Підконтрольні Росії телеграм-канали використовують страх перед обстрілами та зимовими відключеннями, щоб спонукати українців до так званого «Майдану за мир».

У проаналізованому масиві з постів російських та проросійських телеграм-каналів за пошуковим запитом «Майдан за мир» та «Майдан проти мобілізації за мир» було знайдено всього декілька унікальних повідомлень. Кожне із них повторюється в кількох каналах, причому частина однакових повідомлень оприлюднена з різницею в секунди. Це вказує на ознаки узгодженого поширення однакових тез: становище неминуче погіршуватиметься, а порятунок нібито залежить від протесту проти української влади.

Найдетальніше пропагандисти описують загрозу енергетичної та гуманітарної кризи. Читачів залякують каскадними відключеннями електроенергії, зупинкою промисловості, перебоями в роботі залізниці, насосних станцій, водопостачання та зв’язку. Окремо стверджують, що удари по магістральних лініях електропередач змусять атомні електростанції зупиняти енергоблоки. Перелік технічних ризиків створює враження експертного пояснення, після якого автори переходять до категоричного прогнозу: «Чорна зима близько». Потенційні наслідки атак подають як невідворотний сценарій, а політичний протест оголошують єдиним способом уникнути його.

Особливо виразно цей шантаж спрямований на киян. Автори запевняють, що життя в столиці стане ще гіршим, і пропонують виходити на «Майдан за мир» «замість того, щоб ховатися в метро від нічних ударів». До погрози додають обіцянку винагороди: після виступу українців «через декілька днів обстрілів майже не буде». Читачам нав’язують прямий зв’язок між їх підкоренням вимогам пропагандистів та рішенням Росії продовжувати або припиняти атаки.

Жителів західних областей залякують майбутнім знищенням економіки. Посилаючись на нібито відомий їм кремлівський перелік цілей, пропагандисти називають прикордонні переходи, склади, енергетичні й газові об’єкти, залізницю, промислові та логістичні центри. Заявлену мету ударів формулюють відверто: «обнулити економічний потенціал країни». Для посилення тривоги встановлюють часовий горизонт у шість-дев’ять місяців і радять протестувати, доки регіон ще має економіку. Водночас мешканців заходу України звинувачують у підтримці продовження війни, оскільки вони нібито недостатньо відчувають її наслідки. Це додає до залякування спробу посварити людей із різних регіонів, використовуючи відмінності в їхньому досвіді війни.

Відповідальність за очікувані страждання автори перекладають на українську владу та західних партнерів. Президенту приписують приховування інформації про необхідність евакуації Києва, а ЄС і Великій Британії — зацікавленість у продовженні війни та використанні України як «камикадзе». Росію водночас представляють стороною, яка нібито прагне миру. Так автори прямо описують намір російської армії завдати якнайбільшої шкоди, але політичну відповідальність за цю шкоду покладають на тих, хто чинить опір агресії.

Переконливості цим повідомленням намагаються надати через посилання на «інсайди» та нібито масову підтримку. Формулювання «за нашими даними» підміняє перевірюване джерело, а запевнення «з нами погоджуються мільйони українців» створює враження загальносуспільного консенсусу без опитувань чи інших доказів. Попередження про російську дезінформацію автори завчасно дискредитують як спробу влади заборонити людям прагнути миру. У такий спосіб вони захищають власні заклики від критики: викриття маніпуляції намагаються представити нападом на природне бажання українців жити в безпеці.

Центральний механізм цих дописів — нав’язування хибного вибору між протестом «за мир» і гуманітарною катастрофою. Реальні страхи перед ударами, холодом, втратою доходів та відключеннями використовують, щоб спрямувати невдоволення проти української держави. Від читачів вимагають повірити, що їхнє виживання залежить від тиску на власну владу, тоді як припинення атак залишається рішенням Росії. Саме обіцянка припинити обстріли в обмін на вимогу погодитись на будь-які умови Кремля найвиразніше показує логіку примусу, закладену в гасло «Майдану за мир».

Ця кампанія розгортається на тлі відсутності значних успіхів росіян на фронті: Reuters 1 жовтня зазначало, що Росія посилила повітряні атаки, тоді як її загальне просування цього року сповільнилося. Аналіз дописів дозволяє розглядати їх як інформаційний супровід російської стратегії примушення України до капітуляції через виснаження цивільного населення. За відсутності помітного воєнного результату удари по тилу та залякування мають перетворити втому й страх на внутрішній політичний тиск. Розрахунок полягає в тому, щоб українці самі вимагали згортання опору та змусили державу погодитись на вимоги Кремля.