Постійний представник Росії при ООН Василь Небензя заявив, що «майже вся Європа» разом із Третім рейхом брала участь у нападі на Радянський Союз. Насправді на боці Німеччини у війні проти СРСР офіційно виступили уряди лише шести європейських держав, тоді як більшість континенту до червня 1941 року сама перебувала під нацистською окупацією, а мільйони європейців воювали проти Гітлера — зокрема пліч-о-пліч із Червоною армією, пише StopFake.

Російські медіа поширили заяву Небензі про те, що «до нас у гості прийшла практично вся Європа під прапорами Гітлера» і що «хто тільки з нами не воював». Повідомлення розтиражували РІА Новини, «Российская газета», «Победа РФ» та інші видання.

Шість союзників замість «майже всієї Європи»

Формальними союзниками Німеччини у війні проти СРСР були Румунія, Фінляндія, Угорщина, Італія, Словаччина та Хорватія — шість держав, а не «практично вся Європа». Абсолютна більшість європейських країн на момент нападу вже перебувала під нацистською окупацією й не мала ні урядів, здатних оголосити війну, ні власних армій. Водночас Велика Британія на той час уже майже два роки воювала з Німеччиною, а з липня 1941-го стала союзницею Москви; поляки, французи, чехи та інші європейці воювали проти Гітлера — зокрема на радянсько-німецькому фронті.

За даними військових істориків, 22 червня 1941 року кордон СРСР перетнули понад 3,8 мільйона солдатів країн «осі», проте ядро цього угруповання становив саме вермахт — понад три мільйони людей. Бойовий розклад операції «Барбаросса» фіксує, що на липень 1941 року поряд із приблизно 150 німецькими дивізіями у кампанії брали участь 15 румунських і 16 фінських дивізій, 3 італійські та 2 словацькі дивізії, а також 12 угорських бригад. Тобто внесок союзників Гітлера, попри його значущість на окремих ділянках фронту, був на порядок меншим за німецький. Колишній науковий директор Центру воєнної історії бундесверу Рольф-Дітер Мюллер у праці «The Unknown Eastern Front: The Wehrmacht and Hitler's Foreign Soldiers» показує: іноземні контингенти на Східному фронті були різнорідними, часто погано озброєними й підпорядкованими інтересам Берліна, а не результатом «загальноєвропейського походу» рівноправних партнерів.

Більшість Європи була жертвою, а не спільником

На момент нападу на СРСР Німеччина вже окупувала Польщу, Чехію, Данію, Норвегію, Нідерланди, Бельгію, Люксембург, Францію, Югославію та Грецію. Історик Колумбійського університету Марк Мейзауер у книзі «Hitler's Empire: Nazi Rule in Occupied Europe» описує нацистське панування в Європі як жорстоку колоніальну імперію, побудовану на терорі, грабежі та масових убивствах, — окуповані народи були об'єктом експлуатації, а не добровільними учасниками гітлерівської війни.

Прирівнювати окуповану країну до союзника агресора означає підміну понять: за такою логікою «пособником нацистів» довелося б визнати й сам СРСР — на окупованій території якого, за оцінками істориків, від 600 тисяч до 1,4 мільйона радянських громадян служили в німецьких збройних силах як «хіві» та бійці «східних формувань» — більше, ніж дали вермахту всі західноєвропейські країни разом узяті.

Європейці масово воювали проти Гітлера

Велика Британія перебувала у стані війни з Німеччиною із вересня 1939 року, а вже 12 липня 1941-го підписала угоду про спільні дії з СРСР. У межах арктичних конвоїв близько 1400 транспортів доставили до Мурманська й Архангельська мільйони тонн військових вантажів, і британські моряки гинули, захищаючи ці поставки для Червоної армії. Польські збройні сили — четверті за чисельністю серед союзників після СРСР, США та Великої Британії — воювали з Німеччиною і на заході, і на сході: сформовані в СРСР польські армії дійшли до Берліна. Французький авіаполк «Нормандія — Німан» воював у складі радянської 1-ї повітряної армії, здійснивши понад 5000 бойових вильотів і знищивши близько 270 німецьких літаків. Рухи Опору діяли практично в усіх окупованих країнах. Натомість західноєвропейські добровольці у частинах СС нараховували лише десятки тисяч — маргінальна цифра на тлі мільйонів європейців, які воювали проти рейху.

Пакт Молотова — Ріббентропа як незручний факт

Риторика про «напад усієї Європи» оминає й те, що з серпня 1939-го до червня 1941-го Москва була пов'язана з Берліном пактом Молотова — Ріббентропа. Британський історик Роджер Мурхаус у дослідженні «The Devils' Alliance: Hitler's Pact with Stalin, 1939–1941» показує, що радянсько-німецька співпраця включала поділ Польщі, анексію балтійських держав і масштабні поставки сировини, які допомогли Гітлеру вести війну проти тих самих європейських країн, чию «провину» тепер підкреслює російська дипломатія.

Заява Небензі підміняє історичні факти пропагандистським узагальненням: реальну коаліцію з шести держав «осі» вона перетворює на «практично всю Європу», окупованих жертв нацизму — на «пособників», а участь мільйонів європейців у розгромі рейху, включно із союзницькою допомогою СРСР, просто викреслює. Мета цієї риторики — перенести колективну «спадкову провину» на сучасні європейські держави, які підтримують Україну, і представити нинішнє протистояння продовженням Другої світової війни.