Регулярно пропагандисти називають усіх росіян, які висловлюються проти війни, розвʼязаної Росією проти України, зрадниками. Мовляв, такі люди нічого не варті, вони продалися колективному Заходу. Іноді для визнання зрадником вистачає картинки, плаката, руху, слова, кольорів одягу або навіть сну. До прикладу, мешканця Чити заарештували за те, що йому снився Зеленський, якого він попросив про спільне селфі. А Z-патріоти закликають заборонити предмети одягу в кольорах прапорів США та Великої Британії після того, як Росією пройшла хвиля доносів на осіб, що одягнулися в синьо-жовте вбрання.

Для представників агітпропу важливо втримувати однорідне інформаційне поле, оскільки за навіть найменшої критики влади вся державна вертикаль може повільно посипатись. Тому зрадників протиставляють Z-патріотам, які лиш те й роблять, що вихваляють Росію та її режим. Дуже часто до поняття «зради» спрощують діяльність «іноагентів» та «небажаних організацій», оскільки вони йдуть проти системного наративу, а саме виступають проти війни. Втім, якщо поняття «іноагентів» або «небажаних організацій» є відносно новими, то «зрада» є чимось доволі знайомим для росіян. Тому пропагандисти так часто і вдаються до цього слова.

Використовуючи тавро «зрадник», Росія хоче посилити суспільний тиск, щоб принизити тих, хто говорить правду, і запобігти тому, щоб це робив хтось інший. Наприклад, усіх, хто публічно виступає проти війни в Україні, засуджує російський уряд або каже, що президент України гарний, як у випадку з однією з російських пенсіонерок. У такий спосіб Росія також хоче відвернути увагу від своїх злочинів та виправдати провал на полі бою. Мовляв, росіяни програють через те, що серед них так багато зрадників, а всі, хто проти війни, є справжніми ворогами.