Тактики Як російська пропаганда застосовує тактику «культ особи»
«Культ особи» постає тоді, коли людина використовує масові медіа для створення ідеалізованого та героїчного публічного образу, часто шляхом безсумнівних лестощів та вихваляння. Зазвичай це представники влади в авторитарних і тоталітарних державах та релігійні лідери. Для формування культу власної особи та пропаганди своїх ідей вони використовують такі методи, як цензура та утиски свободи слова, гра на символах, переписування історії, створення уявлення, що державою управляє лише одна людина, тощо.
Як один із прикладів культу особи та використання його в державній пропаганді можна згадати короля Франції Людовіка XIV, який правив у XVII-XVIII століттях. Саме цей правитель називав себе «королем-сонцем», також йому приписують відому фразу «Держава — це я». Він сконцентрував у своїх руках надзвичайні владні повноваження і вважається одним із батьків-засновників абсолютної монархії як форми правління. Незважаючи на те, що Наполеон Бонапарт був генералом армії Революційної Франції і, фактично, політичним опонентом династії Бурбонів та абсолютної монархії, у 1804 році він проголосив себе імператором Франції і встановив власний культ особи, який, хоч за антуражем сильно відрізнявся, проте за суттю був аналогом образу Людовіка XIV.
XX століття «подарувало» світу таких масових убивць та воєнних злочинців, як Адольф Гітлер, Володимир Ленін, Беніто Муссоліні та Йосип Сталін. Усі вони мали власні культи особи та потужні системи пропаганди, які виправдовували їхні звірства. Причому культ Леніна набув ледь не найбільшого розвитку за часи правління Сталіна, який таким чином хотів звеличити й себе як нібито найближчого соратника та послідовника Леніна, хоч це було неправдою.
Сучасна російська пропаганда не відстає від своїх радянських попередників. Так, британське видання BBC News ще у 2001 році писало про початок розвитку культу особи Володимира Путіна. На тоді минув лише рік від офіційного обрання Путіна на посаду та два роки від початку фактичного його правління. Культ особи президента Росії швидко розвивався за рахунок того, що розпад СРСР і часткова втрата імперської величі стали відчутним психологічним ударом для російського суспільства. 90-ті роки XX століття стали складним випробуванням для росіян: економічна криза, розквіт корупції, нездатність правоохоронних органів упоратися з розгулом криміналу, а армії — із борцями за волю Чеченської Республіки Ічкерії. Покійний експрезидент Борис Єльцин мав образ відносного демократа і не зміг подолати ці проблеми. Він часто потрапляв у комічні ситуації, пов'язані зі зловживанням алкоголем, що не додавало Росії загалом поваги на міжнародній арені, а йому особисто — всередині Росії.
На тлі старого та хворого Єльцина Путін мав чимало конкурентних переваг: молодий, інтелігентний, освічений, із сильним характером, спортсмен, виходець із силових структур. Така людина ідеально відповідала запитам тогочасного російського суспільства. Це й дало йому змогу поступово зачистити політичний простір у Росії, стати диктатором і встановити у країні тоталітарний режим.
Про те, що культ особи Путіна тільки зростає та зміцнюється, красномовно свідчить конфлікт, який виник у російської влади у 2023 році із потенційно новим лідером, авторитет якого в Росії «виріс» на кривавій війні проти України, — Євгенієм Пригожиним, який зазнав поразки під час свого заколоту. Ба більше, Путін не зміг терпіти навіть просто такого ніцномовця, який не становить для нього жодної загрози, як ексватажок терористів так званої «ДНР» Ігор Гіркін (Стрєлков), який був ув’язнений.