Вдаючись до риторики про «незалежність і самостійність», російська пропаганда іронізує й прагне заперечити як незалежність, так і самостійність Української держави. Часто це словосполучення пропагандисти пишуть згідно з російською транслітерацією: «незалежнисть и самостийнисть», — тим самим демонструючи своє зневажливе, несерйозне ставлення до України. Мовляв, українська влада — нелегітимна, а країною керує чи то «колективний Захід», чи то «заокеанські господарі» тощо. І, відповідно, всі важливі рішення щодо України ухвалюють десь у «західних кабінетах». 

Також цей термін використовували й у релігійному контексті, коли у 2022 році Українська православна церква Московського патріархату (УПЦ МП) заявила про нібито розірвання звʼязків із Москвою, проголосивши це «незалежністю і самостійністю». Проте тоді не йшлося ні про автокефалію, ні про автономію, які можна було б вважати реальним досягненням. Тож архієпископ Православної церкви України (ПЦУ) Євстратій Зоря наголосив, що відповідна заява УПЦ МП насправді слугує їй прикриттям якраз-таки несамостійності та залежності від Російської православної церкви (РПЦ). 

24 серпня 1991 року Верховна Рада тогочасної УРСР прийняла історичний документ — Акт проголошення незалежності України. Незалежність України визнала й міжнародна спільнота — тільки в грудні 1991 року це зробило понад 40 країн. Тоді на геополітичній карті світу постала нова самостійна держава — Україна. Крім того, у Конституції України Стаття 1 звучить так: «Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава». Тож риторика російських пропагандистів, що сумніваються в суверенності України, є, зокрема, черговим виправданням їхніх імперських амбіцій завоювати країну-сусіда.