Російські пропагандисти поширили повідомлення про начебто майбутнє відновлення зруйнованої ними Попасної (Луганська область), проілюструвавши його світлиною, яка не має жодного стосунку до цього міста. Деталі використання неправдивого зображення розкрили в Інституті масової інформації.

На фейк звернув увагу голова Сєвєродонецької районної військової адміністрації Роман Власенко. У себе на Facebook він зазначив, що поширена світлина не може бути з Попасної, адже в цьому місті не використовували подібну облицювальну цеглу на фасадах будівель. Він також зауважив, що, попри близькість Сєвєродонецька до фронту, саме там росіяни здійснюють якісь мінімальні «відновлювальні роботи», тоді як щодо Попасної — обмежуються лише фейковими повідомленнями.

У коментарі представниці ІМІ Валентині Троян Власенко підтвердив, що подібних фасадів у Попасній не було. А голова Попаснянської міської військової адміністрації Микола Ханатов у коментарях до допису також зазначив, що фото не з території Попаснянської громади.

Телеграм-канал «Блокнот», який і поширив повідомлення з фейковим зображенням, раніше використовував те ж саме фото в інших своїх публікаціях. Визначити точне місце зйомки поки не вдалося, однак очевидно, що це — не Попасна. Це ще один приклад того, як російська пропаганда використовує фальшиві візуальні матеріали, аби створити ілюзію «турботи» про тимчасово окуповані території.

У проросійських джерелах поширюють неправдиву інформацію про те, що київських школярів буцімто змушують прибирати уламки після ракетних обстрілів, оскільки «усі дорослі чоловіки переховуються від ТЦК». Насправді йдеться про добровільну ініціативу учнів, які разом із дорослими волонтерами допомагали ліквідовувати наслідки обстрілу в Києві. Цей фейк спростували у проєкті StopFake.

Ідеться про відео, яке опублікував народний депутат Роман Грищук. На ньому видно, як учні початкових і середніх класів допомагають прибирати уламки на вулиці Вацлава Гавела в Солом’янському районі після ракетного удару, що стався в ніч на 18 червня. Однак школярі долучилися до прибирання вже після того, як на місці завершили роботу професійні рятувальні служби.

Це підтверджується, зокрема, і в репортажі BBC з місця подій, де зазначається: «На вулиці волонтерські організації видають плівку на вікна, поліція збирає свідчення, працюють психологи та кілька десятків журналістів… Поруч із рятувальниками службові собаки, які навчені шукати і живих, і загиблих». Після завершення пошуково-рятувальних заходів мешканці, у тому числі підлітки, почали допомагати у прибиранні уламків і наведенні ладу.

Щодо тверджень пропагандистів про те, що дорослі начебто не беруть участі в розборі завалів через страх перед мобілізацією — вони не мають жодного підтвердження. Навпаки, у численних фото- і відеоматеріалах видно, що на місці працюють як волонтери, так і місцеві мешканці різного віку.

Українські користувачі соцмереж позитивно сприйняли відео, підкреслюючи, що участь дітей у волонтерстві свідчить про виховання відповідальності та солідарності, хоча одночасно викликає смуток, бо війна змушує молоде покоління дорослішати занадто рано.

Під час Петербурзького економічного форуму президент Росії Володимир Путін публічно заявив, що Росія не боїться переозброєння НАТО і є «самодостатньою» у плані безпеки. Тим самим він фактично визнав, що багаторічна пропаганда про нібито «екзистенційну загрозу» від НАТО була брехнею. Цю суперечність кремлівської риторики викрили у проєкті «БезБрехні».

Зокрема, Путін заявив: «Ми не вважаємо, що будь-яке переозброєння НАТО — загроза для Росії, тому що ми самодостатні з точки зору забезпечення своєї безпеки. Чого б НАТО не робило — ми купуємо всі ці загрози». Таке висловлювання йде в розріз з усіма попередніми наративами Кремля, згідно з якими саме наближення НАТО і його озброєння до кордонів Росії нібито стали причиною війни проти України.

До цього російські посадовці неодноразово заявляли, що вступ України до НАТО є «неприпустимою червоною лінією» і «страшною небезпекою», через яку Кремль був змушений вдатися до агресії. Ультиматуми з вимогою «повернення НАТО на кордони 1991 року» та закиди про створення натівських баз на українській території були наріжними каменями російського виправдання війни.

Тепер же Путін сам руйнує ці аргументи. Якщо НАТО не становить загрози, то й жодних підстав для «захисту від нього» не існує. Таким чином, виявляється, що мета російської пропаганди — не реальна оборона від зовнішніх загроз, а створення зручного інформаційного тла для виправдання агресії, мобілізації населення та відвернення уваги від внутрішніх проблем — насамперед економічних провалів.

Як зазначають у проєкті «БезБрехні»:

«Путін, намагаючись демонструвати силу, сам себе викрив. Якщо НАТО і натівська зброя не страшні, то про яку “загрозу” взагалі йдеться? Вся ця риторика про червоні лінії — фікція».

Таким чином, чергова «мачо-заява» Путіна обернулася інформаційною поразкою: збройне протистояння Заходу, зокрема НАТО, виявилося лише зручним пропагандистським міфом для досягнення внутрішньополітичних цілей у Росії.

У російських медіа та соцмережах поширюють дезінформацію про те, що буцімто в Києві планують знести пам’ятник видатному футбольному тренеру Валерію Лобановському через його політичні погляди. Пропагандисти саркастично пишуть, що він «не пройшов перевірку». Насправді жодних подібних ініціатив не було — влада Києва таку можливість не розглядає. Цей фейк спростували у проєкті StopFake.

Поштовхом для появи фейкової інформації стала публікація спортивного журналіста Івана Вербицького під назвою «”Какая разніца”, або Як футбольний тренер Лобановський з українізацією боровся» у виданні «Український тиждень». У статті аналізується колонка Лобановського, надрукована свого часу в «Советском спорте», в якій він критикує процеси українізації. Журналіст також згадує політичні зв’язки Лобановського, а також реакцію футбольної спільноти на його публічні висловлювання наприкінці 1980-х.

Однак сам текст Вербицького не містить жодних закликів до демонтажу пам’ятника. Навпаки — у статті наголошується на футбольних заслугах Лобановського, який вивів український футбол на новий рівень. Зокрема, йдеться про його внесок у формування високої спортивної культури, що дала українським командам змогу переважати суперників з колишнього СРСР.

Інформація про нібито плани демонтувати пам’ятник Лобановському — повністю вигадана. Жодного підтвердження цій тезі в публічному просторі немає. А більшість коментарів у відповідь на статтю Вербицького закликають залишити пам’ять про тренера недоторканою. Так, спортивний оглядач Сергій Барановський у колонці на сайті «Трибуна» зазначив: «У часи, коли важко живим героям, які ще можуть самі за себе постояти, давайте вже хоч не чіпати героїв мертвих».

Таким чином, дезінформація про демонтаж пам’ятника Лобановському є спробою розпалити конфлікт у чутливому полі культурної пам’яті та спортивної гордості. Її мета — зіштовхнути українців між собою, використовуючи маніпуляції на тему історичної спадщини.

Більше прикладів дезінформації про спорт читайте за посиланням.