Переказ публікації Іван Суботича для сербського факчекерського проєкту FakeNews Tragač.

Чи замислювалися ви коли-небудь, яким був би вигляд Європи та світу, якби Адольф Гітлер переміг у Другій світовій війні? Це питання давно хвилює авторів книжок і фільмів з альтернативної історії ХХ століття, серед яких особливо відомі твори «Вітчизна» та «Людина у високому замку». В обох сюжетах змальовано світ, у якому тоталітарний нацистський режим підкорює значну частину планети й установлює порядок, подібний до того, що існував у Німеччині в 1933–1945 роках. На щастя, йдеться лише про художню вигадку, однак у деяких сербських та закордонних євроскептичних медіа подібна «альтернативна історія» подається як нібито реальність сучасної Європи.

У різні роки в окремих публікаціях з’являлися твердження про те, що Європейський Союз нібито має нацистське походження. Так, ще у 2008 році сайт «Нова сербська політична думка» писав про «корені ЄС у планах нацистів». Згодом Intermagazin стверджував, що «діти Гітлера й досі маршує Європою», а портал «Веб триб’юн» у 2016 році заявляв, що «Гітлер виграв Другу світову війну», аргументуючи це тим, що Німеччина нібито є єдиною державою, яка отримує вигоду з ЄС. У 2019 році таблоїд «Ало» активно цитував слова тодішнього прем’єр-міністра Великої Британії Бориса Джонсона, сказані напередодні Brexit, де він порівнював цілі Європейського Союзу з цілями Гітлера. Пізніше портал Vidovdan писав, що «ЄС — це ідея Гітлера», російський державний ресурс RT заявляв про «інфікованість політики НАТО і ЄС нацизмом», а видання «Новий стандарт» знову проводило паралелі між Євросоюзом і нацистською Німеччиною. Цей наратив десятиліттями циркулює як у сербському, так і в ширшому міжнародному інформаційному просторі.

Прихильники такої риторики зазвичай твердять, що Європейський Союз є своєрідним «Четвертим рейхом», посилаючись на нацистські плани створення Європейської економічної спільноти або об’єднання європейських народів після війни. Дійсно, подібні ідеї існували, однак нацистська Німеччина використовувала їх передусім як інструмент пропаганди. Метою було заспокоїти потенційних колаборантів серед підкорених народів і представити нацистський режим власному населенню як «захисника Європи» від так званої «єврейсько-більшовицької загрози». Водночас реальні документи, що описують плани так званої «Нової Європи», демонструють разючі відмінності між нацистськими проєктами та сучасним Європейським Союзом, насамперед у політичній сфері, ставленні до прав людини та ідеології. Обмежені подібності можна знайти хіба що в економічних міркуваннях.

У нотатках з лекцій представників нацистської партії, прочитаних у Відні в 1942 році, йшлося про подолання «ліберального світогляду», «право» Німеччини на колонії та боротьбу з «міжнародним єврейством». Усі ці настанови є діаметрально протилежними цінностям Європейського Союзу, який ґрунтується на принципах ліберальної демократії, пройшов через процес деколонізації та рішуче засудив нацистський геноцид євреїв.

Найґрунтовніший огляд нацистських планів щодо Європи після гіпотетичної перемоги у війні міститься у фундаментальному збірнику «Документи з історії європейської інтеграції», виданому Європейським університетським інститутом у 1985 році. Перший том цього видання присвячений саме нацистським і фашистським уявленням про майбутнє Європи та містить понад сорок оригінальних документів нацистського режиму. Ці матеріали стали частиною досліджень німецького історика Міхаеля Залевського.

У своїх висновках Залевський ставить провокативне запитання: «Чи мали націонал-соціалістичні плани та досвід бодай якийсь вплив на зусилля з європейського об’єднання після 1945 року?». Він відповідає, що формально відповідь має бути ствердною, але одразу наголошує: подібність ідей, яка інколи здається очевидною на практичному рівні, не має нічого спільного ані з інтелектуальною, ані тим більше з моральною спадковістю. Історик пояснює, що об’єднання європейських країн у ширші політичні чи економічні структури було наслідком процесів модернізації та зростання глобальної конкуренції, а не продовженням нацистської ідеології.

Залевський підсумовує, що нацистська політика, побудована на жорстокості, расизмі та зневазі до прав людини, зрадила саму ідею європейського співробітництва. Її прагнення до «життєвого простору» та расової ієрархії були спрямовані на знищення не лише реальної історичної Європи, а й її духовної сутності. Саме тому нацистські уявлення про Європу, за його словами, у своїй основі завжди були антиєвропейськими.