Прокремлівські ресурси поширюють тезу, що удари російської армії по розподільних мережах українських атомних електростанцій нібито є «безпечними» та «не створюють жодних техногенних ризиків». Про це пишуть аналітики проєкту StopFake. У публікаціях стверджується, що Росія начебто атакує лише енергетичну інфраструктуру, «ізолюючи» АЕС і ГЕС від енергосистеми, але не завдає ударів по самих реакторах чи греблях «через ризик катастрофи». Таким чином пропаганда намагається представити ці дії як такі, що відповідають міжнародному праву.

Насправді повномасштабна війна Росії проти України створила безпрецедентні загрози ядерній безпеці. Генеральний директор МАГАТЕ Рафаель Гроссі неодноразово наголошував, що Україна залишається епіцентром найсерйозніших ядерних ризиків у світі. Через регулярні обстріли енергетичної інфраструктури українські АЕС змушені працювати в умовах аварійних відключень високовольтних ліній, а іноді — знижувати потужність або повністю відключатися.

За підрахунками аналітичного центру DiXi Group, від початку повномасштабного вторгнення Росія здійснила щонайменше 64 масовані атаки, спрямовані виключно на енергетичну інфраструктуру України. Під час цих обстрілів застосовано близько 12,7 тисячі ударних безпілотників і 2,9 тисячі ракет різних типів — від крилатих до балістичних.

Окремі удари були спрямовані на підстанції, які забезпечують видачу потужності атомних енергоблоків у загальну мережу. Формально по реакторах ударів не завдають, однак щонайменше під час семи атак енергоблоки українських АЕС були змушені знижувати генерацію або повністю відключатися через спрацювання аварійного захисту. Втрата зовнішнього електропостачання є критично небезпечною для атомної станції й може спричинити складні наслідки.

Російські удари також припадають на розподільчі пристрої в межах периметра АЕС. З огляду на обмежену точність російських ракет будь-яке відхилення навіть на кілька десятків метрів може створити загрозу цілісності захисних споруд навколо реакторів. Експерти наголошують: для виникнення радіаційної катастрофи достатньо одного серйозного «промаху».

Спостерігачі МАГАТЕ регулярно фіксують проліт ракет і безпілотників у 30-кілометрових зонах навколо українських АЕС. Станом на вересень 2025 року навмисні російські атаки щонайменше 13 разів призводили до повної втрати зовнішнього живлення атомних станцій України.

Теза про «безпечність» атак покликана створити враження, що Росія діє обережно й нібито дотримується міжнародного права. Це спроба заздалегідь нейтралізувати звинувачення у створенні загроз ядерній безпеці. Якщо переконати аудиторію, що ізоляція АЕС від мережі — це «технічний маневр без ризиків», тоді обстріли енергосистеми виглядатимуть як допустимий інструмент війни, а не як потенційний акт ядерного шантажу.

Росія намагається сформувати на Заході уявлення, що ризики перебільшені Україною. Це може впливати на дискусії щодо санкцій, розслідувань чи додаткових механізмів захисту української енергетики.

Аналітики проєкту StopFake звернули увагу на те, що проросійські ресурси поширюють неправдиву інформацію про нібито скасування в Україні виплат родинам військових, які зникли безвісти. Посилаючись на ухвалений закон, пропагандисти заявляють, що держава буцімто відмовляється виплачувати 15 мільйонів гривень родичам таких захисників. У публікаціях це подають як доказ «зневаги київського режиму до тих, хто його захищає», і як спробу зекономити на найбільш вразливих категоріях громадян.

Насправді йдеться про маніпуляцію змістом законопроєкту №13646, який Верховна Рада ухвалила 25 лютого 2026 року. Документ спрямований на посилення соціального захисту військовослужбовців і членів їхніх сімей та встановлює єдині й прозорі правила виплат у разі поранення або загибелі військового.

У Міністерстві оборони пояснили, що до внесення змін існувала диспропорція між підтримкою родин загиблих і тих військових, яких спершу вважали зниклими безвісти, а згодом визнавали загиблими. Раніше сім’ї загиблих одразу отримували одноразову грошову допомогу в розмірі 15 мільйонів гривень. Натомість родини зниклих безвісти отримували грошове забезпечення військового (в середньому близько 120 тисяч гривень щомісяця) протягом усього часу пошуку, а після офіційного підтвердження загибелі — ще й повну суму одноразової допомоги. Це створювало нерівність між сім’ями, які фактично пережили однакову втрату.

Згідно з новими нормами, у разі загибелі військовослужбовця — зокрема й того, хто раніше вважався зниклим безвісти, — родина отримує 15 мільйонів гривень. Водночас із цієї суми вираховуються кошти грошового забезпечення, виплачені від моменту зникнення. Таким чином закон уніфікує порядок нарахувань і усуває попередню диспропорцію.

У Міноборони також наголошують: після виплати одноразової допомоги держава не припиняє підтримку родини. Близькі загиблого мають право на пенсію у зв’язку з втратою годувальника та інші передбачені законом соціальні пільги.

Отже, твердження про «скасування» виплат є спотворенням змісту закону. Насправді документ упорядковує механізм допомоги й забезпечує більш справедливий підхід до підтримки родин загиблих і зниклих безвісти військових.

Теза про нібито «економію на родинах військових» покликана сформувати образ держави, яка зраджує власних захисників. Це підриває довіру до інституцій у критично чутливій сфері — соціального захисту. Поширюючи наративи про «зневагу до військових» в Україні, російська пропаганда намагається відвернути увагу від власних проблем із компенсаціями, забезпеченням і ставленням до мобілізованих.