Росія продовжує інвестувати у пропаганду, що свідчить про намір і надалі підтримувати війну та поширювати наративи ненависті до всіх, хто не вписується у концепцію «русского мира». Про тактику російської пропаганди розповіли у Інституті масової інформації.

Однією з ключових рис російської пропаганди є системна мова ворожнечі — як щодо зовнішніх опонентів, так і щодо власних громадян. Зокрема, медіа можуть акцентувати на етнічному походженні представників національних меншин у негативному контексті, тоді як у позитивних новинах їх називають «росіянами». Моніторинг десяти популярних онлайн-ресурсів від ІМІ показав, що більшість із них пов’язані з державою або її оточенням, а отже, працюють у межах єдиної пропагандистської системи.

Особливе місце у російських новинах займає дегуманізація українців. Пропагандистські матеріали системно формують образ українців як «нацистів», «вбивць» або навіть «сатаністів». Такі наративи мають ознаки геноцидної риторики, адже знецінюють цілу націю та створюють емоційне підґрунтя для виправдання насильства. Водночас у матеріалах активно використовують образи «жертв» — дітей, мирних жителів і вразливих груп — щоб посилити емоційний вплив на аудиторію та закріпити уявлення про «ворожу Україну».

Пропаганда також просуває меседжі через проросійських політиків, зокрема Віктора Медведчука, якого подають як «українського опозиціонера». Його заяви про те, що «колективний Захід» нібито штовхає Україну до війни, подаються без згадки про те, що саме Росія розпочала агресію. Таким чином створюється ілюзія альтернативної думки, яка насправді повністю збігається з кремлівською риторикою.

Ворожі наративи поширюються і щодо іноземців, які воюють на боці України. У заголовках російських медіа їх зображують як безликих «найманців», позбавляючи людських рис і створюючи образ глобального ворога. Це підсилює антизахідні настрої та формує переконання, що Росії протистоїть «колективний Захід». Паралельно просувається теза про нібито «відродження нацизму» в Європі, а країнам Балтії приписують русофобію та екстремістські настрої.

Окрему роль відіграє залучення псевдоекспертів і маніпулятивні порівняння. Наприклад, у пропагандистських матеріалах можуть порівнювати сучасних європейських політиків із діячами нацистської Німеччини, щоб створити образ загрози з боку Європи та виправдати агресивну політику Росії.

Поряд із агресивною риторикою пропаганда використовує й іншу тактику — створення позитивного образу Росії через історії про «захоплених іноземців». У таких матеріалах часто фігурують або маловідомі особи, яким приписують статус «експертів» чи «журналістів», або відомі люди, чиї слова подають у вигідному контексті. Наприклад, візити Еррола Маска супроводжуються численними публікаціями про його нібито захоплення Росією, що підсилює ефект авторитетності.

Також поширюються матеріали з вигаданими або неперевіреними героями, які нібито «відкрили для себе справжню Росію» і спростували негативні стереотипи про неї. Такі тексти часто не містять конкретних деталей, фото чи перевірюваних фактів і побудовані за однаковою схемою, що свідчить про їхню штучність.

Водночас у російських медіа можна зустріти поодинокі позитивні матеріали про життя окремих меншин, зокрема єврейської громади. Такі публікації контрастують із загальним фоном мови ворожнечі й виконують роль вибіркової демонстрації «толерантності».

Отже, російська пропаганда поєднує агресивну дегуманізацію ворогів із вибірковим створенням позитивного образу країни, використовуючи як емоційний тиск, так і маніпуляції фактами для формування потрібної картини світу.