Колишній депутат проросійської партії «ОПЗЖ» Віктор Медведчук, якого Україна звинувачує у державній зраді й позбавила громадянства, у російському медіа «Известия», яке називає війну в Україні «українським питанням», опублікував статтю про нібито «анатомію» сучасного воєнного протистояння України та Росії, а також про роль Заходу у цій війні. У своїй роботі він просуває чимало дезінформаційних меседжів, які відтворюють позицію російського агітпропу. «Детектор медіа» підготував добірку з них. 

1. Європейський Союз має амбіції колонізатора

У своїй статті Віктор Медведчук висловлює думку про прагнення ЄС створити собі колонії. Відповідно до статті, після перемоги у холодній війні Європа намагається «поглинути» свого супротивника, тобто Росію та пострадянські країни. Як аргумент до цього він використовує війни в Грузії та Сирії. Мовляв, Європейський Союз намагається роздробити держави та поглинути їх.

Насправді ж війни з Грузією та Сирією відбувалися за безпосередньої участі та навіть з ініціативи Росії, тому говорити про амбіції колонізатора можна, але їх проявляють не країни ЄС, а якраз Росія. Саме Росія є агресором, адже саме вона розпочала війну в Україні ще у 2014 році — із захоплення Криму й бойових дій на Донеччині та Луганщині. Однак цей меседж співзвучний із позицією російської пропаганди, яка роками намагається виставити агресором когось іншого. 

2. Україна отримала незалежність без національно-визвольної боротьби

У статті йдеться, що незалежність Україна отримала через домовленість із Москвою, яка навіть підштовхувала нашу державу до цього рішення, адже воно було вигідне для Росії в економічному сенсі. Насправді ж Україна виборювала свою незалежність чи не впродовж 300 років, перебуваючи у складі, зокрема, Російської Імперії й Радянського Союзу.  

Якщо ж говорити власне про здобуття незалежності, то 1 грудня 1991 року відбувся референдум щодо потреби в проголошенні незалежності. Тоді явка на виборчих дільницях була безпрецедентною — 31 891 742 осіб. На той момент це становило 84% всього населення. За незалежність тоді проголосувало 90% громадян, всього 7% висловились проти та ще 2% бюлетенів були визнані недійсними. 

Напередодні референдуму президія Верховної Ради звернулася до народу зі словами, що «не підтримати незалежність означає підтримати залежність», однак немає такої країни до залежності від якої Україна б прагнула. Меседж про так звану подаровану незалежність — не новий для російської пропаганди. Росія роками намагається створити видимість, що Україна стала незалежною лише завдяки їй, і загалом, агітпроп намагається просунути думку, що України взагалі б не було якби не Росія. 

3. Україна почала просувати антиросійську пропаганду і це спричинило створення «двох Україн»

На думку Медведчука, після першого Майдану, тобто після Помаранчевої революції, Україна почала просувати антиросійську пропаганду. Нею він називає взяття курсу на вступ до Європейського Союзу і НАТО, а також відновлення певних сторінок історії України. Зокрема, такою антиросійською пропагандою буцімто була політика Ющенка щодо Голодомору. Зокрема, визнання його геноцидом українського народу. 

Фактично, навіть після проголошення європейського курсу політика щодо Росії в Україні не змінилась. Винятком стала хіба орієнтація на європейські цінності, які, як стверджує Медведчук у своїй статті, намагалась прищепити й Росія своєму народу. Проте в Україні запроваджували законодавчі норми, які працювали на поширення української мови тощо. Така політика із захисту державної мови згідно з російським наративом також є антиросійською. Російську мову в Україні ніхто не забороняв, ба більше — не забороняє й досі. 

Збільшення кількості антиросійської пропаганди в інформаційному потоці, стверджує Медведчук, спричинило виникнення «двох Україн»: одна з них проросійська, а інша — антиросійська.Такий підхід наштовхує на думку про роз'єднаність України та етнічну приналежність проросійської, тобто південно-східної, частини до країни-агресорки. Існування «двох Україн» — поширений меседж, який просуває російська пропаганда, і Медведчук зокрема. Ця теза і справді покликана розділити українське суспільство, налаштувати людей з різних регіонів один проти одного. 

4. Україна пов'язана з Росією культурно та ментально 

Спорідненість культур українського та російського народу — ще один меседж, який дуже часто використовують ворожі ЗМІ. Вони пишуть, що відмовляючись від російської культури, ми втрачаємо значну частину своєї власної. Медіа Росії активно маніпулюють думкою про спільний культурний простір та історію задля емоційного тиску. Медведчук також згадав цей меседж у своїй статті.  

Україна перебувала у складі Російської імперії, а потім у СРСР загалом 300 років, і увесь цей час проросійськи налаштована влада цих держав провадила доволі жорстоку політику щодо української мови, культури та економіки. Найвідоміші заборони української мови — Валуєвський циркуляр та Емський указ, однак всього українську забороняли 134 рази. Через це культурні продукти, створені українцями, теж нерідко писалися російською. Зокрема, книжки чи опери, а все написане російською Москва привласнює собі.

Говорити про спорідненість наших народів не можна, адже українців стримували силою та неодноразово придушували визвольну боротьбу. До прикладу, так сталося після проголошення Українською Центральною радою четвертого універсалу про незалежність української Народної Республіки.

5. Для закінчення війни Європа має врахувати інтереси Росії

У своїй статті Медведчук висловлює думку, що закінчення війни можливе лише за умови врахування інтересів Москви. Вони ж полягають у збереженні окупованих територій у складі Росії.

Держава-агресор намагається схилити Україну до переговорів, щоб закінчити війну на вигідних для себе умовах, однак президент України Володимир Зеленський неодноразово наголошував, що мир можливий лише за умови деокупації усіх територій відповідно до кордонів 1991 року. Просування думки про «інтереси Москви» означає ні що інше, як черговий ультиматум.

6. Українській політичній верхівці не потрібен мир

На переконання Медведчука, українська влада не зацікавлена у мирі. Нібито вони продовжують вести війну, щоб отримати більше грошей та зброї. Загалом, Росія не залишає спроб дискредитувати українських політиків.

Насправді подібне твердження не є правдивим, адже на початку війни Зеленський звертався до Путіна та просив про особисті переговори, але він відмовився. Зараз же Україна вийшла з переговорного процесу через невигідні умови, які пропонує Росія. 

Мир потрібен Україні, однак не «будь-який», а зі збереженням державності, суверенітету та гарантіями безпеки. Не має бажання закінчувати війну саме Росія, бо її військові все ще перебувають на території України та продовжують вбивати українців, руйнувати українські міста, села й інфраструктуру. 

Росія не вперше поширює меседжі й маніпуляції щодо відновлення перемовин з Україною. Наприклад, нещодавно агітпропаганда також розповідала про «свої інтереси» у переговорному процесі з Україною. Не залишили без уваги й постачання зброї Україні, яку російські пропагандистські ЗМІ назвали театральною постановкою.  

Меседжі, висловлені Віктором Медведчуком, повторюють тези російської пропаганди і їхнє поширення має ту саму мету: виправдати агресію Росії в Україні; пояснити її так званою історичною справедливістю; створити видимість, що Україна без Росії і її культури не є повноцінною; знецінити боротьбу українського народу за свою державність.