Речниця МЗС РФ Марія Захарова заявила, що трагедію в Бучі нібито не розглядають в ООН через її «провокаційний і недостовірний характер». Вона також стверджує, що російській стороні буцімто не надали списків загиблих чи інших доказів, а у своїх заявах посилається на «неофіційні розмови представників ООН». На це звернули увагу аналітики  проєкту StopFake.

Насправді ці твердження не відповідають дійсності. Організація Об’єднаних Націй не замовчувала події в Бучі й неодноразово публікувала детальні матеріали про злочини, зафіксовані під час російської окупації міста. Посилання ж на «кулуарні розмови» без конкретних джерел — типовий пропагандистський прийом, який дозволяє поширювати бездоказові твердження.

Уже 4 квітня 2022 року в Управлінні Верховного комісара ООН з прав людини заявили, що інформація з Бучі викликає «серйозні й тривожні питання щодо можливих воєнних злочинів», і закликали до незалежного та ефективного розслідування. Верховна комісарка Мішель Бачелет наголошувала на необхідності ексгумації й ідентифікації тіл, встановлення причин смерті та збереження доказів для забезпечення правди й відповідальності.

Версії про «постановку» спростовуються масивом незалежних розслідувань. Правозахисні організації, журналісти й аналітики відкритих даних задокументували факти вбивств цивільних під час російської окупації. У доповіді УВКПЛ за грудень 2022 року детально описані випадки позасудових страт у Бучі. Списки загиблих не є «таємницею»: вони перебувають у розпорядженні українських правоохоронців і стали основою для численних журналістських та правозахисних розслідувань.

Human Rights Watch, Bellingcat та інші міжнародні дослідницькі команди (приміром, The New York Times) оприлюднили матеріали, які підтверджують, що цивільні були вбиті саме в період контролю міста російськими військами.

Показовим є й те, що в офіційних документах щодо запитів РФ до ООН про передачу персональних даних жертв зазначено: йшлося про інформацію, зібрану у межах розслідування вбивств у Бучі. Офіс юридичних питань ООН відмовив у розкритті цих матеріалів через зобов’язання щодо конфіденційності та ризик шкоди для роботи організації — а не через нібито «провокаційний характер» самої трагедії.

Таким чином, заяви про те, що ООН «не обговорює» Бучу або не має доказів злочинів, суперечать публічним звітам і задокументованим фактам.

Для російського суспільства такі заяви виконують заспокійливу функцію: вони підтримують наратив про «Росію-жертву інформаційної війни» та знімають моральну відповідальність за злочини армії.

Для російського суспільства такі заяви виконують заспокійливу функцію: вони підтримують наратив про «Росію-жертву інформаційної війни» та знімають моральну відповідальність за злочини армії.