Російська пропаганда намагалася використати гуманітарну операцію з порятунку жителів окупованих Олешків на Херсонщині, щоб представити Росію рятівницею, а Україну — винуватицею гуманітарної катастрофи. Для цього російські медіа замовчували причини занепаду міста, поширювали непідтверджені звинувачення на адресу українських військових і вибірково показували свідчення місцевих жителів. Водночас російській версії подій суперечили кадри американського телеканалу Newsmax, повідомлення Z-блогера та репортажі українських журналістів. Пропаганду для «Детектора медіа» проаналізував Юрій Луканов.

Олешки перебувають під російською окупацією з перших днів повномасштабного вторгнення. Після підриву росіянами Каховської ГЕС у червні 2023 року місто пережило масштабне затоплення. Згодом ситуацію погіршили бойові дії, руйнування інфраструктури, обстріли та ізоляція. До жовтня 2026 року там, за оцінками, залишалося приблизно 1700 людей, серед них 35 дітей. Через блокаду й заміновані шляхи самостійно виїхати з міста було надзвичайно небезпечно.

Домовленість про локальне припинення вогню за посередництва Меланії Трамп дала змогу організувати доставку гуманітарної допомоги та евакуацію цивільних. Однак гуманітарна місія відбувалася в умовах значної інформаційної нерівності: російська омбудсманка Яна Лантратова приїхала з приблизно 50 журналістами, серед яких були представники державних телеканалів і американського Newsmax. Українських журналістів на місці було лише кілька.

Американський телеканал Newsmax, який має репутацію медіа, лояльного до Дональда Трампа, несподівано для російської сторони застеріг свою аудиторію від пропагандистського використання гуманітарної операції. 30 жовтня ведуча Шелбі Вайлдер наголосила, що Росія контролює доступ журналістів до Олешків і визначає, що саме вони можуть побачити. За її словами, кореспонденти не мають повної свободи пересування, а жителі, з якими їм дозволяють спілкуватися, можуть перебувати під тиском окупаційної влади.

У матеріалі Newsmax також показали зустріч українського омбудсмана Дмитра Лубінця з місцевими жителями. Люди радісно вітали українського представника, одна з жінок вигукнула: «Наші рідні!». Місцеві розповідали, що зібрали речі й чекають на автобуси, які вивезуть їх на підконтрольну Україні територію. Ці кадри суперечили поширюваному російською пропагандою уявленню, нібито жителі окупованих територій прагнуть до Росії, а Україна їм чужа. Водночас автор наголошує, що одне відео не дає підстав робити висновки про настрої всіх жителів міста.

Іншим приводом для критики стала поява в репортажах кадрів приязного спілкування Лубінця з Лантратовою. Автор звертає увагу, що російська омбудсманка перебуває під українськими санкціями, а СБУ підозрює її в причетності до примусового вивезення українських дітей з Херсона. Зокрема, у вересні 2022 року Лантратова, за даними СБУ, брала участь у вивезенні двох дітей із місцевого будинку дитини до Росії. У березні 2024 року їй повідомили про підозру в примусовій депортації дітей і порушенні законів та звичаїв війни. Луканов розрізняє необхідні робочі контакти для порятунку людей і демонстрацію особистої приязні, кадри якої російська пропаганда може використати для створення враження нормалізації відносин.

Російські державні медіа натомість послідовно просували версію, за якою саме Україна відповідальна за страждання жителів Олешків. У сюжеті телеканалу «Россия-1» журналіст Євгеній Попов розповідав про нібито злочини українських військових. Одна з опитаних жінок стверджувала, що її чоловік загинув через міну, скинуту з українського безпілотника. Інший співрозмовник, Володимир Харлан, говорив про обстріли українськими дронами й артилерією.

Водночас журналіст докладно описував брак у місті світла, води, газу, продуктів і медикаментів, але не пояснював, як Олешки опинилися в такому становищі. У сюжеті не згадували російське вторгнення, окупацію, бойові дії та руйнування інфраструктури. Так пропаганда приховувала причини гуманітарної кризи й перекладала відповідальність за неї на Україну.

Окремо Луканов звертає увагу на особу Харлана. За інформацією херсонського видання «Мост», після початку вторгнення він перейшов на бік окупантів і очолив захоплену Олешківську лікарню. Українське слідство встановило, що він схиляв медичних працівників до співпраці з окупаційною владою, організовував виплату зарплат у рублях і сприяв незаконному вивезенню майна лікарні. У березні 2025 року український суд заочно визнав його винним у пособництві державі-агресорці та засудив до 12 років позбавлення волі. Наступного місяця Путін присвоїв йому звання Героя Росії. Саме цю людину російське телебачення представило як свідка нібито українських знущань із жителів міста.

Подібну тактику використали й «Известия». Видання розповідало про гуманітарну допомогу, автобуси, швидкі та медиків, представляючи Росію організаторкою порятунку. Водночас у матеріалі поширювали звинувачення Міноборони Росії та Путіна щодо нібито мінування Україною підступів до міста. Також навели розповідь місцевих жителів про потрапляння до українських «розстрільних списків», однак доказів існування таких списків не надали.

Автор зазначає, що російські медіа не пояснювали, чому Олешки опинилися під окупацією, хто підірвав Каховську ГЕС і хто відповідає за умови життя населення на території, яку контролює Росія. Водночас він застерігає, що самі по собі повідомлення про атаки дронів чи мінування не можна автоматично вважати неправдивими. Проблема полягає у відсутності перевірки звинувачень, замовчуванні контексту та однобічному доборі свідчень.

Ще одним проявом російського інформаційного впливу Луканов називає систематичне спотворення назви міста. Російські медіа, зокрема й деякі опозиційні, називають українські Олешки «Альошками». Автор нагадує, що історична назва походить від Олешшя — поселення або місцевості в пониззі Дніпра, згаданої в літописах ще 1084 року. У 1928 році більшовики перейменували місто на Цюрупинськ, а 2016-го йому повернули назву Олешки.

Неочікувану для Кремля інформацію оприлюднив і російський Z-блогер Володимир Романов, автор каналу «Романов Лайт». Він повідомив, що з Олешків до України вирушили 17 автобусів, а до Росії — лише чотири. Романов припустив, що російське телебачення покаже більше автобусів з російського боку, але із заштореними вікнами. Згодом блогер відредагував допис і прибрав цифри, однак їх зберегли на скриншотах. Ці дані не є офіційною статистикою, проте показово, що незручну для Кремля версію оприлюднив не український журналіст, а прихильник російської агресії.

Українські репортажі ТСН і ICTV, зняті безпосередньо в Олешках, показали умови, в яких жили люди після майже чотирьох років окупації: нестачу води, світла, газу, ліків і продуктів, пошкоджені будинки та постійні загрози від ударів дронів. Журналісти також зафіксували реакцію місцевих на появу української делегації з прапором і Дмитром Лубінцем. Люди плакали, обіймали представників України й розповідали, що тривалий час боялися навіть згадувати українські символи.

На кадрах видно, що багато жителів сіли в автобуси, які прямували на підконтрольну Україні територію. Це підтверджували й окремі російські джерела. Частина людей залишилася в місті через страх перед фільтрацією, хворих родичів або небажання покидати майно. Однак українські репортажі продемонстрували, що значна частина евакуйованих прагнула виїхати саме до України.

У підсумку гуманітарна операція в Олешках стала не лише порятунком цивільних, а й інформаційним протистоянням. Російська пропаганда намагалася показати себе рятівницею, приховавши власну відповідальність за окупацію та гуманітарну кризу. Однак її версію подій спростовували не лише українські журналісти: застереження пролунали на американському телеканалі, а незручні для Кремля подробиці оприлюднив навіть російський Z-блогер.