Аналітики проєкту StopFake звернули увагу на те, що проросійські ресурси поширюють неправдиву інформацію про нібито скасування в Україні виплат родинам військових, які зникли безвісти. Посилаючись на ухвалений закон, пропагандисти заявляють, що держава буцімто відмовляється виплачувати 15 мільйонів гривень родичам таких захисників. У публікаціях це подають як доказ «зневаги київського режиму до тих, хто його захищає», і як спробу зекономити на найбільш вразливих категоріях громадян.

Насправді йдеться про маніпуляцію змістом законопроєкту №13646, який Верховна Рада ухвалила 25 лютого 2026 року. Документ спрямований на посилення соціального захисту військовослужбовців і членів їхніх сімей та встановлює єдині й прозорі правила виплат у разі поранення або загибелі військового.

У Міністерстві оборони пояснили, що до внесення змін існувала диспропорція між підтримкою родин загиблих і тих військових, яких спершу вважали зниклими безвісти, а згодом визнавали загиблими. Раніше сім’ї загиблих одразу отримували одноразову грошову допомогу в розмірі 15 мільйонів гривень. Натомість родини зниклих безвісти отримували грошове забезпечення військового (в середньому близько 120 тисяч гривень щомісяця) протягом усього часу пошуку, а після офіційного підтвердження загибелі — ще й повну суму одноразової допомоги. Це створювало нерівність між сім’ями, які фактично пережили однакову втрату.

Згідно з новими нормами, у разі загибелі військовослужбовця — зокрема й того, хто раніше вважався зниклим безвісти, — родина отримує 15 мільйонів гривень. Водночас із цієї суми вираховуються кошти грошового забезпечення, виплачені від моменту зникнення. Таким чином закон уніфікує порядок нарахувань і усуває попередню диспропорцію.

У Міноборони також наголошують: після виплати одноразової допомоги держава не припиняє підтримку родини. Близькі загиблого мають право на пенсію у зв’язку з втратою годувальника та інші передбачені законом соціальні пільги.

Отже, твердження про «скасування» виплат є спотворенням змісту закону. Насправді документ упорядковує механізм допомоги й забезпечує більш справедливий підхід до підтримки родин загиблих і зниклих безвісти військових.

Теза про нібито «економію на родинах військових» покликана сформувати образ держави, яка зраджує власних захисників. Це підриває довіру до інституцій у критично чутливій сфері — соціального захисту. Поширюючи наративи про «зневагу до військових» в Україні, російська пропаганда намагається відвернути увагу від власних проблем із компенсаціями, забезпеченням і ставленням до мобілізованих.