Російські пропагандисти постійно намагаються показати свою державу як кращу альтернативу «колективному Заходу». Аргументом на підтримку цього твердження, зокрема, є те, що децентралізація у країнах Європи — це лише ширма, а насправді в них панує диктатура. Натомість у Росії ж нібито все відкрито — центр влади «мультикультурної» країни у Москві. 

У дійсності ж у випадку Росії це є виявом авторитаризму її режиму. Історично склалося так, що Москва контролює всі процеси, особливо на окупованих територіях України. У цьому контексті так звані «уряди» «ЛДНР» не є окремими урядами, а лише «філіями» Кремля. Проте це стосується і самої Росії — у республік у складі Російської Федерації немає власної автономії, а всіх тих, хто намагаються йти всупереч забаганкам Москви, жорстоко карають. До прикладу, розмір дотацій від Кремля для регіонів визначається не за об’єктивними критеріями чи потребами, а за рівнем прихильності або геополітичної важливості для Москви. Як наслідок, Російська Федерація — це міф та завуальовування імперських амбіцій Росії.

Посилено використовуючи такі словосполучення, пропагандисти також поглиблюють владу політичних еліт Росії та придушують голоси інакодумців. За мовчазного схвалення подібні інструменти набувають більшого поширення та значення.