Таку тезу просуває Голова окупаційної адміністрації Херсонської області, колаборант Володимир Сальдо. Крім того, згідно з його словами удар може бути завдано «в найближчій перспективі» або західними, або українськими ракетами з нанесеним на деталі російським маркуванням.  

У Центрі протидії дезінформації опрацювали цю інформацію. Російські військові злочинці та їхні поплічники постійно звинувачують злочинний «Київський режим» у провокаціях як на території України, так і за її межами. Користуючись ситуацією, що склалася на українсько-польському кордоні з блокуванням поляками вантажівок, пропагандисти намагаються ще дужче ускладнити політичні стосунки України та Польщі. Ще одна мета просування згаданого меседжу – скорочення західної підтримки України.

Прокремлівські ресурси поширюють інформацію, буцімто на Заході нарешті зрозуміли, що Росія не збирається програвати війну Україні. Також пропагандисти стверджують: країни Заходу нібито усвідомлюють, що не можуть конкурувати з Росією у виробництві зброї. У своїх публікаціях агітпроп посилається на статтю з назвою «Пора закінчувати магічне мислення щодо поразки Росії» онлайн-газети The Wall Street Journal (WSJ). Це — маніпуляція. 

Фактчекери з проєкту StopFake опрацювали цю інформацію. Їм вдалося зʼясувати, що пропагандисти поширюють лише ті тези, які підтверджують вигідний їм наратив про військові та економічні досягнення Росії. Крім того, росіяни спотворюють справжній зміст згаданої статті WSJ. Наприклад, висновок про неспроможність Заходу змагатися з Росією ні в обсягах, ні в якості виробництва зброї ґрунтується на єдиній фразі в статті WSJ про те, що Росія виробляє більше артилерійських снарядів, ніж Захід. Тобто, йдеться лише про один тип боєприпасів, а про якість продукції не згадується взагалі. 

Найважливіше, як підкреслюють автори статті, — «всупереч усім прогнозам, Україна витримала російський напад, і менш ніж за два роки стерла на порох ціле десятиліття російської військової модернізації».

Ще автори матеріалу на WSJ вважають, що Захід доволі ефективно відреагував на миттєві виклики, спричинені повномасштабним вторгненням, і забезпечив Україну сучасною зброєю та розвідувальними даними в режимі реального часу, а також розробкою пакетів санкцій проти Росії. Варто зауважити, що в статті йдеться й про те, що війна затягується, а тому союзники України не мають права покладатися на «магічне мислення», нібито ось-ось Україна переможе й настане мир. Радше, пишуть автори, варто перейти до довгострокових стратегій боротьби з Росією. «Детектор медіа» також раніше спростовував інформацію, що Захід буцімто «розкрив карту» своїх планів, де України майже немає.

Російські пропагандисти поширюють інформацію, буцімто українці повсякчас обговорюють тему вступу в ЄС у звʼязку з тим, що вони наразі програють війну Росії. Водночас прокремлівські джерела стверджують, що Україна ніколи не вступить до ЄС, а обіцянки європейських лідерів є нічим більшим за пусті слова. Мовляв, навіть верховний представник Європейського Союзу із зовнішньої політики Жозеп Боррель блефує: усвідомлює, що жодна з його обіцянок ніколи не буде виконана. Він нібито використовує ситуацію в Україні, щоб підвищити свій особистий рейтинг, з одного боку, й отримати прихильність Вашингтона, з іншого.

Інформацію проаналізували фактчекери з проєкту EUvsDISINFO. Вони зʼясували, що попри звинувачення на адресу представників ЄС у нещирості їхніх відносин з Україною, можна чітко простежити кроки та зусилля, які здійснюють обидві сторони на шляху до інтеграції України в ЄС. 28 лютого 2022 року Україна відправила заявку на членство в ЄС. У червні того ж року Європейська комісія представила свої схвальні висновки щодо заявок на вступ до ЄС, поданих Україною, Грузією та Молдовою. Згідно з висновком комісії щодо заявки України на членство в ЄС у нашій країні помітили європейський вектор руху та надали Україні статус кандидата за одностайною згодою лідерів усіх 27 держав-членів ЄС. Сталося це 23 червня 2022 року. 

Шлях до вступу в ЄС є відносно довгим технічним процесом. У червні 2023 року Європейська Рада заохотила Україну продовжувати реформи в країні та боротися з корупцією. Водночас Європейська Рада запевнює, що тісно співпрацюватиме з Україною та підтримуватиме її зусилля щодо повного виконання всіх необхідних умов для вступу.

Кремль боїться втратити свої уявні важелі впливу на Україну та намагається нівелювати її прагнення стати членом ЄС, повторюючи цей дезінформаційний наратив. Така сама позиція Росії і щодо вступу України до НАТО.

Мешканці Парижа та гості міста помітили клопів у громадських місцях.
Попри те, що масова поява клопів трапляється у Франції регулярно наприкінці літа, парижани почувалися стурбованими. У звʼязку з цим у Франції навіть закрили сім шкіл. Проросійські анонімні телеграм-канали та деякі користувачі соцмереж на тлі цього почали розповсюджувати інформацію, буцімто французька газета La Montagne у «навалі клопів» на Париж звинувачує Росію. Мовляв, у всьому винні антиросійські санкції, бо через них Франція не змогла закупити в Росії необхідні засоби проти комах. 

Фактчекери проєкту StopFake проаналізували цей кейс і дійшли висновку, що французьке видання не публікувало новини про те, що санкції проти Росії є причиною появи клопів у Парижі. Як повідомляють журналісти Politico, клопи у Франції перестали бути серйозною побутовою проблемою з 1950-х років. Хоч і в останні 30 років вони знову зʼявилися, це точно не пов'язано з антиросійськими санкціями. Адаптація комах до інсектицидів, зміна клімату й те, що люди тепер більше подорожують у переповненому транспорті, — основні причини масової появи клопів. 

Агітпроп системно поширює дезінформацію про «марність» і «нікчемність» санкцій країн Заходу проти Росії. Апелюють до того, що російські ресурси й товари життєво необхідні світові. Раніше ми аналізували російську маніпуляцію щодо французьких винарів, які начебто зазнали кризи через «антиросійські санкції».

Таку інформацію поширили прокремлівські медіа. У повідомленнях автори писали, що українське Міністерство фінансів визнало «втому Заходу заганяти Україну в борги». Нібито про це заявив міністр фінансів України Сергій Марченко під час зборів Міжнародного валютного фонду і Всесвітнього банку в Марракеші (Марокко). Автори посилаються на матеріал інформаційного агентства Reuters за підсумками зустрічі.  Це — брехня. 

Кейс дослідили аналітики проєкту StopFake і визначили, що цитата про «яму боргів» повністю вигадана. Очільник Мінфіну таких заяв не робив. Тимчасом у матеріалі Reuters ідеться, що Сергій Марченко під час зустрічі сказав, як Україні стає дедалі важче отримувати фінансову підтримку, оскільки увага країн-донорів наразі зосереджується на їхніх майбутніх виборах. І додав: оскільки війна з Росією продовжується, Україні необхідно заручитися фінансовою підтримкою західних країн, щоб покрити дефіцит бюджету на рівні близько $42 млрд 2024 року.

17 жовтня 2023 року в інтерв’ю «Укрінформу» голова Міністерства фінансів зазначив, що Україна справді залежить від міжнародної підтримки через російську агресію — саме війна перешкоджає економічному розвитку країни.

Згідно з оцінками експертів з Міжнародного валютного фонду, попри російсько-українську війну, фінансова система України вистояла. У МВФ також визнали, що різкий економічний спад у 2022 році зараз змінився на поступове відновлення економіки. Наприклад, український ВВП 2023 року зріс до рівня 1-3%, а резерви Центрального банку зміцнилися.

Таку тезу поширили у прокремлівських медіа. У повідомленнях пишуть, що в поляків дедалі більше зростає неприязнь до українців, яких не хочуть, мовляв, бачити на території Польщі. Автори стверджують, що антиукраїнські настрої в Польщі збільшилися, і навіть політичні партії з такою риторикою стають усе популярнішими серед громадян. На підкріплення такої тези в публікаціях посилаються на матеріал CNN. Це — маніпуляція. 

Аналітики StopFake узялися за цей кейс і визначили, що загалом журналістський матеріал висвітлював події передвиборчої кампанії в Польщі, а саме мітинг партії «Конфедерація» в Любліні напередодні виборів. Це ультраправа політична сила, яка проголошує націоналістичні погляди, антимігрантські настрої та радикальний євроскептицизм. Відповідно, події та герої, висвітлені в репортажі CNN, закономірно висловлюють своє ставлення щодо того чи того питання. Адже це симпатики ультраправої партії. 

Наприклад, п’ятнадцятирічний юнак розповів медійникам американської телерадіокомпанії, що він допомагає організовувати захід, тому що «він проти ЛГБТ, проти Європейського Союзу та проти абортів». Або ж інший герой масового заходу стверджував, що «деякі українці відчувають себе надто як удома».

Це не дивно, що прихильники партії, яка висловлює праву риторику, ретранслюють її. Тобто це і показали журналісти CNN. Однак вони не схиляли глядачів до висновку і не створювали власні судження, що, мовляв, поляки «не хочуть бачити» українських біженців. Медійники чітко вказували, чия це риторика і чи вона взагалі збігається з позицією держави. Водночас пропагандисти не подавали повної інформації та бекграунду події. Використавши мітинг ультраправої партії, маніпулятори легітимізували свої тези й поширили такі висновки на все польське населення.

Щодо тези про повсюдну популярність партій з антиукраїнською риторикою, то вона неправдива. Та ж сама «Конфедерація» отримала найнижчий результат на парламентських виборах — 18 місць у Сеймі та 7,16% голосів виборців. 

У польському Центрі дослідження громадської думки нещодавно провели дослідження з приводу підтримки українців. 65% поляків висловилися за прийом українських біженців у Польщі. До того ж 64% вважають, що російська агресія є прямою загрозою безпеці Польщі. Отже, і теза про відсутність підтримки українських біженців серед поляків також неправдива. 

Агітпроп вчергове намагається показати «зниження підтримки українців» у країнах ЄС та інших, котрі прийняли українських біженців. Зокрема, часто звертаються й до поляків — одного із найближчих українських сусідів та стратегічних партнерів. 

Прочитайте останні наші кейси на цю тему: як нібито в Польщі звинувачують українців у «проявах нацизму» та про буцімто антиукраїнський флешмоб, ініційований поляками.

Пропагандисти, що поширюють проросійську риторику в медіа, стверджують, що США та «їхніі європейські сателіти» нібито втручаються у внутрішні справи Росії та президентські вибори 2024 року. Так вони відреагували на прийняття 13 жовтня Парламентською асамблеєю Ради Європи (ПАРЄ) резолюції про визнання нелегітимним Володимира Путіна після закінчення його теперішнього президентського терміну. Твердження про «втручання у внутрішні справи Росії» є недостовірним. 

На це звернули увагу фахівці проєкту StopFake. Вони зʼясували, що це маніпуляція, оскільки резолюція має рекомендаційний характер для виконання та не може безпосередньо вплинути на вибори президента Росії. Асамблея лише порекомендувала країнам-членам Ради Європи визнати Путіна нелегітимним після завершення його теперішнього президентського терміну та обірвати всі контакти з ним, окрім контактів задля гуманітарних потреб та досягнення миру. У документі зазначають, що Росія ігнорує норми міжнародного права та всі рекомендації Венеційської комісії (органу з конституційного права при Раді Європи), зокрема зміни до Конституції 2021 року. Згідно з цими змінами, Путін обнулив свої попередні президентські терміни та може правити країною до 2036 року. 

У StopFake наголошують, що росіяни неодноразово дорікають іншим країнам за «невиконання» рекомендацій Венеційської комісії. Наприклад, як у ситуації із Законом України «Про освіту» 2017 року. Тоді Росія активно просувала наратив про «утиски російськомовних». 

Поширюючи подібні фейки, пропагандисти хочуть створити образ «жертви» та виправдати злочини росіян. Мовляв, Росія почала війну, щоб боротися проти лицемірності західних держав, бо вони хочуть знищити Росію. Росія постійно віктимізує себе у стінах міжнародних інституцій. Наприклад, «Детектор медіа» вже писав про те, як російські дипломати регулярно поширюють пропаганду в ОБСЄ. 

Таку інформацію поширили в соціальних мережах, зокрема в телеграм-каналах, які транслюють прокремлівську риторику. У повідомленнях ідеться, що Володимир Зеленський, перебуваючи з візитом у Румунії, нібито похвалився великою кількістю грошей, яку Україна «отримала від західних лідерів». Автори посилаються на інтерв’ю президента румунським журналістам. Це — брехня.

Аналітики проєкту StopFake дослідили цей кейс і визначили, що в інтерв’ю Зеленський такого не говорив. Щонайменше, фраз, які б натякали на «хизування західними грішми» там нема. Фактчекери доповнюють, що під час спілкування президента з журналістами обговорювали війну в Ізраїлі і як це може вплинути на війну в Україні. Український президент відповів, зокрема, що не можна порівнювати одну війну з іншою, а хто розв'язує ці війни — «божевільні». Крім того, давав відповіді й щодо самої російсько-української війни. Казав, що в України достатньо страхів з приводу грошей, зброї, але, на його думку, наразі війна на «останній і на найскладнішій фазі».

Фактчекери припускають, що російські медіа неправильно інтерпретували цитату українського президента, де він зауважив, що є страхи з приводу грошей та зброї. Водночас агітпроп видав це за «хизування».

Російські ЗМІ, що транслюють прокремлівську риторику, поширюють інформацію про те, що західні країни користуються війною в Україні, щоб вивезти українські історичні цінності. У Харківському історичному музеї нібито під виглядом оцифрування пам’яток вивозять їх на захід України, де «їхні сліди губляться». Їх буцімто беруть «на тимчасове зберігання», проте насправді повертати їх не збираються. Це — маніпуляція.

Кейс дослідили фактчекери проєкту StopFake. Харківський історичний музей імені М. Ф. Сумцова є учасником міжнародного проєкту «Memory Savers», метою якого є оцифрування історичних пам’яток, наукові дослідження музейних колекцій та внесення їх до європейської бази даних. Щодо вивезення цінних експонатів за кордон мова не йде.

Проте саме Росія розкрадає українські музеї та галереї, вивозить культурні цінності з тимчасово окупованих територій.

Агітпроп використовує тактику віддзеркалення: звинувачує Захід у розкраданні українських пам’яток та цінних експонатів, тобто в тому, що насправді робить Росія на тимчасово окупованих територіях, аби відвернути увагу від своїх злочинів. Раніше ми розповідали про меседж, що Росія не нищить українську культурну та історичну спадщину, та спростовували фейк, що Київ домовився з ЮНЕСКО про передачу святих мощей до музеїв Італії, Франції, Німеччини та Ватикану.

Пропагандисти, що поширюють проросійську риторику в медіа, стверджують, буцімто Захід визнав, що Україна може зникнути з карти світу, оскільки «втомився і більше не хоче боротися з катастрофічними наслідками, спричиненими провалом контрнаступу ЗСУ». Вони посилаються на статтю автора видання Al-Ayyam Абделя Маджида Суайлема і поширюють зображення «карти», згідно з якою західні партнери нібито ведуть свою політику. Це — фейк. 

На нього звернули увагу фактчекери проєкту The Insider. Вони зʼясували, що автор статті є співробітником не відомого марокканського журналу з цією назвою, а однойменного меншого палестинського видання. Суайлем не вказав у своєму матеріалі жодного західного політика, який говорив про можливе зникнення України з карти світу, а посилається лише на висловлювання однієї особи, а саме — заступника голови Ради безпеки Росії Дмитра Медведєва. Висловлювання західних політиків про «зникнення України» в мережі знайти не вдалося. Фахівці проєкту також проаналізували інші матеріали автора, зокрема про майбутні парламентські вибори в Польщі, та виявили купу недостовірної інформації. 

Пропагандисти поширюють подібні фейки, щоб викликати в українців паніку та зневіру в підтримці західних партнерів. Мовляв, Захід кинув Україну напризволяще, тому треба «брататися» з Росією. «Детектор медіа» неодноразово спростовував й інші фейки, що стосуються підтримки країн Заходу. 

Таку інформацію поширили прокремлівські медіа. У повідомленнях ідеться, що у Європі люди почали масово створювати графіті з написом «Glory to urine» — «Слава сечі» з алюзіями на український порядок денний. Пропагандисти публікують трійко світлин із європейських міст, де нібито є такі графіті. Це — брехня. 

Фактчекери проєкту «Брехунець» дослідили кейс і встановили, що всі три фото відредагували у програмі-фоторедакторі. А за допомогою спеціального інструмента FotoForensics на фейкових картинках вони виявили ознаки редагування. Також фактчекери вирішили встановити відповідність між світлиною та ймовірним розташуванням графіті у європейських містах. Фахівці визначили, що на жодній із локацій немає таких графіті. 

Нагадаємо, що раніше ми документували кейс, нібито у Нью-Йорку встановили білборд із написом «Слава Сечі». Водночас ми неодноразово аналізували фейки, які стосуються підробних графіті чи обкладинок іноземних журналів/газет. У такий спосіб пропагандисти прагнуть показати, що їхню риторику (наприклад, що Зеленського ненавидить увесь світ) також повторюють на Заході. Наявність колективного переконання створює враження правдивості всіх тез. Тому споживачі дезінформації більш схильні вірити таким випадам, які нібито демонструють «справжній зріз думок» суспільства. І згодом у них складається враження, що громадськість справді незадоволена Україною. 

Таку інформацію поширили в соціальних мережах, зокрема в телеграм-каналах, які транслюють прокремлівську риторику. У повідомленнях ідеться, що росіяни на фронті знищили танк Leopard з німецьким екіпажем, тобто нібито з німецькими військовослужбовцями. У публікаціях посилаються на слова російського окупанта. Це — брехня.

Аналітики проєкту VoxCheck узялися за кейс і визначили, що жодних доказів на підтвердження такої інформації пропагандисти не навели. Крім слів російського окупанта, які також викладені без фактажу. При чому Міністерство оборони Німеччини спростувало присутність в Україні німецьких танкових екіпажів. Тобто про жодних німецьких бійців узагалі не йдеться. Це вигадка.

Однак неможливо стверджувати, що на полі бою росіяни не нищать іноземну техніку, надану Силам оборони України, адже це більш ніж можливо у ході війни. Та пропагандисти зумисне перебільшують кількість «знищеної» техніки, натякаючи так на нібито низьку боєздатність української армії. 

Аналітикині та аналітики «Детектора медіа» неодноразово пояснювали кейси, у яких пропагандисти стверджували, що російська армія знищила якусь кількість зброї. У такий спосіб росіяни намагаються приховати власні невдачі, маскуючись «ефективним знищенням зброї». Наприклад, ми спростували фейк, нібито Росія «знищила» п’ять пускових установок Patriot. 

А також у нашій рубриці «Новомова» ми описували російський феномен «непереборної техніки». Якщо коротко, то так росіяни прагнуть переконати внутрішню аудиторію в постійних «перемогах». Крім того, натякають на технологічну досконалість своєї техніки.

З усім тим Кремль нативно культивує думку про боротьбу з «колективним Заходом», адже нібито країни ЄС спеціально відправляють до України своїх військових, аби ті воювали проти Росії. 

Таку тезу поширили в прокремлівських медіа. У повідомленнях дописували, як Захід нібито намагається знищити Україну, «звести її в могилу», аби вона дедалі програвала у війні. Закликали побрататися з Росією, натомість із країнами Заходу краще «розірвати стосунки». Адже, на думку авторів, Захід не зацікавлений в українській перемозі. У публікаціях посилаються на матеріал іноземного видання, в якому викладені ці тези з покликанням на «авторитетні джерела». 

Аналітики проєкту StopFake узялися за цей кейс і визначили, що іноземний матеріал, на який посилаються пропагандисти, виявився переповнений кремлівськими меседжами. Тобто автор висловив своє бачення стосовно російсько-української війни. Опублікували матеріал на одному зі словацьких новинних сайтів. Серед іншого його автор повторював безліч дезінформаційних вкидів, які збігаються з російським порядком денним. Наприклад, війна буцімто «цікава Заходу заради заробітку» чи що з Росією краще «дружити та співпрацювати» тощо. Але це точно не офіційна позиція словацького уряду, а власна думка автора в колонці. 

Використовуючи цитати громадських діячів, військових, політиків та інших публічних особистостей, російський агітпроп намагається переконати споживачів дезінформації в автентичності такого висловлювання. Мовляв, якщо це заявив сам журналіст, отже, йому можна довіряти, адже він авторитетне джерело. Хоча наскільки авторитетна інформація, що викладена в колонці, у публікаціях не характеризують.  Зрештою, пропагандисти часто використовують тактику апелювання до авторитету. 

У російському сегменті фейсбуку поширюється інформація про те, що під час виступу Володимира Зеленського на 78-ій сесії Генеральної Асамблеї ООН більшість людей покинула залу. «Весь світ із ними», — іронічно додають користувачі соцмережі. Підтвердженням цьому нібито слугують дві фотографії: на одній Зеленський стоїть за трибуною, а на другій — не повністю заповнена зала. Це — фейк.

Кейс дослідили фактчекери проєкту StopFake. Люди не покидали залу під час виступу Володимира Зеленського 19 вересня. На офіційному ютуб-каналі ООН є відео із засідання, на якому чітко видно, що зала була заповнена тільки на початку сесії. Президент України виступав наприкінці першої половини шостої години сесії, одразу після президента Туркменістану. Одразу після його виступу оператор показав не повністю заповнену залу. Порівнявши виступи короля Йорданії, президентів Польщі й Туркменістану, фактчекери дійшли висновку, що під час промови Зеленського кількість людей у ​​залі практично не змінилася.

У такий спосіб агітпроп намагається дискредитувати членів ООН та поширює думку, що Захід втомився від війни, а західні партнери зневажливо ставляться до Президента України. Раніше ми розповідали про маніпуляцію, що Зеленському не дозволять виступити перед Конгресом США.

Російські медіа поширюють інформацію, нібито українець Сергій Дубінін, «повʼязаний» із батальйоном «Азов», штурмував Капітолій 6 січня 2021 року. Крім того, пропагандисти стверджують, що американські спецслужби «вже виявили й інших українців, які були того дня біля Капітолію. Тільки до відповідальності нікого з них не притягнули». Це — фейк.

На нього звернули увагу аналітики проєкту The Insider. Вони зʼясували, що на фото, які поширюють у мережі як доказ цій тезі, зображений оператор телеканалу «Інтер» Сергій Дубінін. Для нього він знімав репортажі в Донецькому аеропорту, інших місцях лінії зіткнення у 2014 році та навіть був оголошений у розшук так званою «ЛНР» за «здійснення терористичної діяльності». 6 січня 2021 року він готував репортаж про штурм Капітолію для програми «Подробиці». Під час зніімання він зробив фото з Джейкобом Ченслі, чоловіком із псевдонімом «Шаман Кʼю-Анону», яке й називають «доказом» його участі у штурмі. Насправді ж Дубінін не має жодного стосунку ані до трампістів, ані до «Азову». 

За допомогою цього фейку Росія хоче дискредитувати українців, виправдати свої дії проти них та вказати на «вибірковість» американського правосуддя. Мовляв, учасників штурму засудили, а українців — ні якраз через війну. 

Директорка з адвокації відділу озброєння міжнародної правозахисної організації Human Rights Watch Мері Ворхем нібито визнала, що Україна вбиває цивільних касетними снарядами. Таку інформацію 5 вересня почали поширювати російські медіа та проросійські телеграм-канали. Росіяни і пропагандисти посилаються на звіт організації Cluster Munition Monitor 2023. Аналітична команда «Детектора медіа» розібралась із першоджерелами і розповідає, що правозахисники писали, а що — додумали пропагандисти.

3 вересня на сайті Human Rights Watch опублікували колонку Мері Ворхем про використання касетних боєприпасів в Україні. У тексті вона згадує про «поширене використання касетних боєприпасів Росією», результатами якого є «загибель та поранення цивільних, пошкодження цивільної інфраструктури та зараження сільськогосподарських земель». Правозахисниця вказує, що Україна також використовує касетні боєприпаси, які «призводять до жертв серед цивільних, однак у набагато меншому масштабі за російську армію». 

У своєму блозі Ворхем посилається на звіт Cluster Munition Monitor 2023. У цьому звіті згадується, що ЗСУ «використали касетні боєприпаси в атаках на Ізюм Харківської області у період з березня по вересень 2022 року, коли він контролювався російською армією». Автори звіту зазначають, що Міністерство оборони України відкинуло звинувачення у використанні касетних боєприпасів. У списку джерел до документа є посилання на лист Міноборони України. І в листі Міноборони сказано, що хоча Україна не є учасником Конвенції про касетні боєприпаси від 30 травня 2008 року, «Збройні Сили України суворо дотримуються норм міжнародного гуманітарного права під час планування та проведення військових операцій». Human Rights Watch засудила використання касетних боєприпасів, однак насамперед звинуватила у їх застосуванні на полі бою Росію, а не Україну. Автори звіту навели дискусію про передачу Сполученими Штатами касетних снарядів Україні як приклад того, наскільки «стигматизованим» є питання використання цих боєприпасів на полі бою. Та нагадали про загрози їх для цивільних навіть після завершення війни через те, що вони можуть вибухати не одразу.  Пропагандисти натомість заявляли, що правозахисна організація критикувала лише Україну та визнала те, що вона порушує міжнародне гуманітарне право, і проігнорували критику правозахисниками Росії. 

Пропагандисти і росіяни не вперше звертаються до теми касетних боєприпасів Збройних сил України, які начебто вбивають цивільних. У липні «Детектор медіа» спростував заяву про смерть російського пропагандиста, якого нібито українці вбили американськими касетними снарядами. Меседжами про використання касетних боєприпасів Збройними силами України пропагандисти намагаються насадити аудиторії кілька ідей. По-перше, що українські військові начебто убивають цивільних, — і цим символічно урівняти дії Збройних сил України з воєнними злочинами росіян. По-друге, вони намагаються перекласти відповідальність за страждання цивільних з агресора на жертву агресії. І для цього застосовують тактику пропаганди «третя особа» — вкладають в уста представників неросійських громадських організацій і медіа тези, які співзвучні повідомленням російської пропаганди. 

Росіяни проявляють зневагу до українців у різні способи, зокрема і з використанням образливих назв. Прикладом тому є слово «западенці». 

Російські пропагандисти та користувачі соцмереж так називають мешканців західних областей України. При цьому намагаються змалювати їх або надто зверхніми до людей з інших регіонів, або гіршими за мешканців інших областей України. Дуже часто пропагандисти вказують, що саме «западенці» ледь не щодня їдуть до Польщі на закупи та готові здати свою країну Заходу, оскільки нібито не розуміють усіх ризиків. Ба більше, вони стверджують начебто «западенці» є коренем зла в українському суспільстві, бо нібито марять Бандерою та насаджують свої погляди по всій Україні. Також агітпроп пояснював, що більшість людей із західної частини України користаються війною й нібито всі тікають до Польщі у статусі біженців. Буцімто вони лякали поляків «нацистськими гаслами» тощо. До речі, такий кейс ми спростували у нашій хроніці дезінформації.

Використовуючи все це, Росія хоче підсилити меншовартісні стереотипи про українців та розколоти наш народ. До такого вдавалися й проросійські політики, створюючи міфи про те, що «Донбас годує западенців». Усе це допомагає Росії поширювати свої імперські амбіції на Україну. Мовляв, росіяни кращі за українців, які навіть між собою не можуть жити у злагоді. Однак саме Росія і намагається розʼєднати українців, щоб реалізувати свої шкідливі ідеї. 

Телеграм — російський багатоплатформовий месенджер, що також надає опціональні наскрізні зашифровані чати (більш відомі як «секретні чати») та відеодзвінки, має функції VoIP, обміну файлами та деякі інші. Його автором є співзасновник соціальної мережі «Вконтактє» російський IT-спеціаліст та бізнесмен Павло Дуров. Сервіс побудований на технології шифрування листування MTProto, що була розроблена його братом Миколою. Телеграм демонструє стабільні показники зростання кількості користувачів по всьому світу. 20 червня 2022 року компанія заявила про досягнення цифри в 700 мільйонів користувачів.

Анонімні телеграм-канали вперше з'явились у Росії в другій половині 2016 року. Їх появі та зростанню сприяло по суті повне знищення в країні незалежних ЗМІ та цензура з боку путінського режиму. На початку свого існування анонімні телеграм-канали використовувалися радше в російських внутрішньополітичних конфліктах, а не для провладної пропаганди. Через монополізацію влади в РФ партією «Єдина Росія» представники російського істеблішменту мають дуже обмежені можливості для взаємної публічної критики. У середині 2018 року анонімні телеграм-канали стали стрімко набирати популярність у Росії та використовуватися для кремлівської пропаганди. Початково підписників «накручували» за рахунок несправжніх користувачів — «ботів».

Наприкінці 2018 — на початку 2019 року відбувся запуск нових та різке зростання вже наявних анонімних телеграм-каналів, орієнтованих на українських читачів. Ці канали як займалися прихованою російською пропагандою, маскуючись під проукраїнські, так і використовувались у внутрішньополітичній боротьбі серед українських політиків. На початку 2021 року СБУ викрила агентурну мережу російських спецслужб, що поширювала ворожу пропаганду через низку телеграм-каналів. Це були як «псевдопроукраїнські» канали, що займалися прихованою пропагандою, так і відверто проросійські, орієнтовані в основному на південь та схід України. Серед «псевдопроукраїнських» каналів варто виокремити такі великі та відомі як "Легитимный", «Резидент», «Картель», «Сплетница» тощо. Російські пропагандистські канали для окремих регіонів України представлені такими як «Одесский фраер», «Тремпель Харьков», «Днепр live», «Нетипичное Запорожье» та іншими. Росіяни очікували захопити більше територій, ніж це їм вдалося, тож вони створили під найбільші міста України окремі канали, які мали діяти в умовах окупації та виправдовувати її. Коли окупації не відбулося, ці Телеграм-канали не закрилися, а діють досі, поширюючи маніпуляції, фейки й дезінформацію, щоб підірвати довіру до центральної та місцевої влади. Також агітпроп на початку 2022 року створив нову мережу телеграм-каналів, які призначені для тимчасово окупованих територій України.

«Псевдопроукраїнські» канали подають інформацію, на перший погляд,  нібито в інтересах України. Вони можуть називати українців «нашими», а Росію — ворогом і навіть жорстко критикувати її владу. Але українську владу завжди позиціонують як неефективну, корумповану й залежну від Заходу або й навіть гіршу за російську. Також просуваються антизахідні наративи, щоб дискредитувати наших союзників в очах українців. Анонімні телеграм-канали вирізняються «переконливим» сторітелінгом та оригінальним стилем тексту, який наголошує, що перед пересічним читачем «закрита» інформація із вищих ешелонів влади, володіти якою хочуть, напевно, всі; що тільки вони, анонімний телеграм-канал, розповідають народу правду, тоді як традиційні медіа брешуть. Якщо в анонімному телеграм-каналі ви бачите слова «джерело» та «інсайд» — найімовірніше, перед вами дезінформація.

Частина українців і досі довіряє цим телеграм-каналам, незважаючи на всі зусилля організацій та медіа, які протидіють дезінформації, і на це є кілька причин. По-перше, загальносвітова тенденція зниження довіри до традиційних медіа та централізованих форматів подачі інформації. Довіра до блогерів, лідерів суспільної думки (так званих «ЛСД») та анонімних інформаційних каналів зростає. По-друге, до війни більшість українських медіа належали олігархам і транслювали меседжі, вигідні саме для них. По-третє, це низький рівень медіаграмотності й критичного мислення деяких журналістів та редакторів. Посилання на анонімні телеграм-канали легітимізують дезінформацію, яка там розміщена, і роблять складнішим фактчекінг. Ці канали можуть містити й місінформацію (неправдиву інформацію без мети нашкодити), проте і вона може мати небезпечні наслідки: наприклад, викликати паніку в суспільстві.

Пропагандисти постійно намагаються виправдати дії Росії в різні способи, використовуючи та підживлюючи для цього теорії та концепції, створені праворадикальними рухами.

Ми вже писали про теорію «світової єврейської змови» та іншу конспірологію антисемітського характеру. Теорія «культурного марксизму» не є винятком, оскільки змальовує марксизм та його «творців» як головну загрозу для світу. Зокрема, її прихильники вважають, що у ХХ столітті низка євреїв-інтелектуалів нібито змовилася для того, щоб знищити «західну культуру та традиції». Мовляв, ЛГБТКІ+, фемінізм, мультикультуралізм та інші прогресивні явища насправді пропагуються як частина процесу «знищення» та штучно насаджуються у всьому світі. 

Ця теорія є прикладом того, як конспірологія може шкодити суспільству і ставати причиною трагедій. Вона інспірувала теракти в Осло 2011 року — тоді Андерс Брейвік підклав вибухівку в урядовому кварталі столиці та розстріляв молодь, що брала участь у молодіжному таборі на острові Утойя. Для пояснення власних намірів перед скоєнням терактів Брейвік оприлюднив свій маніфест «звільнення Європи», зокрема від «культурного марксизму», де цитував книги 1990-х років, які поширювали теорію. Теракти Брейвіка намагались повторити в низці країн світу, зокрема у Польщі та Чехії, а терорист, що влаштував стрілянину в мечетях новозеландського Крайстчерча, називав себе послідовником ідей Брейвіка. Тепер же «навалу культурного марксизму» постійно використовують у своїх публічних виступах праворадикальні діячі у США та Європі. 

Згадки теорії можна знайти й у російських анонімних телеграм-каналах, особливо серед «воєнкорів». Агресію Росії проти України вони виправдовують боротьбою із західними цінностями, узагальнюючи їх терміном «культурного марксизму». Мовляв, в Україні навмисно насаджують політику мультикультуралізму й толерантності, а це суперечить «традиційним цінностям». Російський агітпроп не соромиться використовувати висловлювання праворадикальних діячів на цю тему, підживлюючи антиукраїнську риторику. Попри те, що вона позиціонує себе як правонаступницю СРСР та оголошує курс на «денацифікацію», у такий спосіб Росія водночас бореться з лівою ідеологією та «проявами марксизму». Вдаючись до поширення ідей цієї теорії, Росія вкотре підтверджує свої імперські амбіції та зневагу до українського народу. 

«Нога у дверях» — це психологічна техніка, яка показує закономірність між виконанням людиною спочатку незначного прохання, а потім вимушеним виконанням інших, більш обтяжливих прохань. Використання цього феномена в практичних цілях часто називають методом «нога в дверях», інша його назва — метод поступового посилення прохань.

Техніка «нога в дверях» демонструє тенденцію, за якої людина спочатку погоджується надати комусь маленьку послугу або посильну допомогу, однак один крок призводить до наступного, і вона опиняється втягненою у справу, часом, абсолютно їй не потрібну. Інколи така «мініпослуга» вимагає від людини набагато більше часу, енергії, сил і навіть може суперечити її переконанням (сумлінню, здоровому глузду, заощадженню коштів). Цікавим тут є факт, що людина, вірогідно, ніколи не погодилася б на обтяжливі чи суперечливі прохання, якби не виконала першого, на позір зовсім неістотного. Цей феномен використовується в маркетингу, торгівлі, сфері обслуговування, управлінні, внутрішньополітичній боротьбі, а також — у пропаганді.

Психологічна техніка «нога в дверях» вимагає дотримання таких правил:

• починати треба зі звернень, прохань, які, на перший погляд, ні до чого не зобов'язують, не є обтяжливими для залученої у взаємодію людини;

• створити сприятливий емоційний фон взаємодії між людьми. Комунікація (навіть одинична) повинна викликати в людини емоції, формувати схильність до повторення контакту. Залучена людина повинна відчути участь з боку іншої людини, задоволення від свого незначного вчинку або урочистість моменту;

• важливо, щоб у залученої у взаємодію людини не виникло відчуття, що на неї тиснуть чи примушують щось зробити. У цьому випадку ефект буде мінімальним, тому що людина не схильна розглядати дії, вчинені під тиском, як прояв власних переконань. 

Машина російської державної пропаганди використовує цю тактику щодо великих мас людей. У якості прикладу можна згадати наростання рівня територіальних претензій Росії до України, починаючи з 2014 року. Якщо спочатку росіяни нібито вимагали лише визнання за ними незаконно окупованого Криму, то далі агітпроп розпочав дискурс про визнання так званих «ДНР» та «ЛНР» незалежними республіками (спочатку в межах фактичної лінії розмежування 2015 року, а далі — у повних кордонах Донецької та Луганської областей). У 2022 році вимоги росіян посилилися: мова йде вже про нібито повноцінне включення Криму, Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей до складу Росії навіть при тому, що частини Донецької та Запорізької областей Росія не контролювала ніколи.

Торгуються росіяни й у випадку з імовірним продовженням зернової угоди. Їхньою першочерговою вимогою був запуск та стабільна робота аміакопроводу Тольятті—Одеса, що проходить через територію України. Після того, як його було пошкоджено внаслідок бойових дій, вимога втратила сенс. Тож російські влада та пропаганда заговорили про іншу вимогу, цього разу вже до західних країн: підключення до світової платіжної системи SWIFT «Россільгоспбанку» — фінансової установи, через яку відбувається міжнародна торгівля російським зерном.

Окрім цього, держава-агресор використовує цю тактику і в спорті. Оскільки на міжнародних турнірах із більшості видів спорту росіяни відсторонені через війну, розв'язану їхньою владою, вони намагаються зняти відсторонення за допомогою поетапних поступок: спочатку йдеться про виступи в нейтральному статусі без прапора та гімну із зобов'язанням підписати декларацію щодо засудження війни, а далі російська пропагандистська машина починає поступово виступати проти цих обмежень, аж до повного відновлення спортсменів у правах, наголошуючи на тому, що нібито «спорт поза політикою», та скаржачись на всесвітню «русофобію».    

Російські пропагандисти постійно та системно використовують тему корупції в Україні. Новини про «найкорумпованішу державу Україну», яка сама себе погубить, були в російських ЗМІ ще десять, п’ять чи два роки тому. Тобто тема корупції в Україні — один із поширених наративів російської пропаганди. Росія використовує корупційні скандали в Україні, щоб дискредитувати її. Зокрема, агітпроп запевняє, що корупція — це ідеологія українського народу. Нібито корупція пронизує українське суспільство: від освіти, медицини, сфери послуг, спорту до рівня правоохоронців, судів, муніципальних та центральних органів.

Російські пропагандисти стверджують, якщо Україна ще так-сяк боролася з корупцією, в яку скотилася після розпаду Радянського Союзу, на початку двохтисячних, то після Євромайдану вже ні. За версією агітпропу, після 2014 року Україна скотилася до рівня латиноамериканських держав, які перебувають під деструктивним впливом клептократії. Після 2014 року в Україні з’явилася низка антикорупційних органів, та пропагандистські джерела скептично оцінили цю тенденцію й вирішили, що українці змавпували американську модель, навіть заступником керівника НАБУ призначили іноземця. Пропагандисти часто посилалися на слова тодішнього американського посла в Україні Джеффрі Паєтта, який припустив, що корупція інколи страшніша, ніж російські танки. Спекулювали й словами тогочасного віцепрезидента Джо Байдена, який назвав корупцію в Україні раковою пухлиною. Нібито корупція надто вже глибоко сидить в печінках Заходу, ще трохи — й він перестане підтримувати Україну.

Постійний акцент на корумпованості влади викликає в суспільства, з одного боку, недовіру до керівництва держави й державних інституцій, а з іншого — до ефективності боротьби з корупцією на шляху до членства в ЄС і НАТО. Російська пропаганда тут працює водночас на внутрішнього споживача: демонструє недолугість України, яку Захід ось-ось «кине». Мовляв, бачите, до чого призводить гра в демократію та євроінтеграцію. Також агітпроп просуває меседжі й на українську аудиторію, намагаючись усталити думку, що система влади в Україні настільки прогнила, що її вже нічого не змінить; у держави немає майбутнього, не говорячи вже про перспективи членства в ЄС чи НАТО.

Російський агітпроп систематично спекулює антикорупційними розслідуваннями, які проводять українські журналісти та громадські діячі щодо ймовірної корупції у Міністерстві оборони. Найвідомішим випадком стало можливе завищення закупівельних цін на продукти харчування, зокрема курячі яйця. Останнім часом пропагандисти розкручують тему некритичних витрат коштів державного та місцевих бюджетів під час війни. Вони намагаються підвести під ці витрати корупційну складову навіть там, де її зовсім немає.

Однак пишучи про корупцію в Україні й те, що в нашої держави начебто через це немає шансів на майбутнє, агітпроп уникає згадок про корупцію в Росії. Наприклад, із січня по липень 2021 року в Росії зафіксували 24,5 тисячі випадків корупції. У 2017 році керівник російської Рахункової палати Олексій Кудрін заявив, що відомство виявило порушення на 1,865 трильйона рублів. Тобто корупція в Росії теж є, ба більше — є й боротьба з нею. До прикладу, опозиціонер Олексій Навальний «наступив на мозоль» Кремлю, зробивши ряд гучних викриттів масштабних корупційних діянь можновладців, за що був ув’язнений. Також агітпроп уникає згадок про те, що навіть в умовах повномасштабної війни Україна намагається боротися з корупцією.

Американська журналістка Енн Ґаррісон, що пише для видання The Grayzone, відоме своїми публікаціями з антиукраїнською риторикою та конспірологією, активно веде свій акаунт у соцмережі «X» (раніше — Twitter). Ці дописи проаналізували фахівці Центру протидії дезінформації. 

Вони зʼясували, що журналістка активно критикує військову допомогу США Україні та поширює російську пропаганду в західному інфопросторі. Зокрема, у 2022 році вона писала, що безпольотна зона дорівнює «повітряній війні» між США та Росією. У 2023 році Ґаррісон говорила про нібито присутність ЦРУ на території України та приписувала американському виданню Newsweek необʼєктивність через висвітлення цієї теми в недостатньо осудливій формі. Енн постійно повторює штампи російської пропаганди — до прикладу, про «готовність» США боротись до останнього українця, викрадення та продаж західної зброї українцями та «високу загрозу» ядерної війни. Ґаррісон звинувачує у всьому лише український уряд та Сполучені Штати, не називаючи Росію агресором. Посилань та доказів до своїх публікацій вона також не додає. 

Журналістка є однією з «корисних іноземців» для російської пропаганди. Використовуючи їхні коментарі, публікації та висловлювання, російські пропагандисти підживлюють хибне враження, буцімто весь світ насправді вважає, що вони мають рацію, а у всьому винна насправді не Росія. Дискредитуючи Україну та її західних партнерів, вони хочуть викликати скепсис щодо підтримки для України та припинити її. 

Однією з необхідних умов існування будь-якого тоталітарного чи авторитарного режиму є виховання громадян у дусі відданості владі, керівному режиму та панівній ідеології. Із дорослими людьми це зробити іноді досить складно, адже вони мають власні усталені принципи, установки та життєвий досвід, які можуть суперечити тому, що потрібно недемократичному режиму. Також як мінімум частина дорослих має критичне мислення, що ще більше ускладнює завдання для пропагандистів. 

Тож ідеальним варіантом у цьому плані для таких режимів є виховання «правильних» громадян «з нуля», тобто з дитинства. Саме тому мультиплікація ще з 20-х років ХХ століття стала потужною зброєю радянської пропаганди.

Початок пропагандистським мультфільмам в СРСР поклали такі стрічки, як «Радянські іграшки» 1924 року випуску та «Китай у вогні» 1925-го. У першому анімаційному фільмі висміювався «буржуазний спосіб життя» та ненажерливість так званих «непманів» — радянських підприємців того періоду. У другому — висловлювалася підтримка революції в Китаї та засуджувалося нібито втручання західних держав у його внутрішні справи. Після того мультиплікація міцно закріпилася серед основних засобів радянської пропаганди.

Як і з багатьма іншими тактиками й методами пропаганди, сучасний російський агітпроп наслідує радянських попередників й у сфері мультиплікації. Ще у 2018 році опозиційний російський журналіст Аркадій Бабченко детально пояснив, чому російський мультсеріал «Маша та Ведмідь» є пропагандистським та небезпечним для психіки українських дітей. У мультфільмі йде пропаганда радянської символіки та російського мілітаризму, нав’язування дітям нездорових моделей поведінки (істеричності, небажання та невміння вести діалог, радикальної впертості та впевненості у власній правоті тощо). Всі ці риси притаманні пропагандистам та звичайним симпатикам путінського режиму.

Ще одним прикладом російської пропаганди в мультфільмах є серія стрічок «Три богатирі». У ній Київська Русь виступає як невід’ємна частина «русского міра» з чималою кількості російської символіки, популяризується авторитарна влада (а правителем є, звісно ж, князь Володимир, хоча в історії Київської Русі князів було чимало). Богатирі є сліпими виконавцями волі князя та повністю підкорюються всім його примхам, навіть якщо його ідеї та вчинки виглядають абсурдними. Все російське у мультсеріалі звеличується, а все західне та європейське зображується як зло. Так, Баба Яга мріє жити, як у Європі, але «доблесні богатирі» виганяють її з Києва.

Найбільш свіжим та відомим прикладом агітпропу в мультиплікації є стрічка «Казка про Ваню та Миколу», яка вийшла у 2022 році, вже після початку повномасштабного російського вторгнення в Україну. Це вже пряма пропаганда: дітям доступною їм мовою пояснюють, чому Росія напала на Україну, таким чином виправдовуючи агресію, вбивства цивільних людей та масові воєнні злочини окупантів. У мультфільмі використовується старий російський наратив про те, що нібито Україна «8 років бомбила Донбас та вбивала його дітей», а Росія лише «стала на захист своїх співвітчизників».

Таку тезу поширили російські медіа та анонімні телеграм-канали, які транслюють прокремлівську риторику. У повідомленнях стверджують, що насправді ненависть проти Росії плекає Захід, а не Україна. Нібито дії України лише спричинені «впливом неправильних партнерів». Автори дописують, мовляв, війну розпочали з ініціативи Заходу, а Росія всього-на-всього відповідає на дії так званих західних ворогів.

Аналітики проєкту EU vs Disinfo дослідили цей кейс і пояснили, що не Захід, а Росія розпочала війну. Росіяни несуть колективну відповідальність за агресію проти України, яку вони підтримали або відповідними висловлюваннями, або мовчанням. Натомість російський агітпроп переконує, буцімто, це війна Заходу, й у такий спосіб замовчує свої воєнні злочини, скоєні в Україні. 

Тимчасом Москва називає Україну «західним плацдармом», аби натякнути, що Україна — несамостійна держава, керована «зовнішнім управлінням». Так пропагандисти прагнуть сформувати образ країни-маріонетки, яка самостійно не може існувати і повсякчас потребує «захисту». 

Також станом на березень 2023 року загальний обсяг прямої бюджетної допомоги Україні від Європейського Союзу сягнув 4,5 млрд євро — і це лише від початку 2023 року. А за даними Мінфіну, із початку повномасштабного вторгнення ЄС надав Україні 11,7 млрд євро макрофінансової допомоги. Фінансова допомога — це не єдиний напрямок підтримки, яку надає Захід Україні. На сайті Європейської комісії створили хронологію ініціатив, які впроваджував ЄС щодо України. Серед іншого там ухвалення пакетів санкцій, створення механізмів відновлення інфраструктури, надання статусу країни-кандидатки ЄС тощо. Такий підхід свідчить про всеохопну підтримку України західними лідерами.

Ця тактика пропаганди заснована на постійному та систематичному переконанні цільової аудиторії, що сторона, яку представляють пропагандисти, неодмінно переможе та досягне своїх цілей. Це може статися скоро, або колись у перспективі, але нібито точно станеться. Тим самим людей, що піддаються впливу цієї маніпуляції, переконують «не запізнитися» і приєднатися до лав переможців, поки ще є така можливість. Разом з цією тактикою майже завжди застосовується й інша схожа — «багаторазове повторення».

Російський агітпроп використовував цю тактику ще під час Другої світової війни. Всім добре відома фраза «наше діло праведне, ворог буде розбитий, перемога буде за нами». У трохи видозміненому форматі її сказав тодішній заступник голови уряду та міністр закордонних справ СРСР В’ячеслав Молотов ще 22 червня 1941 року — у день вторгнення нацистських військ до СРСР. Далі радянська пропаганда дуже часто її використовувала як мантру з метою підняття бойового духу армії та цивільного населення. «Головний диктор СРСР» Юрій Левітан упродовж усієї війни закінчував цим слоганом кожне своє радіозвернення до населення СРСР із важливими новинами з фронту.

Сучасний російський агітпроп також систематично використовує цю тактику. Ще у 2014 році президент Росії Володимир Путін погрожував керівництву ЄС, що візьме Київ за два тижні. На початку повномасштабного вторгнення в Україну в лютому 2022 року пропагандисти в один голос кричали, що російська армія «захопить Київ за три дні». Але ситуація склалася зовсім по-іншому, і завдяки Силам оборони України ця фраза стала мемом та інструментом глузування вже з окупаційної армії та російської пропаганди.

Після того агітпроп змінив підхід до використання цієї тактики. Тепер вони наголошують на тому, що Україна нібито програє «війну на виснаження» у довгостроковій перспективі через те, що західні союзники втомилися від війни та начебто от-от суттєво скоротять обсяги як військової, так і фінансової допомоги України. Великі надії російська пропаганда покладає на можливу зміну влади в США, перемогу на президентських виборах кандидата від республіканців, в ідеалі для них — відомого своєю популістською риторикою Дональда Трампа.