У соціальних мережах поширюється твердження, нібито Росія здійснила масштабний наступ на Київ із залученням 780 тисяч військових і захопила десятки українських командирів. У дописах це подається як «перемога» Росії, однак такі повідомлення є вигаданими. Інформація поширюється переважно у соцмережах без посилань на офіційні чи перевірені дані, що є типовою ознакою дезінформації. Тези російської пропаганди спростували сербські фактчекери із проєкту «Вистиномер».

Жодне авторитетне міжнародне медіа чи офіційна інституція не повідомляли про атаку такого масштабу на Київ або про захоплення «65 високопоставлених українських командирів». Подібна операція, якби вона відбулася, стала б однією з найбільших у сучасній військовій історії й не могла б залишитися поза увагою світових медіа та урядів.

Реальні дані про бойові дії свідчать, що навіть під час найінтенсивніших операцій у війні кількість залучених військ значно менша. У повідомленнях про бойові дії на сході України йдеться про десятки або сотні тисяч військових у різних операціях, але не про одночасне застосування 780 тисяч осіб у межах одного наступу.

Так само відсутні будь-які підтвердження про масове захоплення українських командирів. Відомі дані про перебіг війни не містять інформації про подібні випадки із великою кількістю високопоставлених військових. Натомість подібні вигадані «успіхи» регулярно з’являються в інформаційному просторі як частина пропагандистських кампаній.

Дослідження та робота фактчекерів показують, що дезінформація про війну Росії проти України часто базується на перебільшених цифрах і вигаданих «перемогах», які мають створити хибне уявлення про ситуацію на фронті. Насправді ж станом на весну 2026 року лінія фронту залишається протяжною і відносно стабільною, без різких проривів. Бої зосереджені переважно на сході та південному сході України.

Отже, твердження про «наступ 780 тисяч військових на Київ» і масове захоплення українських командирів є безпідставною вигадкою. Воно спрямоване на створення ілюзії масштабних успіхів Росії та введення аудиторії в оману щодо реального перебігу війни.

У соціальних мережах поширюється твердження, нібито лідер партії «Тиса» Петер Мадяр і майбутній прем’єр-міністр Угорщини отримав від Європейської комісії перелік «ідеологічних умов» для розблокування європейських фондів. У публікації стверджується, що йдеться про відмову від «християнської ідентичності», зміну конституційного визначення сім’ї, підтримку політик щодо міграції та прав ЛГБТКІА, а також перегляд позиції Угорщини щодо України. Ці заяви з’явилися після парламентських виборів у квітні 2026 року, на тлі того, що частина європейського фінансування для Будапешта залишається замороженою через суперечки з ЄС щодо верховенства права. Скільки у цих повідомленнях правди проаналізували румунські фактчекери із проєкту Factual.

Румунські фактчекери пишуть, що твердження про вимоги ЄС спотворюють реальний зміст закликів Європейського Союзу. Так звані «27 умов», про які йдеться, були визначені ще у грудні 2022 року в межах Плану відновлення та стійкості Угорщини. Йдеться про конкретні критерії, необхідні для отримання фінансування, які стосуються боротьби з корупцією, прозорості державних закупівель, незалежності судової системи, аудиту та контролю. Жодна з цих умов не передбачає змін у сфері релігії, конституційного визначення сім’ї чи політики щодо ЛГБТКІА.

Частина коштів ЄС для Угорщини вже була розблокована у грудні 2023 року після ухвалення реформ у сфері правосуддя. Водночас значна сума все ще залишається замороженою, зокрема через проблеми із державними закупівлями, антикорупційною політикою та прозорістю управління публічними ресурсами. Окремі обмеження пов’язані також із порушенням положень Хартії основоположних прав ЄС, зокрема щодо свободи вираження поглядів, недискримінації та доступу до інформації.

Європейський Союз не має повноважень вимагати від держав-членів змін до їхніх конституцій або визначення сім’ї — ці питання належать до національної компетенції. Так само ЄС не може змусити державу відмовитися від релігійної чи культурної ідентичності. Натомість ЄС вимагає дотримання спільних принципів, зафіксованих у договорах, які Угорщина добровільно підписала, вступаючи до ЄС.

Маніпулятивними є й твердження про нібито зв’язок між розблокуванням коштів і підтримкою України. Умови фінансування залишаються незмінними з 2022 року і не залежать від політичних переговорів щодо допомоги Києву. Водночас саме колишній прем’єр-міністр Віктор Орбан використовував питання фінансової підтримки України як інструмент політичного тиску, пов’язуючи його з енергетичними інтересами Будапешта.

Отже, поширене повідомлення є частково неправдивим: воно поєднує реальні факти — наявність фінансових умов і штрафів — із вигаданими твердженнями про «ідеологічні вимоги» ЄС. Насправді мова йде про технічні критерії верховенства права, а не про втручання у внутрішню політику чи цінності держави.

Росія продовжує інвестувати у пропаганду, що свідчить про намір і надалі підтримувати війну та поширювати наративи ненависті до всіх, хто не вписується у концепцію «русского мира». Про тактику російської пропаганди розповіли у Інституті масової інформації.

Однією з ключових рис російської пропаганди є системна мова ворожнечі — як щодо зовнішніх опонентів, так і щодо власних громадян. Зокрема, медіа можуть акцентувати на етнічному походженні представників національних меншин у негативному контексті, тоді як у позитивних новинах їх називають «росіянами». Моніторинг десяти популярних онлайн-ресурсів від ІМІ показав, що більшість із них пов’язані з державою або її оточенням, а отже, працюють у межах єдиної пропагандистської системи.

Особливе місце у російських новинах займає дегуманізація українців. Пропагандистські матеріали системно формують образ українців як «нацистів», «вбивць» або навіть «сатаністів». Такі наративи мають ознаки геноцидної риторики, адже знецінюють цілу націю та створюють емоційне підґрунтя для виправдання насильства. Водночас у матеріалах активно використовують образи «жертв» — дітей, мирних жителів і вразливих груп — щоб посилити емоційний вплив на аудиторію та закріпити уявлення про «ворожу Україну».

Пропаганда також просуває меседжі через проросійських політиків, зокрема Віктора Медведчука, якого подають як «українського опозиціонера». Його заяви про те, що «колективний Захід» нібито штовхає Україну до війни, подаються без згадки про те, що саме Росія розпочала агресію. Таким чином створюється ілюзія альтернативної думки, яка насправді повністю збігається з кремлівською риторикою.

Ворожі наративи поширюються і щодо іноземців, які воюють на боці України. У заголовках російських медіа їх зображують як безликих «найманців», позбавляючи людських рис і створюючи образ глобального ворога. Це підсилює антизахідні настрої та формує переконання, що Росії протистоїть «колективний Захід». Паралельно просувається теза про нібито «відродження нацизму» в Європі, а країнам Балтії приписують русофобію та екстремістські настрої.

Окрему роль відіграє залучення псевдоекспертів і маніпулятивні порівняння. Наприклад, у пропагандистських матеріалах можуть порівнювати сучасних європейських політиків із діячами нацистської Німеччини, щоб створити образ загрози з боку Європи та виправдати агресивну політику Росії.

Поряд із агресивною риторикою пропаганда використовує й іншу тактику — створення позитивного образу Росії через історії про «захоплених іноземців». У таких матеріалах часто фігурують або маловідомі особи, яким приписують статус «експертів» чи «журналістів», або відомі люди, чиї слова подають у вигідному контексті. Наприклад, візити Еррола Маска супроводжуються численними публікаціями про його нібито захоплення Росією, що підсилює ефект авторитетності.

Також поширюються матеріали з вигаданими або неперевіреними героями, які нібито «відкрили для себе справжню Росію» і спростували негативні стереотипи про неї. Такі тексти часто не містять конкретних деталей, фото чи перевірюваних фактів і побудовані за однаковою схемою, що свідчить про їхню штучність.

Водночас у російських медіа можна зустріти поодинокі позитивні матеріали про життя окремих меншин, зокрема єврейської громади. Такі публікації контрастують із загальним фоном мови ворожнечі й виконують роль вибіркової демонстрації «толерантності».

Отже, російська пропаганда поєднує агресивну дегуманізацію ворогів із вибірковим створенням позитивного образу країни, використовуючи як емоційний тиск, так і маніпуляції фактами для формування потрібної картини світу.