Росія намагається виправдати свої дії багатьма різними способами. Одним із них є те, що між Росією та Україною нібито були невирішені територіальні претензії, а кордон між двома державами взагалі не проголошено. Мовляв, у Росії не було жодного іншого виходу вирішити цю проблему, окрім як спеціальна воєнна операція. Тим паче, про це ж нібито просили місцеві. 

Насправді ж у 2003 році як Росія, так і Україна підписали (а у 2004 ратифікували) Договір про українсько-російський кордон. Він чітко визначає поділ між Україною та Росією в географічному та правовому контекстах. Підписання цієї угоди означало, що обидві країни мали б визнати кордони одна одної та закрити всі свої територіальні претензії на перемовинах, якщо вони були. 

Однак саме Росія всіляко намагалась перешкодити повноцінній дії цієї угоди. Зокрема, у період між підписанням та ратифікацією відбувся скандал навколо острова Тузла, біля якого Росія збудувала дамбу всупереч уже ухваленій лінії кордону. Крім того, Росія навмисно затягувала процес демаркації кордону і нічого зі свого боку для цього не робила. Україна почала демаркацію кордону з Росією своїми зусиллями у 2015 році, після того, як Росія порушила умови договору вторгненням у Луганську та Донецьку області. 

Ця ситуація є ще одним прикладом того, як Росія за допомогою новомови намагається замаскувати свої порушення міжнародного права. Вона використовує місцевих жителів як розмінну монету задля досягнення своїх імперських амбіцій та хибної валідації своїх дій. Крім того, пропагандисти намагаються перекласти відповідальність з агресора на жертву агресії, брешучи, що в України нібито були «територіальні претензії» до Росії.