно недемократичному режиму. Також як мінімум частина дорослих має критичне мислення, що ще більше ускладнює завдання для пропагандистів. 

Тож ідеальним варіантом у цьому плані для таких режимів є виховання «правильних» громадян «з нуля», тобто з дитинства. Саме тому мультиплікація ще з 20-х років ХХ століття стала потужною зброєю радянської пропаганди.

Початок пропагандистським мультфільмам в СРСР поклали такі стрічки, як «Радянські іграшки» 1924 року випуску та «Китай у вогні» 1925-го. У першому анімаційному фільмі висміювався «буржуазний спосіб життя» та ненажерливість так званих «непманів» — радянських підприємців того періоду. У другому — висловлювалася підтримка революції в Китаї та засуджувалося нібито втручання західних держав у його внутрішні справи. Після того мультиплікація міцно закріпилася серед основних засобів радянської пропаганди.

Як і з багатьма іншими тактиками й методами пропаганди, сучасний російський агітпроп наслідує радянських попередників й у сфері мультиплікації. Ще у 2018 році опозиційний російський журналіст Аркадій Бабченко детально пояснив, чому російський мультсеріал «Маша та Ведмідь» є пропагандистським та небезпечним для психіки українських дітей. У мультфільмі йде пропаганда радянської символіки та російського мілітаризму, нав’язування дітям нездорових моделей поведінки (істеричності, небажання та невміння вести діалог, радикальної впертості та впевненості у власній правоті тощо). Всі ці риси притаманні пропагандистам та звичайним симпатикам путінського режиму.

Ще одним прикладом російської пропаганди в мультфільмах є серія стрічок «Три богатирі». У ній Київська Русь виступає як невід’ємна частина «русского міра» з чималою кількості російської символіки, популяризується авторитарна влада (а правителем є, звісно ж, князь Володимир, хоча в історії Київської Русі князів було чимало). Богатирі є сліпими виконавцями волі князя та повністю підкорюються всім його примхам, навіть якщо його ідеї та вчинки виглядають абсурдними. Все російське у мультсеріалі звеличується, а все західне та європейське зображується як зло. Так, Баба Яга мріє жити, як у Європі, але «доблесні богатирі» виганяють її з Києва.

Найбільш свіжим та відомим прикладом агітпропу в мультиплікації є стрічка «Казка про Ваню та Миколу», яка вийшла у 2022 році, вже після початку повномасштабного російського вторгнення в Україну. Це вже пряма пропаганда: дітям доступною їм мовою пояснюють, чому Росія напала на Україну, таким чином виправдовуючи агресію, вбивства цивільних людей та масові воєнні злочини окупантів. У мультфільмі використовується старий російський наратив про те, що нібито Україна «8 років бомбила Донбас та вбивала його дітей», а Росія лише «стала на захист своїх співвітчизників».

Російські ЗМІ, що транслюють прокремлівську риторику, поширюють інформацію про те, що українські військовослужбовці нібито облаштовують катівні для дітей, тоді як російська армія їх захищає. Це — фейк.

Кейс дослідив Центр стратегічних комунікацій. Доказів того, що українські військові катують дітей, немає. Проте саме росіяни незаконно вивозять українських дітей з окупованих територій до Росії, що є депортацією, кіднепінгом та воєнним злочином. Саме за це Володимира Путіна та уповноважену з прав дитини в Росії Марію Львову-Бєлову оголосив у розшук Міжнародний кримінальний суд у Гаазі. Також російські військові облаштували дитячі катівні на Херсонщині та катували й морили дітей голодом.

У такий спосіб російські пропагандисти намагаються дискредитувати українських військовослужбовців. Вони застосовують тактику віддзеркалення: після того, як росіян звинуватили в катуванні українських дітей, вони почали звинувачувати українських військових у таких самих злочинах. Раніше ми спростовували фейк, що українські батальйони вбивають українських дітей, а тоді вивозять їхні органи під експортним кодом зерна.

Казки про те, як родина рятує від біди і допомагає побороти зло, є в багатьох народів Євразії. Одна з модифікацій цієї історії — «казка про трьох сестер». Її розповідають в Азербайджані та в Чехії.

Російські пропагандисти на повчальний казковий сюжет нашарували тезу, що українці, білоруси і росіяни є частиною одного народу. З методичками про це вони приїжджають на окуповані території і просувають їх там в освіту. У російській інтерпретації Захід налаштовує Україну, Білорусь і Росію одна проти одної. Мовляв, Україна могла б процвітати у мирі із «сестрами», однак США хочуть зламати велич Росії, яка криється у злагоді між «сестрами».  

Такі формулювання є токсичними. Народи України, Білорусі і Росії є слов’янськими. Вони мають частину спільної історії. Але зараз розвиваються у трьох незалежних державах. І кожна з них має особливості. У Білорусі править залежний від Росії диктатор. У Росії теж при владі недемократичний режим, який намагається розширити кордони своєї держави шляхом повернення під свій контроль країн, які стали незалежними після розпаду Радянського Союзу. А Україна будує демократію, готується вступити у Європейський Союз і протистоїть збройній агресії Росії. 

«Культурна близькість» українського, білоруського і російського народів насаджувалася, коли українські та білоруські землі були у складі Російської імперії та СРСР. Тоді «культурна близькість» служила інструментом пригнічення і знищення самобутності українського і білоруського народів. 

Історіями про «трьох сестер» пропагандисти виправдовують агресію Росії проти України, адже так Росія виглядає як «старша сестра», яка напоумлює і рятує молодшу. Також вони паразитують на образі радянського минулого, але упускають згадати, що в СРСР єдність народів подавалась разом із репресіями і дефіцитом базових продуктів.

Звернення пропагандистів до казкових і міфічних сюжетів не повинні заступати фактів, що Росія напала на Україну і продовжує чинити жахливі злочини та порушувати міжнародне право.

27-28 липня у Санкт-Петербурзі відбудеться економічний форум у межах саміту Росія—Африка. Згадка про форум у медіа почала з’являтися за кілька днів до саміту й лише після того, як Росія вийшла з Чорноморської зернової угоди. Ба більше, спочатку про саміт повідомляли тільки нішеві ЗМІ.

Brand Ukraine проаналізував такі світові медіа, як New York Times, Associated Press, The Washington Post, Politico, Independent, Newsweek, Voice of America, Financial Times, The Guardian, та виокремив основні меседжі про цю подію.

1. У Путіна хитка позиція у відносинах з африканськими країнами

Про те, що Росія перебуває під великим тиском, писали видання Politico та Voice of America. За їхніми словами, хитка позиція Росії у відносинах з африканськими країнами зумовлена трьома подіями, які сталися напередодні: вихід Росії з Чорноморської зернової угоди, спроба заколоту ПВК «Вагнер» та рішення Вищого суду ПАР про арешт Володимира Путіна в разі його появи на саміті в Йоганнесбурзі.

2. Росія не відіграє важливої економічної ролі для Африки

Попри всі заяви Кремля та високий статус в Африці, Росія інвестує в її країни мало, не надає гуманітарної допомоги. А за словами аналітика Південноафриканського інституту міжнародних відносин у Йоганнесбурзі Стівена Грузда, «Китай та Європейський Союз є набагато більшими торговельними партнерами з Африкою», ніж Росія. Про це писали видання Associated Press та Voice of America.

3. Африканські країни прагнуть бути повноцінними гравцями на політичній арені

Лідери африканських країн «не можуть дозволити собі виглядати так, наче сидять на узбіччі», попри те, що вони не мають важелів впливу ні на Москву, ні тим паче на Київ. «Вони [африканські країни] мають сприйматися як проактивні». Про це заявив старший науковий співробітник південноафриканського Інституту досліджень безпеки Пріял Сінгх виданню Financial Times. А аналітик Кемерон Хадсон з американського Центру стратегічних і міжнародних досліджень зазначив виданню Associated Press, що «континент з населенням 1,3 млрд осіб стає все більш упевненим на світовій арені», тож якщо африканські країни покинуть саміт із відчуттям, що до них Росія не прислухається, то можуть від неї дистанціюватися.

4. Президент ПАР Сиріл Рамафоса використає саміт для просування мирного плану

Видання Financial Times писало про те, що «президент Південної Африки Сиріл Рамафоса використає свою присутність на саміті для просування мирного плану». Саме цей план Рамафоса разом із трьома іншими африканськими президентами представляв під час візиту до Києва та Москви. Він передбачає не тільки вільну торгівлю в Чорному морі, але й важливість територіального суверенітету.

5. Після виходу із зернової угоди Росія може опинитися під критикою африканських країн через зростання цін на продовольство

Через вихід із зернової угоди світові ціни на продовольство зростатимуть, тож лідери африканських країн, можливо, почнуть критикувати Росію за цей крок. Також завдяки цьому деякі африканські країни стають ще більш залежними від Росії. Про це писало видання Politico. Також The Guardian писало про саміт Росія—Африка та зазначало, що Володимир Путін остерігається публічної критики.

Російські ЗМІ, що транслюють прокремлівську риторику, поширюють інформацію, що радник голови Офісу Президента України Михайло Подоляк нібито визнав, що Україна змушена віддати Крим та окремі території тимчасово окупованих Запорізької, Херсонської, Донецької та Луганської областей Росії. Це — фейк.

На кейс звернули увагу фактчекери Центру стратегічних комунікацій. Михайло Подоляк в етері телеканалу «Рада» говорив, що існує три варіанти завершення війни, проте Україну влаштовує тільки один — перемога над Росією та повна деокупація українських територій. Про те, що Україна змушена віддати частину територій Росії, радник Офісу Президента не говорив.

У такий спосіб російські пропагандисти намагаються дискредитувати українську владу, мовляв, вона не збирається відвойовувати окуповану частину України. А також — посіяти паніку серед українців. Раніше «Детектор медіа» розповідав про маніпуляцію, що британці нібито передбачають, що українську армію і НАТО буде розгромлено російськими танками «Армата».

Ця тактика пропаганди заснована на постійному та систематичному переконанні цільової аудиторії, що сторона, яку представляють пропагандисти, неодмінно переможе та досягне своїх цілей. Це може статися скоро, або колись у перспективі, але нібито точно станеться. Тим самим людей, що піддаються впливу цієї маніпуляції, переконують «не запізнитися» і приєднатися до лав переможців, поки ще є така можливість. Разом з цією тактикою майже завжди застосовується й інша схожа — «багаторазове повторення».

Російський агітпроп використовував цю тактику ще під час Другої світової війни. Всім добре відома фраза «наше діло праведне, ворог буде розбитий, перемога буде за нами». У трохи видозміненому форматі її сказав тодішній заступник голови уряду та міністр закордонних справ СРСР В’ячеслав Молотов ще 22 червня 1941 року — у день вторгнення нацистських військ до СРСР. Далі радянська пропаганда дуже часто її використовувала як мантру з метою підняття бойового духу армії та цивільного населення. «Головний диктор СРСР» Юрій Левітан упродовж усієї війни закінчував цим слоганом кожне своє радіозвернення до населення СРСР із важливими новинами з фронту.

Сучасний російський агітпроп також систематично використовує цю тактику. Ще у 2014 році президент Росії Володимир Путін погрожував керівництву ЄС, що візьме Київ за два тижні. На початку повномасштабного вторгнення в Україну в лютому 2022 року пропагандисти в один голос кричали, що російська армія «захопить Київ за три дні». Але ситуація склалася зовсім по-іншому, і завдяки Силам оборони України ця фраза стала мемом та інструментом глузування вже з окупаційної армії та російської пропаганди.

Після того агітпроп змінив підхід до використання цієї тактики. Тепер вони наголошують на тому, що Україна нібито програє «війну на виснаження» у довгостроковій перспективі через те, що західні союзники втомилися від війни та начебто от-от суттєво скоротять обсяги як військової, так і фінансової допомоги України. Великі надії російська пропаганда покладає на можливу зміну влади в США, перемогу на президентських виборах кандидата від республіканців, в ідеалі для них — відомого своєю популістською риторикою Дональда Трампа.

Тактика «розширення діапазону прийнятного» використовується у тих випадках, якщо пропагандистський меседж є неприйнятним для цільової аудиторії. Її застосовують тоді, коли більшість технік переконання можуть дати зворотний ефект: аудиторія почне сприймати меседж іще гірше.

Існує два способи розширення меж прийняття. По-перше, можна зайняти більш екстремальну позицію, щоб змусити аудиторію прийняти без спротиву помірніші позиції, які вона до «підвищення ставок» пропагандистами не схвалила б. По-друге, висунути скромніші вимоги, а потім поступово підвести аудиторію до сприйняття бажаної позиції.

Ця тактика заснована на соціологічній концепції «Вікно Овертона». Згідно з моделлю Овертона, у кожен момент часу певні ідеї становлять чинну норму в суспільстві, утворюючи точку відліку. Решта ідей можуть або входити в діапазон допустимих, або ні. Межами вікна нейтрального політичного дискурсу вважаються ідеї, що потрапляють у розряд прийнятних. Прийнятні висловлювання можна вважати політично безпечними для озвучення на публіці чи політиками, які дбають про свій імідж та продовження політичної кар'єри. Підтримку ж ідей за рамками вікна сам Овертон вважав ризикованою і потенційно шкідливою для політичної кар'єри.

Тактику «розширення діапазону прийнятного» використовувала пропаганда в нацистській Німеччині. Після приходу до влади Гітлера відносно демократичним шляхом вони разом з Геббельсом примножували ненависть і ксенофобію в політично розколотому німецькому суспільстві часів Веймарської республіки. Нацисти робили це для утримання своєї влади та консолідації прихильників проти «спільного ворога». А ворога на різних стадіях консолідації влади нацисти змінювали. Спочатку під репресії потрапили свої ж націонал-соціалісти. Знищення керівництва штурмових загонів «СА» стало відомим як «Ніч довгих ножів». Далі жертвами репресій стали політичні опоненти нацистів: комуністи, соціалісти та соціал-демократи. Потім черга дійшла до різних соціальних та національних груп у Німеччині: представників ЛГБТ-спільноти, «франкмасонів», євреїв, ромів, афронімців, людей з інвалідністю та ментальними розладами, свідків Єгови тощо. У результаті, німецьке суспільство без істотного опору сприйняло початок Другої світової війни, «фабрики смерті» і знищення мільйонів людей. Підготовка до сприйняття жорстокості як належного зайняла кілька десятиліть. 

Росіяни теж використовують тактику «розширення діапазону прийнятного» і схвалення військової агресії проти інших держав. Різні одіозні заяви, які не може прямо транслювати Путін, щоб зберегти респектабельність як голова держави, транслюють інші російські політики, такі як уже покійний Володимир Жириновський, а також ексголова «Роскосмосу» Дмитро Рогозін та заступник голови Ради безпеки Росії Дмитро Медведєв. Не відстають від них і так звані ідеологи, такі як Олександр Дугін і Тимофій Сергєйцев, які неодноразово закликали до знищення та розділу України і вбивства українців. У такий спосіб усі вони поступово морально готують російське суспільство та міжнародну спільноту до найгірших сценаріїв.

Тактику «розширення діапазону прийнятного» використовує й Україна під час лобіювання збільшення військової допомоги від союзників. Наші дипломати поступово домоглись того, щоб союзники погодились постачати Україні сучасні артилерійські системи та комплекси протиповітряної оборони, танки і касетні боєприпаси. Тоді як у перші місяці після повномасштабного вторгнення Росії в Україну західні суспільства і політики не були готові надавати Україні нічого з цього. 

В Україні цю тактику застосовують і щодо контроверсійних внутрішньополітичних питань. Шляхом постійної комунікації і в Україні стали можливими медична та виборча реформи, відкриття ринку землі, легалізація медичного канабісу та узаконення цивільних партнерств для ЛГБТ-пар. Адвокація та подальша імплементація цих реформ здійснювалися поступово через значний спротив усередині України, але зміни перестали сприйматись як неможливе.

Російські медіа, які транслюють прокремлівську риторику, поширюють інформацію про те, що Путін заявив, нібито Росія досі не застосовувала касетні боєприпаси в Україні. «Якщо їх застосовуватимуть проти нас, ми залишаємо за собою право на дзеркальні дії», — заявив президент Росії. Це — фейк.

На кейс звернули увагу фактчекери медіа The Insider. 25 лютого 2022 року міжнародна правозахисна організація Human Rights Watch повідомляла про удар російської балістичної ракети 9M79, випущеної комплексом «Точка-У», по лікарні у Вугледарі. Вона була обладнана боєголовкою, начиненою касетними боєприпасами 9N123K. Внаслідок цього загинуло 4 людини.

28 лютого 2022 року журналісти-розслідувачі Bellingcat відстежили застосування Росією касетних боєприпасів на території України. А вже в кінці березня 2022 року голова ради з прав людини ООН Мішель Бачалет заявила, що касетні боєприпаси Росія на той момент застосувала 24 рази. Удар по Краматорському вокзалу 8 квітня 2022 року, коли загинуло 58 цивільних осіб та було поранено близько 100, також було здійснено «Точкою-У».

Росія дискредитує Україну та намагається зробити винною у війні. Мовляв, саме українці є агресорами, а Росія була вимушена вступити у війну та застосовувати касетні боєприпаси. Раніше ми спростовували фейк про те, що Україна не має права застосовувати касетні боєприпаси, бо у 2008 році підписала конвенцію.

В анонімних телеграм-каналах, що транслюють прокремлівську риторику, поширюється уривок відео, на якому нібито колишня спостерігачка ОБСЄ Віра Вайман розповідає російською мовою, що в Україні буцімто були секретні лабораторії, де начебто вилучали органи в дітей. За її словами, вийманням і торгівлею органами займалися українські національні батальйони («нацбати»), які «відправляли [органи] за кордон, оформляючи посилки як експорт зерна». Це — фейк.

На кейс звернули увагу фактчекери проєкту 15min. Російські пропагандисти поширюють фейковий документальний фільм. Віра Вайман, яка на відео розповідає про нібито злочини українських батальйонів, насправді раніше була відома як Віра Нікуліна та жила у Владивостоці. Фактчекери не знайшли згадок про Віру Вайман чи її фотографій на сайті ОБСЄ.

Раніше в Україні діяли дві місії ОБСЄ, проте ні Віра Нікуліна, ні Віра Вайман у документах цих місій не згадуються. А в архіві ОБСЄ та на вебсайті організації немає записів про нібито лабораторії чи торгівлю органами дітей в Україні.

Фейк про продаж дитячих органів за кордон є частиною дезінформаційної кампанії про «чорну трансплантологію», яка нібито діє в Україні. Щодо самої процедури трансплантації, то «Детектор медіа» неодноразово спростовував фейки. Це складна процедура, яка потребує декількох фахівців, специфічного обладнання, обмежена в часі.

Анонімні користувачі, що поширюють проросійську риторику у грузинському сегменті соцмереж, стверджують, що «ніхто не звільнив російського посла в Україні» і що він нібито «ще працює у Києві». Ці повідомлення є реакцією на рішення МЗС України відправити посла Грузії до Тбілісі для додаткових консультацій щодо стану здоров‘я Михеіла Саакашвілі. Проте інформація про російського посла є недостовірною.

На дописи звернули увагу в грузинському проєкті MythDetector. Вони наголошують, що Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією 24 лютого 2022 року через російську агресію проти України. Однак українська влада не розривала консульських відносин з Росією задля захисту прав громадян України, зокрема українських політв'язнів, що й далі перебувають у Росії. Крім цього, 20 квітня 2023 року мер Києва Віталій Кличко розірвав угоду з Посольством Росії щодо оренди землі та надіслав запит до Кабміну щодо повернення земель посольства в українську власність. 

Аналітики проєкту також зазначають, що Росія не мала повноцінного посла в Україні з 2016 року, оскільки з того часу цю функцію виконували тимчасово призначені особи. До середини лютого 2022 року тимчасовим повіреним був Олександр Лукашик. Після розірвання дипвідносин очолює посольство Володимир Жеглов, однак за офіційною посадою він є радником посла. Хоч у серпні 2022 року йому було вручено вірчі грамоти президентом Росії Володимиром Путіним, через розрив дипвідносин Україна не визнає його в якості посла. 

Поширюючи таку дезінформацію, її автори хочуть дестабілізувати внутрішньополітичну ситуацію в Грузії, викликати скепсис щодо послідовності дій української влади та поглибити кризу відносин між Грузією та Україною. 

Російські пропагандисти постійно намагаються показати свою державу як кращу альтернативу «колективному Заходу». Аргументом на підтримку цього твердження, зокрема, є те, що децентралізація у країнах Європи — це лише ширма, а насправді в них панує диктатура. Натомість у Росії ж нібито все відкрито — центр влади «мультикультурної» країни у Москві. 

У дійсності ж у випадку Росії це є виявом авторитаризму її режиму. Історично склалося так, що Москва контролює всі процеси, особливо на окупованих територіях України. У цьому контексті так звані «уряди» «ЛДНР» не є окремими урядами, а лише «філіями» Кремля. Проте це стосується і самої Росії — у республік у складі Російської Федерації немає власної автономії, а всіх тих, хто намагаються йти всупереч забаганкам Москви, жорстоко карають. До прикладу, розмір дотацій від Кремля для регіонів визначається не за об’єктивними критеріями чи потребами, а за рівнем прихильності або геополітичної важливості для Москви. Як наслідок, Російська Федерація — це міф та завуальовування імперських амбіцій Росії.

Посилено використовуючи такі словосполучення, пропагандисти також поглиблюють владу політичних еліт Росії та придушують голоси інакодумців. За мовчазного схвалення подібні інструменти набувають більшого поширення та значення. 

У російських медіа, які транслюють прокремлівську риторику, поширюють інформацію про те, що 27 червня російські військові завдали ракетного удару по місцю проживання «натовських інструкторів» у Краматорську. Це — неправда.

Як зазначають фахівці Центру протидії дезінформації при РНБО, росіяни обстріляли ракетами «Іскандер» кафе, де перебувала велика кількість цивільних людей. Мер міста Олександр Гончаренко повідомив, що станом на 28 червня в результаті удару загинуло 11 людей, серед них — троє дітей.

У такий спосіб пропагандисти хочуть перекласти відповідальність за черговий теракт, скоєний росіянами, на жертву, тобто Україну. Також росіяни намагаються довести, що «не завдають ударів по цивільній інфраструктурі». Раніше «Детектор медіа» розповідав про викриття того, як росіяни поширюють інформацію, що Україна нібито створює «брудну ядерну бомбу».

В анонімних телеграм-каналах, що транслюють прокремлівську риторику, та в польському сегменті твітеру поширюють фото зруйнованого пам’ятника з підписом, що українець його знищив через радянську символіку. Сам обеліск було встановлено на честь польських партизанів, які воювали проти нацизму. Це — маніпуляція.

На кейс звернули увагу фактчекери проєкту VoxVheck. Вони встановили, що пам’ятник знесли на підставі рішення Поморського воєводи Даріуша Дреліха від 7 листопада 2022 року. Вперше про це написало польське видання Wizjalokalna.pl та прикріпило документ постанови. Обеліск було встановлено на місці бою між польськими й радянськими партизанами та німецькими військами.

Пам’ятник знесли на підставі закону «Про заборону пропаганди комунізму чи іншого тоталітарного ладу за допомогою назв громадських будівель, споруд та обладнання» від 2017 року. Інститут національної пам’яті встановив, що обеліск символізував пам’ять про комуністичних партизанів, які не входили до складу загальних Збройних сил Польщі, а перебували під радянським командуванням.

У такий спосіб російські пропагандисти намагаються посіяти розбрат між Україною та Польщею, представити українських біженців як злочинців. І таким чином зменшити підтримку України. Раніше «Детектор медіа» спростовував фейк про те, що у Польщі збільшився рівень злочинності через українців.

Пропагандисти в російських медіа стверджують, що президент Володимир Зеленський «відмовився» від проведення виборів в Україні. Мовляв, у такий спосіб він «узурпував» владу та «начхав» на демократичні норми. Крім того, вони також наголошують, що Україна не йде на мирні перемовини з Росією нібито заради того, щоб «зберегти владу Зеленського». Це — фейк.

На нього звернули увагу фахівці проєкту StopFake. Вони стверджують, що проведення будь-яких виборів під час воєнного стану заборонене Конституцією України (статтею 83 розділу IV) та Законом України «Про правовий режим воєнного стану» (статтею 19). Пропагандисти перекрутили коментар Зеленського у нещодавньому інтервʼю ВВС. Зеленський у ньому сказав, що виборів під час війни бути не може згідно із законодавством, однак він хоче, щоб у наступному році був мир. 

Аналітики проєкту також наголошують, що проведення виборів під час війни не є можливим з низки інших причин, серед яких, зокрема, знищена Росією інфраструктура, складність організації голосування для українських біженців за кордоном, а також безпекові ризики в разі ракетного удару в день голосування. За умови скасування воєнного стану наступні парламентські вибори мають відбутись у жовтні 2023 року, а президентські — навесні 2024.

Поширюючи меседжі про «узурпацію» влади, пропагандисти хочуть особисто дискредитувати Зеленського та викликати недовіру до нього. Крім того, у такий спосіб вони хочуть перекласти відповідальність за дії росіян на жертву російської агресії. Мовляв, у тому, що війна досі триває, винен лише Зеленський та його політичні амбіції. Однак саме російський злочинний режим є справжнім прикладом узурпації влади, адже нехтує своїм законодавством задля перебування однієї людини на посаді голови держави. 

Анонімні телеграм-канали, що транслюють прокремлівську риторику, поширюють відео, де президент США Джозеф Байден говорить, що нібито пишається тим, «що є найбільш проросійським президентом в американській історії. Я обіцяв тобі, що так і зроблю. Але ось те, чим я дійсно пишаюсь:  я пишаюсь, що мене переобрали найбільш проросійським президентом в історії». Це — фейк.

Кейс дослідили фактчекери проєкту VoxCheck. Вони встановили, що відео було відредаговано: на оригінальну аудіодоріжку наклали спотворений переклад російською мовою. 17 червня 2023 року Байден виступав перед членами профспілок у місті Філадельфія, штат Пенсільванія, у межах передвиборчої кампанії. Насправді на цій зустрічі президент США сказав: «Я пишаюся тим, що я найбільш прихильний до профспілок президент в історії Америки. Я обіцяв, що буду. Але чим я справді пишаюся, так це тим, що я був переобраним президентом, який найбільше підтримує профспілки в історії».

Поширюючи подібні фейки, російські пропагандисти намагаються дискредитувати західних партнерів та викликати до них недовіру. Раніше «Детектор медіа» спростовував фейк про те, що Джо Байден визнав, що Путіна неможливо перемогти.

Після окупації територій України росіяни стверджують, що для мешканців цих земель починається «нове життя». Мовляв, Росія вже готова відбудовувати Україну та виправляти її помилки. До прикладу, заради підтримки цього меседжу президент Росії Путін відвідав тимчасово окупований Маріуполь, який Росія нібито вже почала відбудовувати.

Використовуючи це словосполучення у такому контексті, пропагандисти хочуть створити штучний контраст між життям при «київській хунті» та «русском мірє». Мовляв, тимчасово окуповані території терпіли знущання Києва роками і тепер нарешті можуть жити на повну. 

Однак реальний стан речей не такий оптимістичний, як меседжі агітпропу. Зруйновані міста на цих територіях не треба було б відбудовувати, якби на Україну не напала Росія. Крім того, замість витрачання коштів на агресію проти України, Росія могла б відбудувати міста на своїй території, де немає доступу до водопостачання чи опалення.

Пропагандисти в російських медіа стверджують, що радник Голови Офісу президента України Михайло Подоляк закликав до вбивства «якнайбільшої кількості» росіян, що нібито свідчить про «антигуманну» сутність української держави. Проте це — маніпуляція.

На неї звернули увагу фахівці проєкту The Insider. Вони помітили бурхливу реакцію на висловлювання Подоляка в російському медіапросторі та зʼясували, що цитата вирвана з контексту. У повній її версії з ефіру марафону «Єдині новини» зрозуміло, що йдеться не про всіх росіян, а про вояків армії окупанта. 

Виставляючи це в такому світлі, пропагандисти хочуть виправдати свою агресію проти України боротьбою з «нелюдами». Мовляв, українці є настільки жорстокими, що закликають до знищення цілої нації. Однак геноцид проти українців вчиняють саме росіяни. 

Центр протидії дезінформації при РНБО повідомляє, що українцям надходять смс із закликом надсилати інформацію про ЗСУ в обмін на грошову винагороду. 

ЦПД нагадує, що будь-яка співпраця з ворогом може прирівнюватись до держзради і каратись в умовах воєнного стану позбавленням волі строком до 15 років або довічним увʼязненням. 

Розсилаючи подібні повідомлення, росіяни хочуть отримати важливу інформацію та використати її проти української армії. Крім того, пропонуючи за це гроші, вони підживлюють свій меседж про «надзвичайну бідність України». Мовляв, українці готові на все заради грошей. Втім, якщо українці і стали біднішими (хоч ця проблема і перебільшена), то причиною цього є виключно агресія Росії проти України.

Пропагандисти в анонімних телеграм-каналах, де поширюють проросійську риторику, стверджують, що Україна — на межі продовольчої кризи через проблеми з молочною індустрією. Мовляв, українці не купують своє молоко, бо не мають за що, а експорт молочної продукції з України чогось провалюється. 

Хоч автори таких дописів і згадують про те, що поголів'я рогатої худоби зменшилося через війну, вони не вказують агресію Росії як першопричину цих проблем. Все знову спихають на Захід, який нібито допомагає лише риторикою. Крім того, вони також перекладають відповідальність за це на країни Центральної Азії та Молдову. Як наслідок, на думку пропагандистів, Україна на межі банкрутства та продовольчої кризи.

Проте її головною причиною стала агресія Росії проти України, оскільки бойові дії обмежують як вирощування худоби та кормів, так і продаж молочних продуктів. Крім того, рослинні аналоги молока, такі як мигдалеве, соєве, вівсяне, кокосове молоко тощо, стають дедалі популярнішими через етичні переконання споживачів або непереносимість лактози, що міститься в коров'ячому молоці. З огляду на це споживання молочних продуктів зменшується на глобальному рівні.

Поширюючи подібні меседжі, пропагандисти хочуть штучно збільшити масштаб проблеми та викликати паніку серед українців. Крім того, в такий спосіб вони вже традиційно хочуть перекласти відповідальність за дії Росії на треті сили.