Пропагандисти активізували свою підтримку китайському уряду та його лідерові Сі Цзіньпіню після його візиту до Москви. Нібито у Китаю є конкретний план щодо примирення Росії та України, і він є найкращим можливим рішенням у ситуації. «Детектор медіа» проаналізував матеріали російських медіа й виокремив кілька меседжів щодо ролі Китаю у війні проти України. 

1. Китай повинен здійснити революцію в Україні, але для цього він має знищити Захід своєю військовою силою.

Пропагандисти стверджують, що нібито розмовляти з президентом України Володимиром Зеленським про мир немає сенсу, оскільки він — маріонетка США. У Сполучених Штатів нібито метою є не мир, а світове правління, бо для безпеки США добре, якщо небезпечно у всіх інших державах. У такий спосіб пропагандисти намагаються знецінити український уряд та зусилля Заходу з допомоги Україні. Мовляв, хто завгодно може вирішувати долю України, окрім самих українців, бо вони на це нездатні. На додаток до цього автори подібних дописів повторюють радянські кальки щодо «зовнішнього ворога», який хоче знищити увесь світ та «героїчний» СРСР, що «охороняє» світ від тотальної катастрофи.

2. Перемовини з Росією з ініціативи Китаю про перемирʼя в Україні — це поразка США. Вони програють у такий спосіб і Китаю, і Росії.

Пропагандисти вкотре приписують Росії уявні досягнення. Однак досвід свідчить, що Китай використовує війну проти України у власних інтересах і розглядає Росію як одну з її сторін, водночас дистанціюючи себе від війни у публічному полі. Крім того, автори таких дописів стверджують, що якщо Китаю вдасться реалізувати свій мирний план, то почнеться внутрішній розпад США. У такому разі ми можемо говорити про вигадки та видавання бажаного за дійсне. 

3. Метою Китаю у посередництві є моральна перемога над США

Пропагандисти намагаються знецінити Захід та його силу, описуючи «мирний план» Китаю як доктрину нового світового порядку, повторюючи меседжі Володимира Путіна про «багатополярний світ». Саме у цьому, на їхню думку, і полягає «пастка для США». Крім того, російський агітпроп у цьому сенсі використовує одну з головних тактик радянської пропаганди — наполягання на «моральний занепад» Заходу та «духовне піднесення» СРСР, а тепер  дружнього комуністичного Китаю. 

Досвід щодо нещодавніх військових конфліктів у світі показує, що посередництво є делікатним процесом, який потребує готовності країни-посередника до гнучкості та деталізованої роботи над врегулюванням конфлікту. Поки що зарано говорити про Китай як посередника — факт презентації мирного плану не обовʼязково означає готовність до такої ролі. Тому ми маємо справу з підміною понять у виконанні російських пропагандистів.