Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров заявив, що головною метою так званої «спеціальної військової операції» є «посилення впливу Росії у світі» та зміцнення її ролі як «цивілізації» і міжнародного партнера. Ця заява стала черговою зміною риторики Кремля щодо причин війни проти України та фактично доповнила довгий список суперечливих пояснень російської агресії, які змінювалися залежно від ситуації на фронті та міжнародної кон’юнктури. Про дезінформаційні повідомлення розповіли фактчекери БезБрехні.

Російська влада та пропагандисти від початку повномасштабного вторгнення неодноразово змінювали офіційні «цілі СВО». Спочатку Кремль заявляв про «демілітаризацію» та «денацифікацію» України, вимагав її нейтралітету, відмови від вступу до НАТО та визнання окупованих територій.

Згодом риторика почала змінюватися. У різний час російські чиновники пояснювали війну «захистом Донбасу», «боротьбою з русофобією Заходу», «необхідністю запобігти Третій світовій війні», «звільненням світу від неоколоніального впливу США» та навіть нібито «загрозою створення Україною ядерної зброї».

Фактчекери нагадали, що у січні 2023 року Володимир Путін заявляв, що метою війни є «припинення війни», а восени 2022 року говорив уже про «звільнення Донбасу». Інші представники Кремля паралельно просували власні версії цілей вторгнення. Зокрема, Дмитро Медведєв пояснював агресію «відповіддю на русофобську політику Заходу», а Сергій Лавров — «боротьбою за свободу вибору країн Азії, Африки та Латинської Америки».

Така постійна зміна тез може свідчити про їхній штучний і маніпулятивний характер. Заяви Кремля адаптуються під поточну політичну ситуацію, стан російського суспільства та потреби пропаганди. Саме тому різні представники російської влади нерідко озвучують взаємовиключні або несумісні між собою пояснення війни.

Свіжа заява Лаврова про «посилення впливу Росії» фактично підтверджує імперський характер російської політики. Йдеться про прагнення Кремля домінувати на пострадянському просторі та нав’язувати сусіднім державам власний політичний курс. Як приклад такого впливу у матеріалі згадується Білорусь.

У БезБрехні також зауважили, що Кремль намагається подавати військову агресію як спосіб підвищення «привабливості російської цивілізації», хоча у цивілізованому світі міжнародний авторитет держав зазвичай пов’язують із розвитком науки, економіки, культури та свобод громадян, а не з війнами, обстрілами цивільної інфраструктури та воєнними злочинами.